Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 04 березня 2021 року
Тексти > Тематики > Історична

У великому рейді

Переглядів: 27911
Додано: 03.05.2008 Додав: IgS  текстів: 71
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Ситуація була досить погана. Для того, щоб розгорнути відділ для оборони, місце було добре. Алеж до вечора ми не мали б змоги вдержатись тут. Тому конечно треба було вириватися звідси пробоєм. Але виходити пробоєм означало наразити себе на великі втрати.
На довге роздумування не було часу. Треба було діяти, і то якнайшвидше. Хапаю свою машинову пістолю і командую:
— Друга чота — розстрільна! За мною бігом вперед! Решта залишалася в резерві.
Разом з к-ром чоти Іменним біжимо вперед. На бігу вся чота розчленовувалась. Пробігши понад 50 м., ми опинились у місці де «шийка» лісу ставала ширшою. Я хотів розчленувати ще третю чоту, залишивши в резерві тільки першу, але спереду почулась польська мова: «Прендзей! прендзей!» — На становища! — даю команду.
Всі прилягли. Кожний на швидку руч маскував себе, чим міг. Ліс у цьому місці був досить рідкий, але, на щастя, наші становища були легенько під горбок, так що ворог міг нас завважити щойно з віддалі яких 15 метрів. Обидві чоти, які зосталися в резерві, вже сяк-так себе впорядкували. На те, щоб розгорнути їх до бою, не було місця. Лежачи в резерві, вояки й так були надто скупчені.
— Стріляти тільки на наказ! — подаю команду по лінії другої чоти.
Лежав я біля бул. Чумака і ст. віст. Смика, завзятого старого кулеметника, який вмів орудувати своїм кулеметом, немов пером.
— Ну, сьогодні треба їм, гадам, справити добрий баль, — заговорив Чумак.— Замість наших командирів будемо стріляти їхніх.
Нараз виринула густа розстрільна ворога. Всі вояки — молоді, здорові як дуби. Посередині ішов скорим кроком досить молодий польський поручник. — Вже чи ні? — запитав Чумак.
— Ще ні, — відповідаю йому, а сам не зводжу очей з польського старшини. — Смик, дивися, отой бльондин — старшина. Вогонь!
Вмить зчинилось пекло. Командир ворожого відділу тільки замахав руками і разом з іншими повалився неживий на землю. Після цього на кілька секунд усе втихло. Клякаю на коліно і оглядаю поле бою. — Вперед! Бігом!
Немов лявіна, рвонули повстанці. Говорю собі, що виграш буде наш, бо маю змогу розгорнути всі чоти- Подаю руками знак резерві, і за кілька секунд усі чоти вирівнялись у бойовій лінії.
Нараз на нашому правому крилі залящали кулемети. Це розбитки першої ворожої лінії, які розбіглись по лісі, почали нас обстрілювати з крила. А тим часом передні розшуки, яких ми вислали наперед, сповістили, що на нас наступає друга ворожа лінія.
— На становища! — і все падає на землю, квапливо маскуючись.
— Тут уже буде тяжче пробитися так скоро, як у першій лінії, — відізвався к-р Лагідний.
Висловлюю надію, що, може, ні, бо ворог, мабуть, не припускає, що ми пробилися так скоро. Мабуть, думає, що ми зчепилися з його першою лінією, і тому поспішає на поміч своїм.
І справді — стало ясно, що друга ворожа лінія поспішає на допомогу першій, не знаючи, що ми вже її розбили.
— Увага! Не випускати ані одного набоя на дурно! — попереджаю ще раз по лінії.
На становища 3-ої чоти ворог наскочив найперше, і вона змушена була відкрити вогонь. Рівночасно на всій лінії зчинився гураґаннний вогонь. Перестрілка яких 15 хвилин. Ворог дістав скріплення і рушив до атаки. — Приготовити ґранати! — даю наказ. Секудна-дві і два пронизливі свистки дали повстанцям знати, що прийшов час на ручні ґранати. Глухі вибухи сколихнули всією околицею. Серед густого диму, який душив нас своїм чадом, почули ми крики, стогони, плач, прокльони.
Але ворог теж не дармував. Він засипав нас густим автоматним вогнем і своїми ґранатами. Але і цим разом нам щастило. Ми розташувались на маленькім узгір'ї, а ворог був трохи нижче від нас. Його кулі і ґранати нас зовсім не разили.
