Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 16 лютого 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

До Чаплі на уродини

Переглядів: 8046
Додано: 20.11.2009 Додав: Susy  текстів: 8
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: Susy Джерело: Опудало, К., 1997
<
1
>
Михась ніде не працював, і тому до вечора дуже стомлювався. Сьогодні він стомився особливо, бо збирався до Чаплі на уродини. Чапля насправді називалась Оксаною і за «Чаплю» гнівалась до півсмерті. Час від часу Михасько її любив. Чапля працювала на вокзалі, де продавала квитки інтуристам, а також кому слід. З такими квитками можна було заїхати дуже далеко.
Михась вибирався весь день, але врешті-решт пішов у буденному одязі, тому що в темряві, вертаючи назад, він міг упасти й забруднитись, та й гості на уродинах, як відомо, бувають різні: декотрі з них просто фізично не переносять нових сорочок і краваток. На подвір’ї Михасько зустрів Доктора.
Доктор був буї дуже мирний і ходив з коричневим портфелем типу «дипломат». Він закінчив стоматологічний факультет медичного інституту і працював тепер вантажником на заводі автонавантажувачів. На дозвіллі Доктор займався йогою і каза, що не їсть і не п’є, але насправді їв і пив.
Пив Доктор що попало.
Тиждень тому він отримав зарплату і мало не кожної ночі бачив Конфуція. Михасько пішов з ним на пиво, бо й сам був не проти, аби запізнатися ближче з Конфуцієм, незважаючи на його китайське походження.
У брудненькому павільйоні з запахом блювотини Доктор розповів йому про перевтілення Будди і про безсмертя душі.
Михаськові це сподобалося, але він зовсім не хотів, щоб його душа після смерті вселилася в яку-небудь корову, що її потім господиня смикатиме за вим’я і раз на рік водитиме до бугая. Він цілком слушно відчув, що не все те, що добре для напівфеодальної Індії, є добрим і для нас.
- Нам пора, - заявив Михась і прикінчив своє чорнильне, яке Доктор купив замість пива заради вищої калорійності.
- Куди? – здивувався Доктор, та Михась здивувався ще більше.
- Як «куди»? – сказав він. – На уродини до Чаплі!
- А я її знаю? – спитав Доктор.
Михасько подумав-подумав та й визнав:
- Мабуть, що ні.
- Негарно ходити на уродини до незнайомих людей, - сказав Доктор і замов ще дві склянки вина.
- Вони дуже гарна дівчина, - сказав Михась. 0 Ти не думай, що вона Чапля і зовсім негарна. Вона чудова дівчина, краща, ніж ми з тобою.
Він сказав щиру правду, та саме в цю мить втрутився Конфуцій:
- Не квапся, - прорік він Докторським голосом і підніс догори вимащений гірчицею палець, - і не дбай про дрібні вигоди. Хто квапиться, той не заходить далеко. Хто дбає про дрібні вигоди, той не осягає великих звершень. Шляхетна людина ставить перед собою великі цілі, нікчемна – до дрібних прагне.
Михась розчулився і голос йому затремтів:
- Вона хороша. Вона сказала, що ми можемо не женитись, поки я сам того не захочу. А взимку я загубив рукавиці і вона купила мені нові.
- Як це все суєтно, - зітхнув Доктор. – Не можна так суєтно жити. Ти читав коли-небудь Лі Бо?
Михась не читав і розрюмсався.
Доктор знав вірші Лі Бо напам’ять і почав їх декламувати. Червононоса буфетниця, яка не розумілася на віршах, випхала їх разом з Михаськом надвір. Надворі вони зустріли Капітона.
- Здоров, Капітоне! – радісно вигукнув Михась і поліз цілуватись. Капітон був тверезий і зрадів набагато менше.
- Відчепися, козьол! – сказав він. – Я тобі ніякий не Капітон.
