Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 27 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Казка

Гаррі Поттер і Келих Вогню

Переглядів: 86309
Додано: 08.05.2007 Додав: Р0М@ННь0  текстів: 4
Hi 2 Рекомендую 1 Відгуки 0
Це була напружена мить. Містер Візлі й містер Мелфой зиркнули одне на одного, а Гаррі виразно пригадав останнє їхнє зіткнення. То було в книгарні "Флоріш і Блотс", де вони зчинили між собою бійку. Холодні сірі очі містера Мелфоя ковзнули з містера Візлі на ряди крісел.
— Господи! Артуре, — м'яко промовив він. — Та ти ж, мабуть, продав усе своє майно, щоб дістати місця у Верхній ложі? Хоч твоя хата стільки б і не коштувала.
Фадж, який не чув цих слів, додав: — Артуре, Луціус нещодавно зробив дуже щедру пожертву лікарні магічних хвороб імені Святого Мунґо. Тож я й запросив його сюди.
— Дуже... дуже приємно, — силувано всміхнувся містер Візлі.
Погляд містера Мелфоя зупинився на Герміоні. Та почервоніла, але не відвела очей. Гаррі чудово розумів, чому скривилися вуста містера Мелфоя. Мелфої хизувалися своєю чистокровністю. Інакше кажучи, вони вважали всіх осіб маґлівського роду, таких як Герміона, істотами нижчого ґатунку. Проте в присутності міністра магії містер Мелфой не посмів розкрити рота. Він глузливо вклонився містерові Візлі й рушив далі до свого місця. Драко презирливо глянув на Гаррі, Рона й Герміону, а тоді вмостився між батьками.
— Слизняки, — пробурмотів Рон і разом з Гаррі та Герміоною знову повернув лице в бік поля. Наступної миті в ложу заскочив Лудо Беґмен.
— Усі готові? — поцікавився він, а його кругле, мов гарбуз, обличчя схвильовано сяяло. — Пане міністре... починаємо?
— Якщо все готове, Лудо, то давай, — погодився Фадж.
Лудо вихопив чарівну паличку, спрямував її собі на горло і сказав "Сонорус!", після чого легко перекричав гамір усього стадіону. Його голос залунав скрізь, сягаючи найдальших трибун:
— Пані й панове... вітаю вас! Вітаю у фіналі чотириста двадцять другого Кубка світу з квідичу!
Глядачі закричали й заплескали в долоні. Замайоріли тисячі прапорів, додаючи до загального галасу звуки національних гімнів, що зливалися в суцільну какофонію. На величезному табло навпроти зникла остання реклама (Горошок на кожен смак "Берті Бот" — ану, роззяв скоріше рот!) і з'явився напис: "БОЛГАРІЯ: НУЛЬ — ІРЛАНДІЯ: НУЛЬ"
— А зараз, без зайвих слів, дозвольте мені відрекомендувати: живі талісмани збірної Болгарії!
Трибуни праворуч, забарвлені у яскравочервоні кольори, схвально заревіли.
— Цікаво, що вони покажуть? — нахилився вперед містер Візлі. — Ааа! — Він зірвав з носа окуляри й поспіхом почав їх протирати мантією. — Це віїли!
— А що таке вії...?
Та Гаррі не договорив, бо на поле вже випливла сотня віїл. Це були жінки... вродливіших жінок Гаррі ще не бачив... хоч вони й не були... не могли бути... людьми. Гаррі на мить замислився, намагаючись збагнути, хто ж вони такі. Чому їхня шкіра сяє якимось місячним сяйвом, а золотистобіляве волосся розвівається навіть без вітру? Але тут залунала музика, і Гаррі стало байдуже, люди вони чи ні... якщо чесно, то йому стало байдуже все на світі.
Віїли почали танцювати, і Гаррі блаженно завмер. Розум його потьмарився і ніби вимкнувся. Єдине прагнення лишилося в нього — дивитися на віїл, бо якщо вони зупинять свій танець, станеться щось жахливе...
