Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 19 квітня 2021 року
Тексти > Жанри > Драма

Лісова пісня

Переглядів: 823334
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 5 Відгуки 11
0, я!
Як я заплачу на малу хвилинку,
то мусить хтось сміятися до смерті!
М а в к а
Русалко! ти ніколи не кохала...
Р у с а л к а
Я не кохала? НІ, то ти забула,
яке повинно буть кохання справжнє!
Кохання - як вода, - плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал - воно кипить, а стріне холод -
стає мов камінь. От м о є кохання!
А те твоє - солом'яного духу
дитина квола. Хилиться од вітру,
під ноги стелеться. Зостріне іскру -
згорить не борючись, а потім з нього
лишиться чорний згар та сивий попіл.
Коли ж його зневажать, як покидьку,
воно лежить і кисне, як солома,
в воді холодній марної досади,
під пізніми дощами каяття.
М а в к а
(підводить голову)
Ти кажеш - каяття? Спитай березу,
чи кається вона за тії ночі,
коли весняний вітер розплітав
їй довгу косу?
Р у с а л к а
А чого ж сумує?
М а в к а
Що милого не може обійняти,
навіки пригорнути довгим віттям.
Р у с а л к а
Чому?
М а в к а
Бо милий той - весняний вітер.
Р у с а л к а
Нащо ж було кохати їй такого?
М а в к а
Бо він був ніжний, той весняний легіт,
співаючи, їй розвивав листочки,
милуючи, розмаяв їй віночка
і, пестячи, кропив росою косу...
Так, так... він справжній був весняний вітер,
та іншого вона б не покохала.
Р у с а л к а
Ну, то нехай тепер жалобу спустить
аж до землі, бо вітра обійняти
повік не зможе - він уже пролинув.
(Тихо, без плеску, відпливає від берега і зникає в озері).

Мавка знов похилилась, довгі чорні коси упали до землі. Починається вітер і жене
сиві хмари, а вкупі з ними чорні ключі пташині, що відлітають у вирій. Потім від
сильнішого пориву вітру хмари дощові розходяться і видко ліс - уже в яскравому
осінньому уборі на тлі густо-синього передзахідного неба.

М а в к а
(тихо, з глибокою журбою)
Так... він уже пролинув...

Лісовик виходить з гущавини. Він у довгій киреї барви старого золота з
темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита гілка достиглого хмелю.

Л і с о в и к
Доню, доню,
як тяжко ти караєшся за зраду!..
М а в к а
(підводить голову)
Кого я зрадила?
Л і с о в и к
Саму себе.
Покинула високе верховіття
і низько на дрібні стежки спустилась.
До кого ти подібна? До служебки,
зарібниці, що працею гіркою
окрайчик щастя хтіла заробити
і не змогла, та ще останній сором
їй не дає жебрачкою зробитись.
Згадай, якою ти була в ту ніч,
коли твоє кохання розцвілося:
була ти наче лісова царівна
у зорянім вінку на темних косах, -
тоді жадібно руки простягало
до тебе щастя і несло дари !
М а в к а
Так що ж мені робить, коли всі зорі
погасли і в вінку, і в серці в мене?
Л і с о в и к
Не всі вінки погинули для тебе.
Оглянься, подивись, яке тут свято!
Вдяг ясень-князь кирею золоту,
а дика рожа буйнії корали.
Невинна біль змінилась в гордий пурпур
на тій калині, що тебе квітчала,
де соловей співав пісні весільні.
Стара верба, смутна береза навіть
у златоглави й кармазини вбрались
на свято осені. А тільки ти
жебрацькі шмати скинути не хочеш,
бо ти забула, що ніяка туга
краси перемагати не повинна.
М а в к а
(поривчасто встає)
То дай мені святкові шати, діду!
Я буду знов як лісова царівна,
і щастя упаде мені до ніг,
благаючи моєї ласки!
Л і с о в и к
Доню,
давно готові шати для царівни,
але вона десь бавилась, химерна,
убравшися для жарту за жебрачку.

Розкриває свою кирею і дістає досі заховану під нею пишну, злотом гаптовану
багряницю і срібний серпанок; надіває багряницю поверху убрання на Мавку; Мавка
йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці ягід, звиває собі віночок,
розпускає собі коси, квітчається вінком і склоняється перед Лісовиком, - він
накидає їй срібний серпанок на голову.

Л і с о в и к
Тепер я вже за тебе не боюся.
 
Наші Друзі: Новини Львова