Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 27 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Казка

Гаррі Поттер і Келих Вогню

Переглядів: 86303
Додано: 08.05.2007 Додав: Р0М@ННь0  текстів: 4
Hi 2 Рекомендую 1 Відгуки 0
Нарешті вогнище добре розгорілося, й вони почали смажити яєшню з сосисками. І тут з лісу з'явилися Білл, Чарлі та Персі.
— Щойно явилися, тату, — голосно повідомив Персі. — О, вже обід, чудово!
Усі завзято наминали яєшню з сосисками. Враз містер Візлі схопився на ноги, заусміхався і помахав рукою чоловікові, що прямував до них. — Ага! — вигукнув він. — Саме той, хто нам потрібен! Лудо!
Навряд чи Гаррі доводилося бачити когось примітнішого за Лудо Беґмена. Навіть старий Арчі у квітчастій нічній сорочці йому поступався. Лудо мав довжелезну квідичну мантію в широку горизонтальну смужку — яскравожовту та чорну. На грудях—величезне зображення оси. Загалом він мав вигляд кремезного чоловіка, що зараз трохи втратив фізичну форму. Мантія щільно облягала його неабияке черево, котре з'явилося, поза сумнівом, після завершення виступів за збірну Англії. Носа Лудо мав приплюснутого (мабуть, бладжером перебило, подумав Гаррі), а через круглі сині очі, коротке біляве волосся та рум'яні щоки він скидався на школярапереростка.
— Вітаю всіх! — весело вигукнув Беґмен. Він був страшенно збуджений і аж підстрибував, ніби мав на ногах пружини. — Артуре, старий! — захекано проказав він, підійшовши до вогнища, — ну що за день, скажи? Що за день! Кращої погоди годі й бажати! Ніч буде безхмарна... жодного організаційного проколу... мені навіть робити нічого!
За його спиною пробігла група замучених міністерських чаклунів, показуючи на чиєсь чарівне вогнище вдалині, від якого злітали вгору метрів на шість величезні фіолетові іскри.
Персі, простягаючи руку, поспішив наперед. Хоч він і не схвалював Пудового підходу до керування відділом, та все одно хотів справити на нього добре враження.
— А... так, так, — усміхнувся містер Візлі, — це мій син Персі, він саме починає працювати в міністерстві... а це Фред... ні, Джордж, перепрошую... оце Фред... Білл, Чарлі, Рон... моя дочка Джіні... а це Ронові друзі, Герміона Ґрейнджер та Гаррі Поттер.
Почувши Гарріне ім'я, Беґмен здивовано підняв брови, а очі його вже звично зиркнули на шрам.
— Увага, всі! — вів далі містер Візлі. — Це Лудо Беґмен, ви знаєте, хто він такий. Завдяки йому ми маємо такі добрі квиточки...
Беґмен засяяв і недбало махнув рукою — мовляв, такі дрібниці.
— А уявляєш, Артуре, які будуть ставки на цей матч? — жваво вимовив він, подзенькуючи добрячою жменею золотих монет у кишенях своєї жовточорної мантії. — Роді Понтнер уже поставив проти мене, що першими рахунок відкриють болгари... я не пожалів грошей на ставку, бо Ірландія вже давно не мала такого сильного нападу... а мала Аґата Тимз побилась об заклад на половину акцій своєї ферми з розведення вугрів, що матч триватиме цілий тиждень.
— О... тоді стривай, — задумався містер Візлі. — Ставлю... один ґалеон за Ірландію.
— Один ґалеон? — розчаровано перепитав Лудо Беґмен, але зразу ж оговтався. — Дуже добре, дуже добре... ще хтось хоче поставити?
— Вони ще замолоді, щоб грати на гроші, — пояснив містер Візлі. — Жінка моя була б проти...
— Ми ставимо тридцять сім ґалеонів, п'ятнадцять серпиків і три кнати, — втрутився Фред, поспіхом вивертаючи разом з Джорджем усі свої кишені, — що Ірландія виграє... але Віктор Крум упіймає снича. О, і ще додаємо фальшиву чарівну паличку.
