Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 17 лютого 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Спогади нерозстріляного

Переглядів: 99597
Додано: 21.06.2007 Додав: Dead_Rat  текстів: 3
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
за московсько-большевицької окупації, а особливо під час зимових облав і бльокад зимою
1945 року.
Подаю неповне число людей, які загинули в боях з московськими наїзниками під час зимових
облав 1945 року:
- В другій половині лютого між селами Нагірці і Горпин, пов. Камінка Струмилова, попала в
оточення повітова боївка СБ: 12 осіб з провідником Теодором Кащаком (родом зі села
Убині). Без можливости на прорив, вони прийняли бій і всі загинули, включно з провідником
Кащаком.
- В Буську, на Довгій Стороні, енкаведисти викрили бункер з підпільниками. На заклик
здатись - підпільники відповіли гранатами, а останніми розірвали себе. Маріян Чучман,
член р-го проводу ОУН, брати Олег і Степан Чучман, Михайло Бойко, Роман Бенедикт
загинули відразу, а Дозеві Маркевичеві з Рокитної розірвало живіт. Напівживого Дозя
привезли до тюрми і кинули на коридорі, а відтак привезли його дружину і змусили її
дивитись, як у передсмертних судорогах кінчав життя її чоловік. Коли вона з розпуки і болю
серця вмлівала, її відливали водою.
- В Яблунівці згинули ще: Тарас Вовк, Василь Вовк, Демко Поцілуйко, Микола Романюк. В
Чучманах Гумниських: Профір Іванів, Володимир Романюк і Василь Романюк. В Гумниськах
- Микола Кушіль.
ВІДПЛАТНІ АКЦІЇ УПА
Хоч під час цих перших зимових облав український підпільий рух поніс великі втрати, але
зліквідувати його большевикам не вдалося. Не досягнувши бажаних успіхів першими
акціями, Хрущов організував другу, щоб за зиму завдати українському підпіллю
смертельного удару. Уже в Другій половині березня з'являються нові дивізії військ НКВД на
Львівщині та Поділлі. На терені районів Жовкви, Кам'янки-Буської, Сокальщини та інших
розпочалися криваві облави по селах і лісах. І знову потекла невинна кров українських
людей. Палали українські села, а тюрми наповнялися новими жертвами. У боях з жорстоким
московським наїзником гинули новітні Спартанці, захищаючи свою батьківщину. Але й ворог
був змушений платити високу ціну за свої дії, бо українські вояки, які йшли у кривавий бій з
ворогом, були сповнені безмежної любови до України і за неї віддавали своє життя. І ось у
цей надзвичайно критичний час масових облав ми бачили великі подвиги українського
народу. Прикладом може бути сотня УПА "Галайда", яку було оточено дивізією військ НКВД,
що складалася з 6.000 бійців, 22-го березня 1945 р. біля села Верини, Куликівського р-ну. У
цілоденному бою ворог мав 470 вбитих, в тому числі 38 офіцерів, яких поховано в Жовкві. А
серед вбитих були 2 полковники, 3 майори й один лікар. Серед повстанців 40 загинули і 18
були поранені.
Відразу після цього бою к-р "Перемога", в порозумінні з Провідником ОУН Сокальської
Округи "Чорноморцем", ком. боєвої групи "Клеєм", опрацювали стратегію відплатної акції на
Радехівський район, щоб тим засвідчити живучість та незнищиму силу українського
визвольного руху.
У Вербну Неділю, в кінці квітня 1945 р., відділи УПА, такі як "Галайда" під командою к-ра
"Перемоги", "Перебийніс" під командою к-ра Шумського, "Тигри" під командою к-ра
"Ромка", "Пролом" з к-ром "Черником", "Кочовики" з к-ром "Штилем" та бойова група
Крайового Проводу СБ під проводом "Клея" зібрались в Радванецьких лісах, щоб разом
вдарити на районний центр Радехів. Нам було відомо, що туди НКВД-людолови під час облав
зігнали біля 200 осіб для тортур і вивозу на Сибір.
По полудні того дня курінний "Перемога" скликав старшин відділів і подав плян атаки.
Відповідно до пляну, кожен командир повстанців дістав призначений відтинок. До кожного
відділу було призначено зв'язкових із місцевої сітки ОУН-СБ, які добре знали плян міста.
Відділи, яким призначено знищити НКВД, Воєнкомат, тюрму та гніздо партії дістали
панцерфаусти (Протитанкові набої), щоб розбивати мури. Визначено умовні знаки початку
атаки й відступу. Усе, усе до дрібниць, було передбачено. Історія повторюється. Знову
відбувалося щось подібне до виступу Гайдамаків із Холодного Яру наприкінці
вісімнадцятого століття.
Пізно вночі повстанці обступили Радехів і на визначених заздалегідь місцях чекали на
ракету-сигнал одностайного наступу. Кожний вояк з нетерпінням чекав цієї хвилини, хвилини
помсти-розплати за український народ, рідню, жінок і дітей, за численні кривди.
Нарешті з'являється довгоочікувана знак-ракета. Серії з автоматів та вибухи гранат розірвали
тишу, порушили нічний спокій.