Насправді він був усе-таки Капітоном і прізвище у нього було Капітонов, але з дитинства сердега чомусь убив собі в голову, що всі його мають кликати Капітаном. Прізвисько Капітон утворилося як компроміс між рожевою мрією і темно-брунатною дійсністю. Дійсність йому затьмарював кожен, кому не ліньки. Найбільших справ докладав у цій справі головний художник лялькового театру, де Капітон працював декоратором. Капітон виготовляв, сказати б, ляльки, проте все персонажі, включаючи найпозитивніших, виходили з-під його рук подібними до болотяної почвари Баби-Яги. Нині, на додачу до службових лих, якась мала сикса прокрутила йому динамо, пообіцявши прийти в майстерню – полюбуватися його творами. Сикса не прийшла, і Капітон ходив тепер із прокрученим динамо, злий на ляльковий театр і на ляльковий світ взагалі.
- Ходімо з нами на уродини, - запропонував йому Михась.
- А кір там буде? – недовірливо перепитав Капітон.
- Там буде море кіру і прірва бабасиків, - пообіцяв Михась.
- Треба купити подарунок, - підказав Доктор.
- Я подарую картину, - погодився Капітон. Він, правда, не вмів малювати, через що вперто вважав себе художником-примітивістом з нахилом до модерну. Чи навпаки.
- Я думаю, треба б квітів, - сказав Доктор.
- Дуже ти мудрий, - заперечив Михась. Доктор справді був дуже мудрий, аж бридко. – Вона не переносить квітів, - пояснив Михась. – Вона їх люто ненавидить!
- А що вона любить? – поцікавився Доктор.
- Вона… вона.. (Михась облизав пересохлі губи, перш ніж зважитися на одкровення) – вона любить вино!
- Атож, - кивнув Капітон, - я сам знаю пристойних дівчат, які над усе на світі люблять вино. Їх можна образити квітами чи якимись там фінтіфлюшками.
Оксана була дівчина добра і ніхто не схотів її образити.

В гастрономі вони придбали п’ять пляшок плодово-ягідного вина «Лучистое» загальною місткістю близько чотирьох літрів, причому на останню пляшку їм забракло двадцяти копійок. Ці копійки знайшлися в колишнього авіатора Льоші, який самовільно прогулювався в околицях гастроному, шукаючи незвіданих пригод і романтичних зустрічей. Пляшки акуратно розмістилися в докторському «дипломаті», а колишній авіатор Льоша – яко істинний друг – пішов з товариством до Чаплі на уродини.
Десь на краю Левандівки Михась забув Чаплину адресу. Будинок, у якому вона жила, мав бути одно- або двоповерховий, з балконом чи без, з городим чи з садом, вхід збоку або ззаду. Так виглядати мало не всі будинки, отож небавом хлопці забрели до лісу, де випили від перевтоми дві пляшки вина. Колишній авіатор Льоша сказав, що служив в авіації і залюбки може всіх покатати на літаку до Києва і назад. Та спочатку треба було все-таки привітати Чаплю з днем народження.
Хлопці обійшли ще кілька вулиць і обстукали всі фіртки. Чаплі ніхто не знав, а справжнє ім’я вилетіло з Михаськової голови разом з великою кількістю іншої інформації. Стало вже зовсім темно, і друзі вернулись до лісу, де напекли на вогні картоплі з чужого городу. Довелось випити ще дві пляшки, після чого Михасько сказав, що до Києва не полетить, бо йому страшно. Капітонові теж було страшно, і він сказав, що не полетить не тільки до Києва, а взагалі нікуди. Сказав, що навіть з місця не зрушить, бо має всіх у … словом, в одному місці. Доктор тим часом заліз на дерево.
- Я приказиваю всім встать! – скомандував колишній авіатор Льоша, відчувши, що настає час діяти вельми рішуче. Він тут же прояснив тюхтіям, що приказ єсть приказ, і хто йому не відчиняється, того надо розстрілювати.