— Навіщо показувати містерові Беґмену такий мотлох! — засичав Персі, але Беґмен, здавалося, аж ніяк не вважав цю паличку за мотлох. Якраз навпаки, його хлопчаче обличчя збуджено засяяло, коли він узяв її у Фреда, а після того, як чарівна паличка голосно пискнула й перетворилася на гумове курча, Беґмен аж заревів зі сміху.
— Чудово! Я вже давно такого не бачив! Даю за неї п'ять ґалеонів!
Персі приголомшено завмер, не схвалюючи таких вибриків.
— Хлопці, — впівголоса промовив містер Візлі, — не треба робити ставки... це ж усі ваші гроші... та мама ж...
— Артуре, не псуй розваги! — втрутився Лудо Беґмен, збуджено брязкаючи кишенями. — Вони вже дорослі й самі знають, чого хочуть! Ви вважаєте, що Ірландія виграє, але Крум упіймає снича? Та ніколи, хлопці! Жодного шансу... Я збільшую ставку... додаю п'ять ґалеонів за цю кумедну чарівну паличку...
Містер Візлі безпомічно дивився, як Лудо Беґмен вийняв записник та перо й почав записувати імена близнюків.
— Дякую! — сказав Джордж, беручи в Беґмена смужку пергаменту й ховаючи її за пазуху мантії.
Беґмен бадьоро обернувся до містера Візлі. — Може, завариш чайку? Я тут виглядаю Барті Кравча. Представник болгарського міністерства чогось хоче, а я не розумію жодного його слова. Барті може допомогти. Він знає сто п'ятдесят мов.
— Містер Кравч? — перепитав Персі, кам'яне обличчя якого враз оживилося. — Та він знає понад двісті мов! Русальську, абракадабрську, трольську...
— Трольську знає кожен дурень, — скривився Фред, — подумаєш — лише ставай дибки й гарчи.
Персі люто зиркнув на Фреда і щосили задмухав на вогонь, щоб вода в чайнику закипіла знов.
— Лудо, а чи чути щось від Берти Джоркінз? — запитав містер Візлі, коли Беґмен сів біля них на траву.
— Нічогісінько, — недбало випалив Беґмен. — Та дідько її не вхопить. Біда з тією Бертою... пам'ять дірява, наче казан. Ніколи не знає, куди її занесе. Десь заблукала, можеш мені повірити. Приплентається на службу аж у жовтні, думаючи, що й досі ще липень.
— А ти не вважаєш, що треба когось по неї послати? — невпевнено запитав містер Візлі, а Персі подав Беґмену чай.
— Барті Кравч мені також про це торочить, — невинно округлив очі Беґмен, — але ми зараз просто не маємо вільних людей. О, про вовка промовка! Барті!
Біля їхнього вогнища явився чаклун. Він разюче відрізнявся від Лудо Беґмена, що розвалився на траві у своїй старій мантії з осою на грудях. Барті Кравч був стриманий і підтягнутий чоловік старшого віку, одягнений у бездоганний костюм з краваткою. Проділ у його короткому сивому волоссі був неприродно рівний, а схожі на зубну щітку вузенькі вусики були мовби підрівняні під лінійку. Черевики аж сяяли. Гаррі відразу збагнув, чому Персі його обожнював. Персі вірив у неухильне дотримання правил, а містер Кравч так ретельно виконав настанову про маґлівський одяг, що його можна було сплутати з менеджером банку. Гаррі сумнівався, що навіть дядько Вернон розпізнав би, хто він такий насправді.
— Сідай отут на травичку, Барті, — весело запропонував йому Лудо, поплескуючи долонею по землі.
— Ні, Лудо, дякую, — трохи нетерпляче відповів Кравч. — Я скрізь тебе шукаю. Болгари наполягають, щоб ми поставили у Верхній ложі дванадцять додаткових стільців.
— Агаа! То он чого вони хочуть! — сказав Беґмен. — А я думав, що той тип велить мені "сквацять податкових тільців". Дикий акцент.
— Містере Кравч! — схвильовано звернувся Персі, схилившись перед ним у поклоні так, що став схожий на горбаня. — Чи не бажаєте чаю?
— О, — дещо здивовано глянув на Персі містер Кравч. — Так... дякую, Везербі.
Фред і Джордж пирхнули зі сміху. У Персі почервоніли вуха, й він заходився порядкувати коло чайника.
