Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 25 лютого 2020 року
Тексти > Жанри > Казка  ::  Тексти > Тематики > Дитяча

Арабські народні казки :

Зарозумілий цар і вигнана донька

Переглядів: 3205
Додано: 27.01.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
ЗАРОЗУМІЛИЙ ЦАР І ВИГНАНА ДОНЬКА

Ось про що я розповім вам, слухачі мої. Жив собі зарозумілий цар. Щодня питав він у своєї дочки:

— Хто кращий за мене?

— Ніхто,— відповідала вона щоразу, аж поки змарніла, стала, як тінь.

Одного разу, як дівчина сиділа засмучена біля вікна, мимо проходила старенька бабуся. Побачивши дівчину, вона спитала:

— Що з тобою, донечко?

— Завітай до мене, і я розповім тобі про все! — попросила дівчина.

Бабуся зайшла. Тоді царівна сказала їй:

— Батько мій щодня запитує мене, хто кращий за нього. «Ніхто»,— відповідаю я.

— Завтра, як тільки він спитає тебе про те ж саме, ти скажи: «Бог — кращий за всіх»,— порадила бабуся.

Наступного дня батько звернувся до доньки з тим самим запитанням.

І царівна йому відповіла:

— Бог кращий за всіх.

Почувши це, розгнівався цар. Покликав візира і звелів йому:

— Візьми її і віддай заміж у далеке місто за найбіднішого ледаря.

Взяв візир і повів дівчину далеко від дому. Коли прибули до міста, найняв він для царівни кімнату й пішов шукати ледаря, щоб віддати її заміж. Нарешті побачив жебрака в дранті. Гукнув його й запитав:

— Як тебе звати?

Той відповів:

— Бакрій Гультіпака.

— Чи хотів би ти, щоб я віддав за тебе цареву дочку?

— Ти глузуєш з мене! — жахнувся убогий.

— Ні, це щира правда.

Тут візир узяв його за руку й повів до царівни. Поселив жебрака того разом із нею та й вернувся до царя. Запитала дівчина Гультіпаку:

— Чи умієш ти працювати?

— Так, пані,— відповів той.

— Тоді йди та наймися носильником!— звеліла царівна.

Пішов він, а ввечері приніс додому двісті піастрів. І так щовечора.

Якось зібралися люди йти на прощу. Покликали й носильника. Було їх п'ятдесят душ, і кожний дав йому по дві ліри. Взяв Бакрій гроші, віддав царівні й рушив у дорогу. Згодом прочани захотіли пити і звеліли носильникові:

— Спустися в криницю, набери води, а за це кожен з нас дасть тобі по дві ліри!

Спустився Бакрій у криницю, набрав води, коли бачить віконце біля самого дна. Заглянув туди й побачив дідуся, обабіч якого сиділи дві жінки, біла та чорна. І спитав у нього дідусь:

— Бакрію, котра з них краща?

Бакрій відповів:

— Краща та, яка тобі ближче до серця!

— Молодець! — вигукнув старий і дав Бакрію четверо гранатів.

Минув час, повернулися прочани на батьківщину, а Бакрій — до своєї дружини. Невдовзі побудували вони великий палац та лазню. І помитися в тій лазні коштувало п'ятсот піастрів.

Якось почув про це цар. Відвідав він те місто і, звичайно, лазню. Після лазні запросила Бакрієва дружина його з візиром до себе в палац. Повечерявши, гості повкладалися спати. Але вночі заболіло в царя серце, і Бакрієва дружина дала йому гранат. Цар розрізав плід, а в ньому повно золотих зернят! Вражений цар покликав візира, але й той ніколи такого не бачив. На світанку цар покликав до себе господиню й спитав її:

— Звідки в тебе ці гранати і хто ти?

— Я твоя донька,— призналась царівна.

Почувши це, цар поцілував її й заплакав. А тоді промовив:

— Правда твоя: Бог кращий за всіх!

Потім забрав до себе доньку з Бакрієм і стали жити разом.

 
Наші Друзі: Новини Львова