- Застрелься своїм болтом, - підказав йому Капітон, за що дістав кілька стусанів ногами, а коли спробував захищатись, то розбив собі ненароком губу. Після цього Михасько підвівся сам, а Доктор упав з дерева.
Начальник Льоша вишикував їх у шеренгу і з піснею повів левандівськими вуличками. На найближчому перехресті вони зіткнулися з місцевими гультіпаками і зазнали відчутних втрат по всьому тілу. А найгірше, що остання пляшка плодово-ягідного вина розбилась об ворожу голову. Зализуючи рани, вони забрели на якесь подвір’я і зустріли там Чаплю. Ніхто її не впізнав, зате вона впізнала Михаська по голосу. Крім голосу від Михаська майже нічого не лишилося.
В хаті було ніжне світло. Музика, танці і гарні дівчата. Це був маленький рай, і Доктор, вмостившися з ногами в м’якому фотелі, вдячно молився великому Будді. Михасько дивився одним - не запухлим - оком на іменинницю і плакав від щастя. Капітон знімав зі стіни всі прикраси, щоб було де повісити власні картини, які він збирався наступного дня принести. Колишній авіатор Льоша тим часом прагнув любові.
Врешті-решт іменинниця запитала Михася, кого він привів. Михась захотів пояснити, які це чудові люди, захотів розповісти їй про перевтілення душ і про те, що в наступному існуванні вони всі – всі присутні в оцій кімнаті – стануть квітами на одному великому сонячному лузі, стануть барвистими метеликами чи бабками на собою, - та саме в цю мить його прикро знудило і він виблював через вікно. Всі земні невезіння, всі сили пекельні зібралися в одній кімнаті, щоб зіпсувати гостям нетривке блаженство. Капітон скинув з шафи кришталеву вазу і, ловлячи її, розбив акваріум. Золоті рибки затіпались на килимі, а вода попливла собі до сусідів. Якась дівчина заверещала, бо солдат Льоша освідчився їй у коханні. Доля, вочевидь, не хотіла кохання. Доля сама не знала, чого хоче.
Михасько з приятелями вилетів з Парадизу, і райські двері замкнулись за ними на два замки, на засувку і ланцюжок.
На подвір’ї був столик, і герої вирішили перепочити. Прощаючись, авіатор Льоша прихопив кілька розкоркованих пляшок, а художник Капітонов висипав у «дипломат» три тарелі – з ковбасою, капусняком і заливною рибою. Пити авіатор Льоша вже не міг, тому що тихо сповз під стіл і задрімав. Художник Капітонов, поклавши собі голову на коліна, вив монотонну і нікому на світі не знану пісню. Доктор стояв під парканом на голові і продовжував перервану медитацію.
Чисте небо палало зірками. Михась пив просто з пляшки, закинувши високо голову, і насолоджувався красою Всесвіту. Повітря пахло квітами, зорі мінилися і моргали. Світ був чудесний і неосяжний, а винище – бридке і нікчемне. Михасько штурхнув недопиту пляшку об мур будинку, і вона, глухо бовкнувши, розлетілась на дзеленькучі осколки. Тоді він схопив другу, але на мить завагався. Мовби прощаючись, підніс її шийку до рота і раптом побачив у небі літак. Літак летів зовсім низько, закриваючи зорі ,і всередині сидів Будда. На ньому був льотчицький шолом і велетенські окуляри. Будда побачив Михася і сказав:
- Медитуєш, Михасику?
- Так, о гуру, - відповів Михась.
- Контемплюєш, Михасю?
- Так, о гуру, - відповів Михась.
- Ах, мудак, ти мудак! – сказав Будда, і перш ніж Михасько встиг відповісти, - про щось запитати, на щось пожалітись, за щось вибачитись, - літак, гойднувши крилами, набрав висоту і щез у напрямі Києва.

 
Наші Друзі: Новини Львова