Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Нарис  ::  Тексти > Тематики > Навчальна

Образотворче мистецтво у контексті формування укр. нації кінець 18 – початок 20 ст.

Переглядів: 21851
Додано: 11.11.2011 Додав: Юля Крижевич  текстів: 121
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Малярська, педагогічна та публіцистична діяльність Сластіона, тісно пов’язана з першопочинами національного відродження в ділянці образотворчості, згадуватиметься ще не раз і не двічі, а в історичному віддаленні затруться її промахи та недотягнення, а натомість виступлять прикмети і заслуги.
№58 Нарбут Георгій Іванович [14 (26) .2.1886, хутір Нарбутівка, нині Глухівського району Сумської області, - 23.5.1920, Київ], російська та українська графік. У 1906-17 жив у Петербурзі. Як художник формувався під впливом майстрів \"Світу мистецтва\" (у 10-ті рр.. Був член товариства), головним чином І. Я. Білібіна, у якого вчився. Роботи Н. (в основному ілюстрації та оформлення книг) відрізняються чіткістю контурного малюнка і декоративністю композицій (илл. до казки \"Як миші кота ховали\", вид. В 1910); його манері властиві тонка стилізація мотивів ампіру і використання суцільних чорних силуетів (илл . до байок Крилова, вид. в 1911-12), а з середини 10-х рр.. - Звернення до традицій українського бароко, орнаментиці й геральдиці старих українських гравюр (илл. до книги Г. К. Лукомського \"Старовинна архітектура Галичини\", вид. В 1915).
У 1917 Н. переїхав до Києва, ставши згодом першим значним майстром української радянської графіки. Оформляючи книги (\"Українська абетка\", 1917-18, не видана) та журнали (\"Мистецтво\", \"Зорі\" та ін), широко звертався до мотивів народної творчості. Звичайна техніка Н. - туш, акварель.
№58 Васи́ль Григо́рович Криче́вський (*31 грудня 1872 — †1952) — український живописець, архітектор, графік. Брат художника Федора Кричевського. Батько художника Василя Кричевського.

Народився на Сумщині в родині повітового фельдшера в селі Ворожба. Навчався в місті Харків в залізнично-технічному училищі. По закінченню був помічником міського архітектора. В 1902 - 1903 рр. Перемагає в конкурсі та виконує проект Полтавської губернської земської управи. В 1904 - 1908 рр. Приймає участь в керуванні будівництвом та художньому оформленні будинку Полтавської губернської земської управи, одної з перлин українського модерну. В.Кричевський став одним з основоположників української течії модерну. В 1913—1915 рр. працював художнім керівником ткацької майстерні в селі Оленівці Васильківського району Київської губернії.На замовлення відомого мецената-мільйонера Богдана Ханенко В. Г. Кричевський виконав картони (ескізи) килимів на теми українського народного мистецтва. Оленівська майстерня виткала ті килими для подружжя Ханенків. 22 березня 1918 р. Центральна Рада затвердила проекти В. Кричевського, зокрема, герб, розроблений ним на основі Володимирового Тризуба, що тепер відроджений як малий герб України. В 1943 р. емігрував разом із родиною в Словаччину, перебралися в Австрію, потім в Париж, в 1946 — у Венесуелу.
Частина робіт художника перебуває за кордоном, найбільша в Українському музеї Нью-Йорку. В 2003 р. онучка Василя Кричевського Оксана де Лінде передала близько 300 робіт Кричевського від його доньки, що мешкає в Венесуелі, Галини Кричевської-Лінде до Харкова, Полтави, Лебедина, Києва в дарунок українським музеям. Зокрема близько 40 творів знаходяться в колекції Харківського художнього музею. Будинок земства в Полтаві, споруджений у 1903—1908 роках для Полтавської губернської земської управи. Будівля земства зведена Кричевським в українському стилі. Нині в будинку розміщується обласний краєзнавчий музей. У 1923 - 1924 рр. В. Кричевський з'ясував, що у будинку на Хрещатицькому завулку, 8 у 1846 р. проживав Тарас Шевченко. Василю Кричевському належить не тільки сама постановка питання про реставрацію, а й художнє керівництво оформленням будинку-музею, складання художніх проектів кімнат, майстерні й саду. Василь Кричевський був фактично першим українським митцем, що розпочав працювати в кіно на студії в місті Одеса. За даними родини митця він узяв участь як художник в створенні чотирнадцяти фільмів, серед яких
короткометражний «Маленький Тарас»,«Тарас Шевченко» (режисер Петро Чардинін), «Звенигора» (режисер Олександр Довженко).
Після вимушеної еміграції митця за кордони СРСР, більшість кінострічок була знишена радянською цензурою. Відомості про працю Кричевського зберігає музей кіностудії в Одесі.
№59 Бойчукісти — плеяда малярів-монументалістів, учнів і послідовників Михайла Бойчука. Першими прихильниками митця (в його паризький період) були С.Налепінська, С.Сегно, С.Бодуен де Куртене, М.Касперович, Є.Бачинський, Я.Леваковська, Г.Шрамм, О.Шагінян. 1910 року на Паризькій виставці в Салоні незалежних їхні твори були представлені як «школа Бойчука» під загальною назвою «Відродження візантійського мистецтва». Найбільш талановитими послідовниками львівського періоду Бойчука були Я.Музика і М.Федюк.
У 1917—1922 роках в майстерні монументального мистецтва Бойчука в Українській Академії мистецтв у Києві вчилися Василь Седляр, Іван Падалка, Т.Бойчук, О.Павленко, А.Іванова, О.Сахновська, М.Трубецька, І.Липківський, Н.Іванченко, Р.Лісовський, Н.Хазіна (Мандельштам) та інші. До другої генерації учнів належали О.Мизін, О.Бізюков, Мануїл Шехтман, М.Рокицький, Є.Холостенко, Н.Ріхерт, К.Єлева. До них слід додати харківських та одеських монументалістів, які перебували у сфері впливу Бойчука і співпрацювали з ним.
До другої половини 20-х років позиції бойчукістів були міцними, чому сприяв їхній успіх на міжнародних виставках. У 30-ті ж роки переважну більшість цих митців, як і самого Бойчука, було репресовано за «контрреволюційний традиціоналізм» і «національну форму», а чимало їхніх творів знищено.
№60 Українське мистецтво кінця 18 – початку 20 ст. – феномен європеїзації культури. Іде мова про «дві мистецькі Європи», (два поділи мистецтва України –на східне і західне); емблеми яких вчені ХVІІІ та ХІХ століть бачили в авторитарній Росії та демократичній Польщі. Величезне число українських митців зараховано до російської культури: Флавицький, Трутовський, Ге, Репін, Савченко-Бєльський, Врубель, Маковський, М'ясоєдови — Г. Г. та І. Г. і ряд інших збільшували славу російського малярства. Утвердження української культури як культури світового рівня (1890-1910-ті рр.). Цей період в історії української культури позначений великими досягненнями, які сприяли утвердженню національної самосвідомості українського люду. Утворення політичних партій і груп та вироблення ними своїх програм було значним кроком у розвитку української політичної думки в напрямку до державності та самостійності.


 
Наші Друзі: Новини Львова