Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 16 червня 2019 року
Тексти > Жанри > Стаття  ::  Тексти > Тематики > Публіцистика

Сучасність і солідаризм

Переглядів: 3838
Додано: 02.03.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: www.exlibris.org.ua
Ернст Заграва

СУЧАСНІСТЬ І СОЛІДАРИЗМ

Стаття
--------------------------------------------------

Стаття присвячена пам'яті
патріарха українського солідаризму
Володимира-Юрія Даниліва

I. ІСТОРІЯ

А. "Справжній капіталізм".

Капіталізм, що постав на руїнах феодальної системи був справжнім. Він ще не знав, що він капіталізм, і не знав, що він справжній. Але він добре знав, що йому заважають стани і державна опіка. Тому подорослішавши і увійшовши в силу він якось непомітно, навіть для себе, загубив перші та зі злобною агресивністю відкинув другу.

Справжній капіталізм був самокерованою системою вільного ринку. Його панування у світі швидко далося взнаки. Воно було чудовим. Породжена ним індустріальна революція спричинила таке карколомне зростання темпів економічного розвитку, що підвищення життєвого рівня вперше в історії людства стало помітним протягом життя одного покоління. Капіталізм дав Європі беззаперечну перевагу і зробив її лідером і паном світу.

Наслідки настільки чудові, що здається неможливим, щоб хто-небуть був незадоволений таким новим устроєм. Країнам, що залишилися за бортом, залишалося лише шкодувати, і бути незадоволеними, що індустріальна революція трапилася не у них.

Але як не диво незадоволення швидко стало зростати і в самих передових (капіталістичних) країнах. І незабаром це незадоволення почало відверто розколювати суспільство і реально загрожувати його цілісності. Це сталося в той час, як зауважує Володимир Юрій Данілів, "коли капіталізм сягнув свого апогею, а становище широких народних мас із дня на день погіршувалось. Малий прошарок суспільства жив у найвищому добробуті, а решта народу, робітничі маси, перебували у великий нужді і гнобленні. Останні, певна річ, спричиняли в суспільстві цілком несприятливі умови, анархію і хаос. Четвертий стан пролетаріату, який дедалі міцнішав, вимагав своїх прав. Протиріччя всередині суспільства дедалі посилювались".[1,132]

Загрозою цілісності суспільства були звичайно революції, повстання. Та й саме постійне протистояння класів, що виливалося у взаємну зневагу і навіть ненависть, не могло сприяти ні психологічному комфорту націй, ні їхньому економічному розвитку.

Стало зрозуміло, що лібералізм, якій обгрунтовував "справжній капіталізм", як і сам "справжній капіталізм" не виконує своєї обіцянки - зробити всіх щасливими.

Адам Сміт, та його послідовники ліберали, стверджували, що людський егоїзм, в чудодійній системі "справжнього капіталізму", перетворюється на корисний рушій прогресу. Люди, не повинні дбати про суспільство, їм слід обходитися виключно власними інтересами, а "невидима рука" вільного ринку автоматично спрямовує їхню егоцентрічну діяльність на користь суспільству.

Мало того, та сама невидима рука, автоматично робить ціну праці справедливою. Зовнішні втручання не лише не можуть бути корисними, а можуть призвести до диспропорцій у попиті і пропозиції, як товарів, так і робочої сили, а отже до несправедливості.

Отож ця система обіцяла ефективність поєднану з автоматичною справедливістю. І якщо по першому пункту її успіхи були беззаперечні, то по другому результати були плачевними.

1) "Невидима рука" заходилася не лише встановлювати рівновагу попиту і пропозиції, а ще й енергійно почала породжувати монополії, які, в свою чергу, заходилися нищити будь-яку залежність ціни від цієї рівноваги. З чого випливало

А) заперечення вільного ринку ним самим.

Б) безперервне збільшення прірви між доходами небагатьох і доходами більшості, що і призводило до напруги у суспільстві.

