Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 21 січня 2020 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Допінг

Переглядів: 3120
Додано: 08.03.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Михайло Ларiн

ДОПIНГ
Оповiдання
______________________________________________________________________

Ларiн Михайло Васильович (Днiпропетровськ)
Ризиконавти: Науково-фантастичнi оповiдання, с. 129-136
Серiя "Пригоди. Фантастика". К.: "Веселка", 1990
OCR i редакцiя Dauphin, червень 2003
______________________________________________________________________

Напевне, лише цього дня майстер телевiзiйного ательє Костянтин
Андрiйович Сидоренко вiдчув, що його дитина має неабиякий потяг до
хокею. Коли б вони не приходили до льодового палацу, тринадцятирiчний
Валерка всi три перiоди хокейного матчу повнiстю вiддавався грi.
Здавалось, що цей худорлявий хлопчина грає у хокей за всiх разом, i в
той же час за кожного окремо... Сьогоднi теж був хокейний матч.
Товариський. Зустрiчалися мiсцева команда першої лiги з командою
майстрiв. I, ясна рiч, на трибунi у вiсiмнадцятому секторi сидiли
батько i син.
- Ось, побачиш, тату, нашi сьогоднi виграють. З розгромним
рахунком: шiсть - один, - сказав Валерка перед початком матчу.
- Що ти плетеш, синку? Та якщо два - нуль виграють, я тобi два
кiлограми шоколадних цукерок куплю. I за кожну наступну шайбу теж по
кiлограму.
Костянтин Андрiйович у душi переживав за своє "Торпедо", але
передбачав, що улюблена команда й цього разу пiде з майданчика
переможеною. I тому мiг пообiцяти синовi не те що два кiлограми
цукерок, а навiть лантух. Хiба минулого вiвторка не забив торпедiвцям
чотири сухi шайби аутсайдер "Спартак"? Та й протягом двох мiсяцiв
команда спромоглася у восьми матчах набрати лише одне очко. А тут
такий рахунок. Нi...
- Не треба цукерок, - розсудливо мовив Валерка. - Дорого вони
тобi, тату, обiйдуться. Ти лiпше купи силовий трансформатор i кiлька
мiкросхем. Добре? Я новий пристрiй надумав зробити, який допомагатиме
медикам пiд час дiагностування серцево-судинних захворювань.
- Як виграють, обов'язково куплю, мiй винахiднику, - прогув
Костянтин Андрiйович.
- Виграють, тату, - упевнено проказав Валерка i якомога зручнiше
вмостився на стiльчику. Зосереджений погляд хлопчика знову спинився на
хокейному майданчику, де перед матчем тренувалися команди.
Через кiлька хвилин матч розпочався. Перевага гостей була
очевидною. Не пройшло й тридцяти секунд, як шайба втрапила у ворота
"Торпедо", а на трибунах почувся зойк уболiвальникiв.
- Ну що я тобi казав, - з розпачем промовив Сидоренко-старший. -
Та нашим горе-хокеїстам не те що в першiй лiзi виступати... Й за
дворову команду як слiд не зiграють. Вони й на ковзанах не можуть
добре кататись, ключку як слiд тримати...
Костянтин Андрiйович приречено махнув рукою i потягнувся у кишеню
за цукеркою - нещодавно кинув палити i, коли хвилювався, клав пiд
язик, немов валiдол, карамельку.
- Сьогоднi це була остання шайба майстрiв, тату, - упевнено сказав
Валерка й посмiхнувся. - А тепер, тату, не заважай.
- Гаразд, - знову прогув Сидоренко старший. - От тобi й
трансформатор... Дiрку вiд бублика отримаєш, а не трансформатор...
Перший i другий перiоди матчу пройшли без змiн. Атакувала команда
майстрiв. Атакувала наполегливо, великими силами; але напрочуд рiвно
й на диво майстерно захищалися торпедiвцi. Здавалося, гол висiв над
воротами мiсцевої команди. Шайба без кiнця намагалася пробитися через
