Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 27 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Казка

Гаррі Поттер і Келих Вогню

Переглядів: 86313
Додано: 08.05.2007 Додав: Р0М@ННь0  текстів: 4
Hi 2 Рекомендую 1 Відгуки 0
— Ой, та що це робиться! — забідкалася вона й націлилася паличкою на совочок для сміття. Той підстрибнув і почав човгати по підлозі, збираючи картоплю. — Ох ця парочка!.. — гнівно кинула вона, виймаючи з буфета банячки й сковорідки, і Гаррі не сумнівався, що місіс Візлі мала на увазі Фреда з Джорджем. — Не знаю, що з них вийде! Їйбо, не знаю. Нічого їм не треба, нічого не хочуть, хіба що встругнути якнайбільше дурниць...
Вона жбурнула на кухонний стіл великий мідний баняк і круговими рухами почала водити в ньому чарівною паличкою. З кінчика палички полився вершковий соус.
— І не скажеш, що вони дурні, — продовжувала вона роздратовано, ставлячи баняк на плиту й розпалюючи сухим кінцем чарівної палички вогонь, — але вони ніяк не виявляють своїх позитивних рис. Якщо найближчим часом не візьмуться за розум, то буде їм лихо. Я отримала з Гоґвортсу сов зі скаргами на них більше, ніж на всіх інших моїх дітей. Якщо вони й далі так поводитимуться, то їх викличуть у відділ боротьби з нелегальним використанням чарів.
Місіс Візлі штрикнула чарівною паличкою шухляду з ножами, й та відразу відчинилася. Гаррі з Роном ледве встигли ухилитися від ножів, що вилетівши із шухляди, перелетіли кухню й почали різати картоплю, яку щойно жбурнув у раковину совочок для сміття.
— Не знаю, де ми помилилися в їхньому вихованні, — скаржилася місіс Візлі, відкладаючи вбік чарівну паличку й витягаючи нові банячки. — Це вже роками триває, — як не те, то те! А вони й слухати не хочуть... ОЙ, ЗНОВУ!!!
Вона взяла зі столу чарівну паличку, яка голосно пискнула й перетворилася на велетенську гумову мишу.
— Знову їхня фальшива чарівна паличка! — закричала вона. — Скільки я їм казала, щоб не розкидали їх по всій хаті!
Місіс Візлі схопила справжню чарівну паличку, обернулася й побачила, що банячок на плиті димить.
— Ходімо, — квапливо сказав Рон до Гаррі, хапаючи з відчиненої шухляди жменю ножів, — допоможемо Біллові й Чарлі.
Вони покинули місіс Візлі саму й вискочили надвір чорним ходом.
Ступили якихось кілька кроків, як із саду, задерши пухнастого хвоста, вилетів рудий Криволапик, що гнався за чимось схожим на картоплину з лапками. Гаррі відразу побачив, що то гном. Гном був заввишки сантиметрів двадцять, він швиденько перебирав своїми мозолястими ніжками, чкуряючи через двір, а тоді сторч головою застрибнув у високий чобіт, що лежав біля дверей. Гаррі чув, як реготав гном, коли Криволапик запхнув у чобіт лапу, намагаючись до нього дотягтися. Тут ізза будинку долинув якийсь гуркіт. Вони збагнули, що сталося, коли зайшли в сад і побачили, що Білл і Чарлі повитягали свої чарівні палички й примусили два старі пошарпані столи злетіти високо над газоном. Столи почали в повітрі зіштовхуватись і намагалися один одного збити. Фред із Джорджем підбадьорювали їх вигуками, Джіні реготала, а Герміона стояла біля живоплоту й вагалася — сміятися їй чи обурюватись.
Біллів стіл зумів добряче стукнути стіл Чарлі, аж у того відпала одна ніжка. Щось грюкнуло вгорі, і всі, задерши голови, побачили, що з вікна на третьому поверсі стирчить голова Персі.
— Чи не можна тихіше? — загорлав він.
— Вибач, Персику, — всміхнувся Білл. — Як там справи з казанами?
