Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 24 жовтня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

З любові до свого народу

Переглядів: 18514
Додано: 26.12.2008 Додав: IgS  текстів: 71
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Свідок додатково повідомляє на відповідне запитання: Я ніколи не бачила звинуваченого в помешканні Моссаковського чи в самій кам’яниці №37.
К. 1875. 8.І.1935. (Вал[ігурський])
Підсудного сконфронтовано зі свідками Михайлом Мироновичем і Анелею Миронович, котрі свідчать. Свідок Михайло Миронович повідомляє:
Дмитра Сусіка упізнаю як такого, який у травні ц.р. був у мене двічі у справі винаймення мешкання. Перший раз був сам, а вдруге – з товаришем.
Свідок Анеля Миронович повідомляє:
Дмитра Сусіка впізнаю як такого, котрий перший раз прийшов до нас сам і говорив про винаймення помешкання.
Підсудний Сусік зізнає:
Зізнання свідків цілком правдиві.

К. 1876. 18.І.1935 р. (Бурда)
На запитання, чи підсудний Андріян Горницький дав настанову зорганізувати “п’ятірку” для ОУН, підсудний повідомляє:
Правда, що десь у першому кварталі 1934 р. Горницький дав мені настанову зорганізувати “п’ятірку” для ОУН, котрою я повинен би керувати. Згідно з директивами Горницького, я повинен був завербувати зі сфери ремісничої, вивчити докладно їх характер і здібності до конспіративної праці, причому остаточне втягнення завербованих мною осіб повинно було наступити лише за згодою Горницького. Згідно з настановою Горницького, я пробував вибадати різноманітних моїх знайомих, щоб зорієнтуватися, кого з них можна б втягнути до Організації, однак я не знайшов відповідних людей і сказав про це Горницькому.
Суддя запитує, чи Маркіян Коць, співмешканець підсудного, був членом ОУН і чи разом з ним проходив вишкіл у Горницького або Старуха, на що підсудний відповідає:
Упевнено стверджую, що ніколи не зустрічався з Коцем в організаційних справах і нічого не знаю про те, чи він належав до ОУН і, зрештою, хто його туди втягнув. Можливо, Горницький про це має відомості, однак ніколи мені не говорив про це. На так зв. Сходинах під керівництвом Горницького або Старуха я ніколи не зіткнувся з Коцем. У 1932 р. я проживав разом з Коцем у ремісничій бурсі на вул. Ходоровського,3. Наприкінці 1933 р., коли я вже мешкав у Клопатової на вул. Вроновських 6, Коць просив мене вказати йому якесь помешкання, і я запропонував йому замешкати разом зі мною, звичайно, після взаємного порозуміння з Клопатовою. Коли справа проживання у мене Коця була вже домовлена, Горницький віддав мені Царя. Так склалося, що Коць вселився у перших днях грудня ополудні, а того самого дня увечері я мав першу зустріч з Царом. Як я вже пояснював, і цей також замешкав у мене. Внаслідок цього я змушений був уступити своє ліжко в покою Цареві, а сам на час його перебування перейшов до кухні.
Цар виселився з мого помешкання перед Різдвяними Святами (за грецьким обрядом), сказавши загально, що зі Львова виїжджає. Приблизно місяць пізніше я зустрів Царя на вулиці, запрошував прийти, щоб разом прочитати літературу ОУН. З огляду на конспірацію я не випитував у Царя, що він, власне, робить і де мешкає. Дійсно, Цар двічі провідав мене під час відсутності Коця і ми разом читали нелегальну літературу. Якось пізніше Коць сказав мені, що бачив Царя у місті. Коли організувати “п’ятірку” мені не вдалося, Горницький сказав, що буду працювати під його керівництвом. І в кінці квітня вперше дав мені для переховання нелегальну літературу. Пізніше давав мені для переховання пакети з літературою, позначені цифрами або літерами, які пізніше я відносив Горницькому на призначені ним місця, і там він їх забирав у мене.
Наголошую, що в лютому 1934 р. поліція у мене провела ревізію без наслідків, тому що тоді я не мав у помешканні нелегальної літератури. У кінці квітня 1934 р. Горницький повідомив, що Цар знову мусить замешкати у мене. Я не заперечував план Горницького, натомість при зустрічі з Царем сказав йому, що правдоподібно я здеконспірований і проживати у мене є небезпечно. Не зважаючи на це, Горницький вирішив, що Цар мусить замешкати у мене. 4 травня 1934 р. Цар вселився знову, і я особисто зареєстрував в Уряді Д.V.
Суддя пред’являє підсудному реєстраційний листок на прізвище Петро Гардень від 5.V. 1934 р., а підсудний зізнає:
Показаний мені документ я повністю заповнив власною рукою і сам підписав Петра Гарденя, а також Ванду Клопат. Я здогадувався, що прізвище “Гардень” є несправжнім, однак справжнього прізвища Цара я не знав до часу мого заарештування. Цар проживав у мене більше
місяця і виселився, мабуть 9 червня 1934 р., не повідомляючи, де замешкає. Ще раніше Горницький наказав мені пошукати відповідне помешкання для справ Організації, нічого не кажучи, що в ньому має замешкати Цар. Випадково я почув, як Генаківський (імені не знаю), розповсюджувач “Нового часу” (кольпортер), у розмові з Н.Теслею, також кольпортером, згадав, що на Знесенні, вул. Бічна Поперечна, 10 є помешкання для винаймання. На наступний день я пішов за цією адресою, щоб самому зорієнтуватися, наскільки це помешкання придатне для Організації. Я його оглянув, і воно мені сподобалося як зовсім окреме. Власник Миронович назвав місячну платню в сумі 20 зл., і я сказав, що прийду через тиждень і принесу завдаток.