частокiл ключок i нiг i затрiпотiти у сiтцi "Торпедо", але спортивне
везiння було на боцi мiсцевих хокеїстiв. Одного разу шайбу, невдало
вiдбиту воротарем торпедiвцiв Михайловим, поруч iз воротами перехопив
правий крайнiй суперникiв i, залишившись сам на сам iз воротарем,
обвiв його i... з двох метрiв послав її над перекладиною. Нападаючий
тiльки схопився за голову. Ясна рiч, не помиляється лише той, хто
нiчого не робить, але щоб з такої вiдстанi не влучити шайбою в пустi
ворота, це треба вмiти...
На другу перерву команди пiшли з рахунком нуль - один на користь
гостей.
Нарештi розпочався третiй перiод. Першi п'ятнадцять хвилин гравцi
"Торпедо" лише вперто захищались вiд навальних атак гостей. Захищалися
вдало, що розвеселило вболiвальникiв. Нехай i поразка, але не з
розгромним рахунком, на який вони сподiвалися.
- Де ж твої голи? - запитав Сидоренко-старший, витираючи спiтнiле
чоло.
- Ще рано, - впевнено проказав Сидоренко-менший. - За три хвилини
до кiнця матчу Корольков заб'є першу шайбу.
- Собi у ворота? - поцiкавився Костянтин Андрiйович, пiдозрiло
покосившись на Валерку.
- Нi, не Корольков, - примруживши праве око, сказав
Сидоренко-менший. - Краще, якщо спершу шайбу заб'є Михайлов. - Валерка
подивився на батька. - Як ти гадаєш, тату?
- Та-а, - Сидоренко-старший тiльки махнув рукою.
До кiнця матчу залишалось щось бiльше трьох хвилин. Гостi
атакували вперто, не випускаючи жодного гравця "Торпедо" з меж
торпедiвського боку поля. Раптом, перехопивши шайбу, що летiла у
ворота, Михайлов розiграв її, мов у футболi, iз захисником i,
отримавши вiд того пас, повiв на суперника, вдало обминаючи
гравцiв-гостей, обводячи їх, мов першачкiв.
- Куди? Куди? На-а-зад, до ворiт!!!- прокричав тренер, що схопився
з лави запасних, та було вже пiзно. Михайлов упевнено просувався до
ворiт. Фiнт, ще один - i вiн уже сам на сам iз воротарем гостей
Голосовим. Зупинився, а коли Голосов кинувся на перехват шайби,
влучним кидком послав шайбу в ворота.
Трибуни загули. Вони нагадували вже не потривожений вулик, а шторм
у вiдкритому морi...
- А другу шайбу заб'є Корольков, - проказав задоволений Валерка,
коли рев i свист на трибунах стихли.
I справдi, не встигли спартакiвцi розпочати з центра поля, як
шайбу пiдхопив Корольков i здалеку розстрiляв Голосова. 2:1.
Через хвилину рахунок збiльшився до 4:1.
Трибуни несамовито ревли. Тренер гостей намагався давати своїм
гравцям ще якiсь поради, та було вже пiзно.
За п'ятнадцять секунд до кiнця матчу рахунок вже був п'ять - один
на користь "Торпедо". Не допомогла гостям навiть проведена замiна
воротаря. А пiд завiсу, за чотири секунди до фiнального свистка,
крапку в матчi поставив все той же Михайлов, який забив шайбу командi
майстрiв з булiту.
* * *
Того теплого лiтнього вечора з льодового палацу йшли радiснi
вболiвальники, лише Костянтин Андрiйович зiтхав:
- Як це? Що ж це таке? Хто пiдмiнив нашу команду? Дивно, правда ж,
синку?
- А що тут такого дивного? - пiдстрибнув Сидоренко-менший. -
Просто вчора ввечерi я закiнчив нарештi свiй пiдсилювач, за допомогою
котрого тепер можу керувати дiями хокеїстiв на вiдстанi. Вiрнiше,
пiдсвiдомо пiдказувати їм. Ось цей пiдсилювач, тату. - I Валерка витяг
з кишенi коробочку з-пiд сiрникiв, у якiй хаотично з'єднанi лежали
кiлька, як здавалось на перший погляд, нi на що не придатних старих
транзисторiв та мiкросхем i два конденсатори на тисячу пiкофарад.
 
Наші Друзі: Новини Львова