Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 27 червня 2019 року
Тексти > Жанри > Поезія

Яка різниця – хто куди пішов...

Переглядів: 24936
Додано: 18.03.2006 Додав: Юлія  текстів: 1844
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Джерело: Журнал Вітчизна
Яка різниця - хто куди пішов?
Хто що сказав, і рима вже готова.
Поезія - це свято, як любов.
О, то не є розмовка побутова!

І то не є дзвінкий асортимент
метафор, слів, - на користь чи в догоду.
А що, не знаю. Я лиш інструмент,
в якому плачуть сни мого народу.



.....
 

Відгуки 1

Щоб лишити відгук авторизуйтесь: Ввійти Зареєструватися
 
 
  • 0 0
    Ви, пані Юлія, молодець, що допомагаєте наповнювати сторінки "Центру" поетичною творчістю, в т.ч. і Ліни Костенко. Сподіваюсь, що ви не будете ображатись на моє коротке критичне зауваження, що втім стосується Ліни Костенко, переважної більшості її творів. "Яка різниця - хто куди пішов? Хто що сказав, і рима вже готова." Стереотип від Ліни Костенко - нерозвинутий далі початок, початок, що завжди кращий за цілий вірш. Напевно, в стилі і задумі, звучанні першого речення (здебільшого рядка) їй би і потрібно було продовжувати кожен свій твір, так ні - завше відбувається падіння. В цьому вірші прописане і кредо (її віра) цього падіння, втім, чи вона свідома цього, невідомо - "А що, не знаю. Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу. " Для філологічних поціновувачів, це напевно дивовижно непристойна річ - що мені читати Ліну Костенко і важко, і нецікаво? Чому мені не цікаво? Може тому, що це чисто жіноча поезія (завуальованого плачу та бідкання) вчорашнього жіночого безправ''я, а може через одноплощинність розвитку подій та суджень? Так, у авторки початково є коротке просвітлення, яке її надихає на написання вірша, але як вона поступає - вона переносить відчутий багатомірний образ у двомірну площину, де намагається його гармонійно розмістити. І тоді виникає фантастична банальність спрощення високого образу. Воно звичайно, ті, хто живе в цій двомірній площині, категорично сперечатимуться, але ж вони про інші виміри, здебільшого, не знають, а пані Ліна, думаю, що знала, але не працювала над цим, залишилася з більшістю в традиційному українському інтелектуальному болоті - "Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу", зі знедоленими їхніми снами, химерами, а не в епосі України попереду. "Сон розуму породжує химер!" - це про нашу класичну поезію.
Наші Друзі: Новини Львова