Кличу до себе к-ра Лагідного і виховника Зоряна:
— Виховнику — до першої чоти, Лагідний — до другої! Як буде два свистки, то це знак до ґранат. Три свистки — це бігом вперед. Зчинити великий крик, щоб вони думали, що нас багато. Ясно?
— Так є! — відповіли обидва.
— Отже до діла, друзі. Я з к-ром Байдою залишаюсь біля другої чоти.
Ворог не припиняв свого кулеметного вогню.
— Ну Громенку! Спішись, пане-брате, щоб не було запізно! — наглив к-р Байда.
Приклякаю знову на коліно і оглядаю становище. Довго не надумуючися, дму два рази в свисток. Знову сколихнув повітря вибух кільканадцяти десятків ґранат. В цей момент від чотового Залізняка прибіг зв'язковий і зголосив, що цю чоту почали обстрілювати ззаду. Там на правому крилі ворог уже почав їх оточувати. Вкладаю в рот свисток і видаю три гострі свистки- Гуркітню кулеметів, розриви ґранат і зойки поранених перервало могутнє повстанське «слава», разом із свистами. Годі описати цей момент. Здавалося, що гори разом з лісами перевертаються.
— Вперед! Вперед! — командували всі командири. Повстанці, з позатиканими за пояси шапками, з розкуйовдженими чупринами, гналися вперед, немов розлючені леви. Пробігали полем, густо застеленим ворожими трупами. Ті з поляків, які залишилися в живих, панічно втікали, губили торби з амуніцією, шапки тощо.
— Забрати зброю і амуніцію!
Утікаючих повстанці брали з коліна на мушку.
Щоб якнайшвидше відв'язатися від ворога, відділ налягав на ноги. Сонце вже підійшло до полудня і пекло, немов навіжене. Кожному з чола котився піт. Від поту промокла вся одежа.Ми мали трьох поранених і бракувало нашої стежі з п'ятьох чоловік. Вона не встигла долучитись.
Нараз, знову таки з нашого правого крила, заграли кулемети. Ворог напосідав і хотів спровокувати нас на чоловий бій.
— Притримувати їх вогнем! — даю наказ по лінії. — Ей, Макар! Давай ґранатомета! Я й забув про нього. Махай з ним до третьої чоти!
Наказую відділові маршувати вперед. Хоч і під ворожим обстрілом, але таки посуваємося. В цей час, один по однім, розляглися два вибухи стрілен ґранатомета. Це повстанець Макар на правому крилі бив по переслідуючому нас ворогові. Після цього постріли затихли, ворог погоню припинив. Зробив він це, мабуть, з певним наміром.
Посуваючися лісом, ми наблизилися до доброго горбка, що через нього або попри нього нам треба було перейти, якби ми схотіли дістатися до більшого лісу. За яких 70 метрів від цього горбка відділ нагло дістав сильний автоматичний вогонь. Відразу всі залягли. Довелося плюнути з пересердя. К-р Байда витягнув хустку і обтирав з лоба піт.
— Напосілася на нас голота, — заговорив він стурбовано. — Аж на третій лінії взяли нас.
— Нехай їх шляк трапить! — вирвалося мені. — Хвилину відпочинемо. Треба зорієнтуватись, де вони мають найбільші опірні гнізда.
На мою гадку, цей горбок треба було нам здобути і посадити там один рій з двома кулеметами і кількох автоматників. К-р Байда погодився з моїми думками:
— Спробуй, — сказав він. — Якщо тут не дасться, то треба буде на них вдарити з нашого лівого крила, бо там їхній вогонь найслабший.
— Перше спробую тут.
Раптом кілька ворожих ґранат розірвалося відразу ж перед нами. На щастя, нікому нічого особливого не сталося. Тільки чотовий Іменний дістав кілька відламків у задню частину тіла. Рани були легкі. Він ходив собі на повний ріст по лінії, не зважаючи на ворожий вогонь. Стрілянина дедалі сильнішала. Прикликаю до себе Макара і разом з ним
прибігаю на середину лінії проти гори. Тут лежали два рої. — Калини й Лози.
— Ну, хлопці мої! — сміючися, звертаюся до вояків. — Цей горбок треба буде прибрати в свої руки. Допоможе вам ґранатометом Макар.
— Все в порядку! — відповіли молоді і завзяті командири роїв.
— Вйо, Макаре, давай! — наказую Гранатометникові. — Тільки цільно, по верху «груника»!
