Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 16 січня 2019 року
Тексти > Жанри > Повість

Інетеліґент

Переглядів: 28347
Додано: 16.04.2003
Hi 1 Рекомендую 0 Відгуки 0
Можливість щось дати другові — дійсна радість для шляхетного серця. Про це я вже говорив...
 
Літній витягає з кишені пакетик із фотографіями... Вибрав одну з них і простягнув Інтеліґентові...
На обличчі Інтеліґента — соромливість і гостра, нездорова зацікавленість. Язик облизує раптом посохлі губи.
 
Тайна існування, тайна життя, що ледве почувалася за глухою завісою соромливого незнання, — відкривається... Урочистий момент! Я замовкаю...
 
Інтеліґент жадібно, з напруженою увагою, метушливо поспішаючи й соромлячись, передивляється фотографія за фотографією... Екран темнішає...
 
Я мовчу...
 
Перші плоди освіти
 
Кляса. Учитель сходить на катедру, сідає. Раптом схоплюється, обома руками хапається за сідалище...
На стільці — кнопки, шпильками догори...
Вибух люті. Вчитель гураґаном вилітає з кляси.
Пригнічені обличчя гімназистів...
Урочиста поява начальства. Коротка, рішуча деклярація:
«Коли прізвище негідника не стане мені сьогодні ж відоме, всьому клясові — три за поведінку"...
На "перемінці". Біля дверей директорського кабінету мнеться Інтеліґент. Трохи вагається, обережно оглядається, врешті стиха стукає й заходить.
Якийсь гімназист помітив, зробив ґримасу зрозуміння, кинувся бігти.
Інтеліґент смиренно стоїть перед директорським столом. Розповідає. Директор вислухав, по-батьківському погладив по голівці й відпустив з миром.
Гімназист, що помітив Інтеліґента, захлинаючись, в обуренні розповідає товаришам про те, що бачив. Обурення загальне. Швидко ухвалюється якесь рішення...
 
Герой мій, звичайно, правий... Кнопки поклав не він. Він для цього надто обережний... І хіба справедливо всім страждати за гріхи одного? — Та навіть коли жадного інтересу немає до всіх, хіба справедливо, щоб мій герой страждав за злочин когось із товаришів? — Відповідь ясна, я гадаю... І потім начальство для того ж і поставлено над нами, щоб укоріняти справедливість. А для цього воно мусить усе знати.
 
В роздягалці. Гімназисти розходяться. Один із них гукнув Інтеліґента. В той момент, коли Інтеліґент повернувся другий гімназист ззаду накидає Інтеліґентові на голову шинелю й стягує рукава на спині. Раптом накидається ціла юрба одноклясників — і починається розправа.
По чийомусь знакові всі в одну мить розсипаються... З'являється "педель". Інтеліґент тяжко підводиться з долу, звільняється від шинелі. Він похитується, але силкується мати бадьорий і байдужий вигляд. Педель підозріло оглядається навкруги, але на всіх обличчях абсолютна невинність.
 
За правду завжди страждають...
 
Дальші плоди освіти
 
Кабінет батька. Інтеліґент навшпиньках іде до столу, витягає шухляду й набирає цигарок... В шухляді поруч із цигарками гроші...
Інтеліґент, вагаючись, одну кредитку взяв, було... Поклав назад, зачинив шухляду... Подумав кілька хвилин, витяг шухляду, взяв кредитку, зім'яв її, засунув у кишеню, пішов навшпиньках геть...
 
Ви скажете — негарно... Воно, звичайно, що не дуже... Але ж — воно природно. Батько не хоче брати до уваги природних вимог юности та дружби: розваги, цигарки, колись пива може захотітись літньому товаришеві, та мало чого... А ви ж знаєте, що все природне — прекрасне... Хоч би воно й паскудне було... Знаєте приказку: їж, дурню, бо то з маком, — от так воно і з тією природністю...
 
Інтеліґент у себе в кімнаті ввечері сидить за книжками. Потягнувсь ліниво, встав. Підійшов до печі, відчинив душника, закурив, випускаючи дим у піч... Раптом прислухавсь, швиденько заховав цигарку в душник, зачинив дверця, відійшов на середину кімнати.
В кімнату заходить молоденька покоївка й починає готувати постіль.
Інтеліґент дивиться на неї. Очі затягає поволока. Інтеліґент жадібно розглядає форми її тіла, підкреслені схиленою позою. Язик облизує посохлі губи... Інтеліґент наважився: підходить до покоївки й обіймає її. Покоївка, напівжартуючи, напівсерйозно відбивається. Інтеліґент розпалений, його обійми щораз небезпечніші щодо пристойности. Покоївка рішуче відштовхнула Інтеліґента... Він одлетів на кілька кроків...
Покоївка пішла й погрозила йому пальцем на прощання.
 
