Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Казка  ::  Тексти > Тематики > Дитяча

Мандри Закомарика

Переглядів: 12223
Додано: 26.12.2010 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: http://www.ukrlit.vn.ua/lib/trublaini/lmmoy.html
Обвал

Четверо артистів сходили на гору крутою стежкою. Попереду йшов довгий Завждишукай. За ним на віслюку Буль-Буль їхала товстуха Усезагуби, а на вовкові — маленька Закомашка. Завершував цей похід Закомарик із своїми звірами.

Навколо височіли білі снігові шпилі і чорні стрімкі скелі. Стежка вужчала і вигиналася між урвищами та камінцями. Незабаром мандрівники перейшли маленьким містком через глибоку прірву. Раптом почувся страшенний гуркіт, під ногами захиталася земля, і з гори покотилися скелі, посипалось каміння. То стався обвал. Одна скеля зачепила місток і розламала його. Друга загородила шлях артистам. Здивовано і злякано дивилися мандрівники. Ніяк було йти ані вперед, ані назад.

На скелю

— Не бійтесь, товариші! — сказав Завждишукай. — Зараз я пошукаю, як нам вибратись. Я знаю, що робити.

Завждишукай обмотав Закомашці навколо пояса мотузок. Потім узяв її і підніс високо на руках. Дівчинка вхопилася за виступ скелі і, мов мавпочка, полізла вгору. Вправно і сміливо підіймалася вона, поки не вилізла аж на верх. Там прикріпила один кінець мотузка, а другий кинула вниз. Закомарик схопився руками за мотузок і шугнув по ньому вгору. За ним піднявся Завждишукай. Під скелею залишилася Усезагуби. Сама вона не могла піднятися по мотузку. Троє артистів, що вже стояли нагорі, спробували витягти її, але вона останнім часом ще потовстішала і стала така велика, що в них не вистачало сили.

— Спочатку витягнемо звірів, — сказав Завждишукай, — а потім з їх допомогою потягнемо Усезагуби.

Важка робота

Нелегко було витягти на скелю віслюка і вовка. Та незабаром усі звір; опинилися нагорі.

Завждишукай загукав, щоб Усезагуби обв'язалася мотузком.

Артистка швидко обв'язалася. За другий кінець мотузка ухопилися Завждишукай, Закомарик, Закомашка, віслюк, вовк, заєць, гусак, мишка, жабка й горобчик.

— Важка робота, — промовив Завждишукай. У нього від напруження піт виступив на обличчі.

— Десятеро тягнуть одного, — сказав Закомарик.

— Разом! — скомандував Завждишукай, і вони рвонули за мотузок з усієї сили.

В ту ж мить усі попадали, а внизу заверещала Усезагуби. Мотузок на краю скелі перетерся і, не витримавши ваги артистки, обірвався.

Мотузок

— Що робити? — сказав Завждишукай. — У нас більше

немає мотузка. Усезагуби так і залишиться під цією скелею?

— Я придумав, що робити, — промовив Закомарик. Він дістав з кишені хустинку і сказав:

— Дайте мені ваші хустинки.

Йому дали. Він зв'язав три пояси та прив'язав їх до хустинок.

— Дайте мені ваші краватки, дайте мені ваші сорочки, дайте мені шнурки од ваших черевиків, дайте ваші панчохи.

Закомарик усе це зв'язав, і в нього вийшов довгий мотузок.

Що загубила Усезагуби

Все ж цей мотузок ледь-ледь не діставав до артистки. Тоді Закомарик вирвав з хвоста Гегекала Моркотійовича найдовше перо і прив'язав на кінець мотузка. Тепер товстуха дістала до нього руками. Спільними силами артистку витягли на скелю.

Вона була бліда і, коли опинилася серед друзів, одразу заплакала. Всі кинулись втішати її, але артистка, схлипуючи, казала:

— Я... я... за... за... загубила...

— Що ти загубила?! — скрикнув Завждишукай.

— Сво... сво... своє ім'я-я-я... Вона з переляку забула, як її звуть.