— О, Артуре, з тобою я теж хотів би поговорити, — сказав містер Кравч і пильно подивився на містера Візлі. — Алі Башир дуже злий. Хоче розмовляти з тобою про ембарго на летючі килими.
Містер Візлі важко зітхнув. — Я ж на тому тижні надіслав сову. Я ж йому сотні разів пояснював, що реєстром заборонених чаклунських предметів килими визначено, як маґлівські вироби. Та хіба він колись слухає?
— Не слухає, — погодився містер Кравч, беручи в Персі чашку. — Йому аж горить, щоб експортувати їх сюди.
— Але ж вони ніколи не замінять у Британії мітли, чи не так? — здивувався Беґмен.
— Алі вважає, що на ринку існує ніша для родинних засобів пересування, — пояснив містер Кравч. — Пригадую, мій дід мав килим Аксмінстерської фабрики — ручна робота, вміщав дванадцять пасажирів... але то, звісно, було ще до заборони килимів.
Він це сказав так, щоб ні в кого не лишилося сумнівів, що його предки сумлінно виконували закон.
— То як там, Барті, роботи багато? — жваво поцікавився Беґмен.
— Дуже, — сухо відповів містер Кравч. — Розмістити летиключі на всіх п'яти континентах було непросто.
— Ви, мабуть, будете щасливі, коли це все закінчиться? — припустив містер Візлі.
Лудо Беґмен ошелешено глянув на нього. — Щасливі?! Та мені вже давно не було так весело, як зараз... Але ми, Барті, ще не все зробили, правда? Нам ще багато чого треба організувати, ге?
Містер Кравч здивовано підняв брови. — Ми ж домовлялися не робити ніяких оголошень, поки всі деталі...
— Ох, ці деталі! — махнув рукою Беґмен, ніби відганяв комарів. — Вони ж підписали, правда? Вони ж погодилися, скажи? Та ці дітлахи і так незабаром про все довідаються. Це ж відбувається в Гоґвортсі...
— Лудо, нам треба зустрітися з болгарами, — різко урвав Беґмена містер Кравч. — Дякую за чай, Везербі.
Він віддав Персі недопитий чай і зачекав, поки встане Лудо. Беґмен важко звівся на ноги, досьорбуючи останні краплі чаю. В кишенях у нього весело бряжчали монети.
— Бувайте! — попрощався він. — Будете зі мною у Верхній ложі — я коментуватиму матч! — Лудо помахав рукою. Барті Кравч стримано кивнув — і вони роз'явилися.
— Тату, а що відбувається в Гоґвортсі? — відразу запитав Фред. — Про що це вони казали?
— Скоро довідаєшся, — усміхнувся містер Візлі.
— Це таємна інформація — поки в міністерстві не вирішать її оприлюднити, — пихато сказав Персі. — Містер Кравч правильно зробив, що промовчав.
— Ой, Везербі, заткнися, — скривився Фред.
Наближався вечір і над наметовим містечком густою хмарою нависло загальне збудження. Застигле літнє повітря аж мерехтіло від хвилювання й очікування, а коли темрява завісою опустилася над тисячами чарівників, вони перестали прикидатися маґлами. Міністерство змирилося з неминучим і припинило марну боротьбу з відвертими й повсюдними проявами чарів.
На кожному кроці являлися з повітря торгівці, що несли таці або штовхали візочки з дивовижними товарами. Там були світлові стрічки (зелені для Ірландії й червоні для Болгарії), що вигукували імена гравців, гостроверхі зелені капелюхи, оздоблені танцюючими ірландськими трилисниками, болгарські шарфи з левами, що гарчали наче справжні, прапори обох країн, що виконували національні гімни, коли ними розмахувати. Були ще крихітні летючі моделі "Вогнеблискавок" та колекційні фігурки відомих гравців, які самовдоволено походжали по вашій долоні.
— Я ціле літо економив для цього кишенькові гроші, — пояснив Гаррі Рон, коли вони разом з Герміоною ходили поміж торгівцями, купуючи сувеніри. Рон придбав собі не тільки капелюха з танцюючим трилисником та велику зелену стрічку, а й маленьку фігурку Віктора Крума, болгарського ловця. Мініатюрний Крум швендяв тудисюди по Роновій долоні, сердито зиркаючи на зелену стрічку над собою.
