Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 19 лютого 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

СОТНЯ УПА “СВОБОДИ”

Переглядів: 13137
Додано: 26.12.2008 Додав: IgS  текстів: 71
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Перед рейдом "Козак" розділив сотню на дві групи-чоти і перед кожною поставив окреме завдання. Згідно з наказом сотенного, першою у рейд 9 листопада вирушила чота "Бурі" (є припущення, що він був родом зі села Скваряви).
12 листопада 1945 року вслід за першою чотою в рейд вийшла і друга чота під командуванням "Вітра". З цією групою йшов і командир сотні "Дружинники" "Козак". По дорозі ця повстанська група проводила пропагандистські мітинги у населених пунктах. Перед селянами, як правило, виступав чотовий пропагандист Володимир Батинчук – "Аркадій".
У такий спосіб сотня в супроводі досвідчених теренових провідників перейшла через Олеський район, Станимирський ліс Глинянського району і 13 листопада прибула у Романівські ліси Бібрецького району, де "Шугай" збирав цілий курінь. Звідси весь курінь перейшов до лісу біля села Кореличі Перемишлянського району, де розташувався на відпочинок. Саме тут 14 листопада 1945 року "Шугай" провів нараду із командирами сотень та чот, де й було прийнято рішення про розформування куреня на дрібніші підвідділи. По суті, саме з цього часу перестав функціонувати курінь УПА "Шугая". Підвідділи отримали вказівки щодо районів дислокацій та проведення бойових дій.
Чота "Вітра" у складі 30 осіб після відпочинку була направлена влаштовуватися на зимівлю у села Перемишлянського району. По дорозі чотовий пропагандист "Аркадій" проводив мітинги в населених пунктах. Так, 15 листопада такий мітинг відбувся в селі Кореличі Перемишлянського району. Повстанського оратора тоді слухали понад 50 жителів.
Друга чота сотні "Козака" під командуванням "Бурі" перейшла у Рогатинський район Станіславської (тепер – Івано-Франківської) області, де також почала готуватися до зими.
На Перемишлянщині чота "Вітра" була поділена на рої, які були направлені у різні села району. Рої, своєю чергою, поділилися на ланки (3–4 стрільців), які копали собі схрони й готувалися до дій у зимовий період.
Чотовий пропагандист Володимир Батинчук – "Аркадій" з роєм Онуфрія Гриманюка – "Мухи" в супроводі підрайонного провідника "Свиста" та ще одного місцевого бойовика прибув у село Лагодів у розташування кущового проводу ОУН "Цвіркуна" (ймовірно, що це Михайло Яремчишин). "Цвіркун" розмістив рій Онуфрія Гриманюка – "Мухи" у підлеглих йому селах. В цей час стрільцями рою були: Василь Данильчук – "Кравець" з села Боратин Підкамінського району, Микола Семенюк – "Стрілка" з цього ж села, Іван Ільків – "Крилатий" з села Хватів Олеського району, Арсен Камінський – "Морозенко" з села Гаї Підкамінського району, "Гук", "Сорока", "Заграва", "Шибеник" та "Голота".
На базі дій провідника "Цвіркуна" рій "Мухи" був поділений на групи по 2-3 особи й відведений у село Сивороги Перемишлянського району. Стрільці за чотири ночі збудували собі криївки у заздалегідь визначених місцях та розмістилися в них. В одній з таких криївок, що була зроблена на господарстві Василя Капелюха, переховувалися чотовий пропагандист "Аркадій", ройовий "Муха" та стрілець "Кравець".
Біда прийшла несподівано. 4 грудня 1945 року облавники виявили схрон і кілька годин намагалися викурити повстанців з нього. Вони прострілювали схрон, кидали туди гранати, пускали ракети, однак приборкати повстанців їм не вдавалося. Повстанці ж здаватися відмовилися. Тоді біля входу в схрон підпалили солому, від чого повстанці втрати свідомість. Лише тоді енкаведистам вдалося їх захопити.
Після захоплення енкаведистами ройового "Мухи" командир чоти "Вітер" на його місце призначив Арсена Камінського – "Морозенка", який разом з п’ятьма стрільцями до травня 1946 року діяв у районі села Сивороги. У травні 1946 року рій був розформований, а його стрільці були направлені в різні райони Львівської області для виконання певних завдань. У вересні того ж року згідно з наказом командування УПА більшість вояків колишнього куреня "Шугая" була направлена в рідні терени для підсилення місцевих кущових боївок ОУН.
Взагалі зима 1945–1946 років для стрільців сотні була дуже складною. Села району були обсаджені гарнізонами облавників. Ліси постійно прочісувалися каральними загонами НКВД-НКДБ. Це часто змушувало повстанців залишати свої криївки в лісах та населених пунктах і шукати більш надійного місця сховку, інколи навіть в інших районах. Так, наприклад, стрільці сотні "Козака" Теодозій Гром’як – "Горобець", родом зі села Салашки Підкамінського району та Василь Чорнобай – "Смик" із села Гаї Старобрідські того ж району (тепер – село Гаї Бродівського району) після приходу гарнізону в село, де вони переховувалися, були змушені залишити криївку й податися в рідні терени. Тут вони влилися в лави місцевих кущових боївок ОУН і продовжували боротьбу.
Ще майже рік на теренах Воєнної Округи 2 "Буг" діяла сотня УПА "Дружинники", яка звела за цей час не один десяток боїв, мстила російським окупантам за смерть уславленого сотенного "Свободи", за поневіряння, яких зазнав український народ. Лише у вересні 1946 року за наказом штабу УПА ВО 2 "Буг" поріділі підвідділи сотні були розформовані, а стрільці та старшини передані на поповнення тереновим боївкам ОУН та Самооборонним Кущовим Відділам. Але боротьба не припинилася, вона тривала і примножувала героїчні сторінки нашої історії.
Ще добрий десяток років колишні стрільці та старшини сотні УПА "Свободи" боролися в лавах Збройного Підпілля ОУН-УПА проти російсько-більшовицьких опричників, сповідуючи гасло "Воля народам! Воля людині!". Більшість із них загинули, але не скорилися ненависній тоталітарній системі.
Так, зокрема, відомо, що останнім серед колишніх стрільців сотні УПА "Дружинники" загинув Іван Романич – "Дезертир", родом зі села Микити Підкамінського району. Це трапилося 23 квітня 1954 року на присілку Лукаші, що біля села Накваша Підкамінського району.

Українська земля берегтиме пам’ять про бойовий шлях сотні УПА, героїчні вчинки її старшин та стрільців.


 
Наші Друзі: Новини Львова