Ви пам'ятаєте проблему, що я поставив перед наукою, щодо впливу професії на половий добір?.. Я там казав, що от такі, як мій герой, звичайно добираються до покоївок. І дійсно, мій герой, як бачите, робить усе, щоб добратися. Бо мій герой — ніяк не є виключення... І не його вина, коли покоївка поводиться отак нечемно й у всякім разі ненауково, — що не дає змоги моєму героєві конче до неї добратися...
 
Інтеліґент зробив наплювательну ґримасу. Запер двері.
Знову сідає за стіл, виймає з кишені пакетик з фотографіями, розкладає їх поверх зшитків та підручників. Опустив під стіл руки... Захоплено розглядає фотографії... Екран темнішає...
 
Ну, ви вже знаєте, чому темнішає: те, що далі, — добре відоме кожному з вас... Солодкі плоди...
Екран темнішає знову надовго. Нічого нового, значного не трапиться з моїм героєм до самого кінця його підлітства. Гімназія, лекції, зубріжка, одиниці, "без обіду", — не дивлячись на старанність і обережність, що завжди відзначатимуть мого героя, — цигарки, троячки, крадені в батька, невдалі атаки на покоївок та все вдаліші самотні насолоди.
МАЙЖЕ СТУДЕНТ
 
Із знайомих дверей гімназії виходять кілька дорослих гімназистів. Серед них — Інтеліґент. Йому років 18.
 
Ви можете помітити, що ролю дорослого інтеліґента грає той самий актор, що грав ролю батька на початкові фільму. Чи зроблено це режисером заради режиму економії, чи з якоюсь іншою метою — виявиться далі.
 
Молодь радісна, весела. Інтеліґент зупинився, оглядає вулицю навкруги, наче перше її бачить. Глибоко, легко зідхає. Зняв картуза, підставив вистрижену голову під ласкаве травневе сонце, від якого так приємно примружувати очі.
На картузі гімназичний герб. Інтеліґент відчув його рукою. Думка, що раптом родилася, негайно переводиться в життя. Інтеліґент здирає герба і з веселою люттю шпурляє його геть. Повернувся до дверей і смаковито плюнув...
 
Хто з вас, дорогі читачі, що закінчували школу в ті часи, не зрозуміє мого героя?.. Як на диво чудесно, між іншим, придумано, що випускові іспити завжди влаштовується весною... Нове життя, весняне молоде сонце, юна свіжа зелень, чисте тремтливе повітря, дівочі очі блимливо-таємничі, атестат у кишені — яка чудесна, світла, юна, сонячна гармонія!.. І це ж ще не все!..
 
Інтеліґент вдома перед дзеркалом примірює цивільний костюм. Милується собою, кокетує, радий безмежно. Пророблює антраша, підскакує, як козеня, танцює по кімнаті. Раптом зробив якнайсолідніше обличчя. Знову підходить до дзеркала, вітає чемно сам себе, підмигує... На столикові — рукавички й паличка. Інтеліґент щасливий тим і другим. Помилувавшися не тільки набалдашником, але і накінечником, Інтеліґент із щирим почуттям притиснув ціпочок до грудей. Натягує новенькі рукавички — теж перед дзеркалом. Ще раз мигнув собі — і, з виглядом цілком солідним, світським, вийшов із кімнати.
 
Ви ж розумієте — новий костюм, шикарно прасовані штани, капелюх, рукавички, ціпок — весна, сонце, атестат, блимлива таємниця в очах дівчат, що безперечно викриється вже тепер (аджеж — новий костюм, шикарно прасовані штани, капелюх і т. ін. й т. ін.)... яка ж чудова річ життя, і як багато є на світі ще найчудовіших речей: новий костюм, шикарно випрасовані штани й т. ін...
 
Студент
 
Друга кімната, менша й поганіша. Дзеркало маленьке, висить на стіні. Інтеліґент у новесенькій студентській формі пророблює перед дзеркалом щось подібне до того, що було тільки оце показано.
 
Правда, він стриманіший зараз трошки, але чи це є наслідок дорослости, чи невеликих розмірів кімнати, — сказати трудно...
"Тільки ранок кохання прекрасний"... Це справедливо не тільки відносно кохання... Кожний ранок — це свято, а за кожним святом — ідуть сірі будні...
 
