Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 17 січня 2020 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Долари

Переглядів: 2520
Додано: 04.08.2012 Додав: andreusDADA  текстів: 717
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: ursr.org
Луїджі МАЛЕРБА

ДОЛАРИ

Рудольфо захворів на свинку, і батько мусив сам гнати на пашу
корову, куплену одразу після повернення на батьківщину. Разом з ба-
гатьма своїми земляками він їздив на заробітки до Америки і був де-
портований звідти за те, що носив ножа в кишені. Інакше кажучи, його
там визнали за гангстера. Він тяжко переживав цю несправедливість
і не раз скаржився дружині:
— Уяви собі, мені схотілося ясенового прутика врізати.
— Авжеж, ясенового прутика в Нью-Йорку! — гмукнула Анджо-
ліна.
— Або скибку хліба. Як тут обійтися без ножа?
— Ламай руками.
— Ти що, теж вважаєш мене за якогось зарізяку?
— Я цього не кажу, але ножа краще було залишити в Італії.
За рік праці в Америці Федеріко мільйонером не стаз. Але на ко-
рову заробив і після купівлі в нього ще зосталася ціла папуша дола-
рів. Він напхав ними гаманець, збираючись піти до Форново, щоб об-
міняти валюту й покласти гроші на книжку.
Вчорашньому «американцеві», щоправда, не дуже зручно ходити в
підпасках, зате можна посидіти в холодочку й по.міркувати про всяку
всячину.
Пригнавши скотину на берег Гончарного Рову, він пустив її на сві-
жу траву, а сам скинув піджак, повісив на дерево і примостився в позі
мислителя на камені.
Чого Федеріко не любив, то це радитися з дружиною. Купити-про-
дати корову, розпорядитися капіталом — тут усьому голова чоловік.
Жінчині володіння — це дім, кухня, саж, курник ну і, звісно, постіль.
А до іншого їй зась, особливо коли це стосується такої дурепи, як Анд-
жоліна.
Розкурюючи половинку «тоскани», Федеріко прикидав так: «За до-
лари, привезені з Америки, можна придбати ще дві корови і дві телич-
ки на розплід. От тільки пасти їх нема де. Краще, мабуть, купити кла-
поть землі. Але ж, якщо я куплю землю, не стане грошей на розведен-
ня скотини».
Гуркіт у небі змусив його підняти обличчя й поглянути на літак,
що волочив за собою білу смугу. До літаків на землі він ставився спо-
кійно, але коли вони літали над головою, Федеріко просто казився. їх
уже стільки розвелося на цьОхМу світі, що вони снитимуться йому і в мо-
гилі. І яке ж це щастя, що під цим небом, по якому носяться лайнери з
пасажирами, ще пасуться корови, щодня даючи пахуче молоко!
Він зиркнув, де ж його корова, і тут помітив, що піджака нема на
дереві. Корова, задерши морду, стояла неподалік і жувала, а з її пащі
звисав піджачний рукав.
Федеріко аж підскочив: це ж скотина з'їла й гаманець з доларами!
Ухопившись за вцілілий рукав піджака, він щосили смикнув його до
себе. Почувся тріск, і рукав залишився в його руках. Решту піджака
корова, очевидно, встигла з'їсти. Тоді Федеріко розкрив пащу скотині й
поліз туди рукою. Йому здалося, ніби його пучки торкнулися гаманця,
проте зачепити він його не зумів. Федеріко довелося витягнути руку, бо
корова, пішовши в скоки, могла зробити його калікою.
Витерши заслинену руку об штани, він звів очі до неба й вилаявся
останніми словами. Потім ще раз спробував вчинити трус у горлянці,
але корова так мотнула головою, що він полетів на землю.
Махаючи гирлигою, Федеріко пригнав корову додому і став клика-
ти дружину в свідки.
— Іди сюди, ця каторжна скотина, ця погань з'їла мого гаманця!
Анджоліна вибалушила очі.
— Тоді все пропало! — нарешті промовила вона.
— Пропало? Чорта лисого! — обурився Федеріко. — Та я їй чере-
во розпорю!
— Ти хочеш зарізати нашу корову?
— А хай віддає мої долари!
— Це ж тварина, як вона їх тобі віддасть? — сказала Анджоліна.
Федеріко дістав з кишені і розімкнув складаного ножа — закорот-
кий, таким не зарізати.
— Принеси довшого, — звелів він дружині.
Дружина принесла великого ножа-колуна. Федеріко взяв його в
руку. Ну от, виходить, вони з ножем, як зведені брати, що вдома, що в
Америці!
— Зробимо простий розрахунок, — мовив він, чухаючи за вухом.—
За долари, що їх вона проковтнула, можна купити трьох телиць. Отже,
як жертвувати, то вже краще коровою, ніж грішми.
— Тоді жертвуймо коровою,— озвалася, аби щось сказати, дру-
жина.
— Я бачу, ти зовсім не хочеш думати! — гукнув Федеріко. — Го-
ловне — знати, пожовані ці долари чи цілі.
— Ага,— притакнула Анджоліна.
— Гаманець, по-моєму, залишився цілий. У жуйних тварин їжа
спершу потрапляє в кендюх. Корови ж ремигають.
— А що як дати їй проносного? — здобулася на якусь пораду Анд-
жоліна.
Федеріко замислився.
— Щоб із паки доларів вийиіов суцільний коров'як? Добра собі
порада!
— Тоді ріж їй черево і квит.
— Якщо я не поверну доларів цілими, ііропали й мої гроші і корова.
— А ти не пори всього живота, а зроби маленький розріз.
Федеріко заходився обмацувати черево корови.
— Нічого не промацується.
— Тоді все пропало!
— Більше ти нічого не могла придумати? — гарикнув, втрачаючи
терпець, Федеріко.
— Скільки, — ти казав, — там доларів?
— На три телиці стало б. ;
— От гадство!
— Якщо я не знайду в ній доларів, ми вилетимо в трубу.
— Тоді хай буде корова,
— Час іде, треба, нарешті, на щось зважитися. Як на мене, тут не
уникнути розтину.
Анджоліна міцно замружилася. її чоловік, вхопившись руками за
голову, зосереджено думав.
— Зваживши всі за і проти, я вирішив різати.
Федеріко наставив ножа проти округлого боку Чорнушки. Рука
його ходила ходором, на лобі виступив піт.
— Аби ж знати точне місце, — промовив він.
Дружина глипнула і знову заплющилася.
— І як його вгадати точне місце? — міркував уголос Федеріко,
ніяк не зважаючись усадити ножа в черево своєї худобини.
— А uj,o як погукати Ліно з Графського Дому? — запропонувала
Анджоліна.
— Чому Ліно?
— Він коле свиней, то може й корову зарізати.
Федеріко побілів як вільхова довбня.
— Значить, тобі кортить віддати на забій бідолашну скотину! Я
туг приміряюся, де продірявити шкуру, а мені забивають баки колін-
ням свиней.
Анджоліна збагнула, що краще мовчати.
— Аби ж то мені хто розказав, як укладені тельбухи, — озвався
 
Наші Друзі: Новини Львова