К. 1878. 21.І.1935 (Бурда)
Повертаючись до попередніх зізнань, підсудний зізнає: Про винайдене помешкання я звітував Горницькому, і він сказав, що сам його огляне причому запропонував замовити це мешкання. Через тиждень я знову був у Мироновича і запевнив його, що найближчим часом принесу завдаток і мій колега вселиться. Пам’ятаю, я сказав Мироновичеві, що я друкар і часом працюю вночі, натомість не пам’ятаю, чи я згадав, що я працюю у “Новому часі”. Через два дні я був у Мироновича третій раз з Горницьким, ми разом оглядали помешкання, потім я навмисне сказав, що виїжджаю зі Львова і особисто проживати у Мироновичів не буду, натомість мешкати або мій товариш, тобто Горницький, або хтось за його рекомендацією. Відтоді в тому мешканні я більше не був, і ні Горницький, ані Цар не казали мені, хто там проживає і що в тому помешканні діється. В той час на контактах я продовжував отримувати від Горницького літературу для тимчасового переховання у себе. Часом, замість Горницького, на контакт з’являвся Цар і від нього я отримував нелегальну літературу. Отримані пакунки після довшого чи коротшого часу я віддавав для заховання Горницькому або Цареві під час призначених контактів нерозпакованими або після перепакування і передрукування літератури відповідно до настанов Горницького, видаваних мені письмово. Здогадуюся, що Горницький займався розподілом літератури ОУН в окрузі. Організаційні контакти зі Старухом Ярославом, якого я знав як “Грека” і ремісника, припинилися в кінці травня або на початку червня минулого року з невідомої для мене причини. Останній контакт відбувся на Вулці біля Світязя. Старух, правда, призначив нам зустріч на полі “Сокола Батька” на наступну неділю, однак я не віднайшов там Старуха, бо на полі з приводу якогось спортивного свята було багато людей. Контакт, призначений попередньо в парку на другу неділю на випадок, якщо не відбудеться на полі “Сокола Батька”, також не відбувся, бо з’явився лише один я. Я не запитував Горницького про причину зірвання мого контакту зі Старухом, бо пояснював це тим, що або Старух виїхав, або контакти наші є зайві, тим більше, що у той час я працював згідно з наказами Горницького в ділянці розповсюдження нелегальної літератури. Востаннє з Царем ми бачилися 24.VІІ.1934 р., тобто переддень убивства Бабія. Після 14-ої год. Цар прийшов до мого помешкання здорожений і запорошений і просив, щоб я йому дозволив з’їсти хліба, який приніс зі собою. Цар посидів у мене близько години, ми розмовляли на тему актуальних подій у Німеччині. Про справи Організації ми не говорили. Якогось особливого пригноблення у Царя я не помітив, проте він робив враження втомленої людини. Попрощався зі мною, як звичайно, і обіцяв прийти 26.VІІ.1934, однак я його вже більше не бачив. Про вбивство Бабія я дізнався з газет. Коли запитав Горницького, хто це зробив, той відповів, що “пізніше про це дізнаємося”. Натомність на запитання, з якої причини це могло статися, відповів: “Ви самі повинні про це знати”. Оскільки я читав у газетах, що вбивцею був студент Савчук, я запитав у Горницького, чи Савчук є студентом, а той відповів: “Здається, звичайна людина”.
Суддя повідомляє, що в процесі зізнань до протоколу дня 29.VІІІ.1934 р. підсудний зізнав, що Горницький пояснив йому, що Бабія убив член ОУН, бо той був шкідливим для українського народу і виховував молодь у шкідливому для Нації дусі. Підсудний зізнає:
Признаю, що тоді я так сказав, але це пояснення не згідне з правдою, бо фактично Горницький сказав мені лише загально про те, що я раніше подав. У процесі слідства я подав як пояснення Горницького те, що вичитав про вбивство у “Новому Часі” і “Ділі”, про докори, які ОУН ставить Бабієві. І так, як я це зрозумів. Перше підозріння, що зі справою вбивства має щось спільного Цар, виникло у мене тоді, коли поліція вимагала у редакції “Нового Часу” список розповсюджувачів газет і заарештовано Ганаковського, який після звільнення мені розповів, що запитували його, чи знає чоловіка, який проживав у Мироновичів, і що власне той чоловік убив Бабія. Я доповів про це Горницькому, котрий наказав мені бути обережним, однак помимо того сам продовжував давати мені нелегальну літературу для переховування. Зазначаю, що приблизно від половини липня 1934 р. Горницький при потребі зустрічався зі мною на вул. Коперника, між вул. Вроновських і Словацького, о год. 6-45.
