Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 20 жовтня 2019 року
Тексти > Тематики > Дитяча  ::  Тексти > Жанри > Казка

Арабські народні казки :

Краса у розумі

Переглядів: 3346
Додано: 27.01.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
<
1
>
КРАСА У РОЗУМІ

Було у царя три сини. Але найменшого з них чомусь навіть не визнавали за царевича. А був він царевич як царевич, ото тільки, що надто маленьким удався на зріст. Але ж біда була не лише в цьому. Природа познущалася з малого, спотворивши йому обличчя. Натомість два старші брати приємно вирізнялися дебелими постатями, вродою. Хто не гляне на них, той аж торопіє від заздрощів — такі гарні. Ну й всі дівчата тільки й марили про двох старших царевичів.

Якось на дозвіллі, обходячи царство, побачив цар найменшого свого сина. Як глянув, так і закляк на місці — надто вже негарним видався йому хлопець. Набагато страшнішим, ніж насправді. Відвівши очі вбік, володар царства лайнувся стиха і хотів уже йти далі. Але тут озвався до нього син, запримітивши батькову відразу:

— Не журися, батьку! Не все цінне, що велике, і не все золото, що блищить. Приземкуватий мудрець дорожчий, ніж недотепний здоровань.

Ураз щось наче перевернуло цареві душу. Не те щоб жаль прокинувся до нещасної дитини, а радше зацікавлення. А син так і сипав розумними словами:

— Найменша серед земних гір — це гора Санай. Зате в Бога вона найбільша й найважливіша. А чи знаєш ти, що відповів худенький, але розумний чоловік гладкому дурневі?

— Ні! — відказав батько, вже зачарований синовим розумом,

— А сказав він таке: навіть охлялий арабський скакун дорожчий за цілий караван гладких ослів.

І тут батько збагнув справжню вартість скривдженого природою сина. Той був не по літах розумний!

Переміну на обличчі свого володаря завважили й вельможі, що його супроводжували. Адже і їм припала по душі хлопцева мудрість. А старші брати затаїли на розумного брата зло.

— А скажи, чи надійна моя безпека?— поцікавився цар, долаючи власну гордість перед сином.

— Не думай, батечку, що безпечна всяка лісова хаща у твоїх володіннях. Можливо, в ній причаївся сонний барс!

Розповідають, що саме тоді готувався напасти на царя могутній сусід. Мало часу спливло чи багато — ніхто не знає. Але застереження потворного сина було не безпідставне. Настав таки тривожний час, і треба було дати відсіч ворогові. Усім здавалося, що не устояти перед ворожою навалою. Адже військо те сунуло, як хмара... Та саме тут назустріч нападникам кинувся низькорослий і потворний царевич.

Ставши віч-на-віч перед ворожою старшиною, хлопець мовив:

— Я не сміливець, але й не з тих, хто в першій січі виставляє весь свій тил. Одначе, я з тих, чию голову швидше можна побачити в калюжі крові, ніж за муром фортеці. Мені дорожча кров моїх воїнів, ніж моя власна!

Щоб довести сказане, він тієї ж миті випустив на ворогів хмару стріл, скосивши першу лаву. Жахнулось чуже військо і тільки п'ятами накивало.

Здоровий і неушкоджений повернувся царевич до батька і впав перед ним на коліна:

— О володарю, кому огидною видалася моя подоба, не вважай мого вчинку за доблесть! У день січі першим у бій кидається сухоребрий кінь, а не вгодований віл.

Військо царя, що тремтіло в засаді, очікуючи нерівного бою, сторопіло від подиву. А царевич гукнув перестрашеним воїнам:

— Ей, мужі! Вберіться в жіночий одяг!

Милуючись сином, цар запросив його до себе в палац.

— Віднині,— мовив цар, звертаючись до найменшого сина,— саме ти, а не хто інший, стаєш моїм наступником. Бо ти з-поміж моїх синів найкращий!

Ще більші ревнощі загніздилися в серцях старших братів. Вони навіть зневірились у своїй красі. І заприсяглися обидва звести зі світу меншого брата. А коли випала нагода, підсипали йому в їжу сильної отрути. На щастя, це помітила їхня мала сестричка. Вона враз вибила шибку віконечка, щоб застерегти брата, якому загрожувала небезпека.

Кмітливий хлопець, звичайно, здогадався про затію братів і відсунув їжу. І мовив до них такі слова:

— Поки живе на світі зозуля, ніхто не просить сови лічити роки. Адже сова любить віщувати смерть. А тут тих сов аж дві!

Про підступ старших братів розповіли цареві. А що злочин не здійснився, цар лише зганьбив їх привселюдно, і, щоб очі не бачили, вислав за край царства. Залишившись наодинці з батьком, менший царевич сказав:

— Недаром мовиться, що в малій оселі привільно й десятьом дервішам, а двом падишахам тісно навіть на просторах величезної держави.

 
Наші Друзі: Новини Львова