Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 12 серпня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Цикл Сльози-перли :

Сон (Був сон мені колись: богиню ясну...)

Переглядів: 6661
Додано: 16.04.2006 Додав: Юлія  текстів: 1844
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
СОН

Посвята Александрі С-вій

Був сон мені колись: богиню ясну
Фантазії вбачали мої очі,
І друга любого подобу красну
Богиня прийняла тієї ночі.

Той самий вираз і усмішка мила,
Той самий погляд довгий, розумливий;
На плечах лиш барвисті мала крила,
Вінець над чолом з лавру святобливий.

Вона іде! Непереможна сила
Мене примушує за нею простувати
По темних, тісних хідниках. Вступила
Вона в якісь таємнії палати.

Чи то свята будова, чи темниця?
Високеє і темнеє склепіння,
Одно віконце вузьке, мов стрільниця, -
Крізь нього сиплеться бліде проміння,

І падає на стіну; височенний
Орган стоїть там, наче скеля дика,
Де був прикований Титан страшенний,
Що забажав освіти чоловіка.

Спинилася богиня і за руку
Взяла мене, і словом говорила:
«Вважай і пам'ятай мої слова й науку:
То світовий орган, і доля так судила,

Що тільки раз він має гук подати,
Страшний той гук, потужний і величний,
По всіх країнах має залунати
І перекинути світовий стрій одвічний.

Страшне повстане скрізь землі рушення.
І з громом упадуть, міцні будови.
Великий буде жах, велике й визволення!
Тоді спадуть всесвітнії окови.

І правда лавром чоло уквітчає,
І згине зло, укриване віками.
В честь волі нової хвалу співець заграє
На вільних струнах вільними руками.

Тож слухай: ти орган порушить можеш
Не дужою, та смілою рукою,
Всесвітне зло тим гуком переможеш,
Здобудеш для землі і щастя, і спокою.

Та знай: твоє життя так миттю згасне,
Як блискавка, що перед громом свіне;
Не для тебе те світло правди ясне,
Що світ осяє, ні! життя твоє загине!

І вільні струни славити не будуть
Ні твого ймення, ані твого діла, -
Щасливії нещасную забудуть,
Не буде вкрита лаврами могила!»

Промовила і зникла. В самотині
Я зостаюся розважать-гадати,
Як визволить той гук, що замкнутий в скелині,
Що має гучно в світі залунати?

І я стою, неначе скам'яніла.
Знебула думка вже не розважає...
Що се? немовби пісня забриніла
Здалека, мовби цілий хор ридає.

Глибока, тиха, нерозважна туга
Вникає в серце, каменем лягає;
Ридає хор, мов дикий вітер з луга,
А темрява склепіння застилає.

З віконця ледве-ледве блисне промінь;
Ті хмари темні давлять мою душу,
А серце палять, мов жерущий пломінь.
Ні, гук страшний я видобути мушу!

Хай я загину, та хай сяє мило
Над людьми сонцем правда і надія!
Зважливо простягаю руку, сміло -
І прокидаюсь... Так! то сон був... мрія!


 
Наші Друзі: Новини Львова