Дня 19.VІІІ. 1934 р., у неділю, я повинен був зустрітися з Горницьким на вул. Вроновських під Цитаделю. Горницький вручив мені на листку, витятому з якоюсь друкованою українською мовою збірника, цифрове зведення про те, скільки екземплярів особливо важливих видань ОУН я повинен запакувати для вислання на провінцію. Таке зведення у нас називалося “ключем”. З отриманого “ключа” я вдома переписав на бібулці, тоненькому папері від сигарет, першу і третю колонку. Друга колонка мене не стосувалася, а, мабуть, торкалася літератури, яку Горницький повинен був вислати в ін. місце. “Ключ” я мав повернути при найближчому контакті. Те, що я переписав з “ключа”, приєднано до актів слідства як речовий доказ і означає таке: арабськими цифрами позначено кількість екземплярів найважливіших видань, які я повинен вмістити у пакунку, а скорочено такі видання: Р.Н. – “Розбудова Нації”; В.К. – Вишкільний курс, – Реферат; Б. – Бюлетень; Ю.К. – “Юнак”; К.Т. – Повідомлення (Комунікат); Н.Н – “Український Націоналіст”; С. – “Сурма”; З.Л. – Листівки (Зелено-святочні); Ю.В.О. – “Юнацтво”. Названу літературу я повинен був вручити особі з провінції, з котрою Горницький призначив мені зустріч на вул. Карпінського 20.VІІІ. 1934 р. о год. 8.30. Цю особу я повинен був розпізнати по руках, заложених назад за плечі, а також по чорному пластері на бороді. Як звучав пароль, я вже сказав скоріше і спростую пояснення, оскільки на моє запитання по-польськи “Котра година?” Я повинен був отримати відповідь “Дванадцята” Тоді я мав сказати: “Ні”, а ця особа відповісти: “Нива”. На контакті 20.VІІІ.1934 р. я вперше зустрів Олександра Стешина, справжнє прізвище якого названо мені лише в процесі діяльності. З’ясувавши пароль, ми вирушили в напрямку міста, і Стешин дав мені грипс, написаний на паперовій бібулці, такого змісту: “У справі Д. Приїдь 23.VІІІ”... і т.д.
Суддя пред’являє згаданий вище грипс, а підсудний зізнає:
Пред’явлений мені грипс є той сам, який вручив мені Стешин 20.VІІІ.1934 р. з вказівкою передати його далі, що я зрозумів так, що повинен його віддати Горницькому як моєму наставникові. У поясненнях, які я склав перед суддею 23.VІІІ.1934 р. я сказав неправду, що згаданий грипс дав мені “Ят”, тобто Горницький, і що я повинен був віддати його при зустрічі 23.VІІІ.1934 р. і що я мав ще четвертий грипс, якого викинув. Я зізнав так навмисне, бо мені здавалося, що таким чином допоможу Стешинові. Те, що я сказав про четвертий грипс було вигадане для заплутання справи. Насправді під час заарештування я мав при собі три грипси. Два на бібулці, а один на клапті паперу зі збірника. Під час ревізії у помешканні після мого заарештування у мене знайдено, крім нелегальної літератури, записник у чорній циратовій оправі зі записами, що стосувалися приватних видатків на утримання. У цьому записнику був четвертий грипс, а точніше – “ключ”, писаний моєю рукою, відносно попереднього розподілу літератури при виготовленні пакунків, які згодом я виносив на контакти згідно з настановами Горницького.
Суддя пред’являє записник, вилучений у підсудного під час обшуку в помешканні, а також грипс, у якому три колонки цифр під літерами “Н.Н.”; “Ю.К.” і “Ю”. Підсудний зізнає:
Пред’явлені мені записник і грипс є моєю власністю.

К.1883. 6.ІІ.1935 (Бурда)
Підсудному показано п’ять пакунків з нелегальною літературою ОУН, яку знайдено в його помешканні на вул. Вроновських, 6 дня 20.VІІІ.1934 р. Після оглядин і перерахунку вмісту кожного пакунка окремо підсудний зізнає:
1. В пакунку, позначеному літерою “А”, знаходиться 30 примірників “Юнака” і 9 примірників Бюлетеню К.Е. ОУН. Справді, на паперовій упаковці коричневого кольору написано: 140К.Т. до VІ., однак я цього не писав і не знаю, що означають ці слова. Правдоподібно, означають якусь кількість літератури, призначеної для VІ округу.
2. Пакунок, позначений літерою “Б”, містить: 13 примірників “Сурми” за січень і лютий 1934 р.; 14 прим. “Сурми” за листопад 1933 р.; 10 прим. “Українського Націоналіста” за січень 1934 р.; 16 екземплярів – “Розбудова Нації” за березень і квітень 1934 р.; 190 екземп. “Комунікат К.Е. ОУН” за 1934 р.; 21 прим. “Юнака” за січень і березень 1934 р.
3. Пакунок, позначений літерою “Ц”, вміщає 64 екземп. “Бюлетеню” за листопад 1933 р.
4. Пакунок, позначений літерою “Д”, вміщає 80 екз. “Юнацтва” за січень і лютий 1934 р.
5. Пакунок, позначений літ. “Е” вміщає: 4 екземп. – “Розбудова Української Нації” за березень і квітень 1934 р.; 1 екземпляр – Лекція №3. “Головні типи державних устроїв”.
Признаюся, що виділені пакунки з літературою ОУН я переховував у моєму помешканні, а отримав їх під час контактів від Андріяна Горницького, або від Михайла Царя.
Суддя пред’являє підсудному конфісковані в його помешканні 20.VІІІ.1934 р. книжки, зошити, фотографії, фотоапарат і т.п., а підсудний заявляє:
Ус і пред’явлені мені книжки, записи, карти, фотоапарат, а також Тризуб є моєю власністю. Тризуб висів над ліжком у моєму мешканні. Щодо парасолі, яку я дав Стешину на Стрийському цвинтарі 20.VІІІ., пояснюю, що вона не є моєю власністю. Залишив її в моєму мешканні після свого виселення Коць взамін за валізку, яку я йому позичив.
