Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 25 листопада 2020 року
Тексти > Тематики > Різне

Шпори по семіотиці.

Переглядів: 30707
Додано: 03.11.2011 Додав: Юля Крижевич  текстів: 121
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
1. Що таке семіологія за Р. Бартом
Для Ролана Барта, семіологія (франц. варіант вимови поняття розуміння семіотики – рад. мовна школа ), відіграє роль своєрідної «пригоди», тобто пригоди, що має статися (що йде від Означувального). На його думку – це особистісна, проте зовсім не суб’єктивна пригода, адже у ній здійснюється, якщо не самовираз, то зміщення суб’єкта, котре відбувається у 3 етапи:
1. здивування від першого, історичного, враження розуміння семіології, як науки.
Де, у відповідністю з тезою Соссюра, котрий намагався надати науковий зміст викриттю дрібнобуржуазних міфів, котрі до тих пір декларувалися, як «на місці»: «Семіологія – виступає, як тонкий аналіз смислових процесів, за допомогою яких буржуазія видає свою історично визначену класову належність за щось природно-загальне».
Ролан Барт, знову ж таки виступає проти розуміння семіотики, як науки, котра далека від політичної заангажованості, він виступає за співпрацю строгих наукових досліджень і дотримання принципу взаємопроникності семіології і політики.
Науковець звертає нашу увагу, що лише в 1956 р. семіологія змінилась, її історія ніби була заполонена сферою часу, проте він говорить, що будь-яка критика, навіть якщо вона не бажає говорити про свою необхідність, має бути тільки семіологічною, і навіть аналізувати ідеологічний зміст самої семіології можливо лише семіологічним шляхом.
2. наука, або ж науковість, котра надає задоволення від системності.
3. етап тексту. Ролан Барт, звертає нашу увагу на те, що потрібно відмовитись від структурних моделей і звернутися до практики Тексту з його безкінечними відмінностями. І, так, що таке Текст на думку дослідника?
Власне для нього семіотичне трактовування Тексту цілком відмінне від літературознавчого сприйняття тексту:
- це не є естетичним продуктом, а знаковою діяльністю;
- це не структура, а структурування;
- це не об’єкт, а праця і гра;
- це не є сукупність замкненість в собі знаків, що наділена змістом, котрий потрібно відновити, а простір, окреслений залишками смислових зворушень.
2. Що таке семіотика – визначення
Семіотика — це наука, яка вивчає знаки і знакові процеси.
Семіотика — молода наукова дисципліна. Вона сформувалася лише у XX ст., хоча знакові підходи до вивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже в творах античних та середньовічних вчених. Засновниками цієї науки є швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр (1857—1913) та американські філософи Чарльз Пірс (1839—1914) і Чарльз Морріс (1901—1978). Фердинад де Соссюр спробував розглянути природні мови як знакові системи у рамках нової наукової дисципліни, яку назвав «семіологією”. Чарльз Пірс вніс до наукового співтовариства власне термін «семіотика”. Чарльз Морріс у 1938 р. видав працю «Основи теорії знаків», що стала першим систематичним викладом семіотики як науки. Семіотика на сучасному етапі її розвитку — це міждисциплінарна наука. Вона не має чітко окресленого предмета дослідження. Будь-яке явище або процес, що розглядаються з точки зору їх знакового втілення, можуть стати предметом аналізу цієї наукової дисципліни. У зв'язку з цим у наш час проводяться дослідження в рамках правової семіотики, семіотики медицини, семіотики кіно, семіотики музики, психоаналітичної семіотики тощо. Усі ці розділи відносять до так званої дескриптивної семіотики.
Дескриптивна семіотика — це семіотика, яка вивчає конкретні знакові системи.
Окрім дескриптивної, науковці також виділяють теоретичну семіотику.
Теоретична семіотика — це семіотика, яка вивчає загальні властивості та відношення, що притаманні будь-яким знаковим системам, незалежно від їх матеріального втілення.
Теоретичну семіотику цікавлять насамперед загальні принципи побудови будь-яких знакових систем, а також загальні принципи щодо їх виникнення і функціонування.
До складу теоретичної семіотики відносять логічну семіотику, яка має справу з аналізом природних і штучних мов у різних аспектах їхнього функціонування.