В) до концентрації капіталів в руках небагатьох, що дає в руки цим небагатьом таку соціально-економічну силу, яка забезпечує їм можливість протистояти соціально-економічній силі держави. І не лише протистояти, а й переходити у наступ. В.Ю.Данилів так відмічає цей факт: "...крайньо ліберальна економічна система дає можливість багатим капіталістам опосередковано контролювати або впливати на уряд у даній державі, що веде до встановлення плутократії демократичним способом".[1,60]

2) В наслідок всіх цих причин, "справжній капіталізм" не спромігся піднести на п'єдестал свого кумира - демократію. Стало очевидним, що політична рівність між власником багатьох заводів, залізниць і рудників та копальником одної з його копалень є примарною.

3) Система "справжнього капіталізму" виявилася такою, що протирічила людській природі.

Всю історію людства, людина була включена у систему соціальних зв'язків, одним з головних елементів яких був патерналізм. Людина в племені, в селянській громаді, в феоді, в античному полісі чи в міській комуні середньовічного міста, завжди почувала себе частинкою спільноти, яка в тій чи інший мірі дбала за неї. Справжній капіталізм грубо зламав цей стан речей. Кожна людина примушувалася стати атомом. Самостійним і одиноким. Як вказує В.Ю.Данилів "Індивідуалістичній лібералізм зруйнував колишні природні зв'язки ... в суспільстві, а нові не встановив".[1,132] Він і не збирався цього робити, бо за переконанням лібералів, такий стан речей є позитивним, адже людина залишена без соціальної опіки, буде краще працювати для самовиживання, а не уповати на допомогу суспільства. Цей холодний логічний висновок не лише прирікав слабких на злидні і смерть, а позбавляв людину комфорту захищеності. А потреба захищеності та належності до великого колективу (що і посилює цю захищеність), хоча і в різному ступені, але є одною з фундаментальних фізіологічних потреб будь-якої людини і навіть будь-якої стадної живої істоти.

Таким чином вільний ринок виявився неспроможним виконати свої обіцянки більшого багатства для всіх і соціальної рівності. Він призвів до розколу в суспільстві між власниками великих господарств (великі власники) і рештою населення - народом (працівниками цих господарств і споживачами продукції), а також між великими власниками і державою, крім того він відмовляв переважній більшості у задоволенні одної з головних фізіологічних потреб. Він заперечував самого себе врешті решт. Він довів свою неспроможність і потребував корекцій і радикальних змін.

Потреба змін стала знаменом часу. Як вказує В.Ю.Данилів, навіть Папа Римський не залишився в стороні, а гнівно засуджував сучасний йому "справжній капіталізм": "Дух індивідуалізму зайшов так далеко, що колись квітуче і добре упорядковане в своїй повноті різноманітно розвинуте суспільне життя, було знищене, а опісля вбите... Безжалісна конкурентна боротьба засвідчує суттєву ваду. Постійно повторюючись, економічні кризи, безробіття і, як вислід останніх, злидні робітничого класу з усією очевидністю доводять її незадовільність. Найважливіше при цьому те, що вона не веде до мети економіки, загальна ж діяльність економіки простує хибним шляхом"[1,133]

Лібералізм потребував альтернативи і марксизм зголосився виконати соціальне замовлення. Він заповзявся усунути всі згадані недоліки "справжнього капіталізму". Рецепт його був витончено простий: зробіть суспільство гомогенним, і в ньому зникнуть протиріччя. Практично це уявлялося як повернення до племених порядків, але до племені, що розрослося до розмірів сучасної нації (і навіть всього людства). Нація, як колись плем'я, мусило вести одне спільне господарство. В такий спосіб вирішувалися всі вищенаведені проблеми: оскільки в країні існувало одне господарство, яке належало всім, то зникали великі власники і протиріччя між ними та народом; оскільки в гомогенній націй, як і в племені, не потрібна була держава, то на додаток зникала і сама держава. Політична рівність сперта на рівність економічну, власницьку ставала більш "обгрунтованою", реальною. Людина поверталася в плем'я, в колектив і, тим самим, задовольнялася її соціальна потреба захищеності.