— Дуже погано, — сердито буркнув Персі і знову зачинив вікно.
Білл з Чарлі засміялись, а тоді безпечно приземлили столи на травичку й зіставили їх докупи. Білл змахнув чарівною паличкою, відновив поламану ніжку й вичаклував прямо з повітря скатертини.
О сьомій годині обидва столи вже вгиналися від незліченних тарілок і тарелів зі стравами й смаколиками, що їх наготувала місіс Візлі. Усі дев'ятеро Візлів, Гаррі й Герміона повсідалися й почали їсти просто неба — безхмарного й синього. Гаррі, котрий ціле літо жив на черствих тістечках, тепер ніби опинився в раю. Тож він більше слухав, аніж говорив, налягаючи на пиріг з курятиною та шинкою, на варену картоплю й салат.
На другому краю столу Персі розповідав батькові про доповідь щодо товщини казанів.
— Я пообіцяв містерові Кравчу закінчити її до вівторка, — пихато повідомляв Персі. — Це навіть раніше, ніж він сподівався, але я завжди мушу бути на висоті. Думаю, він буде задоволений, що я так хутко все зроблю. Особливо тепер, коли в нашому відділі стільки різних справ, пов'язаних з підготовкою до Кубка світу. До речі, ми сподівалися більшої підтримки з боку відділу магічної фізкультури та спорту. Лудо Беґмен...
— Лудо мені подобається, — лагідно сказав містер Візлі. — Це ж він дістав нам такі гарні квитки на Кубок. Я зробив йому невеличку послугу: його брат Отто встряв у одну халепу... мав газонокосарку з надприродними можливостями... але я все владнав.
— Авжеж, Беґмен доволі приємна особа, — неохоче визнав Персі, — але яким чином він став начальником відділу? Його ж не порівняти з містером Кравчем! Я не можу собі уявити, щоб у відділі містера Кравча зникла працівниця, а він би навіть не намагався довідатись, що з нею сталося. Ти знаєш, що від Берти Джоркінз уже місяць немає жодної вістки? Поїхала на канікули в Албанію й досі не повернулася!
— Я розпитував про це Лудо, — спохмурнів містер Візлі. — Він сказав, що Берта губилася вже безліч разів... хоч, мушу зізнатися, якби це був працівник мого відділу, я б уже занепокоївся...
— Берта й справді безнадійна, — сказав Персі. — Я чув, що її кілька років перекидали з відділу у відділ, бо з нею було більше мороки, ніж користі... та все одно, Беґмен мав би хоч спробувати її розшукати. Містер Кравч зацікавився цим особисто — вона колись працювала в нашому відділі, а містер Кравч, мені здається, відчував до неї певну симпатію — але Беґмен знай собі сміється й каже, що вона, мабуть, щось наплутала з картою й опинилася замість Албанії в Австралії. Але, — Персі багатозначно зітхнув і зробив великий ковток бузинового вина, — ми маємо досить клопоту в нашому відділі міжнародної магічної співпраці. Нам не до пошуків працівників інших відділів. Тобі ж відомо, що після Кубка світу ми повинні організувати ще одну велику подію.
Він значуще прокашлявся й глянув на той край столу, де сиділи Гаррі, Рон і Герміона. — Ти знаєш, тату, про що я кажу. — Тут він заговорив дещо голосніше. — Про ту суперсекретну подію.
Рон закотив очі й пробурмотів Гаррі й Герміоні:
— З самого початку роботи в міністерстві він аж зі шкури пнеться, щоб ми його запитали про ту подію. Мабуть, то буде виставка казанів з небачено товстим дном.
Місіс Візлі тим часом сперечалася з Біллом про його сережку, яку він, либонь, купив недавно.
— ...та ще й це жахливе ікло! Білл, а що тобі на це кажуть у банку?
— Мамо, та в банку всім начхати, що в мене у вусі, головне, щоб я прибуток їм приносив, — терпляче пояснював Білл.
— Синку, а на твоє волосся просто смішно дивитися,—не заспокоювалася місіс Візлі, погладжуючи пальцями чарівну паличку. — Може, я тобі його підрівняю?