Віїли танцювали дедалі швидше, а в очманілій голові Гаррі виникали якісь шалені, безформні думки. Йому захотілося зробити щось неймовірне, зробити негайно. Вистрибнути з ложі на поле? Добра думка... та чи цього вистачить?
— Гаррі, що ти робиш?! — пролунав здалеку Герміонин голос.
Музика стихла. Гаррі закліпав очима. Він стояв однією ногою на бар'єрі, що відділяв ложу від поля. Біля нього застиг Рон у такій позі, ніби збирався стрибати з трампліна.
Стадіон обурено загув. Юрба не хотіла відпускати віїл. Гаррі також. Авжеж, він уболіватиме за Болгарію. От лишень незрозуміло, чого це до його грудей пришпилений великий зелений трилисник. Рон з відсутнім поглядом уже здирав трилисники зі свого капелюха. Містер Візлі всміхнувся й відібрав у нього капелюха.
— Він тобі ще згодиться, — промовив він, — коли своє слово скаже Ірландія.
— Га? — Рон і далі дивився, роззявивши рота, на віїл, які вишикувалися з одного боку поля.
Герміона незадоволено цмокнула язиком. Тоді затягла Гаррі назад у крісло. — Як так можна! — обурювалася вона.
— А тепер, — прогримів голос Лудо Беґмена, — прошу вас підняти вгору чарівні палички... на честь талісманів національної збірної Ірландії!
Наступної миті на стадіон влетіла велика зеленозолота комета. Вона зробила коло, а тоді розділилася на дві менші комети, що помчали до воріт. Зненацька над полем вигнулася дугою веселка, поєднавши своїми кінцями дві кулі світла. Натовп захоплено заохав і заахав, як це буває на показах феєрверків. Далі веселка зблякла й зникла, а кулі світла з'єдналися в одну. Вони утворили великий мерехтливий трилисник, що здійнявся високо в небо й полинув над трибунами. З нього почало падати щось схоже на золотий дощ...
— Класно! — зарепетував Рон, коли трилисник пропливав над їхніми головами, а з нього летіли додолу важкі золоті монети, відскакуючи від голів та крісел. Гаррі примружився й побачив, що трилисник складався з тисяч малесеньких бородатих чоловічків у червоних камізельках. Кожен тримав крихітного золотого чи зеленого ліхтарика.
— Леприкони! — вигукнув містер Візлі, перекрикуючи бурхливі оплески глядачів. Дехто з них і досі нишпорив під кріслами, збираючи золото.
— На, маєш, — радісно заволав Рон, запихаючи Гаррі в долоню цілу жменю золотих монет. — Це за всенокль! Тепер тобі доведеться купувати мені різдвяний дарунок, гиги!
Великий трилисник розтав у повітрі, леприкони приземлилися на поле з другого боку від віїл, посідали потурецькому й приготувались дивитися матч.
— А зараз, пані й панове, вітаймо національну збірну Болгарії з квідичу! Зустрічайте — Дімітров!
Болгарські вболівальники несамовито заплескали, і на поле кулею вилетіла верхи на мітлі фігура в яскравочервоній формі.
— Іванова!
Промчалася ще одна яскравочервона постать.
— Зоґраф!.. Левський!.. Вулчанов!.. Волков!.. Іііііі... Крум!
— Це він, це він! — закричав Рон, стежачи за Крумом у всенокль. Гаррі швидко навів різкість на своєму всеноклі.
Віктор Крум був худий, чорнявий, з жовтуватою шкірою, мав великого гачкуватого носа й густі чорні брови. Скидався на великого хижого птаха. Важко було повірити, що йому лише вісімнадцять років.
— А тепер прошу привітати... національну збірну Ірландії! — загорлав Беґмен. — Ось вони... Коннолі!.. Раян!.. Трой!.. Малет!.. Моран!.. Квіґлі! Іііііі... Линч!