— Ого, ви подивіться! — вигукнув Гаррі, підбігаючи до візочка, з горою заповненого штуками, схожими на мідні біноклі з чудернацькими ручками та шкалами.
— Це всеноклі, — завзято пояснив чаклунторгівець. — Показують повтори гри... можна сповільнені... а якщо треба, то дають рухомим рядочком прямий коментар матчу. Дешево... всього по десять ґалеонів.
— Краще б я оце не купував, — показав Рон на капелюха з танцюючим трилисником і жадібно глянув на всеноклі.
— Дайте три штуки, — рішуче звернувся до чаклуна Гаррі.
— Ні... не треба, — зашарівся Рон. Він завжди ніяковів у таких випадках, адже Гаррі, що отримав спадщину від батьків, мав грошей більше, ніж він.
— Зате на Різдво я тобі вже нічого не даруватиму, — сказав йому Гаррі, вкладаючи всеноклі у Ронові й Герміонині долоні. — Причому років десять поспіль.
— Тоді нехай, — усміхнувся Рон.
— Ой, Гаррі, дякую, — знітилася Герміона. — А я зараз дістану програмки, зачекайте...
Коли гаманці відчутно полегшали, друзі повернулися до наметів. Білл, Чарлі та Джіні також почіпляли на груди зелені стрічки, а містер Візлі тримав у руках ірландський прапор. Тільки Фред та Джордж не мали ніяких сувенірів, бо віддали Беґменові всі свої гроші.
І тут десь за лісом пролунав низький і гучний звук ґонґа. Відразу ж на деревах засяяли зелені й червоні ліхтарі, освітлюючи стежку до стадіону.
— Пора! — вигукнув містер Візлі, схвильований так само, як і всі. — Ходімо!

— РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ —
Кубок світу з квідичу

Стискаючи в руках сувеніри, всі на чолі з містером Візлі рушили по освітленій ліхтарями стежці до лісу. Навколо чулися вигуки, співи й сміх тисяч людей. Атмосфера гарячкової веселості мала заразливу дію, і Гаррі безупинно усміхався. Вони йшли лісом хвилин з двадцять, голосно перемовляючись і жартуючи, аж доки вийшли з протилежного краю, опинившись у затінку велетенського стадіону. Гаррі бачив лише частину неосяжних золотистих мурів, що були зведені навколо поля, але не сумнівався, що там би легко вмістилося з десяток великих соборів.
— Розраховано на сто тисяч глядачів, — сказав містер Візлі, помітивши ошелешене обличчя Гаррі. — Спеціальний загін міністерства з п'ятиста працівників трудився тут цілий рік. Кожен сантиметр оброблено маґлонепроникними чарами. Весь цей рік щоразу, як сюди наближалися маґли, вони зненацька згадували про якісь невідкладні справи, через які мусили мерщій повертатися... Та Господь з ними, — лагідно додав він, прямуючи до найближчого входу, де вже юрмилися галасливі чаклуни та чарівниці.
— Чудові місця! — вигукнула чарівницяконтролерка з міністерства, перевіряючи їхні квитки. — Верхня ложа! Сходами аж нагору, Артуре.
По сходах, що були встелені багряними килимами, вони посунули вгору разом з юрбою, яка поступово розсмоктувалася праворуч і ліворуч по ярусах. Нарешті опинилися в невеликій ложі у найвищій точці стадіону, якраз посередині між золотистими ворітьми. Зо два десятки позолочених крісел з багряною оббивкою стояло там у два ряди. Гаррі разом з Візлями зайняв передні місця й перед ним відкрилася дивовижна панорама.
Сто тисяч чаклунів і чаклунок займали свої місця на трибунах, що оточували незліченними рядами довге овальне поле. Все було просякнуте загадковим золотистим сяйвом, що його випромінював ніби сам стадіон. Поле згори здавалося гладеньким, мов оксамит. На кожному його краю стояли три стовпи по п'ятнадцять метрів заввишки з кільцями вгорі. Якраз навпроти Гаррі, майже на рівні його очей, височіло велетенське табло у формі класної дошки. Здавалося, ніби невидима велетенська рука писала там золоті літери, а потім їх витирала. Гаррі почав стежити за написами і зрозумів, що то була реклама.