Суддя запитує, чи підсудний мав якісь організаційні контакти під час розповсюдження літератури ОУН. Підсудний відповідає:
Літературу ОУН давали мені для розповсюдження лише Горницький і Цар, і їм я її віддавав. У цих справах з ніким іншим я не був зв’язаний. Які послуги, крім цих, для справи ОУН надавали Горницький і Цар, не знаю.
К.1885. 23/VІІ. 1935. (Вал.[ігурський]. Пруш.)
Після огляду показаних йому фотографій підсудний заявляє:
Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Осипа Грицака, Олександра Стешина, Володимира Івасика, Осипа Феника, Осипа Николишина, Тараса Гукалюка, Олександра Матли, Володимира Королика, Петра Федоріва, Романа Бучацького, Богдана Підгайного, Осипа Мащака, Віри Свєнціцької, Гриця Мацейка, Ярослава Макарушки, Олександра Пашкевича, Євгена
Качмарського, Романа Мигаля, Миколу Лебедя, Івана Равлика, Івана Малюци, Івана Клодницького, Ольги Дикої, Андріка Копистянського, Емілії Ліниці, Ірени Паладійчук, Анни Федак, Теодори Дмоховської, Марії Чорної, Ірени Хом’як, Романа Левицького, Ярослава Спольського – зовсім не знаю і з ними я не мав ніякої справи, навіть не знаю їхніх прізвищ. Показаного мені на фотографії Горницького впізнаю як ту особу, що представилася мені яко “Тютюнник”. Мої попередні зізнання стосуються його особи.
Показаний мені на фотографії Цар Михайло є тією особою, з котрою я проживав на вул. Вроновських, там він зареєструвався на прізвище “Гардень”. Для нього ми з Горницьким винаймили мешкання у Мироновичів на Знесенню.
Щодо показаного мені на фотографії Старуха Ярослава, не можу засвідчити, чи це та сама особа, з котрою сконтактував мене за допомогою паролю підсудний Горницький. З цією особою я тричі зустрічався на сходинах, де він викладав ідеологію ОУН. На цих лекціях також був присутній один не знайомий мені ремісник. Викладач мав на голові капелюх, тому сьогодні не можу описати його обличчя і тому не можу засвідчити, чи показаний мені на фотографії Старух є ідентичний з цим викладачем. Чоловік, що викладав на сходинах, був мого зросту, нормальної будови тіла, блондин, обличчя поголене, овальної форми, одягнений в сіру накидку, а на голові мав світлий капелюх. Могло йому бути до 26-и років.
На запитання, чому підсудний раніше сказав, що Старух схожий на ту особу, яка на сходинах викладала ідеологію ОУН, підсудний відповідає:
У процесі слідства я дійсно сказав, що Старух подібний до викладача ідеології ОУН. Я так сказав тому, що, як я дізнався, підсудний Горницький вказав на Старуха як такого, з яким мене сконтактував. У зв’язку з цим, не бажаючи допустити різниці між нашими зізнаннями, я зазначив, що між ними існує схожість.
На запитання, чому тепер підсудний не звертає уваги на відмінність зізнань Горницького від своїх зізнань, підсудний відповідає:
Сьогодні кажу правду і тому не дбаю про відповідність з зізнаннями Горницького.
На подальше запитання, чому підсудний у процесі слідства не виявив під тим оглядом правди, підсудний відповідає:
Спочатку я говорив неправду, погоджуючись з зізнаннями Горницького з метою, щоби слідство скоріше закінчилося.
На запитання, чи правду сказав у процесі слідства звинувачений Горницький про те, що підсудний був переданий Старухові для подальшого вишколення, підсудний відповідає:
Важко мені засвідчити чи Горницький сказав правду, чи збрехав.
На запитання, хто є та особа, котра на початку 1933 р. перша пояснила підсудному ідеологію націоналізму і завдання ОУН, підсудний відповідає:
Це є мій знайомий, якого виявити і зрадити не хочу.
Суддя представляє підсудному висновки слідства К.3382; 1876; 1019; 3378; 3348; 3350; 3334; 2819; 1084; 925; 3372; 3370; 1048; 1051; 1893; 1895; 1025; 1026; 3364; 1875; 3362; 3368; 3873; 3889, а підсудний заявляє:
До своїх попередніх зізнань, які стверджую, не маю більше нічого додати. Для свого захисту не вимагаю ніяких свідків і погоджуюся на закриття слідства.
Суддя виголошує постанову про закриття слідства. Підсудний заявляє:
Оголошену постанову зрозумів і не скаржуся на неї. Вимагаю акту звинувачення українською мовою.
Суддя пред’являє Бюлетень, знайдений у мешканні підсудного і доставлений свідком Псутком. Підсудний заявляє:
Пред’явлений мені Бюлетень я тримав у своєму мешканні разом з іншими нелегальними виданнями ОУН.
К і н е ц ь
Центральльний державний історичний архів України у м. Львові. Фонд 371 (Степан Шухевич, адвокат), справа 78 (Протоколи допитів керівника ОУН Степана Бандери та інших членів ОУН), аркуш 96-106.
До Па на Коменданта Постерунку Державної Поліції в Соколівці
Мельдую, шо вночі з 30 на 31 травня 1936 р. на цвинтарі в Ятв’ягах невідомі особи насипали могилу висотою 80 см., на якій вкопали березовий хрест 5 м. висоти і повісили на ньому терновий вінок. Цей хрест разом з вінком також невідомі люди з 31.V. на 1.VІ.1936 р.
