Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 23 листопада 2020 року
Тексти > Жанри > Оповідання

17 Хвилин :

Рахунок

Переглядів: 7230
Додано: 11.12.2005 Додав: ЛЕВ  текстів: 1281
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: Ростислав Мельників, Максим Тарнавський Джерело: Харків: Книгоспілка, 1925. Наклад: 10,000
На «унтер ден Лінден» Василя Ганека штовхнула дівчина й прошелестіла сукнею повз нього.

Потім вона спинилась, повернулась до Василя й сказала:

«Вибачте, будь ласка».

І блиснула блакитними очима вбік Василя.

Ганек стояв здивований, не розуміючи, що робити.

Вона ніяк не скидалась на проститутку — до того-ж було вдень.

Це була висока, русява жінка з дитячим обличчям, з доброю наївною усмішкою на соковитих губах.

З-під коротенької спіднички виглядали стрункі, сильні ноги в жовтих панчішках і трішки великуватих черевичках.

Вона вже повернулась і пішла, а Ганек ще дивився їй услід.

Коли він уже наважився йти далі, вона збочила й зайшла в двері кафе.

Тепер тільки Ганек утямив, що міг-би з нею забалакати.

— Це завжди так буває—на одну секунду запізно.. Та ще така хороша дівчина.

Ганек поміркував ще трохи й пішов за нею. Це було блискуче кафе, не галасливе, а чемне й величне, як годиться для місця, де буржуа заходить удень випити айскафе чи айсшоколаде1.

Вона сиділа не коло вікна, а оддалік під стіною, розмальованою в міру пристойности, кубістичним визерунком.

Ганек сів коло вікна, взяв «Фоссіше Цайтунг» і став з-за газети розглядати дівчину.

Вона посмоктувала каву крізь соломинку й не примітила Василя.

Він почав уперто дивитись на її плече, закликаючи подивитись на нього.

Минула хвилина. Кельнер заступив Василеві дівчину; в цей самий момент вона глянула на нього й зараз-же одвернулась.

Ганекові здалось, що вона почервоніла.

Кельнер одійшов. Тепер Ганек одклав газету й почав обдивлятися визерунки на стіні. Довівши очі до дівчини, він глянув на неї й знову спіткав її погляд.

Знову, наче її спіймано на чомусь лихому, вона втопила погляд у свою шклянку.

Ганек повагався трішки й знову взяв газету, але так, щоб вона могла його бачити.

Він був не поганий собі хлопець — ставний галичанин з великими виразними рисами засмаглого обличчя.

Сірий повстяний бриль від Вертгайма, на який, Ганек покладав деякі надії, був коштував йому чималеньку, як на його командировочне утримання, суму.

Треба сказати, що Ганек був краще од свого берлінського бриля, але сам цього, не знав. О, в Київі, куди він повернеться за два тижні, цей брилик чимало приверне до нього сердець. В Київі скромний кооператор Василь Ганек випередить якогось непевного поета. Але тут він сам почував себе трохи непевно...

Дівчина допила каву й покликала кельнера,

Ганек знову одклав газету. Вона шукала дрібних у маленькому лаковому редикюлі.

Василь ледве сидів — він вирішав. Чи підійти, чині. Під ногами в нього почало загорятися. Він схопив газету, знову кинув і кінець-кінцем почав дуже негарно двигтіти ногою — для чогось витяг носовичка, сховав його, поглянув на годинника й не побачив' котра година, з кожною секундою чим-раз більше соромлячись своїх рухів.

Раптом він глянув на неї. Вона все ще сиділа, але на лиці її з'явився стурбований, переляканий вираз.

Вона висипала все з редикюля на стіл і шукала грошей. Кельнер стояв перед нею як мармурова статуя. Вона помітно навіть для Ганека почервоніла й похапцем длубалась серед коробочків і хусточок.

Ганека раптом пройняла рішучість; він враз охолов, наче вийшов на мороз.

Він підійшов до її столу.

«Ви мені повернете гроші, дозвольте мені пособити вам!» — сказав він одним духом, стискуючи в руці бумажника.

Дівчина подивилась на нього вдячними і враз переляканими очима й. нічого не сказала. Але ГанековІ цей погляд додав духу, він уже добував гроші й платив.

«Дуже вам вдячна»—сказала вона. Василь удруге почув її голос. В ньому тепер було стільки щирої, дзвінкої подяки...

«Скажіть мені вашу адресу й я пришлю вам гроші» — сказала вона.

«Чому так?» — просичав Ганек, йому трішки стиснуло горло.

Вона здивовано глянула на нього.

«Щоби не турбувати вас»—дзвінко відповіла вона. «Втім, коли ви мені не довіряєте, я вам скажусвою» — додала вона з чарівною усмішкою.

Кельнер подався, вона підвелась.

«Ні, ні, я цілком покладаюсь, але... ні, так я цілком, цілком покладаюсь, вибачте мені, будь ласка, я зовсім не те хотів сказати...» — забелькотів Василь.

Вони вийшли з кафе.

На вулиці вона спинилась на мить і рішуче сказала:

«Моя адреса: Вестен, Ансбахер-Штрасе, 32,Рейнеке! Бувайте здорові! Ще раз дякую вам!»

Вона повернулась і пішла.

Ганек постояв з секунду.

— Рейнеке. Наче він чув десь це прізвище.

Він пройшов кварталів зо два, силкуючись пригадати щось, звязане з прізвищем Рейнеке.

— «Рейнеке Лис» — Вольфганга Гетого — переклав такий-то року такого-то. Накладом таким-то.

Ні — не те! Десь іще був Рейнеке ..

Зненацька Василь втямкував. Він розгорнув записову книжку й подивився адреси. В другій шпальті ліворуч він знайшов:

— Гаррі Рейнеке — голова правління кооперативу «Електра».

Ганек аж підстрибнув з радощів. Це його дочка або племінниця. 0-го-го-го-го.— Він піде туди в справах ділових; завтра-ж.

Другого дня Василь у чорній парі стояв перед табличкою Г. Рейнеке. Він уже подзвонив.

— Невже-ж вийде вона? Ох, нехай вона не виходить. Нехай не відразу... Двері одчинилися...

В дверях стояла стара в біленькому мережевому очіпку, з окулярами на довгому носі.

«Скажіть, будь ласка, чи не можу я бачити радника комерції, пана Гаррі Рейнеке? Ось моя картка».

Стара взяла картку, прочитала й повела Василя крізь чепурненьку кімнату з христами й душеспасительними написами на стінках.

«Гаррі» — сказала вона постукавши в двері...

Гаррі Рейнеке був звичайний німецький буржуа — кооператор, з якими Ганекові частенько доводилось зустрічатися.

Товстий, з гладко виголеним подвійним підборіддям він угруз у зручне крісло перед письмовним столом.
 
Наші Друзі: Новини Львова