"Волошка" — мітла для всієї родини. Надійна, безпечна, обладнана сигналізацією проти викрадення... Універсальний магічний плямочист "Місіс Шкряберз" — жодної цятки без жодної шматки!.. Останні новинки "Відьмоди" — Лондон, Париж, Гоґсмід...

Гаррі відірвав погляд від табло і глянув через плече, щоб побачити, хто ще сидить у їхній ложі. Поки що там не було нікого, крім них та ще якоїсь крихітної істоти на передостанньому місці ззаду. Істота з коротенькими ніжками загорнулася, мов у тогу, в кухонний рушничок, а обличчя затулила руками. Однак її довжелезні кажанячі вуха були на диво знайомі...
— Добі? — не повірив своїм очам Гаррі.
Крихітне створіння зиркнуло крізь пальці, виставивши величезні карі очі й носа завбільшки як чималий помідор. То був не Добі — хоч теж ельфдомовик, як і Гаррін друг. Колись Гаррі був визволив Добі від його попередніх хазяїв — родини Мелфоїв.
— Панич назвав мене Добі? — здивовано пискнув ельф, не приймаючи пальців з лиця. Його голос був ще пронизливіший, ніж у Добі, і Гаррі запідозрив, що ця істота — жіночої статі. Хоч з тими ельфамидомовиками ніколи не вгадаєш. Рон і Герміона теж озирнулися. Вони чули від Гаррі про Добі, але ніколи його не бачили. Навіть містер Візлі зацікавлено глянув у той бік.
— Вибачте, — сказав Гаррі ельфові, — я вас переплутав зі знайомим.
— Але я теж знати Добі, паничу! — пискнула ельфиня. Вона затуляла обличчя, ніби її засліплювало світлом, хоч у Верхній ложі було доволі тьмяно. — Мене звати Вінкі, паничу... а ви, паничу... — її темнокарі очі стали великі, мов тарілки, бо вона помітила Гаррін шрам, — та ви ж Гаррі Поттер!
— Це так, — зізнався Гаррі.
— Добі весь час про вас говорити, паничу! — приголомшено сказала вона і ледьледь опустила руки.
— А як він там? — поцікавився Гаррі. — Як йому вільне життя?
— Ой, паничу, — забідкалася Вінкі, хитаючи головою, — ви вже мені пробачити, паничу, але я не бути певна, що ви зробити Добі послугу, паничу, коли давати йому свободу.
— Чого б це? — здивувався Гаррі. — Що з ним сталося?
— Свобода закрутити Добі голову, паничу, — засмутилася Вінкі. — Добі мати дивні думки, паничу. Не може знайти собі роботи, паничу.
— Чому? — не міг зрозуміти Гаррі.
Вінкі на півоктави знизила голос і прошепотіла:
— Він хотіти за роботу платню, паничу.
— Платню? — перепитав Гаррі. — А чом би й ні? Вінкі вжахнулася від цього припущення і знову затулила пальцями обличчя.
— Ельфамдомовикам не платити, паничу! — приглушено пискнула вона. — Ні, ні, ні! Я казати Добі, я йому казати, знайти собі гарну родину і влаштуватися там, А він натомість веселитися, що аж ніяк не личити ельфовідомовику. Ще трохи таке розгульне життя, казати я Добі, і тебе викликати у відділ нагляду й контролю за магічними істотами, наче звичайного ґобліна.
— Та нехай би вже трохи повеселився, — сказав Гаррі.
— Ельфамдомовикам не можна повеселився, паничу, — рішуче заперечила Вінкі, не забираючи рук з обличчя. — Ельфидомовики робити, що їм наказано. Я дуже не любити висоти, паничу Гаррі Поттере... — вона боязко зиркнула на поле внизу, — але мій хазяїн посилати мене у Верхню ложу, і я приходити, паничу.
— А чого це він тебе сюди посилає, якщо ти боїшся висоти? — насупився Гаррі.