Над полем блискавично промайнули сім зелених плям. Гаррі покрутив на всеноклі трибок і гравці сповільнили свій рух. Тепер він зміг прочитати на їхніх мітлах напис "Вогнеблискавка", а також розібрати прізвища, вишиті сріблом у них на спинах.
— А зараз — суддя матчу, що прибув аж з Єгипту, достойний чарголова Міжнародної асоціації квідичу Гасан Мустафа!
На поле вийшов невисокий і худорлявий чарівник. Він був геть лисий, зате мав пишні, як у дядька Вернона, вуса та мантію, сліпучозолоту, як і весь стадіон. Зпід його вусів стирчав срібний свисток. В одній руці суддя тримав мітлу, а в другій — велику дерев'яну коробку. Гаррі знову виставив трибок всенокля на нормальну швидкість і почав дивитися, як Мустафа осідлав мітлу і відкрив коробку. З неї вилетіли чотири м'ячі — яскравочервоний квафел, два чорні бладжери і (Гаррі встиг його побачити тільки на частку секунди) малесенький крилатий Золотий снич. Різко свиснувши у свисток, Мустафа злетів у повітря вслід за м'ячами.
— Почалооооося! — заволав Беґмен. — М'ячем володіє Малет! Трой! Моран! Дімітров! Знову Малет! Трой! Левський! Моран!
Гаррі ще ніколи не бачив такої гри в квідич. Він так міцно притискав до очей всенокля, що окуляри аж врізалися в перенісся. Гравці шугали неймовірно швидко. Загоничі так блискавично кидали одне одному квафела, що Беґмен ледве встигав називати їхні прізвища. Гаррі знову покрутив трибок "сповільнення" з правого боку всенокля і натис кнопку "коментар" згори. Гравці негайно сповільнили рух, а впоперек лінз поповзли сліпучі пурпурові літери.
"Бойовий порядок "Голова яструба" — прочитав Гаррі й побачив, як троє ірландських загоничів — Трой у центрі, а загонички Малет та Моран з боків і трохи позаду — нападали на болгар. "Фінт Порскова" — з'явився наступний напис, коли Трой удав, що злітає з квафелом угору, і цим відтяг на себе болгарську загоничку Іванову, а тоді кинув квафела Моран. Болгарський відбивач Волков щосили вдарив бладжера своєю невеличкою биткою і скерував його на Моран. Моран пірнула вниз, щоб ухилитися від бладжера, й випустила квафела, якого мерщій підхопив Левський, що чатував, кружляючи внизу під Моран.
— ТРОЙ ЗАБИВАЄ! — загорлав Беґмен, а стадіон вибухнув шквалом оплесків та криків. — 10:0 на користь Ірландії!
— Що? — крикнув Гаррі, рвучко позираючи всеноклем на всі боки. — Але ж Левський упіймав квафела!
— Гаррі, якщо не будеш дивитися на нормальній швидкості, то пропустиш усе на світі! — крикнула Герміона. Вона підстрибувала й розмахувала руками, поки Трой робив над стадіоном коло пошани. Гаррі швидко зиркнув поверх усенокля й побачив, що леприкони знову знялися в повітря й утворили великий сяючий трилисник. З другого боку поля на все це похмуро позирали віїли.
Гаррі, злий на себе самого, знову поставив трибок на нормальну швидкість, а гра тим часом поновилася.
Гаррі дуже добре відчував тонкощі квідичу: було очевидно, що ірландські загоничі грають блискуче. Вони бездоганно доповнювали одне одного і немовби читали думки партнерів, обираючи найдосконаліші позиції. Стрічка в Гаррі на грудях без упину вигукувала їхні прізвища: "Трой... Малет... Моран!" За наступні десять хвилин Ірландія забила ще двічі, довівши рахунок до 30:0, чим викликала громове ревіння та оплески своїх прихильників у зеленому одязі.
Гра ставала дедалі швидшою, але й брутальнішою. Болгарські відбивачі Волков і Вулчанов люто гатили по бладжерах, цілячись в ірландських загоничів і заважаючи їм виконувати свої найкращі фінти. Двічі вони змусили їх розлетітися навсібіч, а тоді, нарешті, Іванова прорвала ірландську оборону, перехитрила воротаря Раяна й забила Ірландії перший гол.
