Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 09 березня 2021 року
Тексти > Жанри > Лірика  ::  Тексти > Жанри > Оповідання

Поєдинок

Переглядів: 19332
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 1
— Не турбуйтеся... не треба. Іван все шаркає сірником.
— Ви... ви...— хрипить пан Микола,— ви не гнівайтесь на мене — я був учора п'яний. Просто п'яний, і більш нічого... більш нічого... Ну, а коли п'яний, ви розумієте...
Ага-а-а!.. Ну, звісно, він був п'яний, п'яний, як швець... і більш нічого... більш нічого. Як це він не помітив, що той був п'яний, як стовідерна куфа з горілки, як ціла корчма баб!., ха-ха!.. Як це він не помітив?
— Людя скучає за вами... приходьте завтра не лекцію й не пам'ятайте того, що було між нами...
Ха-ха!.. Ах ти, п'янюго, він був п'яний, як... і більш нічого... Ну, він прийде, конче прийде... ха-ха... Все сміється у нього всередині, все радіє, і він має охоту здушити хрипливе горло цього добродія, хоч старається не показати ні своєї радості, ні своїх бажань.
Добре, він прийде... і більш нічого... ха-ха-ха!..
А про лист ні слова!
Свиня!..
Піддубний виспався. Спав цілу ніч, як забитий. Так коло дванадцятої він взяв парасоля пана Миколи під пахву й побіг на лекцію. Знайомі почуття вчителя, що поспішає на лекцію, втихомирили його. Тільки коли він вступив у сіни і глянув на сходи, по яких збігав позавчора, а надто коли поставив в куток парасоля,— згадки линули на нього холодною водою і скували вільність рухів.
На дверях з хати стояла вже Людя, й підскакувала на своїх довгих ногах, і простягала худі рученята до пана Вана.
— Пан Ван... пан Ван...— радісно пищала вона і дивилась на нього закоханими, як у мами, очима.
Вони зараз взялись до роботи.
Все йшло, як і раніше; навіть в ту ж саму годину, як звичайно, перервано лекцію й покликано їх на обід.
І ось він пройшов ті хати, якими недавно виходив, і побачив столову, і круглий стіл, і пана Миколу, і пані Антоніну.
Пан Микола сухо стиснув йому руку, пані Антоніма виглядала втомленою, але сяяла і, користуючись хвилиною, втиснула йому в руку такий жмут паперу, що він не знав, куди його сховати.
Обідали мовчки, хоч намагались говорити. Пан Микола був ввічливий, услужний, занадто, може. Він підсував Іванові страви і припрохував, дивлячись кудись поза нього:
— їж-жте... їж-жте...
І те «ж-ж...» виходило у нього з таким притиском, наче він мав у роті ціле гніздо ос.
Іван не прийшов ще до себе, він спустив униз очі й їв, їв без кінця, без пам'яті, з такою завзятістю, з такою саможертвою, з якими його прохано.
Пані Антоніна часто губила серветку й, нагинаючись за нею, щипала Йванові ногу.
Часом вона клала його руку собі на коліно. Людя зітхала й здіймала очі до Бога.
Спасибі тобі, добрий Боже!.. Тепер усі щасливі!..
1902, Чернігів


Відскановано і редаговано www.ukrcenter.com 16.02.2003

 
Наші Друзі: Новини Львова