— Хазяїн... хазяїн хотіти, щоб я зайняти йому місце, паничу Гаррі Поттере, бо йому дуже ніколи, — пояснила Вінкі. — Вінкі бажати залишатися в наметі хазяїна, паничу, але Вінкі робити, що їй наказано, бо Вінкі чемна ельфиня.
Вона знову перелякано зиркнула вниз, а тоді заплющила очі.
— То це такі ельфидомовики? — пробурмотів Рон, коли Гаррі обернувся до нього. — Дивні вони створіння.
— Бачив би ти Добі! — засміявся Гаррі.
Рон дістав свого всенокля й почав його випробовувати, наводячи на протилежні трибуни.
— Круто! — покрутив він ручкою повтору. — Можна зробити, щоб отой старий пень унизу ще раз поколупався в носі... іще раз... і ще раз...
Герміона тим часом пильно вивчала оздоблену оксамитом і китичками програмку.
"Перед грою відбудеться показ живих талісманів кожної команди", — прочитала вона вголос.
— На це варто подивитися, — пожвавився містер Візлі. — Національні команди завжди привозять зі своїх країн усіляких істот і роблять з цього ціле шоу.
У наступні півгодини їхня ложа поступово заповнювалася. Містер Візлі тиснув руки чаклунам, судячи з усього, вельми значним і впливовим. Персі при цьому так часто зіскакував з місця, наче сидів на їжаку. Коли прибув сам міністр магії, Корнеліус Фадж, Персі так низько вклонився, що його окуляри впали й розбилися. Страшенно зніяковівши, він полагодив їх чарівною паличкою і заздрісно поглянув зі свого місця на Гаррі, котрого Корнеліус Фадж привітав, наче давнього знайомого. Вони вже колись зустрічалися, тож Фадж привітно потис Гаррі руку, запитав, як йому живеться, й відрекомендував його чарівникам зі свого оточення.
— А це наш Гаррі Поттер, — звернувся він до болгарського міністра, що мав на собі розкішну, оздоблену золотом мантію з чорного оксамиту, і не розумів, здається, ані слова. — Гаррі Поттер... ну, ви ж знаєте, хто це такий... хлопчина, що переміг ВідомоКого... та ви мусите про нього знати...
Болгарський чаклун раптом помітив Гаррін шрам і щось збуджено заторохтів, показуючи на нього пальцем.
— Гаррі, я знав, що він нарешті докумекає, — втомлено зітхнув Фадж. — Я в мовах ні бумбум, мені для перекладу потрібен Барті Кравч. Ага, бачу: його ельфдомовик тримає для нього місце... це добре, бо ті пройдисвітиболгари хотіли вже вициганити для себе всі найкращі місця... ага, а ось і Луціус!
Гаррі, Рон і Герміона швидко озирнулися. До вільних місць у другому ряду, що були якраз за спиною містера Візлі, пробиралися не хто інші, як колишні власники Добі—Луціус Мелфой, його син Драко і жінка, мабуть, Дракова мати.
Гаррі і Драко Мелфой ворогували ще з першої поїздки до Гоґвортсу. Драко своїм блідим загостреним обличчям і білявим волоссям дуже нагадував свого батька. Мати в нього теж була білява. Висока й струнка, вона була б доволі симпатична, якби не скривлені губи — так, ніби їй щось постійно смерділо під самісіньким носом.
— О, Фадж, — сказав містер Мелфой, простягаючи руку міністрові магії. — Як ся маєш? Ти, мабуть, ще не знайомий з моєю дружиною Нарцисою? І з моїм сином Драко?
— Дуже радий, дуже радий! — усміхнувся Фадж і вклонився місіс Мелфой. — Дозвольте відрекомендувати вам містера Обланськова... Оболонського... містера... словом, це болгарський міністр магії, який не розуміє ані слова, тому не зважайте. Хто тут у нас іще... о, з Артуром Візлі ви вже, мабуть, знайомі?
Це була напружена мить. Містер Візлі й містер Мелфой зиркнули одне на одного, а Гаррі виразно пригадав останнє їхнє зіткнення. То було в книгарні "Флоріш і Блотс", де вони зчинили між собою бійку. Холодні сірі очі містера Мелфоя ковзнули з містера Візлі на ряди крісел.
 
Наші Друзі: Новини Львова