— Затуліть вуха! — крикнув містер Візлі, бо віїли почали на радощах танцювати. Гаррі ще й очі заплющив — не хотів відволікатися від матчу. Минуло кілька секунд, і він відважився глянути на поле. Віїли вже не танцювали, а болгари знову заволоділи квафелом.
— Дімітров! Левський! Дімітров! Іванова... ох, ви тільки погляньте! — гримів Беґмен.
Сто тисяч чаклунів і чарівниць раптом затамували подих, бо двоє ловців, Крум і Линч, промайнувши повз усіх загоничів, каменем почали падати до землі, немовби вистрибнули з літака без парашутів. Гаррі стежив за ними через усенокль, намагаючись побачити снича...
— Вони зараз розіб'ються! — заверещала Герміона. І майже не помилилася... в останню мить Віктор Крум вийшов з піке й шугонув угору. А от Линч гупнувся об землю з глухим ударом, який було чути по всьому стадіоні. Ірландські вболівальники застогнали.
— Дурень! — у розпачі вигукнув містер Візлі. — Крум прикидався!
— Таймаут! — заволав Беґмен. — Фахівцічармедики поспішають на поле, щоб оглянути Айдана Линча!
— Усе буде добре! Подумаєш, заорав носом! — заспокоював Чарлі Джіні, що перелякано перехилилася через бар'єр ложі. — Хоч Крум саме цього й добивався...
Гаррі поспіхом натис на всеноклі кнопки "повтор" та "коментар", покрутив трибок швидкості і приклав усенокль до очей.
Знову дивився в сповільненому темпі, як Крум і Линч пірнули вниз. У лінзах з'явився яскравий пурпуровий напис "Фінт Вронського — небезпечний ловецький прийом". Він побачив напружене й зосереджене обличчя Крума, котрий вийшов з піке буквально в останню секунду, тоді як Линч вгатився в землю, і зрозумів — Крум не гнався за сничем, він просто обдурив Линча. Гаррі ще ніколи не бачив такого польоту. Здавалося, що Крум узагалі не користується мітлою. Він так легко рухався в повітрі, наче був невагомий. Гаррі переставив усенокль на нормальну швидкість і спрямував його на Крума. Той тепер кружляв високо над Линчем, котрого чармедики приводили до тями якимось зіллям. Гаррі ще пильніше придивився до Крумового обличчя й побачив, як його темні очі зиркали скрізь по полю, що було далекодалеко, метрів з тридцять, унизу. Поки Линч був непритомний, він не гаяв часу і безперешкодно роззирався за сничем.
Нарешті Линч звівся на ноги, осідлав під збадьорливі вигуки зеленого моря прихильників свою "Вогнеблискавку" й злетів у повітря. Після його повернення в команди Ірландії ніби відкрилося друге дихання. Коли знову пролунав свисток Мустафи, загоничі почали діяти так майстерно, що Гаррі аж рота роззявив.
Промайнуло ще п'ятнадцять швидких і шалених хвилин, за які Ірландія забила ще десять голів. Ірландці тепер вели з рахунком 130:10, а гра ставала дедалі бруднішою.
Коли Малет уже вкотре помчала до воріт, затиснувши під рукою квафела, їй назустріч вилетів болгарський воротар Зоґраф. Усе сталося так швидко, що Гаррі нічого не помітив, але обурення ірландських уболівальників і довгий пронизливий свисток Мустафи свідчили про якесь порушення.
— Мустафа робить зауваження болгарському воротареві за удар ліктем! — повідомив Беґмен збуджених глядачів. — І ось... так і є, Ірландія проб'є штрафний удар!
Леприкони, що здійнялися в повітря розлюченим осиним роєм, коли було порушено правила щодо Малет, тепер утворили своїми тілами напис: "ГИГИГИ!". Віїли з другого боку поля скочили на ноги, сердито розметали навсібіч волосся і знову почали танцювати.
