Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 17 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Документ

100 видатних імен України :

Вересай Остап Микитович

Переглядів: 13180
Додано: 29.04.2004 Додав: Gandalf  текстів: 483
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Вересай Остап Микитович

(1803-1890)

кобзар

Виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень
кобзар Остап Микитович Вересай (повуличному — Радчишин) народився 1803 року в
селі Калюжинці Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Срібнянського
району Чернігівської області) в сім’ї кріпака. Батько його, Микита Григорович
Вересай, був незрячим і заробляв на прожиття грою на скрипці. У чотирирічному
віці Остап втратив зір. Змалку захопився музикою та співом під впливом батька та
кобзарів, що часто зупинялися в їхній домівці. Хлопчиком переймав мистецтво
співу та гри на кобзі у кобзаря Юхима Андріяшівського, з яким познайомився на
ярмарку в Ромнах і був у нього поводирем. Після смерті Андріяшівського Остап
деякий час навчався в кобзаря Семена Кошового з села Голінки, після нього — у
лірника Ничипора Коляди, далі повернувся в Калюжинці й продовжив навчання
самотужки. З Калюжинець переїхав до села Сокиринці Прилуцького повіту. Понад
сорок років мандрував містами і селами України. Його помітив художник Лев
Жемчужников, який записав від Остапа Вересая кілька пісень, намалював його
портрет і познайомив з Пантелеймоном Кулішем, який також записав від нього
кілька пісень. Куліш розповів про Вересая Тарасові Шевченку, який 1860 року
послав Вересаєві гроші та свого «Кобзаря» з підписом: «Брату Остапу від
Т.Г.Шевченка». Л.Жемчужников та П.Куліш умовили Остапа Вересая взяти до себе
кількох учнів: Василя Бублика з Никонівки, Ярохтея з Березівки, Антона Негрія з
Калюжинець та Янголя з Березівки, які продовжили традиції свого вчителя. У
Сокиринцях Вересай одружився з удовою Пріською Сенчук, гарною співачкою і
танцюристкою. Завдяки Кулішеві, Жемчужникову, гостям, що приїжджали в Сокиринці
в маєток Г.Галагана, Вересаєм, його майстерною грою на бандурі, жанровим
розмаїттям кобзаревого репертуару зацікавилися М.Лисенко, О.Русов, О.Міллер,
П.Мартинович, О.Сластьон, П.Чубинський, які пропагували його творчість. 1871
року Остап Вересай вперше відвідав Київ, де співав на відкритті Колегії
Галагана. 28 вересня 1873 року, на пропозицію Г.Галагана, було скликано
засідання Південно-західного відділу Російського географічного товариства,
дійсний член якого Микола Лисенко виголосив реферат «Характеристика музичних
особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм». На
засіданні Остап Вересай виконав кілька дум, які вразили слухачів. У 1874 році
Остап Вересай виступає у Києві на III Археологічному з’їзді, а після нього — на
концерті, влаштованому М.Старицьким, в якому взяв участь хор під керівництвом
М.Лисенка. У звіті про з’їзд начальник Київського жандармського губернського
управління пише рапорт вищому начальству про те, що «Остап Вересай своїми
поетичними піснями і типовим виглядом сприяв збудженню симпатій до
гетьманщини…». 1875 року у супроводі М.Лисенка та П.Чубинського Вересай побував
у Петербурзі, де виступив на засіданні Російського географічного товариства, в
Музеї етнографії і старожитностей, у Петербурзькому залі Благородного зібрання,
на засіданні Слов’янського благодій-ного комітету та в інших аудиторіях. 22
лютого він виступив на сніданку, влаштованому українцями в пам’ять про
Т.Г.Шевченка. 6 вересня кобзар співав у Зимовому палаці під час лекції з
народної словесності професора О.Міллера князям Сергієві та Павлові, які
подарували кобзареві срібну табакерку з підписом. 16 вересня на околиці
Петербурга, в Соляному містечку, де відбувалися промислові й кустарні виставки,
відбувся концерт, в якому, крім О.Вересая, брали участь хор під керівництвом
М.Лисенка, сам М.Лисенко як піаніст, відома російська співачка М.Каменська. Спів
О.Вересая в Петербурзі слухали П.Чайковський, М.Римський-Корсаков. III
відділення, занепокоєне успіхом у глядачів дум та історичних пісень, виконуваних
О.Вересаєм, припиняє гастролі. По дорозі з Петербурга, у Прилуках, Вересая
заарештували на базарі за пісню «Про правду й неправду» і посадили до в’язниці.
У поліції під час допиту Вересая врятувала табакерка, подарована йому в
царському палаці в Петербурзі князями, і його звільнили. До кінця життя Вересай
живе у Сокиринцях. Павло Чубинський на власні кошти збудував йому нову хату.
Інколи старого кобзаря запрошують у Київ. 1884 року він виступав у Київській
рисувальній школі М.Мурашка, де з нього учні малювали портрети. Помер Остап
Вересай наприкінці квітня 1890 року. Похований у Сокиринцях.

Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. «Генеалогічне дерево наших
українських бандуристів дуже високе, — писав Гнат Хоткевич. — Прямий їх
попередник — се віщий Боян, «соловій старого времені». Попередниками кобзарів
були також музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських
часів дійшло до нас ім’я Мануйла, «певца гораздого». У Галицько-Волинському
літописі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького
архієпископа співець Митуса. Кобзарі були творцями славнозвісних дум та
історичних пісень, що відображали найважливіші події життя українського народу
впродовж багатьох століть і закликали його на боротьбу проти поневолювачів.
Сюжети дум та пісень про боротьбу проти турецько-татарських напасників і
польської шляхти стали важливими історичними джерелами, створеними кобзарями —
безпосередніми учасниками подій — під час походів або після них. Героями творів
кобзарів ставали улюблені в народі історичні постаті: Самійло Кішка, Байда,
Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван
Богун, Богдан Хмельницький… Кобзарі завжди прославляли бойові походи Війська
Запорозького, а козаки над усе любили пісню. «На війну було йдуть з радістю, а з
війни повертаються з музиками та піснями, чи поб’ють турка, чи пошарпають ляха,
зараз же й пісню складуть на той випадок», — писав Д.Яворницький. Польський
історик XVI століття Папроцький свідчив: «Козаки показували дивовижні штуки,
співали, стріляли та грали на кобзах». М.Гоголь вважав кобзарів охоронцями
бойової слави України, талановитими поетами та літописцями. Безіменні народні
співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в
народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Недаремно
Тарас Шевченко, який зізнавався, що як поет зростав на високопатріотичних думах
та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх
творів «Кобзарем», а в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали»
зауважив, що коли б грецький сліпець Гомер воскрес і послухав хоч одну думу у
виконанні українського сліпого співця, «то розбив би на тріски свій козуб,
званий лірою, і пішов би міхоношею до самого бідного нашого лірника». Нелегкі
умови кобзарського життя примусили цих незрячих співців утворювати братства або
гурти на взірець ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які
впродовж двох років опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну
так звану «лебійську» мову й мали суворо дотримуватися встановлених
корпоративних правил, порушення яких суворо каралося. Незрячі кобзарі були не
жебраками, що випрошують милостиню, а професіональними виконавцями, які грою на
бандурі та співом заробляли собі на життя. Історично склалися три типи кобзарів.
Співці першого типу виконують думи та пісні, не вносячи у виконання творчого
елементу, тобто співають і грають на кобзах так, як вони навчилися від своїх
учителів. Другий, найпоширеніший тип — кобзарі-імпровізатори, які щоразу вносять
у виконуваний твір якісь зміни, що залежать від їхнього таланту, а також від
умов і часу виконання твору. До третього типу належать кобзарі-творці власних
пісенних творів. До нас дійшли імена лише кількох таких творців, зокрема це
кобзар Михайло Кравченко з Великих Сорочинців, автор думи «Чорна неділя у
Сорочинцях», Петро Ткаченко, Степан Пасюга, Федір Кушнерик, Євген Мовчан, Євген
Адамцевич, автор «Запорозької похідної». Остап Вересай належав до другого типу
кобзарів і був блискучим імпровізатором. Його репертуар, порівняно з репертуаром
інших кобзарів, невеликий: шість дум: «Як три брати з Азова втікали», «Отчим»,
«Невольницька», «Про бурю на Чорному морі», «Про вдову і трьох синів», «Дума про
Хведора Безрідного»; декілька сатиричних та гумористичних пісень та пісень
релігійного змісту, зокрема дуже популярна в той час пісня «Про правду й
неправду». Іван Франко підкреслював, що ця пісня в тогочасному житті набувала
великого соціального звучання, і саме за неї Остапу Вересаю доводилося не раз
зазнавати переслідувань від жандармів. «Як у ярмарку станеш її співати, то пани
й обійдуть, вони її не люблять. Тепер більше брехнею живуть», — розповідав Остап
Вересай художникові Л.Жемчужникову. — Зате люди любили цю пісню. Як ходиш по
селу та заспіваєш, то много людей плачуть». Щоб глибше розкрити
ідейно-тематичний зміст пісні і справити найбільше враження на слухачів, Остап
 
Наші Друзі: Новини Львова