Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 17 лютого 2019 року
Тексти > Жанри > Роман

Тереза та парабола

Переглядів: 44499
Додано: 08.02.2005 Додав: Самійло Немирич  текстів: 93
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 5
Любко ДЕРЕШ
Тереза та парабола
This body holding me
Feeling eternal all this pain is an illusion
Of what it means to be alive
Tool, “Parabola”

Терезка думає закрапатися

1.
Сонечко семикрапкове (також знане в деяких колах як Coccinella septempunctata) своєю появою десь між пермом і тріасом створило справжню архаїчну сенсацію. Воно вилізло з-за обрію бруньки на самісінькому чубкові дерева гінкго, вказуючи білими цятками в керунку палаючого оранжем заходу. В цю секунду тріумфу сонечко видавалося сяючою планетою, що затулила сонце. На півкулі маренового в чорну горошину панцира лищали неозорі хітинові бліки. Сонечко завмерло на тлі велетенського диска сонця і вмиротворено заворушило вусиками.

Так на світ, необов’язковим транзитом, з’явилося сонечко, найгармонійніша серед присутніх на планеті істот. І хоч у реальності, доступній нашому сприйняттю, сонечка проводять всього шосту частину відведеного їм часу, саме вони підтримують у людині первинне відчуття спокою та злагоди зі самим собою. Тим не менше, у світовій свідомості образ сонечка так міцно пов’язаний із епохою праящерів, що й досі, при вигляді цього милого, щокастого малюка згадуються паркість світагнків та велетенські стовпи динозаврячих ніг.

Спостерігаючи за праісторичним сходженням сонечка на вістря зажухлої травини, Терезка з певною заздрістю зрозуміла, наскільки добре чуєшся, коли в тебе на спині така гладка півкуля, а на ній – чорні цятки. Це ж умерти можна з радості.
Лускатий циліндр попелу з тріском відлупився від тліючої цигарки і впав десь у траву. Тереза напружила погляд і сфокусувала його на жевріючому кінчику, що сам собою тягнувся до фільтра. Вона перевернулася на спину, затягнулася й пустила дим у небо серпня.

Що б могла Терезка розповісти про саму себе, якби не її наплечник? Нічого. Вона не вміла перескакувати язиком зі слова на слово так швидко, як це вдавалося Бубі. Не кажучи вже про той пафос Єгови, з яким ронив слова Антон.

Легко переносила тільки товариство себе та маленьких дітей.

Ну і ворон. Ці птахи (як перші, так і другі) дивилися на світ спокійними, тверезими очима свідомих себе власників крил. Деколи навіть здавалося – їх очі світяться.

Але це вже літературщина.

Заглядати в чужі сумки цікаво. А Терезчина сумка була збіговиськом таких цікавинок, яким міг позаздрити будь-який монтер-електрик (як пригадуєте, ці люди свого часу носили зі собою один із найцікавіших наборів інструментів у світі). При зіткненні з вмістимим її затертого, запацьканого бузковим наплечника мова дає задній хід. Ця дівчинка – зразок випередження часу, коли ще не існує відповідних мовних конструкцій, які б переконали “здоровий глузд” у цілком закономірному поєднанні таких елементів.

Тепер коротко:
Стетоскоп. Ксерокопії підручника з геометрії. Компас. Люстерко. Засохла живиця. Пляшечка біла і пляшечка жовта. Жменя слимакових мушель кольору бірюза (у темряві мушельки світяться, не знати чому).

Навіщо, питається? Навіщо це тобі, мишко? Чи ти здуріла?

2.

Терезка була найхоробрішою дівчинкою на світі. Це по-перше.

Вона була завбільшки з лилика, гаряча і прозора, з бровами, що нагадували вуса шовкопряда кульбабкового (Lemonie taraxaci). По-дуге, вона постійно думала, що є боягузкою; вона важила сорок дев’ять кілограмів і мала худі ноги.

Терезка була ласою до ніяковінь. Терезці видавалося, що ніяковіння – найдотепніший спосіб переконати співрозмовника, буцім її направду ставить у тупик сказане. Наче її це торкається.

Ви будете сміятись, але кожного разу, коли вона вдавала, буцім ніяковіє, губить слова чи втрачає думку, їй просто робилося ліньки пітримувати цю нав’язливу галюцинацію.