3. Що таке семиотика за Е. Горним
«Семіотика – це наука про знаки чи знакові системи». Питання: хто встановлює ці знакові відмінності( якщо знаки таки є, і що є знака-ми). Існує проблема речей, яка не є семіотичною проблемою. Семіотика не здатна вирішити питання про існування знаків, тобто знак не мислиться, як знак, хоча і з мінусовим змістом. Отже, семіотика – засіб розгляду будь – чого в якості знаків і знакових систем, їх об'єктом є усе, що означає, що пояснює, що у неї взагалі немає об'єкту. «Семіотика – це додаток лінгвістичних методів до об'єктів дещо інших, ніж власна мова». Семіотика – засіб розгляду будь – чого як сконструктованого і функціонуючого, подібного до мови. Можна сказати, що в тій подібності – суть мови. Усе є мовою: система спорідненості, жести. Семіотика – перенесення метафори мови на будь – які немовні феномени. Метод семіотики → розгляд будь – чого, як метафори мови, або метафоричний опис будь чого в якості мови. Метафора – спосіб творення нових означень слів за допомогою перенесення з однієї ознаки на іншу, за допомогою подібності.
Визначення семіотики згідно визначення суб'єкта: Семіотика як наука що інституціалізується самими семіотиками.
4. 3 визначення поняття семіотики за Е. Горним:
• . за суб’єктом – те, що люди, які вважають себе семіотика ми, називають семіотикою
• за об’єктом. На його думку, семіотика – це засіб розгляду будь-чого в якості знаків і знакових систем, їх об’єктом є все, що означає, що у неї взагалі не має об’єкту.
Таким чином, семіотика - це засіб розгляду чого завгодно як знаків і знакових систем. її об'єктом є все, що означає, що у неї взагалі немає об'єкта (або, принаймні, немає свого специфічного об'єкта.
• за методом – семіотика застосовує лінгвіністичні методи до об’єктів, які не є природною мовою. Семіотика – це засіб розгляду будь-чого, як сконструйованого і функціонуючого, що подібне до мови. «У цій подібності – суть мови». Цікаво, що для дослідника усе є мовою: жести, система спорідненості тощо.
Е. Горний говорить, що існують філософські основи семіотики:
- семіотику створили логіка, математика і лінгвістика
- спільний світогляд – позитивізм у формі прагматизму, утилітаризму, біхевіоризму
- заперечення метафізики
- заперечення онтології і заміна її теорією та методологією пізнання
- заперечення само очевидності і пов’язаний з цим раціоналізм
- заперечення суб’єктивності і розгляд її як завади для об’єктивного наукового знання
- сильна концепція норми
5. семіотика і метафора
Важливим елементом, «скріплює» вербальну і іконічну сторону креолізованої реклами, є такий стилістичний інструмент, як метафора. Метафора - слово або вираз, що вживається в переносному значенні на основі подібності в якомусь відношенні двох предметів чи явища для більшої образності: перенесення на один предмет (явище) характерних ознак іншого предмета (явища). Технологія застосування в рекламі метафори грунтується на двох аспектах: раціональному і естетичному. Прийоми:
- Подібність за часом
- Метафорична подібність за за кольором
- Приписування об'єкту нехарактерних для нього властивостей і дій
- Маніпуляції з оцінними шкалами
- Каламбур як форма мовної гри.
Звідси, «Семіотика, – на думку Е. Горного, - перенесення метафори мови на будь-які немовні феномени»:
6. 3 підходи за Е. Горним : імманентизм, інтертекстуалізм, семіологічний
1. іманентний (з лат. immanens – властивий, притаманний), де. текст – самодостатнє і склдано організоване ціле, квазі просторова конфігурація, утворена формальними елементами різного рівня. Котрий здійснюється завдяки:
- ієрархії рівнів
- формальне породжує значення
- ієрархії елементів і відношення між ними трактуються як такі, що існують до будь-якої аналітичної процедури і незалежно від неї.
Реципієнт і аналітик тільки виявляють те, що міститься в тексті. Такий підхід міститься у класичному структуралізмі, основними постулатами, якого є: «Структури, що лежать в основі тексту , несвідомі та об’єктивні існують незалежно від спостерігача їх конституюють відмінності та опозиції - вони універсальні і виступають, як базові схеми або матриці, які визначають можливість дискурсивності та функціонування будь-яких утворень свідомості та організовані як мова, їх можна досліджувати методами семіотики як металінгвістики через заперечення свідомості і суб’єкта»
Мета структуралізму дистанціюватись від особистого ототожнення дослідника.
2. інтертекстуальний – відношення між текстами:
- весь світ – текст, семіотичний універсам містить у собі всі реальні та потенційні тексти
- текст складається з інших текстів
- основні поняття – відсилання і цитата
- пан-семіотизм зазнає фіаско, зіштовхуючись з проблемою не-знакової оеальності
- поява не референтного знака (відсилає до інших знаків), симулякра, котрий розмиває межі окремого тексту – тотальна відкритість тексту (Еко) – семантична пустота заповнюється читачем, що використовує різноманітні коди, тобто тексти якими він читає текст.