Антонішин Ігнаци, постерунковий.
ЗАПИСИ ДОСЛІДЖЕНЬ
В результаті вище поданого рапорту я, Провідник – Генрик Пастеж з Пастерунку Державної Поліції в Соколівці, провів обстеження, під час якого виявив:
Дня 1.VІ.1936 р. між год. 4-ю і 5-ю, згідно з довірливою інформацією, Петро Вирста і ще три інші особи з Ятв’ягів на місці усуненого хреста поставили інший березовий хрест, повісили на ньому тереновий вінок і табличку з написом “За Волю України”, на тій табличці видніє рік 1918-1921, а також намальований посередині тризуб. Табличка ця зроблена з текстури чорного кольору, а літери і цифри золотого кольору.
Дня 1.VІ.1936 р., між год. 6-ю і 9-ю зібралася чимала кількість людей з Ятв’ягів, а також з Дев’ятник, котрі очікували на прибуття пароха Стефана Королюка з Дев’ятник, а між ними були Микола Павлів, Микола Турчин, Андрій Борсук і Василь Кутницький з Ятв’ягів. Названі особи після відправи Служби Божої подалися до священика Королюка і вимагали посвячення могили і відправи Жалобної Служби. Священик Королюк відправив Панахиду, однак хреста і могили не посвятив, а відмову посвячення мотивував тим, що хрест є вкопаний нелегально і якби хрест той і могилу посвятив, мусив би заплатити штраф 300 зл., як це було у Дев’ятниках в 1935 р.
У процесі подальших досліджень я виявив, що акція вкопання хреста, а також насипання могили, покладання на неї тернового вікна і завішення таблички на хресті зорганізував Дмитро Сусік з Дев’ятник, занотований член ОУН, колишній кульпортер Крайової Екзекутиви ОУН, а саме виконання довірив Миколі Павліву, на подвір’ї якого цей хрест споряджено, а також за його вказівками на цвинтарі насипано могилу, завішено вінки і табличку. Далі той сам Павлів зорганізував делегацію до священика Королюка з вимогою посвячення могили і хреста. До складу делегації увійшли: Микола Павлів, Андрій Борсук, Василь Кутницький і Микола Турчин – усі з Ятв’ягів, члени місцевої “Просвіти”.
Факт вимоги посвячення могили і хреста чудово засвідчує, що ці делегати були у тісному контакті з людьми, які насипали могилу, поставили на ній хрест, обвили терновим вінком і повісили на хресті демонстративну табличку.
Опитаний Микола Павлів, народ. 17.ХІІ.1907 р. в Ятв’ягах, там приналежний і проживає, греко-катол. релігії, жонатий, українець, грамотний, не караний, володіє 2-ма моргами поля, у війську не служив, кат. “Ц”, приналежний до П.К.У. Львівського повіту, громадянин Польської держави, забезпечення з Державної Скарбниці не отримує, ніким не опікується, син Андрія і Маланки з дому Піла, член “Просвіти у Дев’ятниках, – зізнав, що йому нічого не відомо про те, хто насипав могилу, вкопав на ній хрест і вивісив табличку. Також заперечує, що хрест нібито був споряджений на його подвір’ї за вказівкою Дмитра Сусіка, з яким не підтримує жодних стосунків. Натомість визнає, що входив у склад делегації, яка вимагала від священика Королюка посвячення хреста і могили, а також відправи жалобної Служби Божої, а учинив це на вимогу зібраних на цвинтарі людей, прізвищ яких не пам’ятає.
Опитаний Василь Кутницький, народ. 4.ХІ.1909 р. у Ятв’ягах, там приналежний і проживає, син Миколи і Таньки Милимук, греко-катол. релігії, одружений, має 1
дитину, неграмотний, ткач, володіє 1/2 морга поля, не караний, громадянин Польської держави, українець, у війську не служив, катет. “Ц”, приналежний до П.К.У. Львівського повіту, ніким не опікується, забезпечень з Державної Скарбниці не отримує, – зізнав, що коли дня 1 червня 1936 р. прибув на цвинтар у Ятв’ягах, застав там чималу кількість людей, а між іншими Миколу Павліва, Андрія Борсука, Василя Кутницького і Миколу Турчина, разом з якими подався до священика Королюка просити про посвячення могили і хреста, однак священик Королюк хреста ані могили не посвятив, стверджуючи, що цей хрест вкопаний нелегально, і він, тобто Королюк, за посвячення того хреста був би покараний.
Рішуче заперечує, що нібито бачив, хто насипав могилу, вкопав хрест і повісив на ньому табличку і терновий вінок. Також не знає, чи Павлів брав участь у насипанні могили і поставлені хреста, а теж чи на його подвір’ї був виготовлений цей хрест. Ходив з делегацією до священика Королюка тому, бо цього вимагали зібрані на цвинтарі люди.
Опитаний Андрій Борсук, нар. 1.VІ.1906 р. в Дев’ятниках, проживає і приналежний до Ятв’ягів, син Онуфрія і Анни Клапко, уміє читати і писати, рільник, володіє 4 і 1/2 морга поля, не караний, жонатий, служив у війську, кат. “А”, приналежний до П.К.У. Львівського повіту, ніким не опікується, забезпечень з Державної Скарбниці не отримує, українець, громадянин Польщі, греко-катол. релігії, член “Просвіти” у Ятв’ягах, – визнає, що був делегатом у справі посвячення могили і хреста, оскільки делегатом обрала його чимала кількість людей, зібрана тоді під церквою у Ятв’ягах. Хто насипав могилу і вкопав хрест, – йому не відомо.