Калина й Лоза готувались до атаки. В цей момент підбіг к-р Лагідний, і я передав йому команду над двома роями.
— Якщо будете вже на горі, то розклинуйте ляхів на дві половини, а тоді ми рушимо з боків. Ясно?
Дивлюся на годинник — пів до дванадцятої. Принаглюю групу. А тим часом Макар вдало обстрілював з ґранатомета горбок, на якому окопався ворог. Ворожа розстрільна на обох схилах гори, замаскована, мовчала. Мабуть, хотіли нас перехитрити, думаючи, що ми підемо відразу в атаку, і сподівалися справити нам «баль» — такий самий, який справили ми їм у першій і другій лінії. Ці ворожі хитрощі ми враховували і тому не пішли в атаку всім відділом.
Енерґійними стрибками, під охороною ожини, Лагідний підбігав з своєю групою до вершка «груника». Ще хвилина, і на ньому розірвалось кільканадцять ґранат, вкриваючи все курявою. На вершку вже господарювали повстанці. Розділивши групу на дві частини, Лагідний спрямував вогонь на ворога у двох напрямах. Між поляками зчинилася паніка. Такого «трюку» вони не чекали.
— До атаки! — наказую відділові і подаю три свистки.
— Слава! — загриміло довкруги, і повстанці рвонули стрибками до ворожих окопів. Але там уже нікого не було. «Богатеровє» розбіглися, немов барани. Вихованці сталінського прихвосня Бєрута показували своє бойове вміння.
— Наліво! — спрямовую нашу розстрільну. — Скорше, хлопці! Ще кілька хвилин, і зможемо зовсім відв'язатись.
Ще трохи побігавши за втікаючим ворогом, зупиняю повстанців. Кожний був мокрий від поту. Декому позасихала на устах піна. Всі були спрагнені. Хочу подумати про кількість ВП в сьогоднішньому бою, але на це нема часу. Треба маршувати далі. Висловлюю думку, що було, мабуть, більше, ніж у Борівницькому лісі.
Попереду маршує перша чота, потім охорона поранених, далі друга чота, а за нею третя, яка мала давати забезпечення. Ззаду половина третьої чоти к-ра Залізняка розгорнулась у розстрільну, а половина ішла стрілецьким рядом. По якомусь часі ВП очуняло і почало далі робити за нами погоню. Не дивно — їх гнали старшини НКВД! К-рові Залізнякові знову довелось завзято відбиватися від ворога. Відв'язавшися від нього, відділ відступав дальше. По якомусь часі ми скрутили направо в комплекс Кузьминського лісу. Постріли затихли.
Шоса Бірча-Сянік, через яку думали ми пробратися на другу сторону, була обложена ворожим військом. Крім цього, по ній їздили панцерні авта. Не було іншої ради, як піти в глибину лісу на горбок і зайняти кругову оборону. Так ми і зробили. Незабаром почали над нами кружляти ворожі літаки.
Припускаю, що до вечора доведеться ще повоювати, тому наказую відділові окопуватись. А тим часом санітари з д-ром Шуваром робили пораненим перев'язку. Питаю бунчужного про наші втрати, але виявляється, що, на диво, вони дуже малі. Маємо вісьмох поранених, які проте можуть маршувати; крім того, п'ятеро вояків із стежі не встигло долучитись до відділу. З такого становища виявив своє задоволення і к-р Байда.
З недалекого потоку принесли води. Кожний був виснажений і мав шалену спрагу. Дві години безупинного бою зробили своє. Тепер, окопавшись, повстанці відпочивали. До вечора, однак, було вже спокійно. Командний склад перевів нараду.
В міжчасі я закликав до себе референта господарки, який мав у цьому лісі 20 захованих літрів меду.
— Друже Кум! — звертаюся до нього. — Підіть з кількома вояками і принесіть той мед, бо не маємо що дати їсти пораненим, та і всі здорові зголодніли.
Група повстанців на чолі з Кумом відійшла і за годину повернулася з медом.
Проблема харчування ставала щораз пекучішою. Вертатися в ті ліси, де знаходилися наші маґазини, було б завеликим ризиком. Ворог уже щось знав про них і бльокував ці місця. Нам треба було вийти з цього лісу, і то найнепомітніше, бо за даними розвідки весь цей комплекс ВП брало в обкруження. Рішаємо перекинутися ввечері в ліс над Сільною Тирявою — Крецівською Волею.