Заскочені зненацька окупанти кинулись тікати. Паніка неймовірна! Хто з них міг подумати
про нашу атаку! Вони стріляли хто куди. Панцерфаусти розбивали мури станиць НКВД та
військомату, кілька ручних гранат було кинуто в середину будинків. Вибухи, зойки і добірна
лайка московського мовою... Озвірілі садисти скаженіли біля тюрми, але їх опір швидко був
зламаний. Тюремна брама не витримала повстанських плечей. Потік приречених заповнив
коридори, подвір'я. Одна лише мить - і в'язень вільний. Звільнили свої своїх. Радощам не
було меж. Цю тріюмфальну перемогу, цю радість, з якою зустрічалися ще вчора розлучені,
ніколи не забути, як ніколи не забути й тих, хто ризикував своїм життям в ім'я заарештованих.
Акція була надзвичайно вдалою. Було визволено більше як 200 людей з тюрми, вбито 24
працівників НКВД та військомату. Ми мали лише кілька легко поранених.
Після такого переможного наступу на Радехів, відділи месників зібрались у лісах Радванці-
Яструбичі, сповідаючись відплатної акції ворога. Удень вирішили переправлятись через Буг в
околицях Вовсвин-Городище на захід, у Жовківські ліси. Коли надвечір наші передові загони
наблизились до Бугу, там уже була большевицька застава, яка привітала їх кулеметним
вогнем. Не було ради, треба було повертатися назад у ліс та шукати іншого виходу з
положення. Після короткої наради старшин було вирішено, що прохід крізь ворожі застави
може привести до багатьох наших жертв. І тому всі відділи залишаються в лісі для спільної
оборони, на випадок большевицької облави. Для зустрічі з ворогом було підібрано дуже
вигідне місце на горбах, що мали форму підкови. Там відділи примістилися на нічний
відпочинок, забезпечуючи свої оборонні позиції стійками та заставами.
На другий день рано, після доброго відпочинку, вояцтво із запалом приготовлялось до
зустрічі ворога. Кожний вояк старався якнайкраще забезпечити себе від ворожого вогню,
викопуючи охоронні ями-окопи, маскуючи їх щетинням. Наша розвідка повідомила, що
червоні стягнули великі сили війська в околиці і оточують ліси, в яких ми знаходилися. На
шляху Радехів-Кристонопіль, у селах Витків, Гоголів, Корчин розташувалися відділи
прикордонників із Сокаля та Кристонополя. Багато тягарових машин з військами НКВД
прибули зі Львова та Кам'янки-Буської до Добротвора та Тишиці. Отже, ворог підготовляє
координований наступ зі всіх сторін, щоб живими не випустити нас з оточення.
Ми знали, що ворог переважає нас вдесятеро. Але ідейно-моральна перевага буде на нашому
боці: ми захищали себе і наш поневолений нарід. Вояки УПА були вже загартовані в боях. І
мали за собою вже багато перемог над окупантами, як німецькими, так і московсько-
большевицькими. Для певности командир "Перемога" особисто ретельно перевірив
оборонний перстень-"фортецю", підбадьорував оборонців. Повстанці вірили в свою
перемогу, бо командував обороною надійний командир.
Десь біля другої, по обіді, ворожа розвідка наткнулася на наші позиції. Кілька пострілів з
кулемета - і червоні відступили. Та не надовго. Стягнувши великі сили довкола наших
позицій і під прикриттям ураганного вогню та з галасливим "Ура", "Вперьод" поперли на наші
позиції. Наказ по нашій лінії: "Підпустити ворога якнайближче, заощаджувати набої". Кілька
разів підходили до наших позицій, намагалися вибити нас з окопів... Та кожного разу,
залишаючи багато трупів на полі бою, московські напасники мусіли відступати. Щоб
прорвати наші позиції, ворог підтягнув важкі гранатомети і щільним вогнем бив не лише по
нас, але і по своїх, які були поблизу наших позицій. І посилають все нові лави в атаку.
Справжнє пекло було на землі... Безпереривні розриви ворожих стрілен заглушують все
довкруги. І не було чути ні команди старшин, ні стогону тяжко поранених. Навіть тяжко
поранених не було часу доглядати, бо й санітари мусіли займати оборонні позиції, щоб не
допустити ворога в наші окопи. Декотрі тяжко поранені, усвідомлюючи своє безвихідне
положення, докінчували себе власною зброєю. Перед нашими окопами, схили гори густо
вкриті ворожими трупами та пораненими, яких також ніхто не підбирає. Кожен з нас думав, як
найдорожче віддати своє життя. Ось недалеко від мене розмістився кулеметник Олійник з
Кам'янеччини, який зі свого важкого кулемета "МҐ" наклав гори трупів на схилі горба. Раптом
він розвів руками і поволі зсунувся на землю. Бій тривав понад три години, а наших позицій
червоні так і не здобули, хоча місцями доходило до рукопашного бою. Вечоріє. Ворог
розуміє, що ніч - наша мати, і докладає всіх зусиль, щоб викорінити нас з окопів. Але,
втративши кілька соток вбитими і пораненими, ворог обмежується лише безперестанним
вогнем з гранатометів по наших позиціях. Зрозумівши, що силою наших позицій йому не
здобути, він підпалює ліс, щоб вогнем викорінити нас з окопів. На щастя і тут ворогові не
повезло, ліс був вогкий і не горів. Нарешті, коли вже стемніло, командир "Перемога" дає
наказ до прориву. Постріл умовної ракети - і наші відділи пішли на пролом. Заки ворог
зорієнтувався, ми вже були поза перстнем оточення. Наші втрати - 37 убитих та багато
поранених, між пораненими провідник групи СБ "Клей", тобто я. Ворог два дні збирав та
вивозив своїх убитих та поранених. Тут я повинен згадати, що дуже допомогли нам в акції в
 
Наші Друзі: Новини Львова