- світ втрачає сенс.
- текстуальна практика як гра і втеча від влади мови.
3. семіогонічний, вивчення вже самого семіозиса, тобто проблеми виникнення знакових структур із деякої не- чи до- знакової реальності. Ця реальність ототожнена з природою , що протиставлена культурі, і позначена, як «життя», «інстинкт», «психіка», «бажання», тощо.
На рівні інтертекстуальності можна говорити вже про розуміння тексту, як такого, через призму реконструкції суб’єктивної ситуації його породження.
7. що таке мова у семіотиці (мова, як знакова система).
Різновидами знаків є також мовні знаки, які можуть бути або знаками-символами, або знаками-індексами. Людина мислить за допомогою мови (природної або штучної), тобто мова є засобом мислення, способом опредметнення та об'єктивізації думки. У зв'язку з тим, що міркування звичайно виражається за допомогою мови, у логіці досліджуються тільки мовні знаки, інші різновиди знаків до сфери її вивчення не належать.
Мова — це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.
Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.
З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення.
Основні соціальні функції мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову); інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління; комунікативна, тобто функція спілкування; культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь)
8. що таке знак і знакова система
Знаком називається матеріальний об'єкт, який для деякого інтерпретатора виступає в якості представника якогось іншого предмета. Значення знака (екстенсіонал) - предмет, що представляється (репрезентується) даним знаком. Сенс знака (інтенсіонал) - інформація про репрезентується предметі, яку містить сам знак або яка зв'язується з цим знаком у процесі спілкування або пізнання. Взаємозв'язок цих характеристик можна графічно представити у вигляді семантичного трикутника.
Основні властивості знаку:
- властивість інформативності — знак повинен нести смислову інформацію про означуваний об'єкт;
- властивість перцептивності — знак повинен бути доступним для сприйняття адресатом.
Знакова система - це система одноманітно інтерпретуються і трактованих повідомлень / сигналів, якими можна обмінюватися в процесі спілкування. Іноді знакові системи допомагають структурувати процес спілкування з метою надання йому певної адекватності в плані реакцій його учасників на ті чи інші «знаки». Як приклад знакової системи зазвичай призводять мова (як у письмовій формі так і, в разі природних мов, у формі мови). Вивчає знакові системи семіотика. Сукупність знаків утворює знакову систему.
9. що таке культура у семіотиці. Культура за Е. Горним
Культура представляє собою особливий тип інформаційного процесу, якого не знає природа. Таким чином, з інформаційно — семіотичної точки зору, світ культури постає у трьох основних аспектах:
- світ артефактів,
- світ смислів,
- світ знаків.
10. розвиток семіології у ХІХ – ХХ ст.
Основні принципи семіотики у XIX ст. сформулював американський філософ Чарльз Сандерс Пірс. У ХХ ст. семіотика набула лінгвістичного ухилу під впливом ідей лінгвістів Фердинанда де Соссюра та Луї Єльмслева, та філософського ухилу під впливом ідей американського філософа Чарльза Морріса.
● Ч.Моррис ввів в наукове знання подання про динамічність денотація, показавши, що цей процес включає в себе не тільки виробництво знаків, але і їх інтерпретацію
● Ф.де Соссюр вважав семіологію частиною соціальної, аргументуючи можливість наукового вивчення культури суспільства через мову як найважливішу з знакових систем
● Ч. Пірс вважав, що поняття знаку - фундаментальне для наук про людину
● А. Потебня и Г.Шпет розглядали семіотику як сферу етнічної психології, одними з перших виділяючи її особливу роль для гуманітарних наук
● Ю. Лотман За аналогією з ноосферою ввів поняття семіосфери - універсального семіотичного простору, який існує по певним закономірностям
11. Класифікація знаків та знакових систем:
1. Одиничні та системні: одиничний знак є єдиним у своєму класі знаків, системний знак — це знак, який входить до певної знакової системи.
2. Умовні та природні: у природних знаків, на відміну від умовних, означаюче та означуване утворюють природну єдність (міміка). Умовні знаки в свою чергу поділяються на довільні та символічні: зображення довільного знаку нічого не говорить про його значення, символічний знак подібний до свого значення.
3. Прямі та опосередковані: прямі знаки безпосередньо посилаються на предмет або явище, опосередковані мають денотатом інші знаки.
4. Синтагматичні та асинтагматичні: синтагматичний знак є частиною повідомлення, асинтагматичний знак несе ціле повідомлення.