Опитаний Микола Турчин, нар. 14.ХІІ.1896 р. в Ятв’ягах, там приналежний і проживає, син Івана і Марії Горинь, релігії греко-катол., жонатий, українець, уміє читати і писати, не караний, володіє 1/2 моргами поля, у війську не служив, кат. “А”, приналежний до П.К.У. Львівського повіту, громадянин Польської держави, опікунства не провадить, з Державної Скарбниці позики не бере, є членом місцевої “Просвіти”, – визнає, що був членом делегації у справі посвячення могили і хреста, а зробив це на вимогу зібраних біля церкви людей. Хто насипав могилу і вкопав хрест – йому не відомо.
Опитаний дня 29 червня 1935 р. Михайло Левицький з Ляшок-гірних тутешнього повіту, який тепер відбував покарання – 6 років тюрми в Бережанах, через старшого постерункового Служби Слідчої Андрія Годовського з П.К.П. в Бібрці і старшого постерункового Служби Слідчої Петра Гута, а також Владислава Єнджейчика з Постерунк. П.П. в Ходорові повідомив, що під час свого перебування у Львові в 1932 р. заприязнився з Дмитром Сусіком з Дев’ятник, повіт – Бібрка, а замешкав тоді у Львові на вул. Вроновських,6, і тоді Сусік якогось дня у травні 1932 р. завербував його членом ОУН. Перед вступом Левицького до організації ОУН Сусік представив йому мету і завдання ОУН, причому пояснив, що мусить тримати в найпотаємніший таємниці все, що стосується існування і діяльності організації, не можна її зрадити ані з неї вийти – це під карою смерті, на що Левицький погодився. Сусік призначив Левицькому зустріч на Площі Мар’яцькій у Львові під фігурою Матері Божої, де повинен був його познайомити з не знаною Левицькому особою – членом ОУН.
Допитуваний у призначений день подався на Площу Мар’яцьку і в домовленому місці зустрів Сусіка разом з незнайомою особою. Після познайомлення його з тією особою Сусік відразу відійшов від них, а цей чоловік разом з Левицьким подався вулицею Баторога, Пілсудського на вул. Валову. Під час тієї прогулянки цей чоловік пояснював Левицькому мету і завдання ОУН, кажучи, що ОУН змагає до створення Української держави шляхом революції, що з цієї організації не можна йому виступити під карою смерті, а коли Левицький на все це погодився, тоді цей чоловік зажадав від нього присяження через подання руки, що й було зроблено. Після присяги цей чоловік у всіх справах організаційних сказав сказав Левицькому звертатися до Сусіка, причому згадав, що Сусік повідомить його про потаємну Конференцію (сходини), яка має відбутися. Кілька днів пізніше Левицький зустрівся з Сусіком, котрий ненароком спитав, як мається справа. На це Левицький відповів, що добре. Котрогось дня Сусік знову призначив Левицькому зустріч у Стрийському парку. В призначений день і в домовленному місці Левицький зустрівся з Сусіком і тією невідомою особою. Під час тієї зустрічі той чоловік не назвав свого прізвища ані імені, а згадав свій псевдонім “Тютюнник”, Сусікові дав псевдонім “Орленко”, а Левицькому – “Мазепа”, і від того часу повинні були називатися лише псевдонімами. Під час цієї зустрічі цей чоловік пояснював Левицькому, що це таке – Організація ОУН і що її завдання – вигнати наїзників з цієї української землі, перемагаючи українську партію УНДО, тому що представники цієї організації нічого не роблять для українського народу, тільки виїжджають до Варшави, та випивають і забавляються з польськими достойниками.
Прощаючись, “Тютюнник” дав Сусікові брошурку, яку Сусік вручив Левицькому. Ця брошурка під назвою “Нові Вогні” або “Нові Месники” вміщала бойові і організаційні ОУН реферати.
Від того часу Левицький зі Сусіком часто зустрічалися, і під час тих зустрічей Сусік навчив Левицького напам’ять декалогу ОУН.
Далі Левицький підтвердив, що літературу ОУН під назв. “Сурма”, “Юнацтво українське”, “Бюлетень Крайової Екзекутиви” і “Розбудову Нації” отримував від Дмитра Сусіка регулярно раз або двічі на тиждень, залежно від часу, коли встигав прочитати доручені йому екземпляри літератури. За кожний прочитаний екземпляр книжки Левицький платив Сусікові 30 гр., а після прочитання їх повертав Сусікові. При цьому Левицький додав, що на руки особи під псевдонімом “Тютюнник” за посередництвом Сусіка щомісячно виплачував внесок – 10 гр. на бойовий фонд. Левицький від Сусіка отримав доручення на терені громади Ляшок-гірних і Чарторії вербувати членів ОУН для створення п’ятірок (V.), це завдання Левицький виконав таким чином, що на терені Ляшок-гірних зорганізував три п’ятірки. Левицький за дорученням Сусіка втягнув до ОУН Миколу Василишина з Ляшок-гірних, який тоді перебував у тюрмі в Бережанах, котрому постачав літературу ОУН.