Брати Візлі й Гаррі позатикали пальцями вуха, але Герміона, що й не думала цього робити, невдовзі вже смикала Гаррі за руку. Він глянув на неї, а вона нетерпляче витягла йому пальці з вух.
— Дивися на суддю! — захихотіла вона.
Гаррі глянув на поле. Гасан Мустафа приземлився прямо перед віїламитанцюристками й поводився дуже дивно. Він вигравав м'язами і збуджено розгладжував вуса.
— Е ні, це вже занадто! — вигукнув Лудо Беґмен, ледве стримуючи сміх. — Та штурхоніть же хтонебудь того суддю!
На поле вибіг чармедик, що й сам затуляв вуха пальцями. Він ударив Мустафу ногою по гомілці, і Мустафа, здається, отямився. Гаррі знову подивився у всенокля й побачив, як присоромлений суддя репетує на віїл, які врештірешт неохоче припинили танець і тепер стояли бунтівною зграєю.
— Якщо я не помиляюся, Мустафа робить спробу видалити з поля живих талісманів болгарської збірної! — пролунав Беґменів голос. — Такого ми ще ніколи не бачили... ох, не доведе це до добра...
І справді: болгарські відбивачі Волков та Вулчанов підлетіли до Мустафи й почали йому щось сердито доводити, показуючи на радісних леприконів, які утворили тепер напис: "ГЕГЕГЕ". На Мустафу аргументи болгар не справили жодного враження. Він жестом звелів їм летіти геть, а коли вони відмовилися, двічі коротко свиснув.
— Два штрафні проб'є Ірландія! — оголосив Беґмен, а болгарські вболівальники сердито запротестували. — Буде краще, якщо Волков з Вулчановим знову сядуть на мітли... вони так і зробили... а квафел тим часом у Троя...
Напруга у грі зросла до небаченого рівня. Відбивачі обох команд не знали жалю. Волков і Вулчанов особливо люто розмахували своїми битками, не дбаючи, хто потрапить під удар — бладжер чи суперник. Дімітров налетів просто на Моран, що володіла квафелом, і мало не збив її з мітли.
— Штрафний! — закричали в один голос ірландські вболівальники й схопилися на ноги, здійнявши на трибунах велику зелену хвилю.
— Штрафний! — відгукнувся луною посилений чарами голос Лудо Беґмена. — Дімітров порушив правила... він навмисне зіштовхнувся з Моран... має бути ще один штрафний... так і є, ось і свисток!
Леприкони знову злетіли в повітря і цього разу утворили контури велетенської долоні, якою показали дуже непристойний жест віїлам. Тут уже віїли втратили над собою контроль. Вони кинулися на поле й почали жбурляти в леприконів цілі жмені вогню. Гаррі стежив за ними у всенокля й бачив, що зараз вони були аж ніяк не вродливі. Навпаки, їхні обличчя перетворилися на люті й гостродзьобі пташині голови, а з плечей випнулися довгі лускаті крила...
— Бачите, хлопці, — закричав містер Візлі, пересилюючи галас юрби, — тому й кажуть, що зовнішність оманлива!
Чарівники з міністерства кинулися на поле, щоб розборонити віїл та леприконів, але це їм не вдалося. Вгорі розгорталася ще лютіша битва. Гаррі ледве встигав повертати голову зі всеноклем, намагаючись устежити за квафелом, що кулею перелітав з одних рук в інші...
— Левський... Дімітров... Моран... Трой... Малет... Іванова... знову Моран... Моран... МОРАН ЗАБИВАЄ!
Але радісні вигуки ірландських вболівальників потонули у верещанні віїл, у стрілянині чарівних паличок міністерських працівників та в розлюченому ревінні болгар. Матч не припинявся ні на мить. Тепер квафелом заволодів Левський, потім Дімітров...
Ірландський відбивач Квіґлі щосили лупнув бладжера, цілячись у Крума. Той не встиг ухилитись, і бладжер врізався йому в обличчя.