10. За насушним хлібом
Як тільки смеркло, відділ рушив у дорогу. Подаємося в напрямі присілка Ратне (с. Добра), бо там треба нам буде перейти головну дорогу, на якій весь час швендяється ВП. Вийшовши на край лісу, задержуємось. Тут було багато свіжих, глибоких окопів. Околицю освічував місяць, що його час-до-часу закривали малі хмаринки. З глибини лісу доносилися крики пугачів. Якось сумно і недобре стало на душі...
Дорогою з Доброї Шляхецької до Крецова переїжджали час-до-часу валки ворожого війська. Висилаємо стежу, щоб вона добре дослідила дорогу. Решта вояцтва розляглася на землі і відпочивала. Висилаю також кількох вояків на зв'язок до санітарного пункту. Через них районовий референт господарки Кум передає для хорих трохи меду.
По поверненні стежі зближаємося до дороги і за наказом перебігаємо її розстрільною. Потім зупиняємося в глибокому потоці, що дає добре закриття. Цим потоком виходимо в присілок Крецівської Волі і по тяжких трудах, вже за білого дня добиваємось до лісу Тирява Сільна - Крецівська Воля. Голодний і змучений відділ відразу кладеться спати.
По полудні нависли над нами хмари. Почав падати краплистий і густий дощ. Зчинилася громовиця. Над вечір лити перестало. Інтенданти беруть з кожного роя вояків і відходять на присілок Крецівської Волі по картоплю.
З к-ром Байдою радимося над тим, що маємо починати. Він дає пропозицію перерейдувати в Карпати, бо там, може, нема такої сильної бльокади, як тут. Зустрінемося з тамошніми відділами і при їх допомозі пов'яжемося з к-ром тактичного відтинлу Реном. Він напевно вже матиме нові накази вищого коман-дування для всіх відділів. Думка к-ра Байди мені подобалася, але я додав до неї доповнення: щоб туди добитися, нам треба витратити принайменше три ночі, а проблема прохарчування відділу стає дуже трудною. Там будемо мати до діла з чужим тереном, на якому мій відділ не оперував, тож звідки черпати харчі? Щоб, добившися до інших відділів, посилати людей до наших маґазинів, нема навіть мови. Висилати їх звідси - теж недоцільно, бо втратимо мінімум дві ночі, а нам чекати на одному місці теж неможливо. Висуваю думку, що може б нам перейти на той бік Сяну, вступити до першого-ліпшого польського села і зареквірувати харчів на яких 2-3 дні. Очевидно, за них треба буде подвійно заплатити. Тоді поза містом Сянік зможемо добитися в Карпати. Хоч і ризиковним буде цей крок, але все таки краще йти так, ніж пустими українськими теренами, де напевно всі ліси і села забльоковані і де наше просування буде з боєм у голоді.
К-р Байда з моєю думкою погодився, тільки наказав, щоб швидше готовитися до маршу, бо ще цієї ночі нам треба буде перекинутися до лісу «Солонне». Крім цього, наказав вибрати людей, які відійшли б на зв'язок до Бурлаки та інших командирів. Після вечері ці люди мають бути готові до відходу. Долучившись до к-ра Бурлаки, вони там і залишаться.
Тим часом над лісом заліг уже порядний туман. Кухарі взялися до варення бараболі. Інші заліплювали діри в баняках. Ці баняки зазнали у вчорашньому бою найбільше ран від ворожих куль. Кухарі сердито лаялись, бо що заліпиш одну діру, то в другій глина відлетить. З тяжким трудом, а таки вдалося зварити сяку-таку вечерю, якою треба було заспокоїти голод хоч частинно.
Біля окремого вогню порались санітари біля поранених. Троє з них мали тяжкі рани. Ст. віст. Гудимові перервало на правій руці дві жили, віст. Назарові зачепило праву легеню, а ст. стр. Каштанові перебило кість вище ліктя. До санітарного пункту вони відходити не хотіли. Я носився з думкою все таки залишити їх у санітарці, але в районі пров. Ігоря.
О годині 23,30 відділ був уже готовий до відмаршу. Зв'язкові до відділу Бурлаки вже відійшли, тож і ми рушили з місця свого денного постою. Йдемо в напрямі Солонного лісу, що простягається між селами Тирява Сільна - Семушова - Голучків - Тирява Волоська - Ракова - Пашова.