Сусік установив гасло “Сова”, а відзив – “Сич” і тим гаслом доручив користуватися з особою, котра мала прибути на ровері на третій день Великодних свят до Василишина. Левицький передав це гасло Василишинові і бачив, як на третій день Великодних свят Василишин проходжувався з невідомою особою в Ляшках-гірних. Під час розслідування доведено, що цією особою був Микола Слобода з Чарторії, зв’язковий районової команди ОУН у Чарторії, між п’ятірками ОУН, розміщеними на терені тієї команди.
Оскільки Сусік перебував у слідчій тюрмі у Львові згідно зі звинуваченням в участі у вбивстві Дир. Бабія, однак справа організування п’ятірок на терені Ляшок-гірних і Чарторії тутешнього повіту не була предметом розгляду і також не була охоплена актом звинувачення, так що слідство проти нього у справі Дир. Бабія було припинено і Сусік дня 11.ХІ.1936 р. був звільнений з тюрми.
Після звільнення з в’язниці Сусік прибув до громади Дев’ятник, де після заарештування районового Коменданта ОУН перейняв районову команду ОУН і розпочав діяльність ОУН на терені громад-сіл: Дев’ятники, Ятв’яги, Юшковці, Бертешів і Стрілиска Нові. Наслідком його діяльності було насипання могил, вкопання хреста, вивішення на ньому таблички з демонстраційним написом і тернового вінка – в Ятв’ягах уночі з 30.V. на 31.V. ц. р., а також в громаді села Юшковці, де поставлено такий же хрест, як у Ятв’ягах, симпатиком ОУН Стефаном Семенюком з Дев’ятник, а також намагався утворити нові п’ятірки на терені названих громад.
Опитаний Дмитро Сусік, нар. 8.ХІ.1913 р. у Дев’ятниках, там приналежний і проживає, син Петра і Марії Дребіт, релігії греко-катол., українець, не жонатий, кравець, 7 кл. Масової школи, 1 морг поля, перебував у слідчій в’язниці протягом 1 і 1/2 року за звинувачення у допомозі вбивства Дир. Бабія, громадянин Польщі, у війську не служив, кат. “А”, надконтигентовий, приналежний до П.К.У. Львів-місто, курателі і опіки не виконує, забезпечення з Державної скарбниці не отримує, – зізнав, що до ОУН у 1933 р. завербував його Андрій Горницький, псевдо “Тютюнник”, на терені Львова, де Сусік працював як кравець, Горницький дав йому псевдо “Орлик”. Сусік виконував функцію кульпортера Крайової Екзекутиви ОУН. Сусік визнає, що переховув у своєму помешканні у Львові на вул. Вроновських,6 особу, яка подавала себе за Михайла Савицького, а фактично його прізвище звучало – Михайло Цар, убивця Дир. Бабія, який під час погоні, організованої поліцією, вистрелив з револьвера собі в уста, внаслідок чого помер у лікарні. Заперечує, що завербував до ОУН Михайла Левицького з Ляшок-гірних, і каже, що особи з таким прізвищем не знає, оскільки в Організації члени її послуговуються лише псевдонімами, а прізвища перебувають у таємниці. Також заперечив, що керував акцією насипанням могил у Ятв’ягах і Юшківцях.
Натомість визнає, що стикався з Лялюком Василем з Ятв’ягів, котрого знає від малого хлопця, а навіть разом у одного майстра училися шевства.
Оскільки Дмитро Сусік організував членів ОУН на терені гміни Стрілиск Нових і Соколівки, а також з його ініціативи насипано в громадах Ятв’ягів і Юшковець могили, установлено хрести, на котрих виішено тернові вінки і демонстративні таблички, дня 3 червня 1936 р. о год. 1.30 він був затриманий. Крім того, 3 червня 1936 р. о год. 1-ій затримано Миколу Павліва, Миколу Турчина, Андрія Борсука і Василя Кутницького, які в порозумінні зі Сусіком проводили акцію насипання могил, вкопування хрестів і вивішування тернових вінків та демонстраційних табличок.
Годовскі Анджей,
Стар. Постерунковий
Слідчої Служби.
Юзеф, керівник Сл. Служби
Соколівка, дня 3 червня 1936 р.
(штамп)
№ К.Д. 90/36 Сусік Дмитро і тов. Затримані як звинувачені у антидержавній діяльності.
До Пана Віцепрокурора Рай. ІХ
У Львові
Через Суд міський у Бібрці
Рапорт постерункового Антонішина, а також записи слідства прикладаю, одночасно відправляючи затриманих у в’язницю при Міському суді в Бібрці, з проханням припинити їх слідчий арешт з тієї причини, що запідозрені намовлятимуть свідків до фальшивих зізнань або в інший спосіб старатимуться затерти доводи злочину.
Комендант Постерунку Генрик Пастеж, провідн.
Державний архів Львівської області, фонд 11 (Львівський окружний суд), опис 29, справа 2356 (Справа по обвинуваченю Сусіка Дмитра в приналежності до ОУН. Том 1.), аркуш 1 – 7.
Бібрка, дня 29 жовтня 1937 р.
До Пана Коменданта Повітового в Бібрці
РАПОРТ
Доповідаю, що в процесі внутрішнього розвідування я дізнався, що Дмитро Сусік – член ОУН, з Дев’ятник, проживає у Львові, і Ярослав Дякон, член ОУН, з Дев’ятник, дня 23.Х.1937 р. подалися як делегація з рамена ОУН до греко-катол. священика Стефана Королюка в Дев’ятниках з проханням про відправу Служби Божої дня 1.ХІ.1937 р. для вшанування пам’яті проголошення Української держави, а також посвячення могили, яку мають насипати члени ОУН біля церкви в Дев’ятниках також на пам’ять про проголошення Української держави. Священик Королюк не погодився на посвячення могили з тієї причини, що побоюється прикрих наслідків.
