Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 25 лютого 2020 року
Тексти > Тематики > Дитяча  ::  Тексти > Жанри > Казка

Арабські народні казки :

Сайданайська зцілителька

Переглядів: 2786
Додано: 27.01.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
САЙДАНАЙСЬКА ЗЦІЛИТЕЛЬКА

В одній мусульманській сім'ї довго не було дітей. Тяжко страждало подружжя, бо нікому було залишити після себе надбане майно. Благали чоловік та жінка Всевишнього, щоб змилосердився над ними й послав продовжувача роду їхнього. Нарешті почув їх Аллах і послав сина. Та не встиг хлопчик на ноги звестись, як звалилося нове нещастя — вкалічили йому ніжку.

Б'ється-побивається мати, як риба об лід. Взяла б на себе страждання синочка, але не може.

— За що нам таке горе, за що така кара?— питається жінка.

— Це, певно,— мовив чоловік,— за гріхи мого батька, що обдурював людей, не сплачуючи їм за тяжку працю. А сльози людські на землю не падають. Впали вони на нашого бідолашного сина.

Ще тяжче затужила жінка, дізнавшись про гріх, який довелося спокутувати її синові. Хоч куди піде, скрізь плаче, розпитує людей, як позбутися тієї кари господньої.

Та тільки й чує:

— Гріх, спричинений людською кривдою, не відмолити й не замолити.

Тим часом росте син — і вродою пишний, і розумом не обділений, і на вдачу лагідний. Та тільки на ноги звестись не може. Тому й заліг у чорних оченятах смуток. Сусідські діти граються, гасаючи цілими днями, в ариках купаються, силою міряються. А він хіба що подумки сягає засніжених вершин чарівної Вавакіхі32.

Та ось повз їхній двір проходили християнські прочани до Сайданая, невеличкого містечка під Дамаском, відомого на всю округу давнім жіночим монастирем, у якому чудодійна ікона Діви Марії зціляла не тільки християн, а й людей мусульманської віри.

— А йди-но, страдальнице, зі своїм хворим хлопчиком з нами до сайданайської зцілительки!— запрошували прочани.

Надія — як коріння, глибоко проростає. Вросла вона і в материнське серце. Нічим не вирвеш. З нею і на край світу гайнеш, та ще заради єдиної дитини.

Зробила мати так, як радили богомільні,— пішла до Сайданая.

Кількагодинна дорога втомила матір і сина. Впавши безсило перед чудотворною іконою, жінка молилась, обіцяючи пожертвувати все своє майно. А син тим часом заснув. І наснився йому дивний сон: нібито з ясного полуденного неба простягає до нього руки незнайома жінка, вся у чорному, з лагідним відкритим обличчям. Хлопчик, крім материного, інших жіночих облич не бачив. Хоч і не їхньої віри була та чудова жінка, але чимось нагадувала матір. Він її зовсім не боявся. Спускаючись по прозорих хмаринках, чужинка зійшла на землю й ніжними пальцями доторкнулася до його хворих ніжок. Хлопчикові стало легко-легко, наче крила виросли.

І він прокинувся. Несподівано для самого себе звівся на ноги й підбіг до матері, що задрімала на ослінчику. Незмірною була радість жінки. Обняла сина й заплакала від радості, вказуючи йому на зцілительку, що врятувала його. Хлопчик зачудовано дивився на обличчя, яке щойно всміхалося йому вві сні. Це була та сама жінка в чорному.

Щасливого хлопчика обступили прочани, дивуючись всемогутності чудодійної ікони, що не зважала на віру своїх шанувальників, позбавляючи недуги як християн, так і мусульман — людей однієї матері-землі. Уважніші прочани помітили на ногах у хлопчика відбитки жіночих пальців пресвятої Богородиці.

Радісна мати, йдучи додому, не чула ніг під собою. Так уміють радіти тільки матері. Незчулася вона, як і вдома опинилась. Давши обітницю перед іконою, поспішала виконати її. Вдвох із чоловіком вони заходилися роздавати вбогим багатство, яке надбав нечесний чоловіків батько. Адже воно належало тим, хто заробив його.

Так позбулися чоловік із жінкою тяжкого гріха, що впав на їхнього невинного сина. Роздавши геть усе, щасливі батьки подалися з сином у світ широкий. І радості їхній не було меж.

— Не в багатстві щастя!— доброзичливо напучував їх старий муалім — учитель місцевої школи, в якого, окрім палиці та саквів, ніколи не було інших пожитків.

 
Наші Друзі: Новини Львова