Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 21 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання  ::  Тексти > Тематики > Фантастика

"Прийде сіренький вовчок..."

Переглядів: 6578
Додано: 04.06.2009 Додав: Spacer  текстів: 76
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: Збірка
- Таки веселенька бабуся, - непевно констатував я. - І чим ви тут займаєтесь?
- Перевтілюємося помаленьку, тексти вчимо, казки граємо в дійових особах. Годують три рази плюс полудник.
- І довго тобі бути Колобком?
- У вівторок екзамен тримаємо перед старою, а потім вчитимемо “Мату й Ведмедь”. Я - Ведмідь, Ільченко - Маша.
Я уявив двометрового Ільченка дівчинкою!.. Сміх!
- Смієшся?! - зашипів Колобок. - Поміг би краще людям!
- Відучилися б люди грубіянити зустрічним - нетреба було б допомагати! - сказав я твердо.
- Забиті ми, залякані, - раптом заголосив Колобок. - Дмитрукові русалку підсунули, а Успенського Вовком зробили. Побачить Землю в небі - одразу завиє. Та так же жалібненько!...
- Гаразд, Мірошниченко, - зітхнув я, - щось та придумаємо. А тепер - котися!
- Це ж як розуміти?
- Дуже просто. Ти ж Колобок. Дорогу до хатки показуй.
На сосні біля хатки сидів лахматий чоловічок у кожусі.
- Це Перцов, - пояснив Колобок. - Він Солов’єм до вівторка.
- Здоров, Перцов! -гукнув я. - Ану, свисни!
- Не мофна, хатинка фруйнується, - солідно мовив Соловей.
- Не зруйнується, - засміявся Колобок. - Йому вчора Муромець зуба-свистунця вибив. І знову недопалок!..
- Нафридли фи мені! - огризнувся Соловей.
- Майстер художнього свисту образився, - підкусив Колобок. І раптом, почервонівши, тонко запищав: - Через тебе все! Через твої недопалки. Мало тобі Муромець надавав? У-у, палій!!! Проклятий...
- Стій, Мірошниченку, - зупинив я, - а Муромець хто?
- Місцевий. Їх тут багато, вдень невидимі, а звечора шастають скрізь. Прозорі якісь.
- А фтара на фтупі літає, - нервово прошепотів Соловей.
- Марія Іванівна на ступі?! -здивувався я.
- Точно, літає! - підтвердив Колобок. - А Водяник усю ніч на баяні грає, спати не дає...
- Стій-но, Мірошниченко, з баяном, дай зосередитися, подумати.
Я наблизився до хатки. Гігантські ноги виблискували металом. Знявши покришечку, я просунув руку, щоб намацати шарніра. Його не було! Замість нього була справжня куряча лапа, величезна, тверда і тепла. Не вірячи собі, я полоскотав ногу. Хатка задоволено кудкудакнула.
- Як там? - поцікавився Колобок.
- Погано, - тихо сказав я.
- Фчось трапилося? Муромець іде? - захвилювався Соловей.
- Хлопці, отямтеся! - розсердився я. - Невже ви так і не зрозуміли, куди потрапили? Як можна стільки дров наламати?
- Я не ламав, - замлоїв Колобок. - А в них тут банда. Масовий гіпноз!..
- Добре, - я махнув рукою, - до хатки я піду.
- Обережно, - попередив Соловей, - фона тепе з’їсть!
- І не пий там нічого, - хлипнув Колобок, - на козенятко обернешся...
У хатині було темно. Кіт Василь дрімав.
- Здоровенький був, Баюне, - ласкаво промовив я.
Кіт здригнувся, але очей не підвів.
- Невже ти той самий Баюн? Найгарніший і найрозумніший?
Я простягнув руку, щоб його попестити. Кіт відсунувся.
- Не варто. Може дряпнути, - почулося суворе.
Хазяйка сиділа під вікном. Ми мовчки дивилися одне на одного.
Щось невловимо мінилося в ній, пульсувало, жило загадковим життям.
Мабуть, то дихало волосся, сріблясте, зібране докупи й підіткнуте кривим гребенем. А може, дрижали руки, маленькі, вузлуваті, які так не пасували до її дівоцького стану. А може, то жили півники у неї на фартушку. А може, то пливла й плуталася сіточка зморщок на обличчі - такому гарному й такому схожому на обличчя всіх матерів у світі.
Я підійшов до неї і, взявши її за руку, суху й теплу, поцілував.
- Пробачте нам, - сказав я тихо, - ми більше не будемо.
- Будете, - вона всміхнулася.
- Так, - сумно погодився я. - Ще довго будемо. Адже ретранслятори таки потрібні!..
- А казки? - вона поглянула на небо. - Колись ми жили на Землі. Та, як виявилося, там немає місця для нас... Тепер ми тут. Добре тут. Усього три секунди льоту.
Спіймавши мій здивований погляд, пояснила:
- Уві сні. Ми снимося дітям. А вони тепер кладуться спати так пізно.
У хаті зовсім посутеніло. Пахло травами й квітами. Я вже не бачив хазяйки, лише чув її голос.
- Та справа й не в нас, - говорила вона. - Ви бачили той ліс? Ту річечку?