Будні
 
Авдиторія. Двері поволі відчиняються. Обережно входить Інтеліґент. Полохливо оглядається. Він спізнився і переживає почуття знайоме й неприємне, подібне до колишнього дитячого страху в гімназії.
Професор на катедрі не звертає на нього жадної уваги. Професор старий, сухий, підсліпуватий, мабуть, глухий. Не читає, а бубонить, як автомат.
Студентські обличчя показують в різноманітних ступенях скуку, тоску, сонливість.
Професор бубонить.
Інтеліґент не може стримати позіхання, моргає важкими віями. Сил не вистачає: встає й поволі, потихеньку, на пальцях виходить.
Професор бубонить...
Інтеліґент в коридорі, потягнувсь, помотав головою, відганяючи сон, зідхнув повними грудима й бадьорим, свіжим кроком пішов...
 
Коріння навчання гірке...
 
Спорт
 
Більярдна — тускла, прокурена. Дим стоїть у повітрі непорушними клубами. Повітря важке, насичене людським диханням. Інтеліґент грає з якимось типом. У типа вигляд підозрілий — явний "жучок".
 
Коли ви не граєте на більярді, то дозвольте вам пояснити, що дві основних категорії більярдових граків то єсть: "жучки" і "піжони". Жучки існують за рахунок піжонів. В технічні тонкощі вдаватися немає сенсу... Слідкуйте за грою...
 
Жучок вдарив невдало; чотирнадцята куля "повиснула" над люзою. Жучок розлютований. Інтеліґент щасливий...
В занадтій радості заспішив, вдарив києм невдало, — скіксував...
Блискавична, діяметральна, повна зміна настрою в обох. Жучок, не хапаючись, мастить кия крейдою, добре націлюється, кладе кулю в люзу й кидає кия на стіл... Інтеліґент розплачується. Намагається мати вигляд байдужий, спокійний.
Інтеліґент вийшов на вулицю. Став під ліхтарем, виймає гаманця, перевіряє зміст. — Журливий і досадливий жест...
Жучок з задоволеним виглядом запалює цигарку...
Інтеліґент у себе вдома лежить в одній жилетці на канапі. Підвівся, сів, сумно глянув на календар...
Шістнадцяте.
Інтеліґент рахує дні по пальцях: дев'ять пальців. Безнадійно похитав головою. Вийняв гаманця, лічить дрібні: мало, дуже мало.
 
Я вам скажу — у мого героя сорок сім копійок. Сорок сім, поділене на дев'ять, буде п'ять і дві лишку... І дві лишку...
Інтеліґент тужливо, мляво похитується, сидячи на канапі...
І дві лишку...
 
Гість, що його очікують з нетерпінням
 
З кімнати виходить поштар. Тільки но зачинились двері, Інтеліґент пророблює два-три коротких, але виразних па якогось невідомого танку. Тримаючи руки вкупі жменею, зупинився і потрусив руками біля вуха, як торохтілкою. Фізіономія блаженна. Заглядає в щілинку між долонями, поволі розводить їх...
В руках кілька золотих монет...
 
"Коментарії зайві".
 
В черзі на Шаляпіна
 
Ви, мій читачу, коли ви молодий, ледве чи зрозумієте красу нічного вартування на тротуарі біля театру в змаганні дістати полтиничного квитка на "самого" Шаляпіна.
В мої часи — це було найзвичайнішим явищем. І скільки спогадів у кожного з нас, старих студентів, зв'язано з оцими вартуваннями!.. Мій герой не є виняток в цьому випадкові... Він взагалі не виняток...
 
Ніч. На тротуарі, біля дверей театру — натовп. Більшість — студенти й курсистки. У одного з студентів аркуш паперу. Ті, що надходять, записуються. Студент солідний і діловитий.
Інтеліґент підходить трохи раніше дівчини-курсистки. Швидкий, уважний погляд... Дівчина дуже гарненька... Інтеліґент ґалянтно пропускає її вперед.
 
Можливо, тут треба поставити питання, чи віддав би свою чергу мій герой, коли б дівчина не була гарненькою?.. Риторичне питання!.. А, крім того, коли б навіть і не віддав би, — так це було б цілком природно: поклонення перед красою, цим божественним дарунком, тремтіння юного серця, найніжніші вібрації найтонших струн душі з одного боку, і взагалі...
 
Інтеліґент і дівчина стоять окремо біля стіни. Балачка йде не дуже жваво, надто багато павз. Дівчина приймає ці павзи просто і спокійно. Інтеліґента кожна хвилиночка мовчання примушує страждати...
 
Наші Друзі: Новини Львова