Тексти
>
Жанри
>
Оповідання
Покохати джазмена
Покохати джазмена
Це просто. І зовсім не обтяжливо. Юнак невизначеного віку з довгими нервовими пальцями та замріяним поглядом… В ньому все доречно – і розхристана сорочка, і химерна посмішка, і награна безпорадність.
Він кладе пальці на клавіші і пірнає в себе. Він не грає, немає для нього ні гри, ні ігор, його музика – це інший вимір, де володарюють закони сну, логіка божевілля і гармонія невизначеності. Це – занотована філософія, відображення відображень, тавтологія абсурду. Він не грає. Ні, він пригадує, іронізує, бешкетує, поринає у ностальгію. Вона бринить на кінчиках його пальців, як краплини сліпого дощу, які за мить розсипається веселковими спалахами.
Він не живе. Він імпровізує, підкорюючись лише долі, яка розгортається варіацією знайомої мело .....