Марш був тяжкий. Розмокла земля наліплювалась до взуття і додавала тягара. З краю лісу висилаємо стежу, щоби перевірила дорогу Тирява Сільна - Семушова - Голучків. З-за хмар виринув місяць і освітив місцевість. Відділ був на горі, з якої було видно, як у глибокій долині простягалася з заходу на схід дорога. Біля неї пливла річка, над якою навис тепер туман.
«Ой, вийшов місяць із-за хмари
І всю долину освітив,
А, освітивши всю долину
Він знов за хмари заходив . . . »
Це якийсь тенор наспівував тихенько пісню, яка так пасувала до краєвиду.
- Чи то ти співаєш, Грабе, чи то так тобі в шлунку гуде? - іронізував над співаком його товариш. - Ех, брате, дав би тобі кілька печених бульб, але, правду кажучи, сам не маю.
Повернулася стежа і зголосила, що дорога вільна. Глибоким потоком відділ рушив дальше. Перейшовши дорогу, ми вийшли на семушівські поля. Праворуч від нас лежало село Тирява Сільна. Тут була копальня нафтової ропи, в якій і тепер блимало світло і стукали машини.
Добившися до краю лісу, відділ задержався. Наказую вислати кількох повстанців до с. Семушова, щоби принесли бараболі, яку ми могли б ще до ранку зварити. На жаль, вояки повернулися впорожні.
- В цілому селі не знайшли ані одної бульбини, - доповів бул. Ґонтар. - Мабуть, червоні поляки все повивозили.
- Нічого, хлопці! - заспокоюю вояків. - Хай тільки зійде сонце. Тут повинні бути гриби. Поживемо день грибами.
Світанком відділ подався далі. По дорозі повстанці збирали гриби, яких, на щастя, було тут досить багато. Зайшовши в глибину лісу, відділ заквартирував на догідному для оборони місці. Але, на нашу біду, тут ніде не було води. Іти на край лісу і розкладати там вогнища було неможливо, бо по полудні приїхало до Семушкової і там заквартирувало ВП. Тому довелося нам до вечора переспати, нічого не ївши. Я сказав, що взагалі доведеться нам перебути ще одну ніч і день без харчів і щойно в польському селі Ліпша, може, щось зорганізуємо. Поляки цього села награбували по українських селах багато майна. Після цього перекинемося за Сян і там матимемо змогу трохи підкріпитись.
Повстанці розуміли ситуацію, і тому не було чути від них жадних нарікань. Для ранених залишилося ще трохи сухарів та топленого масла. Це була остання, «залізна» порція д-ра Шувара, яку він спеціяльно для них тримав.
5 червня відділ заквартирував між польськими селами Ліпша - Дембна. Був гарний літній день. В селах обходили свято - латинське Боже Тіло. По костелах дзвонили дзвони. Віруючі разом із ксьондзами робили обхід костелів. Над ними повівали хоругви і зносився спів: «О, злітуй сен над намі . . . »
Змучені цілонічним маршем, повстанці спали твердим сном. Коли не рахувати тих, які виконували службу забезпечення відділу, то не лягали спати тільки к-р Байда і я. Розклавши теренові карти, ми обмірковували наші ближчі і дальші марші і зв'язані з ними пляни. Кидаю перебіжний погляд на к-ра Байду і стараюся уявити собі, як виглядаю я. В нього глибоко запалі очі, лице змарніло і почорніло, а уста потріскали від спраги і спеки. На обличчі - журба.
- Тільки через цей комплекс лісу буде найкраще нам переходити, - відзиваюся по довгій мовчанці, показуючи пальцем на зелену пляму карти. - Ворог ніколи не подумає, що ми зважились на таке ризико, Найгірше з харчами. Але лягаймо продріматися трохи, бо я вже ледве сиджу, а там щось надумаємо.
Зв'язковий попросив нас на приладжене леговище, і ми незабаром запали в глибокий сон.
Сонце піднялось до полудня і пекло немилосердно. До Сяну наблизилась гурма дітей і, розібравшися, з криком і вереском скочила в воду купатися. Шосою Сянік-Мриголод час-до-часу проїжджали вантажні авта з військовою охороною, підносячи велику куряву. Коло 4 години по полудні на гостинці залунав сміх молоді, яка проходжувалася сюди й туди. Потім весь гурт подався до с. Дембна. Звідти почала доноситись музика. На якомусь подвір'ї, в тінях розлогих каштанів та акацій, танцювала польська молодь, захоплена ритмом музики, вдоволена з гарного дня, рада з своєї юности.
