Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 27 лютого 2021 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Пройдисвіт

Переглядів: 9280
Додано: 01.07.2007 Додав: Падолист  текстів: 21
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 1
Сканував: Падолист Джерело: Друковане видання
– Що ж, Марто, може, се востатнє бачимось? – виговорив наймит. – Не чуєш нічого? Може, вже батько гукає на мене і випхає з двора. А чи ж не дасть одвіту ніхто за мою кривду!
– Максиме коханий! Я твоя вірная дівчина...

І вона горнулась до його, і він, наче перед гіркою та нікчемною смертю, пригортав до себе дівчину. Ще нічого не чутно було з хутора.
– Ходім, – каже наймит.
– Ходім, – каже Марта.

Ввійшли обоє у хату. Чабан сидить біля стола, наче їх дожида, спокійний, як звичайно.
– Що се забарилася, дочко? – спитав.

Вони обоє стояли, наче до домовини вже приручились або друг до друга. Чабан глянув на обох.
– Господарю, – промовив наймит, – чи оддасте за мене дочку свою?
– Тату, – промовила Марта, – не бороніть... Я за іншим не буду, тату, тільки за ним... Не бороніть, тату!
– Я не бороню, – каже Чабан, – нехай вас Бог благословить.
…………………………………………………………………

Що се! Що се! – одхрещуєтесь усі – такого батька показуєте несвітнього! Щоб багатий, розумний батько та за наймита дочку попустив іти! Се вже ви передали куті меду!

Не сваріться, добрі люди! Нехай хоть на сміх один наймит за чоловіка буде поміж людом християнським! Нехай один нетяга вишукає собі сім’ю та долю, та спочине, та наболіле тіло і душу одходить, одратує... Полічили сього одного між правними душами, а вже незлічимо усіх тих, що їх ходить по світу, запродаючи свою силу, і молодість, і кріпость за хліба шматок вкраяний, не життя проживаючи, а збавляючи, клянучи гірку долю, не сподіваючись кращої.

 
Наші Друзі: Новини Львова