5. Тематичні (обмежені) та атематичні: тематичні знаки використовуються винятково для передачі певної спеціалізованої (тематичної) інформації, атематичні знаки можуть використовуватись для передачі будь-якої інформації.
6. Статичні та операційні: операційні знаки означають операції над іншими знаками, статичні знаки такої функції не виконують.
7. Ситуативні та аситуативні: ситуативні знаки набувають різних значень в залежності від ситуації, аситуативні знаки своїх значень не змінють.
Класифікація знакових систем за особливостями знакового складу:
1. Замкнені та відкриті знакові системи: в замкнених системах кількість знаків чітко визначена, і кожен новий знак перетворює вихідну знакову систему у нову; у відкритих системах поява нових знаків не порушує старої системи.
2. Прості та складні знакові системи: прості складаються з однорідних знаків, складні — з різнотипних знаків. Складні системи можуть бути одно- та багатоярусними. В останніх виникає ієрархічне підпорядкування — знаки однієї підсистеми можуть бути зведені, спрощені до знаків іншої.
3. Перехресні та самобутні знакові системи: всередині перехресних систем містяться одні і ті самі знаки, самобутні — не перетинається з іншими.
Класифікація знакових систем за матеріальною природою:
- звукові (усна мова, музика тощо), сприймаючий аналізатор — слуховий;
- графічні (алфавіт, живопис, фотографія, стенографія, загальнонаукові символи, ноти, ієрогліфи тощо), сприймаючий аналізатор — зоровий;
- рух (танець, мова глухонімих, положення рук регулювальника), сприймаючий аналізатор — зоровий;
- запах, сприймаючий аналізатор — органи нюху;
- колір (світлофор, кольори як символи), сприймаючий аналізатор — зоровий;
- форма (співвідношення опуклостей та впадин в алфавіті сліпих), сприймаючий аналізатор — тактильний, органи дотику;
- предмет (ялинка як символ новорічних свят, обручка як символ одруженості), сприймаючий аналізатор — зоровий;
- матеріал (золото як символ багатства, сталь як символ міцності), сприймаючий аналізатор — зоровий;
- вчинок (заручини як символ обіцянки вступити у шлюб), сприймаючий аналізатор — переважно зоровий.
12. погляд структуалізму на семіологію
Структуралізм як напрям виник у зв'язку з переходом гуманітарних наук від описово-емпіричного до абстрактно-теоретичного методу дослідження: моделювання, формалізації і математизації досягнутих результатів. Суть методу пізнання структуралістів зводиться до такого:
- виділення певної множини об'єктів (масиву), «корпусу» текстів, у яких можна передбачити наявність єдиної структури, інваріанта.
- розкладання текстів на елементарні частинки, в яких типові відношення зв'язують однорідні пари елементів.
- систематизація відносин і побудова абстрактної структури шляхом моделювання.
- виділення із структури всіх теоретично можливих наслідків і перевірка їх на практиці.
Структуралізм, інтелектуальний рух, для якого характерне прагнення до розкриття моделей, що лежать в основі соціальних і культурних явищ. Методологічним взірцем для структуралізму служить структурна лінгвістика - найбільш впливова в 20 в. напрям у науці про мову. Лінгвіст намагається в явному вигляді описати приховані протиставлення, структури і правила, які роблять можливими мовні висловлювання, тоді як структуралист розглядає одяг, літературу, етикет, міф, жести як численні «мови», на яких спілкуються представники тієї чи іншої культури, він намагається виділити приховану систему протиставлень, які в кожному випадку визначають структуру конкретних дій або об'єктів. Найбільш широко поширений і впливовий в таких областях, як лінгвістика, культурна антропологія і літературознавство, структуралізм знайшов своє вираження і в інших сферах. Центральні фігури руху - лінгвіст Р. Якобсон (1896-1982), антрополог К.Леві-Строс (нар. 1908) і літературознавець Р. Барт (1915-1980), проте з ним асоціюються й інші імена, включаючи дослідника дитячої психології Ж. Піаже (1896-1980), фахівця з інтелектуальної історії М. Фуко (1926-1984) і психоаналітика Ж. Лакана (1901-1981). Успіх руху сприяв розвитку семіотики (науки про знаки, див. Семіотика), тобто аналізу різних явищ в термінах знакових систем. Як інтелектуальний рух, що виходить за рамки лінгвістики, структуралізм був особливо впливовий у Франції в 1960-х роках.