В. "Справжній соціалізм". Або комунізм.

Не дивно, що комуністичні ідеї набули популярності й поширилися не лише серед "трударів", але й серед інших прошарків населення.

Це було причиною того, що російська комуністична революція була зустрінута з ентузіазмом серед достатньо широких кіл на Заході. Комуністичні партії, що вже існували, почали швидко зростати в розмірах, там де їх не було вони почали з'являтися як гриби після дощу.

Але в червоній Росії в той час наразилися на перші ускладнення. Держава, за доктриною, мусила відмерти. Але більшості ідея про відмирання держави, в конкретних умовах громадянської війни, вибуху злочинності і широкого несприйняття нового порядку, мусила тоді здаватися, якщо не цілком безглуздою, то принаймні дуже передчасною.

Отже держава була збережена. І не лише збережена. За іронією долі, цей ізгой комуністичної доктрини, раптом став її найбільшим улюбленцем. Вона не лише давала важелі для втілення ідей, а й давала практичний напрямок втілення теоретичних побудов. Загадкове "усуспільнення" ставало досить зрозумілим одержавленням, суспільний захист - державною опікою.

Відмовившись відмовитися від держави, більшовіки, за її допомогою, заходилися втілювати інший пункт програми - гомогенацію суспільства.

Несподіваним для прихильників комуністичної ідеї виявилося те, що чим гомогеннішим ставало суспільство, чим одноріднішими ставали інтереси прошарків, тим випуклішим ставала наявність одного певного прошарку - державної бюрократії та її інтересів. По усуненню за допомогою держави інших протиріч, протиріччя між самою державою і рештою суспільства ставало головним і всеохопним.

Таким чином комунізм, насправді усунувши головні вади "справжнього капіталізму", поставив на їхнє місце інші.

1) Усунення із суспільства приватного капіталу означало усунення із суспільства альтернативних державі соціально-економічних сил. Це призводило до того, що:

А) комунізм заперечував себе, бо не лише не усунув держави - "засобу насилля", а навпаки, зробив її єдиною, безальтернативною соціально-економічною потугою суспільства, що унеможливило нації ставити будь-які обмеження для апетитів держапарату.

Б) помітна неозброєним оком "рука держави" заходилася не лише усувати протиріччя між класами і прошарками, а й енергійно дбати за себе, тобто про сам державний апарат.

В) комунізм не зміг усунути протиріч в суспільстві. Належність чи не-належність до державного апарату сама по собі стала формою нерівності.

2) Проблема демократії не була розв'язана, вона була лише видозмінена. "Справжній капіталізм" справді дозволяє собі плекати цілковиту політичну рівність, бо добре знає, що нерівність економічна, забезпечує стабільність системи. Справа є в утворенні вже згаданих приватних соціально-економічних потуг, власники і провідники яких мають значно більше можливостей у відстоюванні і проштовхуванні своєї точки зору ніж кухарка чи слюсар. І їм такий стан речей подобається, що і забезпечує стабільність системи. З іншого боку це означає, що в реальності нерівність економічна не дає змоги відбутися і рівності політичний.

Реальний комунізм перегорнув цю проблему. Економічна рівність була проведена в життя (в тому значенні, що згадані соціально-економічні потуги, які їй перешкоджали, були зліквідовані). Але стабільність такої системи досягалася за рахунок нерівності політичної. Нерівності не так людей, як ідей - одна ідея мала права на все, інші ідеї не мали права навіть на існування.

Крім того нищення приватних соціально-економічних потуг знищило противажель державному апарату і той став монополістом у виробці політичних рішень. Таким чином, комунізм, обіцяючи через досягнення економічної рівності більшу рівність політичну, свого завдання не виконав.

3) Система "справжнього соціалізму" виявилася такою, що протирічила людській природі.