За вікном кукурікнув нічний півень. Спалахнула райдуга.
- Райдуга! - вигукнув я. - Як дивно!
- Дивно не те, - сказав голос із темряви. - Дивно, що ви напридумували казок, щоб усе життя гнати їх із свого серця.
- Складне питання, - я зітхнув. - Взагалі ми їх не женемо. У нас і книжок багато.
- Вони вмирають, якщо їх не читати, - сказав тихий голос. - Та не можна забувати землю, де народився, й казку, яку полюбив.
- Я пам’ятаю. Повірте мені, то для мене велике щастя, що я зустрівся з вами. Таке буває раз у житті.
Райдуга перехилялася до озера. Воно світилося. Водяник дивився на небо й чеказ.
- Північ, - сказала хазяйка. - Пора!
Райдуга вибухла тисячами вогнів. Водяник підняв рога, затрубив і помчав райдугою. За ним русалки, за ними жаба в короні, з лісу вискочив великий Вовк. На ньому - Царенко з Дівчиною неземної краси. Царенко цілував її, вона сміялася, а за ними гнався жахливий дід у чорному жупані з черепом і кістками на ньому. Дід лаявся й розмахував костуром.
За ними трухикала Піч. На ній хлопець грав на баяні. Поруч сиділа Щука у відрі. Хлопець, Щука і Відро співали на три голоси.
За ними виступав Пудель. На ньому гарненька дівчинка з бантом і дерев’яний хлопчик із довгим носом. Жахливий дядько з нагаєм плентався позаду, плутався в бороді й вимагав, щоб вони повернулися.
Над ними сірі гуси несли на крилах Івасика-Телесика. Снігова Королева кричала:
- Скоріше! Дорогу! Поспішайте!!!
Гноми, олов’яні солдатики, Попелюшки, Чіполліно, Хоттабич, Карлсон, Зла Мачуха, Микита Кожум’яка, Яйце-Райце - все раптом закрутилося у вихорі, майже нічого не можна було розгледіти, неслася лавина.
- Дорогу! Дорогу!!!
Вискочив раптом дивний чоловічок, страшенно свиснув, затремтіла райдуга, стали три стовпи полум’я за лісом, і піднявся в небо триголовий Змій, дихаючи димом...
- Куди то вони?! - спитав я вражений.
- Снитися, - сказала хазяйка. - Сьогодні вони мають багато роботи.
Райдуга спустилася й погасла.
- Ех, - зітхнув я. - був би у вас тут хоча б телефон...
- Телефон? - засміялася бабуся. - Щось краще у нас є. Адже не закапелок тут!
На столі раптом виникла тарілочка, покотилося по ній яблучко. Я побачив, як Диспетчер саме доїв бутерброда й простяг руку за наступним.
- Серьожкін? - витріщився Диспетчер. - Ти в моїй тарілці?
- Новітній зв’язок, - невпевнено пояснив я.
- Знов твої коники, - обурився він. - Ти попередив музей?
- То не музей. То заповідник! А заповідники не можна чіпати.
- Тебе не спитали, - задоволено захихотав він.
- Не спитали, - підтвердив я. - Отож і нагадую.
- Серьожкін! - Диспетчер урочисто побуряковів. - Ось повернешся, тебе тут зустрінуть неприємності особливо великомасштабні!..
- Приємного апетиту! - зле перебив я й зупинив яблучко.
Зображення потьмяніло.
- Неможливо! - вражено вигукнула хазяйка.
Я силувано посміхнувся:
- Байдуже, переживем, усе влаштується...
- Та я не про тебе, - посміхнулася Марія Іванівна. - Васько прокинувся!!!
Справді, кіт стояв на печі у повний зріст і дивився на мене вибалушеними очима.
- Чого то він?
- Важко сказати, - споважніла хазяйка, - мабуть, він здивований. Таким він буває раз на п’ятсот літ.
Кіт насторбучував шерсть і сяяв очима.
- Є пропозиція, - урочисто мовив я. - Треба снитися всім! А не лише дітям!
- Гадаєте, допоможе?
- Допоможе! Моя улюблена казка про Жар-Птицю. А я її стільки років не бачив. Показали б!
- Тобі-то можна показати, - замріялася старенька, - але щодо загалу... - Вона з сумнівом похитала головою. - Невідомо, як відреагують. Це ж дорослі. Загадкові душі!
- Чудово сприймуть! Та головне, - я підморгнув їй, - таких, як Диспетчер, менше буде!
- Це аргумент! - діловито промовила вона й раптом спитала: - А чому ти такий активний? Тобі треба більше за всіх?!
- Більше за всіх, - скромненько потвердив я.
- Тоді лягай! - наказала хазяйка. - Почнемо з тебе снитися. Васю, поправ йому подушки!..
Подушки були пухові й казково м’які.
- Маріє Іванівно, - попросив я, - ви б наших відпустили. Вони вже перевиховалися.
- У вівторок! - твердо сказала старенька. - Одразу після іспитів. А ти спи. Жар-Птиця чекає.
Я лежав на перині. Жар-Птиця сиділа на райдузі і терпляче дожидалася, щоб приснитися мені. Й зовсім даремно!
Спробуйте заснути, якщо ваше ліжко колише великий Кіт і приємним баритоном співає:
- Прийде сіренький вовчок і ухопить за бочок!..




 
Наші Друзі: Новини Львова