Терезка, найхоробріша дівчинка на світі, любила дітей і мріяла стати вихователькою в дитячому садочку. Діти, принаймні, бачили щось нове. Всі дорослі, яких вона знала, були сліпими, наче мертві канарки. Дорослі, на їхнє ж переконання, вже побачили все.

(Локомотив. Колготи. Вулканізація. Це слова, якими люди повинні були назвати квітки. Так вважала Терезка.)

3.

Це літо було для неї найтихішим літом у її житті.

Зранку вона снідала салатом із залитого олією, посоленого цвіту настурцій і хлібом із маслом та сиром. Запивала чаєм. Дві ложки цукру. П’ять обертів ложки в горнятку (за годинниковою стрілкою).

Включала голосніше радіоколгоспника – їй подобалося, як від холодних ранкових стін кухні відбивається голос диктора, такий самий, як і в дитинстві. Терезка викурювала сигарету і йшла полоскати рота.

Націджувала воду з-під крана в білу пляшечку, вдягала шльопки і набирала повний рот води. Потім вирушала геть.

Відколи Терезка почала збирати “води тиші”, її накрило світ(л)ом.

Літо злилося в суцільний гул тиші, а очі стали гарячими і наче розкрилися по кутиках (точніше, її очі наче промили). Цілий день вона слухала, як шльопки шльопають за спиною. Слухала шльопанці, лазила Львовом і рахувала ворон. Бувало, занурювалася так глибоко в себе, що все довкола просто зникало. Терезі видавалося, ніби вона не йде, а пливе повітрям, як мовчазний дирижабль, із кожним кроком підіймалась усе вище й вище.

Інколи вона піднімалася так високо, що її скроні торкалися верхівок дерев. Варто було спіймати себе на цьому, як думки поверталися, тиша відходила, і її п’яти торкалися бруківки. В ці моменти повернення вона спльовувала воду в порожню пляшечку і набирала до рота свіжої.

Але тиша робила свою справу, і Терезі все більш очевидним робилося власне безстрашшя. Щодень, то глибше вона усвідомлювала, ким є – найхоробрішою дівчинкою на Землі, й надалі мріяла стати вихователькою в дитячому садочку.

Всі речі, з якими їй доводилося мати справу цього літа, чомусь поверталися до неї тим боком, з якого роздивляти їх було найприємніше.

Цілолітня тиша й безстрашність закували її у легку, сяючу броню – міцну і невидиму, і жодна неприємність не могла підібратися до неї ближче, ніж на відстань удару п’яткою. Ця невидима сила обмотала її своїми павутинками з ніг до голови, і навіть капці її тепер стали володіти таким особливим настроєм свіжості на фоні тисяч інших шльопок, що ставало ясно: такі шльопки можуть належати хіба дуже хоробрій дівчинці.

Її маршрути, кола блукань містом, під кінець літа почали набирати просто шалених, по відношенню до її розмірів, діаметрів. Якби Терезі по секрету сказали, яку відстань вона долає щодня, цифра ця зламала б їй хребта. Але Терезка, (цей кажан серед білого дня – цей прозорий, нечутний, з розфокусованим поглядом нетопирець, шустка вечірниця гігантська, нічниця триколірна, великий підковоніс, широковух звичайний – навіть не знаю, з ким іще поріваняти: вони всі гарні) уся ця кажаняча, лилична Терезка була вільною від жалю, і це робило її хребет стрижнем зі сталі.

4.

Інколи вона задивлялася на тіні: думала, чи не пора їй закрапати очі.

5.

Нафтизиновий бум у Львові почався ранньої весни, ще десь у березні, а тепер розгортався несподівано та з чимраз більшою амплітудою. Хронологія цього сенсаційного наркоперевороту приблизно така.

В кінці лютого на котромусь російськомовному (скоріш за все, омському) сайті, присвяченому наркотикам, від декого hooPoe (e-mail: hoopoe@yandex.ru) з’являється повідомлення про галюцинаторну дію суміші кількох сортів очних крапель із вмістом атропіну, нафтизину, лідокаїну та АТФ.

Початок березня: на тому ж сайті з’являються десятки захоплених відгуків щодо рецептури, запропонованої hооРое. Інформація про сенсаційну знахідку поширюється Інтернетом зі сервера на сервер, і центральні поліси СНД починає захоплювати нафтизинова лихоманка. Суміш, котру добувають в результаті змішування очних крапель, називають архелітом, у студентських колах вона стає більш відома як “архе” або ж “плазма”.