Бо обмежує її ініціативу. Воля вибору, очевидно, є іншою стороною потреби у захищеності. Обмеження волі вибору потенційно несе в собі зменшення захищеності. Сюди також примикає потреба лідерства. В вільноринковому суспільстві кожний потенційно може будувати навколо себе свою пірамиду: свою фірму, свою наукову школу, свою партію. За справжнього соціалізму всі це було неможливими. І волі вибору, і потребі лідерства дозволялося реалізовуватися лише у строго заданих рамках і напрямках. Таким чином воля вибору спотворювалася в самій своїй основі, а задоволення потреби лідерства могло бути реалізоване лише через довгий ряд плазувань і підкорень на довгому шляху через сходинки кар'єрної дробини.

4) Нарешті обіцяного марксизмом кінця історії не вийшло. Націоналізм подолати не вдалося. Протистояння між СРСР та Китаєм, а також Югославією, незадоволенність більшості радянських європейських сателітів, а пізніше і китайсько-в'єтнамська війна показали, що замість спільного інтернаціонального фронту трударів проти капіталістів, залишаються все ті ж самі міжнаціональні протиріччя.

Генезіс

Лівих

Тим часом, поряд із комуністичною ідеєю, щоправда пізніше за неї, з'явилася і розвивалася інша альтернативна "справжньому капіталізму" ідея - солідаризм. Якщо перша наголошувала на боротьбі в суспільстві й обіцяла її ліквідувати в суспільстві справжнього соціалізму, то друга наголошувала на взаємопотребі, на солідарності. При цьому вона обіцяла вічно підтримувати боротьбу в майбутньому суспільстві, щоправда у напівтліючому стані.

"Справжній соціалізм" розібрав в солідаризмі ще одного суперника. Комунізм бачив класову боротьбу і хотів виграти в ній. Солідаризм пропонував примирення і шукав способів його впровадження. Солідаризм залишав саму суть капіталізму - приватну власність і конкуренцію, а отже був не більше ніж ряженим ворогом.

Солідаризм і комунізм обидва були альтернативою справжньому капіталізму, але союзу між ними на перших порах бути не могло. Та союз був і не потрібний комунізму. Його гасла були чіткими і зрозумілими для трударів, його цілі - зробити всіх економічно рівними - були близькі їм. Тим більше, що у багатьох випадках, очевидно сприймалися як "забрати від багатших і поділити серед бідніших". Тобто практичні висновки із комуністичної доктрини - наслідки складних філософських і науково-теоретичних розробок, висліди красивих логічних та діалектичних схем, були прості (навіть примітивні) і близькі зневаженим народним масам.

Солідаризм замість швидкого перерозподілу багатств обіцяв лише "стриману експлуатацію" і "розумно-достатній соціальний захист". Подібні речі були менш здатними надихнути маси на боротьбу. Тому не слід дивуватися, що солідаризм тривалий час животів, як периферійне вчення, плід теоретизування і предмет розгляду вузького шару високоосвічених (і достатньо багатих) інтелектуалів, зворушених "долею простого люду". Сам простий люд цими ідеями особливо не переймався.

Комунізм зорганізував широкий, різнолікий, потужний рух. Перемога комуністичної революції в Російській Імперії підсилила його ще більше. Реальний приклад втілення комуністичних ідей підтверджував, що "справжній соціалізм" це не лише порожні теоретичні побудови, а це надавало руху духовної сили. Реальна фінансова допомога Радянського Союзу надавала "матеріальної" снаги. Цей рух набирав сили й досяг особливого розмаху під час Великої Депресії.

Справи почали мінятися після Другої Світової Війни. Практичний досвід вже двох різновидів соціалізму - радянського напівінтернаціоналістичного та німецького націоналістичного відштовхнув багатьох. І хоча і після Другої Світової комуністичні партії залишалися достатньо впливовими в Європі (особливо в Італії та Франції), але більша частина руху (соціалістичні партії) почали рішучий розрив з комунізмом. Вони і раніше мали розбіжності з комуністичними партіями, але саме в той час вони визнали приватну власність як повноправний елемент суспільства. З того часу колишні марксисти постійно працювали над удосканаленням своїх доктрин. Вони один за одним здавали постулати "справжнього соціалізму", але залишали головний для них - економічну рівність. Оскільки вони визнали приватну власність, а та неухильно породжує економічну нерівність, то вони бачили своє завдання у тому, щоб взяти державу в свої руки і за її допомогою впливати на перерозподіл, виробленого цією приватною власністю, продукту. Інакше кажучи, держава мусила брати у багатих і віддавати бідним.