Стадіон обурено загув. Крумові, здається, зламали носа, юшила кров, але суддівський свисток мовчав. Гасан Мустафа не стежив за грою, бо якась віїла підпалила хвіст його мітли, жбурнувши на нього пригорщу вогню.
Гаррі бачив, що Крум травмований, і дивувався, чому цього не помічають. Хоч він і підтримував Ірландію, але ж Крум явно був сьогодні найефектнішим гравцем. Рон, здається, думав так само.
— Треба взяти таймаут! Він же не може грати, гей!..
— Глянь на Линча! — заволав Гаррі.
Ірландський ловець зненацька пірнув до землі, і Гаррі був переконаний, що це вже не фінт Вронського, а щось справжнє...
— Він побачив снича! — крикнув Гаррі. — Це точно! Дивись на нього!
Півстадіону вже збагнуло, що діється. Вболівальники ірландської збірної зірвалися на ноги, підбадьорюючи свого ловця... але Крум сів йому на хвіст. Як він міг хоч щось бачити, Гаррі собі не уявляв. З Крумового носа бризкала кров, але болгарин уже наздогнав Линча, й вони знову мчали разом до землі...
— Вони розіб'ються! — заверещала Герміона.
— Ні! — крикнув Рон.
— Тільки Линч!!! — заволав Гаррі.
І справді — Линч уже вдруге на повній швидкості врізався в землю, і його відразу ледь не затоптала зграя розлючених віїл.
— Снич, а де снич? — репетував Чарлі.
— Він його впіймав... Крум упіймав... кінець грі! — крикнув Гаррі.
Крум, на червоній мантії якого блищала кров, поволі здіймався вгору. У його випростаній руці виблискував золотий м'ячик. На табло спалахнув напис: "БОЛГАРІЯ: 160 — ІРЛАНДІЯ: 170". Ніхто ще не збагнув, що сталося. А далі, повільно, ніби заводилися двигуни велетенського реактивного літака, почав наростати гул серед ірландських уболівальників, а невдовзі всі вони вже оглушливо ревіли з захвату.
— ІРЛАНДІЯ ВИГРАЛА! — заволав Беґмен, якого, як і ірландців, ошелешило несподіване закінчення матчу. — КРУМ ПІЙМАВ СНИЧА... АЛЕ ПЕРЕМОГЛА ІРЛАНДІЯ... о, Боже, хто б міг таке подумати!..
— Навіщо він ловив того снича? — дивувався Рон, підстрибуючи й аплодуючи разом з усіма. — Крум закінчив гру, коли Ірландія була попереду на сто шістдесят очок, от ідіот!
— Він знав, що її вже не наздогнати, — крикнув у відповідь Гаррі, також нестямно плескаючи в долоні, — ірландські загоничі були фантастичні... він вирішив принаймні поставити ефектну крапку, от і все...
— Який він відважний, правда? — Герміона нахилилась і стежила, як приземлився Крум, і як до нього кинувся цілий гурт чармедиків, розкидаючи леприконів та віїл, що й далі борюкалися між собою. — Але що з нього зробили...
Гаррі знову приклав до очей всенокля. Важко було побачити, що діється внизу, бо над усім полем ширяли тріумфуючі леприкони, та все ж Гаррі помітив Крума, оточеного чармедиками. Той сердито відганяв їх від себе. Довкола зібралися його товариші по команді, пригнічено похнюпивши голови. Неподалік, під дощем золота, що його сипали леприкони, радісно витанцьовували ірландські гравці. Над стадіоном майоріли прапори і лунав гімн Ірландії. Віїли знову стали чарівними жінками, однак мали тепер жалюгідний і нещасний вигляд.
— Ми боролісса одважно, — пролунав за спиною Гаррі похмурий голос. Він озирнувся — то був болгарський міністр магії.
— То ви розмовляєте понашому! — обурено вигукнув Фадж. — А я цілий день спілкувався з вами на миґах!
— Але то біло дуже смешно, — знизав плечима болгарський міністр.
