Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 16 вересня 2019 року

Кіт у Чоботях

Переглядів: 78257
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
КІТ У ЧОБОТЯХ

І
Отже, про глухе слово: Гапка — глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а
то — глухо.
А от гаптувати — це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або сріблом.
...А то буває гаптований захід, буває схід, це коли підводиться або лягає
заграва.
Гаптований — запашне слово, як буває лан у вересні або трави в сіновалах —
трави, коли йде з них дух біляплавневої осоки.
Гапка — це глухо. Ми її: товариш Жучок.
І личить.
...От вона:
Це тип: “кіт у чоботях”? Знаєте малюнки за дитинства: “кіт у чоботях”? Він дуже
комічний. Але він теплий і близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як
прозорий вечір у червінцях осени.
“Кіт у чоботях” — це товариш Жучок. От.
А тепер я питаю:
— Відкіля вони вийшли — товариші Жучки? Скільки їх вийшло? Га?
А пройшли вони з краю в край нашу запашну червінькову революцію. Пройшли
товариші Жучки, “кіт у чоботях”.
...Ах, я знаю: це Жовтнева тайна. Відкіля вони вийшли — це Жовтнева тайна.
! ...Сьогодні в степах кінноти не чути, не бачу й “кота в чоботях”. ! Відкіля
прийшов, туди й зник.
...Зникли, розійшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республіки.
“Кіт у чоботях” — це муралі революції.
І сьогодні, коли голубине небо, коли вітер стиха лоскоче мою скроню, в моїй душі
васильковий сум.
?
Так! Я хочу проспівати степову бур'янову пісню цим сіреньким муралям. Я дуже
хочу, але —
— Я не можу: треба, щоб була пісня пісень, треба, щоб був —
— Гімн.
Тому й васильковий сум: хіба я створю гімн “коту в чоботях”, щоб понести цей
гімн у глухі нетрі республіки? Хіба я створю гімн?
От її одіж:
— Блюза, спідничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи. Блюза колір “хакі”,
без ґудзиків, колір “хакі” — це ж зелений, а вся революція стукає, дзвенить,
плужить, утрамбовує по ярках, по бур'янах, біля шахти — де колір “хакі”.
Вся революція без ґудзиків, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зітхнути
вільно на всі легені, на всі степи, на всі оселі...
— На ввесь світ!
Спідничка теж “хакі”, а коли й не так, то все одно так, бо колір з бур'янів
давно вже одбився в ній. Так, і спідничка теж “хакі”. Вона трішки подерта
спереду, трішки ззаду, трішки по боках.
Але спідньої сорочки не видно, бо революція знає одну гармонію фарб:
червіньковий з кольором “хакі”, тому й сорочка була зелена — тіні з бур'янів
упали на сорочку.
От.
— Капелюшок... а на нім п'ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: під капелюшком
голена голова — не для моди, а для походу, для простору.
І нарешті —
— чоботи.
Ну, тут ясно:
подивіться на малюнок, той, що за дитинства.
Досить?
А тепер про її зовнішність, а потім —
про неї...
…Зовнішність.
Русява? Чорнява?
Ясно — жучок.
А втім, це не важно...
...Очі... ах, ці очі... Я зовсім не роман пишу, а тільки маленьку пісню.
Але треба й про очі.
Очі —
— теж жучок.
Іще дивіться на її очі: коли на бузину впаде серпневий промінь — то теж її очі.
А от ніс (для баришень скандал!)... ніс — головка від цвяшка: кирпатенький
(“Кирпик!” — казали й так, поза очі тільки).
Ну, ще зріст.
Ясно: “кіт у чоботях”.
А втім, я зовсім не хочу ідеалізувати товариша Жучка, я хочу написати правду про
неї — уривок правди, бо вся правда
— то ціла революція.
Тепер мій читач чекає від мене, мабуть, цікавої зав'язки, цікавої розв'язки, а
від “кота в чоботях” — загальновизнаних подвигів, красивих рухів —
— іще багато чого.
Це даремно.
Ми з товаришем Жучком не міщани, красивих рухів у нас не буде:
у товариша Жучка не буде.
За цим звертайтесь до гітарних героїв гітарних поем.
Товариш Жучок — це тільки “кіт у чоботях” із жвавими рухами, з бузинковим
поглядом, що ходить по бур'янах революції і, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб
висушити болото...
А яке — ви самі знаєте.
І тільки.
А зав'язки — розв'язки так від мене й не дочекаєтесь.
Бо зав'язка — Жовтень, а розв'язка — соняшний вік, і до нього йдемо.
Розв'язка в гітарних поетів... От: “Вони поцілувались, кінець”, або “О моя
Дульсінеє! Всаджу собі оцей чингал... Умирає...”
Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не наші...
— А чиї?
— Ви подумайте!
Так от. Це не роман — це тільки маленька пісня, і я її скоро скінчу.
II
В цьому розділі я оповідаю про невеликий подвиг...
— А чий? Ви подумайте!..
...Зима, фуга, буруни, іще буруни...
Потяг, залізниця, й рейки, рейки в степ.
На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсається в депо: і тут — у
депо, і там — у депо...
І тихо в мовчанці стоять снігові станції: може, знову ми будемо бігати сюди
розгублені, з запаленими очима, а за холодними станційними будинками завиють
вовки на журний холодний семафор.
Але сьогодні ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.
— Товаришу Жучок!
Так, і товариш Жучок!
...А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й ніколи не взнаєте, бо й
я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правда — то ціла
революція.
...На кожній станції тільки й чути:
— Козаки! Козаки!
Всюди козаки, всюди бандити.
Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.
Степ. Раптом:
— Стоп!
— Що таке?
— Нема палива.
Товариші! Всеросійская кочегарка в опасності!
Д'ех, яблучко, куда котішся,
Попадьош до Краснова — не воротішся.
 
Наші Друзі: Новини Львова