На третю декаду березня відважні експериментатори встановлюють, що: марихуана знижує дію “архе” практично до нуля; опіати та похідні барбітурової кислоти в поєднанні з краплями викликають судоми астматичного характеру; мікшування з іншою комунальною фармакопеєю (кетамін, дипразин, галоперидол, похідні ефедрину, а також ) призводить до колаптоїдних станів із загрозою переходу в кому. Висновок: “архе” приймають на чисту голову.

Квітень у Львові ознаменований першими надбаннями в приготуванні “плазми” у кустарних умовах. Ошаліле від успіху вузьке коло неофітів пробує зберегти таємницю рецепту при собі. Семеро студентів-хіміків, які першими розщепили пропорційний склад “архе”, за копійки продають на книжковому ринку підручники і закуповують у найближчій аптеці нечувану кількість нафтизину, атропіну, АТФ та ще кількох видів крапель. Попередньо закалатавши близько п’ятидесяти порцій “плазми”, вони знищують усі хімічні рівняння у страху, що їхнє відкриття може вийти за межі їх вузького кола, і “архе” дістанеться комусь іншому. Перебуваючи в колі взаємних підозр, хіміки оголошують себе “КЛАНОМ АРХЕ” і приймають рішення забарикадуватися в кімнаті гуртожитку і не випускати нікого, поки не спорожняться запаси “плазми”. Протягом чотирьох днів семеро акцепторів очних крапель перебувають у безперервному, цілковито нерухомому спогляданні “плазми”. Хлопців рятують товариші по гуртожитку, які запідозрили негаразди завдяки міцному запаху екскрементів, що вибивався з-під дверей забарикадованої кімнати. Юнаків віком від вісімнадцяти до двадцяти двох років доставлено у стані глибокого зневоднення у Львівську обласну реанімацію. Один із горе-студентів, третьокурсник Денис Р., по цей день перебуває у комі. Решта товаришів зазнали глибоких і невідворотніх змін у психіці: поведінка в’яла, реакції на оточуючих відсутні або порушені, спостерігається загальна глибока регресія, аутизм.

Жодної інформації про “архе” у львівскій пресі так і не знайдено. Зате завдяки Інтернету необхідна інформація про “плазму” проникає в Івано-Франківськ і Володимир-Волинськ. Ще одна хвиля повідомлень про “плазму” з Омська накриває Донбас.

У Львові, незважаючи на егоїстичні намагання хіміків із КЛАНУ АРХЕ вберегти секрет “плазми”, він все одно виявляється розкритим. Це стається одночасно і незалежно у трьох кутиках Львова, – приблизно у дні сильних квітневих буревіїв, про які чимало говорилось у пресі. Враховуючи досвід попередників, друга хвиля львівських плазматиків ставиться до споглядання “плазми” більш відсторонено, що рятує їх від повного занурення у світ крапельних видінь.

Стає модним мати при собі чисту піпетку та пачку свіжих гігієнічних салфеток. Несподіваної популярності здобуває свист-авангард – маловідомий до цього вид акустичного мистецтва (з приходом “архе” свист, як і саме поняття звуку, кардинально переосмислюється). На кілька тижнів масовим стає захоплення т.зв. дахівницями , однак пара нещасних випадків суттєво применшує запал археманів. Наступний місяць було іронічно названо “поземним” – для своїх офтальмологічних експериментів архемани починають віддавати перевагу відкритим місцям ближче до землі.

Як результат, відбувається перебудова молодіжного балаку. Найзаповзяті-ші плазматики повністю відмовляються від мови, якою вони розмовляли до того і починають вигадувати власні. Хоча це питання ще буде належно вивчене дослідниками від лінґвістики та семіотики, проте вже наперед можна сказати, що всі мови “архе”, попри їх відмінне звучання, виказували вражаючу внутрішню схожість. Вираз “видіти плазму” перестає різати слух незвичністю. Схоже на те, що єдине слово, яке візіонери могли підібрати до побаченого у стані “архе”, виявилося самою назвою суміші.

Кінець травня ставить перед нами ще більше запитань, ніж не-плазматик плазматику. Зокрема, зауважується, що внаслідок постійних закрапувань накопичується пост-ефект, названий “ефектом відчуження”. Він добре знайомий людям із проблемами зору. “Ефектом відчуження” – це особливий настрій. Приблизне уявлення про нього мають люди, тимчасово позбавлені окулярів: відсторонення, відчуження, споглядання на речі з відстані.