— Зараз я його пошукаю, — сказав Завждишукай.

— Тебе звуть Усезагуби, — крикнули разом Закомарик і Закомашка.

Усезагуби зраділа, що їй допомогли згадати ім'я, і перестала плакати.

Під землею

Робітники з соляної копальні запросили до себе під землю артистів. На копальню, де добувають кам'яну сіль, приїхали височезний Завждишукай, грубезна Усезагуби, маленька Закомашка і відважний Закомарик із своїми звірами: віслюком, вовком, зайцем, гусаком, мишкою, жабкою та горобчиком.

Щоб спуститися в копальню, артисти увійшли в кліть підіймальної машини.

Прокалатав дзвін, і кліть рушила вниз, немов провалюючись під землю. Одразу потемніло, і стривожені звірі повитягали шиї.

У копальні

Глибоко під землею зупинилась кліть. Артисти і звірі опинилися у височезній блискучій залі. Стеля, підлога і стіни іскрилися, ніби коштовне каміння.

Довгі коридори, одні темні, другі освітлені, вели у ще більші зали.

Це був підземний соляний палац. Робітники повели їх далі.

Йдучи коридором, віслюк лизнув стіну, і йому сподобався її смак.

Голодний гусак знайшов маленький соляний камінець і проковтнув його.

Скоро усі звірі облизували стіни соляного палацу та ковтали маленькі соляні камінці.

Гризла їх мишка, ковтав їх горобчик, куштувала їх жабка.

Концерт

У великій залі зібралася публіка. Артисти зійшли на високу сцену і почали лаштуватися до вистави. В цей час віслюк страшенно захотів пити. Він витяг шию і голосно закричав по-віслючому, просячи води. Всі звірі теж відчули спрагу і почали кожен по-своєму кричати. Гусак гелготів, вовк вив, заєць кричав тоненьким дискантом, миша несамовито пищала, жабка з усієї сили квакала, горобчик цвірінькав. Ніхто, крім Закомарика, не розумів звірячої мови, і всі думали, що це почалася вистава.

— От концерт! Вони чудово співають! — казали слухачі.

Але ось віслюк відчув, що з одного коридора віє вогкістю, і кинувся туди, все перекидаючи на своєму шляху. За віслюком, мов ураган, ринули інші звірі. їх доганяв Закомарик. Він хотів їх зупинити, але ледве встигав за ними.

Зникнення річки

Під землею текла річка.

Вода в ній була прозора й холодна. Звірі підбігли до води й почали її пити. За ними прибіг Закомарик. Він глянув на річку і враз помітив, що вода в ній швидко спадає. Річка пересихала на очах. Незабаром замість річки залишився сухий рівчак. То звірі випили всю воду і страшенно роздулися. Віслюк став подібний до слона, жаба виглядала як бочка, а горобчик перетворився на справжнє страховище.

Тут прийшов директор копальні і закричав на Закомарика:

— Забирайте звідси своїх звірів! Вони випили цілу річку! Вони лякають усіх! Вони ще й мене проковтнуть!

Довелося Закомарикові вести своїх друзів до кліті, щоб піднятися нагору.

Повідь

Але тепер звірі-велетні не могли вміститися в кліті. Тим часом треба було швидко вибиратися з копальні. Що робити?

У Завждишукая був чхальний порошок. Закомарик попросив у нього того порошку і дав понюхати звірам. Як чхнув віслюк, задрижала копальня. Від того чхання у віслюка вода з рота забила фонтаном. А за віслюком чхнув вовк, а за вовком заєць, а там гусак, мишка, жабка й горобчик.

Одразу один за одним ударили сім фонтанів. Вода заливала копальню. Почалася повідь. Робітники мерщій почали робити плоти.

Віслюк, вовк, заєць, гусак, мишка, жабка та горобчик стали звичайними, і всі вмістилися в кліті. Задзеленчав дзвінок. Кліть рушила, і скоро вони опинились на поверхні.

 
Наші Друзі: Новини Львова