Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 16 жовтня 2019 року

Кіт у Чоботях

Переглядів: 78323
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
— Секретар, мабуть, жоха, із старих партійців.
Товариш усміхнувся:
— Тебе дивує записка? “Это чепуха”. От ти ще понюхаєш дискусію. В печінках мені
сидить оця дискусія.
Я зацікавився.
— Що за дискусія?
— Почекай, сам узнаєш.
І не сказав.
...Я пішов.
— Де кімната ком'ячейки?
— Он!
Входжу.
Дивлюсь — щось знайоме. Думаю, пригадую й раптом згадав: та це ж “кіт у
чоботях”.
Ото штука!
— Ви секретар ком'ячейки?
— Я...
— Вас, здається, товариш Жучок?
— Так.
— Ну, так ми з вами знайомі. Пам'ятаєте?..
Вона, звичайно, все пам'ятає, але вперше зареєструвала мій партквиток, а потім
уже говорила.
...Ясно: минуло стільки часу. Товариш Жучок дочитала — прочитала “Что такое
коммунизм” (без автора)... Издание N-го боевого участка рабоче-крестьянской
Красной Армии. І тільки.
А інше так просто: ходить “кіт у чоботях” по бур'янах революції і, може, й сам
не знає, що він секретар ком'ячейки, а потім узнає й пише:
“Предлагаю нємєдлєнно зарегістріроваться...”
Одне слово, я, мабуть, і не здивувався, тим паче що минуло так багато часу, а
“кіт у чоботях” і тоді вже був —
— “паходной Ленін...”
І, треба щиро сказати, друге видання Леніна — “Паходной Ленін” — таке ж іноді
було суворе й жахне.
От малюнок:
Я завинив.
Товариш Жучок очі драконом:
— Товаришу! І вам не соромно?
— Дозвольте... я ж... їй-право... я ж...
Товариш Жучок очі драконом:
— Ваш партквиток!.. Давайте!
Віддаю.
Пише:
“Товаріщ такой-то в таком-то мєсяцє пропустіл столько-то собраній. Получіл
виговор от секретаря ком'ячейкі с предупрєждєнієм винєсті єго
недісціплінірованность на обсуждєніє обществен-ного мнєнія партії посредством
партійного суда на предмет перевода в кандідати ілі окончательного ісключєнія із
нашіх коммуністічєскіх рядов.
Подпісь”.
Точка.
Коротко.
Ясно.
І трішки того... ніяково.
...Звичайно, як і тоді (тоді — в дикім степу), на ній колір “хакі”, бо революція
знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором “хакі”. Як і тоді: величезні
чоботи не на ногу. Як і тоді.
— Дзуськи!
Як і тоді, бузиновий погляд, бузиновий сміх і носик — голівка від цвяшка:
кирпатенький.
...Як і тоді, були ночі, але вже не холодні, а теплі, замріяні — літні степові
ночі.
Тільки тепер тривожили нас не козаки, а бандити-лісовики тривожили наш тил. А з
півдня насідав розлютований, поранений (добивали) ведмідь з білого кубла великої
Російської імперії.
А от дискусія (в печінках сидить!).
Є ходяча фраза: треба бути начеку і не забувати про чеку.
Зробили перефразовку.
— Дискусія — це бути начеку, щоб не попасти в секретарську чеку.
Товариш Жучок каже:
— Сьогодні вечір дискусії!
Ми:
— О-ох! У печінках вона сидить! (Це, звичайно, не вголос).
— Товаришу! Дайте мені на хвилину “Азбуку комунізма”.
— Ах, нє мєшайтє, товаріщ. От я і забил: как ето? Фу, чорт. Значіт, капіталізм
імєєт трі прізнака: найомний труд... найомний труд... найомний труд...
Хтось підказує:
— Монополізація стредств проізводства. І...
— І ідіте ви к чорту, сам прекрасно знаю.
...А от на другім краю:
— Комедія! Как все заволновалісь. Товаріщ Ларіков, неужелі ви нє волнуєтесь? Нє
вєрю. Нє повєрю, чтоб ви всьо зналі. Це до одного з тих, що все знають:
— Ну от, єслі ви всьо знаєте, скажіте: когда Тьєр разбіл велікую французскую
комуну — в 71 ілі в 48 году. А? От скажіте.
— А ви, товаріщ Молодочков, не хітрітє, нє випитивайтє, скажіте просто, что ви
не знаєте. І тогда я вам скажу.
Молодчіков червоніє, і я червонію, і багато з нас червоніє, бо більшість із нас
— це ті, що нічого не знають, але цього ні в якім разі не скажуть.
— Це ж дурниці — ці дискусії, наче ми шкільники.
— І правда. На чорта це? Це ж буржуазна метода освіти. Не достає ще екзамена з
інспектором. Іще чути:
— Да, наконєц, дайте мнє на мінуту “Азбуку комунізма").
— Фу, чорт, снова забил. Капіталізм імєєт трі прізнака: монополізація
проізводства... монополізація проізводства...
— От бачите, все ж одно не знаєте.
— Ах, оставьтє мєня, товаріщ...
Нарешті вечір.
Так: за вікном, як і в інших моїх оповіданнях (не всіх),— громи гармат, а десь у
травах, а потім на дорозі — кавалерія. Наша? Кажуть, не наша. А чия? Не знаю.
Може, ворожа кавалерія, може, рейд.
І хтось тихенько за травами — “може, завтра тут, де ми сидимо, будуть папірці,
ганчірки й дух порожнечі, дух побігу, дух крови”.
Але те забувається.
...Доповідач скінчив.
Товариш Жучок:
— Ну, товаришу Бойко, все-таки я нічого не зрозуміла. При чому тут діалектика,
коли сказано історичний матеріялізм? Ви як думаєте?
— Дозвольте, товаришу голова, я, собственно, слова не прохав.
Товариш Жучок очі драконом:
— Як голова нічого не дозволяю, а як товариш прошу вас сказати.
Ми говорили, ми плутались (з нами іноді бувало навіть дурно). А все це
називалось дискусія. Товариш Жучок казала:
— Дзуськи! Не так. Ану ви, товаришу Молодчіков?
Вона рішуче входила в роль педагога.
А ми бісились, бо в нас було самолюбство. Ми обурювались на нашу бувшу кухарку,
на сьогоднішнього секретаря ком'ячейки — на “кота в чоботях”.
...Потім вона бігала, метушилась, збирала жінок, улаштовувала жіночі зібрання,
де говорили: про аборт, про кохання, про право куховарки (Ленін сказав).
Кричали:
— Геть сем'ю!
— Хай живе холоста женщина!
А для плодючої женщини казали:
— Хай буде інтернат, хай будуть спільні прачешні й т. д., й т. інш.
 
Наші Друзі: Новини Львова