В кінці травня найспритніші наркоділки організовують картель по продажу “плазми”. В найкоротші терміни картель набирає з вулиці торгашів краплями до очей і засилає тих у місця, де ще не ступала нога наркобариги. Тут уже відчувається ділова хватка – продавці зілля знають свою потенційну клієнтуру в лице: картель починає продавати “плазму” в бібліотеках, музеях, виставкових та картинних галереях.

Відразу ж з’являються й шукачі легкої наживи – люди в беретах та окулярах, котрі видають себе за представників львівського картелю. Вони періодично з’являються в місцях, облюбованих картелем і продають звичайну дистильовану воду.

По кількох наступних тижнях місцеві мешканці повідомляють про вісім трупів, знайдених у кар’єрі біля озера Комсомольського, що за Львовом. На тілах загиблих знайдено сліди катувань, а з очних ям у кожного стирчало по уламкові піпетки. В подальшому спроби несанкціонованого картелем продажу “плазми” суттєво зменшились.

Десь у середині червня число молодих людей, які “виділи плазму” перестає зростати у геометричній прогресії. Більше того: складається враження, що воно завмирає на певному сталому рівні. Вирівнюється процент споживачів марихуани та маку. Гроші знаходять повертаються до власника, і верхівка картелю зітхає з полегшенням.

В той же час, прошарок населення, котре раніше виказувало до “архе” особливий інтерес (а це молодь віком від 14 до 32 років), щільнішає, стає більш одноособовим. До послуг картелю все частіше вдаються хіба недосвідчені плазматики, які ще не вирахували власного, оптимального співвідношення між компонентами “архе”. Бувалі видці “плазми” віддають перевагу краплям, закалатаним власноруч.

Кінець червня-початок липня ознаменований поступовим затиханням нафтизинового буму та супутнього йому ґротеску. Архемани-ентузіасти розбиваються по невеличких групах за інтересом. Із малозрозумілих для відстороненого спостерігача побуджень найдосвідченіші видці (архе-акцептори, “ті, що виділи плазму”) починають заперечувати факт закапування “плазми”. Публічне поширення про особисті переживання “плазми” стають моветоном і допускаються хіба в колі недосвідчених крапельників або в тісній компанії однодумців. Загальний рух за видження “плазми” до середини липня зводиться нанівець.

Озираючись назад, пригадується та весна, пригадуються ті осяяні атропінові очі, розширені від переповнюючої їх таємниці... Їх можна було побачити у Львові на кожному кроці, особливо серед молоді. Видається, наче над містом відкрився якийсь отвір. Кожен, хто був уважним, глянув туди і мав нагоду повидіти щось небуденне. Люди немов би пізнали щось більше. “Архе міняє”, – люблять повторювати архемани. “Архе розсіює, архе збирає”, – додають вони.

Практично кожен, хто хоч раз закапував очі “плазмою”, виносив зі своїх видінь тверде переконання, що ці краплі знаменують нову добу для людства, при чому, не просто нову добу – тепер це вже не звучить – а щось абсолютно кардинальне, щось, на що людина не могла навіть сподіватися. Найзапекліші з популяризаторів крапель увірували, буцім “архе” змінить світ. Але як би оптимістично не були налаштовані видці “плазми” у квітні-травні, вони змушені були визнати: до середини червня бум минув і забувся. Деякі невиліковні архемани бігали від знайомих до знайомих, які ще вчора з радістю за компанію капали в очі цю водичку з металевим блиском, сьогодні не хотіли пригадувати дні нафтизинового буму. Дехто з видців почав зауважувати, що більшості просто не хочеться пам’ятати дні своєї величі, дні “архе”. Колишні агітатори за видження “плазми” раптом зрозуміли, що людям видіти “архе” просто непотрібно; вони шивденько змотали жилки і перестали навіть признаватися, що колись мали якусь справу з “тими краплями”.

Чи продовжує ще хтось крапати “архе” й досі, невідомо.

6.

В один із тих загадкових днів – днів, сповнених шльопання капців та миготіння тіней від дерев, днів, коли нафтизиновий бум стих, а люди зіткнулися з полегшенням забування. Терезка переконалася, що “архе” – це більше не модно.

Отже, настав час подивитися на “плазму” і їй.

7.
 
Наші Друзі: Новини Львова