- Пані вибєрайон. . . Пара за парон. . . Панна Геля провадзі... - горував сильний голос якогось розпаленого молодця.
- Ууу... А шляк би тебе! - зірвався з місця роєвий Рубач. - Друже командир! Дозвольте мені загостити туди з моїм роєм! Хоч би не вигукували так і не дразнили чоловіка, коли йому кишки марша грають.
- Що вони вам, друже Рубач? - стараюся його заспокоїти.
- Ми до них нічого не маємо. Хай танцюють, поки змога. Сьогодні танцюють, а завтра будуть плакати та проклинати свою долю. Це ж засліплена маса, яка не бачить, що довкруги їхніх ший щораз дужче затягається петля.
Сонце схилилось до заходу. Повстанці носили з потічка воду і милися до половини. Потім мочили ноги. Дехто голився, а ще інші очищали білля від усякої погані. Щойно тепер можна було помітити на людях наслідки триденного голоду! А проте настрій між ними був добрий. І нічого в ньому не було штучного, силуваного!
- Хлопці, мені треба кількох охотників! - відзиваюся до гурту вояків.
Зголосилось понад половину відділу. Стільки я не потребував. Цілком вистачало десятка людей. Закликаю до себе бул. Петю і наказую йому взяти зформовану групу повстанців і піти з ними в долішній кінець села Лішна.
- В цьому селі є половина худоби, зрабованої в українських селян у час виселення, - пояснюю йому. - Ви підете в село, і в кого є чотири штуки худоби, в того заберете по одній. За кожну штуку заплатите по 3000 зол. - з тим, що кожний господар, у якого будете купувати, мусить обов'язково підписати вам квит на гроші. Польська пропаґанда не сміє мати підстав, що ми грабували. Мусите добре уважати, бо в селі е якась частина ВП, а також квартирує ОРМО. Щоб вам не довелося залишити всього по дорозі! Вірю, що впораєтеся якнайкраще. Все ясне?
- Так є! - гримнув закаблуками ройовий, навіть оком не моргнувши.
Додаю йому ще, що відділ перейде в ліс по другій стороні ріки. Переправа буде тривати досить довго, тому ми почнемо її зараз же. Петя з групою має долучитись до нас. На нього чекатимуть зв'язкові на краю лісу. Після цього бул. Петя зголосив свій відхід.
Наказую вислати на другу сторону ріки підслухів, які мали б зголошувати про те, що діється на шосі. Переправа відділу не сміла бути поміченою абсолютно ніким. Петя мав звернути увагу ворога на Солонний ліс, і тим самим відділ дістав би змогу маршувати поміж польськими селами в карпатські ліси.
В повітрі було дуже душно. Кожному до тіла прилипала сорочка. Повстанці відчували більше або менше ослаблення. Поранені чулися досить добре. Трохи гірше було тільки з стр. Каштаном. Його рука сильно спухла і докучав йому сильний біль. Але мужній повстанець навіть не кривився. Ніхто не чув від нього нарікань.
З недалекого села Дембна далі доносилися вигукування гуляючої молоді і звуки танґа.
- Буде дощ, - сказав д-р Шувар. - Аби тільки після такої спеки не було тучі або слоти. А то протягом трьохчотирьох тижнів можемо мати поважну кількість босих вояків.
- Безперечно, це було б дуже погано, - відізвався о. капелян Кадило. - Але я тепер думаю про інше. Мені просто дивно, як цей Каштан терпить. Направду подивугідна твердість ...
- Тррр. o. - нагло перервав його мову кулемет у селі Лішна.
- О, мабуть, наших завважили! - сказав бунч. Соколенко. - Щоб, до лиха, яких утрат не було! .
До першого кулемета приєдналося ще кілька, а одночасно мчали вгору червоні і білі ракети. Стрілянина дужчала. Я чомусь був тієї думки, що з нашою групою все в порядку. Прислухаючись уважніше, ми почули, що ніхто не відстрілюється. Значить, наших не завважили. Вони напевно вже в лісі. Стріляє тільки ворог. Потім на якусь хвилину затихло. В місці, де була забава, музика вже не грала, молодь не вигукувала- По всьому селу лунали свистки, трубки, крісові постріли. Алярм. В Ліпшій знову заграли кулемети й автомати. Їм відповідали постріли в усіх надсянських польських селах. Виглядало так, неначе зчинився величезний бій.