— І ось ірландська збірна виконує коло пошани, оточена живими талісманами, а тим часом до Верхньої ложі заносять кубок світу з квідичу! — прогримів Беґмен.
Гаррі ледь не осліп від яскравого світла, що зненацька залило Верхню ложу, щоб її було видно з усіх трибун. Примружившись, він побачив, як двоє засапаних чаклунів занесли в ложу величезний золотий кубок. Вони передали його Корнеліусу Фаджу, котрий ще й досі був роздратований тим, що цілісінький день дарма жестикулював.
— Привітаймо наших відважних невдах — збірну Болгарії! — вигукнув Беґмен.
Сходами до ложі піднялися семеро переможених болгарських гравців. Стадіон загримів вдячними оплесками. Гаррі бачив десятки тисяч всеноклів, що виблискували лінзами в їхньому напрямку.
Болгари один за одним заходили в ложу, а коли Беґмен вигукував їхні імена, обмінювалися потисками рук зі своїм міністром і з Фаджем. Крум, останній у черзі, вигляд мав жахливий. На його закривавленому обличчі світилися синцями два підбиті ока. Він ще й досі стискав у долоні снича. Гаррі помітив, що на землі Крум здавався незграбнішим, ніж у повітрі. Він був клишоногий і сутулий. Та коли оголосили його ім'я, весь стадіон оглушливо заревів.
Потім настала черга збірної Ірландії. Айдана Линча підтримували Моран і Коннолі. Після другого зіткнення з землею він геть очманів і очі в нього дивилися в різні боки. Проте він радісно всміхнувся, коли Трой і Квіґлі підняли над головою кубок, а стадіон захоплено заревів. Гарріні долоні аж заніміли від оплесків.
Нарешті, коли збірна Ірландії пішла з ложі, щоб виконати чергове коло пошани (Айдан Линч сів ззаду на мітлу Коннолі, міцно вхопив його за пояс і далі очманіло шкірився), Беґмен спрямував чарівну паличку собі на горло і пробурмотів: "Квіетус".
— Про це говоритимуть багато років, — хрипко сказав він, — така несподівана розв'язка... прикро, що так швидко все закінчилося... а... так, так, я ж вам винен... скільки?
Це Фред і Джордж перелізли через спинки крісел і зупинилися перед Лудо Беґменом з простягнутими руками й усмішками від вуха до вуха.

— РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ —
Чорна мітка

— Ви ж лише матері не кажіть, що грали на гроші, — благав Фреда й Джорджа містер Візлі, коли вони поволі спускалися сходами, застеленими багряною килимовою доріжкою.
— Не бійся, тату, — весело сказав Фред, — ми на ці гроші маємо грандіозні плани й не хочемо, щоб їх у нас конфіскували.
Містер Візлі на мить замислився, ніби хотів поцікавитися, що то за плани, але передумав.
Незабаром вони злилися з юрбою, що, мов повінь, ринула зі стадіону до наметових містечок. У нічному повітрі лунали охриплі співи, над головами шугали леприкони, регочучи й розмахуючи ліхтариками, а вони верталися тією ж освітленою стежкою, що й прийшли. Коли нарешті добралися до наметів, ніхто не хотів спати, та й довколишній галас цьому не сприяв, тож містер Візлі погодився, що перед сном усі ще можуть випити по чашці какао. Невдовзі відновилися жваві суперечки про матч. Містера Візлі втягли в палку дискусію з Чарлі, і лише тоді, коли Джіні заснула просто за столиком, розливши по підлозі гаряче какао, містер Візлі припинив словесний герць і звелів усім лягати спати. Герміона й Джіні пішли до сусіднього намету, а Гаррі та решта Візлів переодяглися в піжами й позалазили в ліжка. У наметовому містечку й далі лунали співи та відлунювало дивне бахкання.
— Добре, що я не на службі, — сонно пробурмотів містер Візлі, — бо інакше мусив би йти й казати ірландцям, щоб вони перестали святкувати.
 
Наші Друзі: Новини Львова