З цього приводу Сусік разом з Дяконом вирішили у найближчі дні приначити конференцію членів ОУН у Ятв’ягах, на якій мають ухвалити резолюцію діяльності ОУН на місяць листопад цього року. Дня 25.Х. ц.р. Сусік виїхав до Львова, звідки має повернутися до Дев’ятник дня 30.Х. ц.р.
Анджей Годовскі, старший Пастерунковий Слідчої Служби
ЗАПИСИ РОЗСЛіДУВАННЯ.
У зв’язку з наказом Пана Коменданта Повітової поліції у Бубрці – комісара Коннеса Єжего, я, старший пастерунковий слідчої служби Годовскі Анджей зі стану П.К.П.П. у Бібрці, разом з пастерунковим Пралічем
Діонізом, Ігнацим Антонішиним і Мечиславом Бжушкевичем з Пастерунку в Соколівці провів розслідування у справі антидержавної діяльності Дмитра Сусіка і Ярослава Дякона, членів ОУН з Дев’ятник, і виявив наступне:
Під час проведення розслідування я дізнався зі зовнішнього джерела, що Дмитро Сусік і Ярослав Дякон дня 23.Х.1937 р. подалися як делегація з рамена ОУН до греко-катол. священика Королюка Стефана в Дев’ятниках з проханням, щоби він відправив Службу Божу дня 1.Х. ц.р. для вшанування річниці проголошення Української держави, а також посвятив могилу, котру мають насипати члени ОУН біля церкви в Дев’ятниках також на пам’ять про проголошення Української держави в 1918 р.
На підставі особистого спостереження я упевнився, що в час приїзду Дмитра Сусіка зі Львова до Дев’ятник районові коменданти, а також коменданти п’ятірок ОУН, контактують з ним і від нього отримують інструкції щодо діяльності ОУН в дню 31.ХІ. ц.р. Уже після затримання Дмитра Сусіка я упевнився, спостерігаючи за ним, що члени ОУН, як з Дев’ятник, так і з околичних громад, прибували до будинку Сусіка за інструкцією, однак дізналися про затримання Сусіка і відразу відійшли.
Під час спостереженнь я також упевнився, що Конференція ОУН, призначена Сусіком і Дяконом, котра мала відбутися у Ятв’ягах, на відміну від здобутих інформацій, повинна була відбутися в Дев’ятниках у будинку Сусіка, а не в Ятв’ягах. На цій конференції мали обговорити справу насипання копця (могили) вночі з 31.Х. на 1.ХІ. ц.р. з метою вшанування річниці відновлення незалежності Української держави, потім коменданти п’ятірок і районів мали отримати інструкції щодо диверсійної акції, яка полягала у знищенні державних гербів, портретів польських достойників і зривання плакатів з польськими написами.
У вересні і жовтні ц.р. Ярослав Дякон організував таємне зібрання підлеглих йому членів ОУН, на якому переконував їх, що ОУН, незважаючи на заарештування її членів, не має права перестати працювати, а кожний вирок і кожна шибениця мають бути джерелом, з якого члени ОУН повинні черпати сили для подальшої боротьби з окупантами їхньої Батьківщини, тобто України, а в першу чергу – з “ляхами”.
У наслідок цих відомостей дня 31.Х.1937 р. о год. 8-ій я провів ревізію у помешканні Ярослава Дякона в Дев’ятниках, під час якої знайшов: 1). Реферат під заголовком “Базар”, писаний від руки уподібнено до друку. Реферат цей описує історію українських боїв за останні роки, причому головна ідея реферату – підсилити ненависть нібито уярмленого українського народу до ворогів, а між іншим також і до Польської держави, на що вказує зворот у цьому рефераті, що українці і сьогодні борються і проливають кров, а також віддають життя для здобуття незалежності. Згідно зі здобутою інформацією, цей реферат за рекомендацією Сусіка мав виголосити Дякон у готелю читальні “Просвіта” в Дев’ятниках дня 1.ХІ. ц.р.
2). Знайдено проєкт статуту “Правильник”, написаний від руки, при ньому список членів “Самоосвітнього гуртка”, який після його розпуску Староством Повітовим у Бібрці в 1936 р. Дякон почав знову потаємно організовувати.
3). Знайдено часопис під назвою “Український Сокіл”, надрукований у Празі, №1-2 за січень і лютий 1937 р., а заголовок на стор. 4 і 5 – “Слов’янство і українці”, що ображає польський народ, а також державну владу. Цей часопис Дякон одержав за посередництвом пошти від розшукуваного члена ОУН Стефана Милимука з Ятв’ягів, котрий у травні 1933 р. утік з тюрми за кордон, що свідчить про те, що Дякон підтримує контакт з Милимуком.
4). Знайдено каталог книжок, що знаходяться у читальні “Просвіти” у Львові, у цьому каталозі Дякон позначив авторів (біля прізвища автора вписав хрестик, що має означати, що книжки цих авторів повинні прочитати члени ОУН) і книжки ці має намір систематично справаджувати в читальню “Просвіти”.
 
Наші Друзі: Новини Львова