Саме цього нам і треба було. Завтра будуть ганятися по Солонному лісі, немов пси, думаючи, що ми там, а ми тим часом будемо сидіти тут. Як прийде Петя і щось приведе, то підтягнемося в глибину лісу, може, ще вдасться до ранку щось зварити.
Стрілянина не вгавала. А за якої півгодини прибув до нас і бул. Петя з усією своєю групою, яка вела з собою три штуки худоби.
- Чи бачив вас хтось при переході ріки і гостинця? - ставлю йому питання. - Це найважливіше.
- Ні! - відповів задоволено Петя. - Все в порядку.
- Добре є! - відізвалися разом о. капелян Кадило і д-р Шувар. - А тепер розкажіть, як там було.
- Нічого особливого, - відповів Петя. - Командир добре передчував, коли послав нас саме в долішній кінець села, бо в горішньому повно ВП. Підійшовши під першу хату, ми відразу ж дізналися, що в селі є 150 польських вояків. Селяни не догадалися, хто ми такі. Думали, що ми - вояки з ВП. А коли ми їм сказали, що ми повстанці, то вони почали квапливо питати, що нам потрібно. Просили, щоб ми швидше виходили з села, бо боялися, щоб ми не перестрілися в селі з ВП. Грошей за худобу ніяк не хотіли брати, але я не був фраєр. Заплатив, а тоді кажу: «Покажіть, дядьку, документ і тут, на квиті мені підпишіться». Таким чином дістав підписи. Крім цього, добув трохи хліба, масла і молока для поранених. Щойно тоді, як ми були вже на краю лісу, хтось доніс до ВП, що ми в селі. Для нас була сприятлива обставина: в селі влаштовували забаву, і все там танцювало. Як дійшли ми до краю лісу, ВП почало стріляти. Думаю собі - жарнути вам, гади, але потім роздумав. Шкода набоїв. Ходім, кажу, хлопці скорше, бо там нас чекають. Ще не знати, як далеко доведеться нам сьогодні маршувати.
Після розповіді Петі і після того, як його група трохи відпочила, наказую рушати- Але тепер довелось нам послуговуватись тільки картою та компасом. Це вже були зовсім чужі для нас терени. Ніхто з нас тут ногою ще не ступав.
Далеко на заході почало гриміти і блискати. Незабаром небо вкрилося густими хмарами. В лісі стало дуже темно, і тому ми були вимушені посуватися дуже помалу. Вояк вояка тримався за спину, «щоб не загубитися». Відділ маршував до самого світанку. На постій зупинились ми на вершку якоїсь гори. Вояки відразу взялися за різання худоби. Щоб якнайшвидше заспокоїти голод, який занадто вже допікав, почали насамперед варити кров- На жаль, близько нас не було води, тому варення м'яса відклали ми на вечір.
Наповнивши сяк-так шлунки, відділ відпочивав. Досить часто перепадав дощ, але по полудні перестав. З міста Сянока доходив до нас гуд моторів вантажних автомашин, а з Солонного лісу доносилися глухі розриви мінометних стрілен. Значить, ВП робило там облаву. Треба гадати, безуспішно!
- Але які ж вони запальні! Як до свого «краков'яка», - сміявся дотепний кулеметник Слива. - От будуть собі голови сушити, коли нас там не застануть.
О годині 6,30 наказую розкладати вогнища і пекти м'ясо. По воду треба було йти далеко, тому не хочу витрачати забагато часу. Повстанці того тільки й чекали. За хвилину палахкотіли великі бездимні багаття, а кожний вояк, настромивши добрий кусок м'яса на загострений патик, смажив його на вогні. Обертав його на всі боки, щоб трохи припеклось, і починав їсти, вкладаючи тим часом у вогонь другий шматок.
- Живемо, як культурні татари, - знов озвався Сли-ва. - Обсмалиш, припечеш і давай - як бузько жабу! Тільки слинка котиться. - А звертаючися до сусіда, який, присівши біля нього, теж пік м'ясо, сказав: - Ти, хлопе, так довго не тримай його в вогні. Бачиш, як лій стоплюється. Шкода!
- Таж сирого не їстиму! - відповів сусід.
 
Наші Друзі: Новини Львова