Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 16 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Повість

ПОВСТАННЯ НЕКСТМОДЕРНІЗМУ

Переглядів: 1899
Додано: 08.06.2015 Додав: Микола Істин  текстів: 63
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Коли реальність вбирає яскраві художні барви,
і продовжується в безмежних філософських ідеях, вона
здатна трансформуватися в щось вище і прекрасне...


(ІНША ЛІТЕРАТУРА)

І

МІСТО В ЗАКОНОТВОРЧІЙ ПЛОЩИНІ


Це місто було виписане законодавцями, і сприймалося в правовому форматі таким чином що за вулиці в ньому були інструкції,постанови, рішення, і розпорядження, котрі паперовою лавиною сунули із залів засідань, їх виносили, сотні, і тисячі чиновників, як критерії існування, із кабінетів \"білого дому\", так іменували жителі міста будівлю де знаходилися місцеві органи влади. Тільки з дозволу посадовців тут могли матеріалізуватися будинки, базари, майдани, парки, і взагалі будь-що, навіть громадяни. Немовлят наче в пелюшки загортали в свідоцтва про народження. А далі, дітям закладалася в голови шкільна програма. І все подальше життя громадян існувало в законодавчому просторі і межах.

Професійні політінформатори і технологи вправляли мешканцям мізки, щоб ті дивилися на світ в відповідності до загальноприйнятої ідеології.

Коли громадянин помирав, то виписувалося свідоцтво про смерть, на підставі якого його хоронили на прописаному чиновниками участку.

В храмах попи на почесному місці тримали свої товсті книги, від яких нічого не можна було відняти, як і додати до них.

І на будь-яке несанкціоноване слово з вуст жителів оглядалися як на якесь непристойне графіті на міському фасаді. Але винахідлива до упорядкування і підзвітності всіх і всього влада вирішила і це питання. Мером міста було відведено спеціальну стіну, на якій, час від часу, було дозволено розважатися любителям графіті. Ну а якщо щось на стіні формою чи змістом виходило за рамки цього бюрократичного світу, то його безжально зішкрябували або забілювали працівники комунального господарства.

Вершиною літературної свободи був випуск книг-коробок, куди читач міг залазити як в іграшковий словоатракціон, і там трохи подурачитися.

А взагалі життя творчих спілок визначалося уставами, положеннями, і т. д., і т. п.

В цей бюрократичний, консервативний, переповнений догмами час, написався мною вірш :

***
Життя вбране —
в одежі традицій.
Опаспортизоване —
відділками поліцій.
Прономероване —
адміністраціями податкових інспекцій.
Виведене —
на орбіти цивілізацій.
За законами яких —
жити країні, і людині.
І найвпливовіший бог доль людських —
то всюдисущі гроші,
які як кровоносна система суспільства
присутні в кожній людинці як у клітинці суспільного життя.
І ми насходинці технічних амбіцій
помічаєм утопічність морів фінансових систем
лише з приходом тілесної смерті.
А я не проти традицій, еволюцій, і будь-яких цивілізацій.
Я лише хочу щоб все було по-душі і цьому житті.
І щоб кожна особистість що є територіально неагресивною
мала право на свій спосіб добро-життя
в толерантній ментальності державобуття,
в тому числі і право бути насправді істинно вільною.
Бо ми спутали справжній свободи смак,
як приручені революцією батога коні
на яких уздечки економік,
і хомути епох,
осідлані любителями верховодити людськими табунами.
Я ходив містом, і намагався висловити власну думку, відстояти право на свій спосіб життя , свої цінності і ідеали... Але наштовхувався на глухі стіни без дверей з постанов облради, розпорядження мерії залишали мене за межами міста, анкети нагадували клітки, крізь які неможливо було пролізти, до реалізації своїх планів. А ще, узаконена корупція в середовищі культури різала без ножа мої мрії. За усіма депутатськими постановами, і чиновницькими рішеннями , мене як особистості не мало би бути, мій творчий світ не міг би відбутися, і йому за всіма тими приписами не було місця для існування в цьому місті, що назване ім'ям великого бунтівного поета Івана Франка, але піддалося внутрішній окупації.
Держслужбовець, що мав би сприяти свободі і праву кожного громадянина на власний творчий шлях життя, який не обмежує інших, перетворився на обмежувального законодавця.
Проте, як серед лютої зими бувають відлиги, так і серед тих хто при посадах трапляються люди, як винятки з правил, які принаймі не заважають щось робити, а деякі десь навіть здатні допомогти...
Я не був проти державного устрою, за умови що держава має стати другом творчій людині. Цінністю для мене могла бути лише демократична держава, і в ній місто вільних можливостей.
З часом я прийшов до ідеї некстмодернізму :

АНОНС НЕКСТМОДЕРНІЗМУ

Коли зрозумієш, що пазли законів цивілізації,
це лише ситуації,
технічні ідеї,
а не філософська мозаїка ідеалу.
І комісії з моральності не сприяють досконалості
лише обмеженості.
І міра твоєї свободи
в довжину ланцюга
в руках громади,
І вільніший за тебе навіть вуличний волоцюга.
І прожити одною дниною,
та навіть воскреснути знову людиною,
це замало,
і просто по-колу.
Тоді, починаєш щось робити :
Можливо гримати римами,
як дверима.
Плювати на критику.
Сміятися з класики на смітнику.
І після безсонних ночей,
в роздумах про природу речей,
створити інший наступний зміст,
і встати на повний зріст,
відкривши в собі вдосконалювача, творця,
зі словесного сонця,
здатного світити ідеями
добра всеможливими,
в світах цих,
і інших...
І на противагу життєвій миттєвості,
матеріальній малості,
придумати себе багатоваріантного,
в доброгармонійному поєднанні вселюдського, всесвітнього...
Впіймавши вічність в досконалому,
занотувати її в душі
як в космічній капсулі,
що полетить в інше...
Коли закінчиться це.
А поки, на Землі цій принадній
жити радісно,
повноцінно,
і творити оновлену систему цінностей...
В ідеях наступних світоглядів,
і світобудов -
анонсувати некстмодернізм.
І не варто втрачати оптимізм,
навіть коли заблокують редактори,
і поріжуть коректори,
не журитись
від рішень журі
про неприсудження премії.
Бо в тебе є своя прерія,
своя мрія,
стіна,
і істина.
І навіть маловідомість
 
Наші Друзі: Новини Львова