Витоки. Батьком структуралізму зазвичай вважається Ф. де Соссюр (1857-1913), основоположник сучасної лінгвістики. Соссюр ввів розходження між реальними актами мовлення, або висловами (фр. parole), і що лежить в їх основі системою, якою людина опановує при навчанні мови (фр. langue). Він доводив, що лінгвістика повинна зосередитися на останній і описувати структуру цієї системи шляхом визначення її елементів в термінах їх взаємин. У попередній період лінгвістика приділяла основну увагу історичній еволюції елементів мови; Соссюр ж наполягав на тому, що синхронна, або синхронічна лінгвістика - вивчення мовної системи безвідносно до часу - повинна отримати пріоритет перед діахронічний, або історичної лінгвістикою. Досліджуючи мову як систему знаків, структурна лінгвістика виявляє протиставлення, що створюють значення, і правила комбінування, керуючі побудовою мовних послідовностей.
13. що таке система і структура у семіотиці.
Структура семіотики.
Семіотика повинна бути в першу чергу розділена на теоретичну і прикладну. Теоретична семіотика, як і лінгвістика підрозділяється на комплекс синхронних і комплекс диахронических дисциплін. У комплекс синхронних дисциплін входить філософія семіотики, завдання якої - дослідити методологічні та теоретичні зв'язку семіотики з іншими науковими дисциплінами, структуру семіотичного знання, загальні питання, пов'язані з побудовою семіотичних моделей знакових систем, методами перевірки семіотичних тверджень, логічними підставами семіотики (див., наприклад , роботи Ч. С. Пірса, Ф. де Соссюра, Р. О. Якобсона). Далі йдуть розділи власне семіотичної теорії: теорія знаків і знакових систем, яка поділяється на сігніфіку (теорію означає знаків), семантику (теорію означуваного знаків), синтактика (теорію сполучуваності знаків і правил побудови складних знаків з простих), прагматику (теорію взаємовідносин між концептуальними , оціночними, емотивної, соціальними та ін компонентами знаків, а також теорію співвіднесеності знакового поведінки з незнакові типами поведінки в поведінкових програмах), номіналістіку (теорію позначення, що має справу з вибором способу позначення аж до вибору семіотичної системи, правил позначення, правил взаємодії компонентів знака, правил розповсюдження знакової структури (тобто правил формування підтексту, логічного висновку, асоціативних компонентів і т. п.) і сістеміку (теорію конструювання або формування знакових систем (стосовно до даних завданням)); далі, теорія комунікативного акта, яка підрозділяється на теорію комунікантів, теорію комунікативного контакту, теорію передачі і прийому комунікативного сигналу, теорію контекстів і умов комунікації, теорію повідомлення / дискурсу; далі, семіотична типологія (типологія семіотичних систем). Наступний розділ включає в себе комплекс діахронічних дисциплін, до яких входять: теорія семіогенеза зі спеціальним підрозділом, присвяченим теорії глоттогенеза, семіотичної етимології, тобто теорії історичного розвитку конкретних знаків і знакових систем (пор. у цьому зв'язку, наприклад, захоплюючу історію англійських знаків пунктуації, викладену в Фолі 1997).
Система семіотики
Прикладні семіотичні дисципліни поділяються за кількома різними параметрами спочатку на дисципліни, присвячені інтеріорності семіотичним системам, і дисципліни, присвячені дослідженню екстеріорних семіотичних систем, як повинні підрозділятися Перший покаже час, поки що вони занадто слабо вивчені з семіотичної точки зору, можна припустити, що корисним буде поділ на геносеміотіку (або геноміальную семіотику), цітосеміотіку (або целлюлярной семіотику (семіотику клітини)), медиативную семіотику (семіотику міжклітинної комунікації), сенсорну семіотику і псіхосеміотіку, другі ж поділяються на ті класи, які практично були вже перераховані в попередньому параграфі: антропосеміотіку , зоосеміотіку, мікросеміотіку, фітосеміотіку і мікосеміотіку. Подальші підрозділи повинні проводитися у відповідних розділах великих прикладної семіотики.Знакові цінності, детерміновані синтаксною структурою, утворюють семантичний рівень знакової системи, елементами якого є семанти. Семанти розподіляються на ті, що мають денотати і смисли (денотанти) та на ті, що мають тільки смисли (аденотанти). Семантичну реальність культури утворено аденотантними семантами. Цю реальність подано як таку, що має просторово-часовий модус, причому простір та час такої реальності нелінійні, багатовекторні, полінеарні. Таким чином, дисертант приходить до у певній мірі узагальненого розуміння знакової реальності у відношенні як до тій, що дається у денотативній моделі, так і до лінійної, бінарної у своїй основі структурної синтагми.
 
Наші Друзі: Новини Львова