Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 03 червня 2020 року

Три долі

Переглядів: 47500
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 3
записував; сестра Меланія теж собі пірцем черкала — Катря усе стояла оддалік, не
глядячи...
Люди потроху розійшлися...
— Ви добре се знаєте, батюшка, що хата цій дівчині приділена від небіжчиків? —
питалася батюшки сестра Меланія аж двічі.
— Знаю добре, — говорив батюшка.
— Та вона ж далека родичка, а дочка є рідна...
— Така була воля їх. Вони дівчину жалували.
— І другі знають те?
— Як же! Свідки є.
— А! — каже. Більш вже не питала.
XXII
Прийшла Маруся до Катрі. Була вона тиха, смутна і ласкава.
— Знає? — спитала мене.
— Знає, — кажу, — та їй за все байдуже.
Катря її спершу не пізнала, а на вітання одказала:
— Благослови, господи!
— Се Маруся, — говорю їй.
Тоді вже вона пізнала і знов каже:
— Боже благослови!
Маруся стояла перед нею.
— Сідай, Марусе! — прошу.
Вона не схотіла чи не вчула, стояла і дивилася на Катрю. Катря непорухома
сиділа. Більш не було нікого в хаті.
— Катре, — промовила до неї Маруся, — чом ти слова не промовиш? Чи мені звелиш
говорити, Катре?
— Що? — пита Катря. — Що говорити?
— Бач, Маруся вже сива стала зовсім, — кажу, знявши хустку з Марусі.
Подивившися, каже:
— Сива.
Посиділа Маруся мовчки і попрощалась. Катря її хрестить.
— Катре! — промовила Маруся, — в мене діти.
— Боже їх благослови! — одказала Катря по своєму звичаю.
Як сама вже вона нічим людським не мутилася, — то вже й не вважала, як в інших
серце колотилося.
Маруся додому пішла.
На третій день Катря із сестрою Меланією поїхали. Маруся ще приходила
попрощатися. Катря прощалася так само, як віталась... Хоч би вона лице
запечалила! Хоч би озирнулася разочок!
— Як одмінилася! — промовила Маруся, дивлячись услід за тим возом критим по
дорозі.
— А пам'ятаєш, яка була вона? — кажу.
— Як же!.. Добре пам'ятаю.
Ще ми постояли, подивились. Маруся пішла до своєї господи, а я її провела і в
неї трохи посиділа.
Яків усе хворів, усе болів. Давно вже він не робив нічого: не здолав. Падала
коло всього сама Маруся. Багато було їй діла в господі, велико печалі на серці.
Весело, як є ким радіти, та й те добре, коли є об кім поплакати. Ій-же богу
моєму, добре! Гірка та жива вода, кажу вам...
Виходжу я од Марусі, і вена мене до воріт доводить, а за нею дітки топотять
дрібненько-важенько...
— Подивись, — каже вона, — подивись, Химо, усі тройко у його вилились — мої
чорнявенькі!
І згорнула їх усіх до себе. А вони хто з паличкою у руці, хто з хлібом, з
пісочком у жменьці, жвавенько дивляться... Тиха і вбога хата з вишневим садком!
Я живу собі придобно на своїй селитьбі. Сусіди до мене ходять, а я знов до їх —
одвідуємось. Радимось, як городи засіваємо; вкупі наш одпочивок у свято...
Час за час, а к вечору ближче...

 
Наші Друзі: Новини Львова