На середину 80-х чи не вся Європа вже була соціалістичною, тобто майже всі її країни очолювалися постійно, чи з перервами, соціалістичними партіями. І хоча частина з них (навіть правлячі) продовжували бачити своєю метою знищення класів та загальне усуспільнення народного господарства (французькі соціалісти та лейборісти Великобританії мусять бути згаданими в першу чергу), інша частина, почала втілення моделі, що визнавала як приватну так і суспільну власність та шукала рівноваги між класами. Шведський варіант є найвідомішим прикладом.

Правих

Поряд із наступом лівих, реформовували свої погляди і праві партії. Те що справжній капіталізм призводить до напруги в суспільстві через нестримне розшаровування людей за доходами стало очевидним для всіх вже на початку 20-го століття. Приклад революцій в Європі (Російська Імперія, Угорщина, Німеччина) та посилення комуністичного руху ще з більшою силою показали це. Крім того під загрозою була святая святих лібералізму - демократія. Концентрація капіталу невблаганно породжувала все більші корпорації. Те, що держави все менш були здатні порядкувати цими корпораціями стало очевидним всім на тому ж початку 20-го ст. Демократія могла бути запроваджена лише там, де всі суб'єкти країни підкоряються державі. Якщо хтось, чи щось стає над державою - демократія стає неможливою. Великі корпорації повільно але впевнено набирали сил і кидали виклик державі. Вони все менш охоче підкорялися їй, більше за те, вони намагалися впливати на її рішення. І для цього вони мали необхідну соціально-економічну потугу.

Самім лібералам стало ясно, що для порятунку демократії треба рятувати державу. Консерватори вийшли з тіні й у весь голос заговорили про "сильну державу". В Канаді цей період (початок 20-го сторіччя) відомий як "війна з бізнесом". В США, де комунізм мав найменший успіх, спочатку республіканці, а відтак демократи обрушилися на великі корпорації. "До [рузвельтівського] "Нового курсу" великі корпорації мали практичну монополію на політичну силу. Через регуляції справ бізнесу "Новий курс" створив два нових потужних гравців за політичним столом: організовану працю і сильний уряд. Бізнес, уряд і праця були зібрані разом "Новим курсом" ... В цих умовах бізнес зробив певні поступки праці й державі".[2]

Від 30-х років ХХ-го століття праві партії залишили Сміта з Рікардо на поталу лівим, вони вже мали нове знамено - Джона Кейнсі. Ця третя видатна особистість політекономії, спираючись на математичні методи, знайшла рецепти поліпшення дії вільного ринку - активне втручання держави.

"У ХХ ст. лібералізм зазнав змін під впливом соціалізму. Концентрація багатства в приватних руках змусила лібералізм реформуватися за допомогою різних соціальних законів на користь робітника і введення системи робітничих профспілок, які захищають робітника від визиску капіталу. Сьогодні ми бачимо зворот від лібералізму до благодійної держави ... як суспільного опікуна".[1,60] - писав В.Ю. Данилів у 1950 році.

У 60-70х роках вся американська еліта називала себе кенсіанцями, а провідна партія Канади - ліберальна, навіть переписала в соціалістів свою Програму.

Усе змішалося в домі людства. Праві стали нагадувати лівих і навпаки. Лише "справжній соціалізм" продовжував по справжньому відрізнятися і від тих і від тих. Тому нічтоже сумняшеся сміливо заявляв, що народ на Заході не здатний зрозуміти і побачити різницю між різними буржуазними партіями (куди звичайно потрапили і соціал-демократи).

 
Наші Друзі: Новини Львова