— А мені подобається, — заперечила Джіні, що сиділа поруч з Біллом. — Мамо, ти така старомодна. Та й узагалі, в професора Дамблдора волосся набагато довше...
Фред, Джордж і Чарлі були захоплені розмовою про Кубок світу.
— Переможе Ірландія, — з повним ротом картоплі нерозбірливо проказав Чарлі. — У півфіналі вони розгромили Перу.
— Але ж болгари мають Віктора Крума, — засумнівався Фред.
— Крум добрий гравець, але Ірландія має таких семеро, — не погодився Чарлі. — Шкода тільки, що не пройшла Англія. То була просто ганьба.
— А що сталося? — зацікавився Гаррі, шкодуючи, що, поки мешкав на Прівітдрайв, не мав контакту з чаклунським світом. Квідич — то була його пристрасть. Гаррі став ловцем ґрифіндорської квідичної команди з перших днів навчання у Гоґвортсі. А ще він мав "Вогнеблискавку" — найкращу в світі спортивну мітлу.
— Продули Трансільванії з рахунком 10:390, — понуро буркнув Чарлі. — Жахлива гра. А тоді ще Валлія програла Уґанді, а Люксембург роздовбав Шотландію.
Містер Візлі вичаклував свічки, щоб освітити присмерковий сад, і всі перейшли до десерту — домашнього полуничного морозива. Коли його доїли, над столом уже літали нетлі, а тепле повітря просякло пахощами трави. Відчуваючи ситість і спокій, Гаррі спостерігав за гномами, що гасали в трояндових кущах і реготали мов навіжені, тікаючи від Криволапика.
Рон пересвідчився, що решта родини захоплена розмовою, і тихесенько спитав у Гаррі:
— Ти останнім часом чув щось від Сіріуса?
Герміона озирнулася й прислухалася.
— Так, — ледь чутно відповів Гаррі, — двічі. З ним, здається, все гаразд. Я йому позавчора написав листа. Може, він пришле відповідь, поки я ще тут.
Він раптом пригадав, чому саме вирішив написати Сіріусові. Якусь мить уже готовий був розповісти Ронові й Герміоні, як йому болів шрам, і про сон, через який прокинувся... але не захотів тривожити їх саме зараз, коли відчував таку втіху і спокій.
— Дивіться, котра вже година, — вигукнула зненацька місіс Візлі, зиркнувши на свій годинник. — Вам усім давно вже час спати, адже, щоб устигнути на Кубок, треба буде прокинутися ранесенько. Гаррі, можеш залишити свій список мені, і я завтра на алеї Діаґон усе тобі куплю. Мені вже всі віддали свої списки. Після Кубка світу ви можете не встигнути. Минулого разу матч тривав п'ять днів.
— Ого... може, й тепер так буде! — захопився Гаррі.
— Боронь Боже, — звів очі до неба Персі. — Страшно подумати, що станеться з шухлядою для вхідних листів, якщо мене п'ять днів не буде на роботі.
— А що, Персику? Знову хтось підкине туди драконячих какульок? — вишкірився Фред.
— То був зразок добрива з Норвегії! — густо почервонів Персі. — То було не для образи!
— Для образи, — прошепотів Фред Гаррі, коли вони підводилися зза столу. — То ж ми йому прислали.

— РОЗДІЛ ШОСТИЙ —
Летиключ

Гаррі здалося, що він навіть очей склепити не встиг, а його вже почала будити місіс Візлі.
— Пора вставати, любий Гаррі, — прошепотіла вона й пішла будити Рона.
Гаррі намацав окуляри, надів їх і сів у ліжку. Надворі було ще темно. Коли мати почала торсати Рона, той забурмотів щось нерозбірливе. Зпід ковдр на сусідніх із Гаррі ліжках вигулькнули дві розкуйовджені голови.
— Що, вже час? — спитав Фред. Язик у нього заплітався.
Вони мовчки одяглися — такі сонні, що й розмовляти не могли. Позіхаючи й потягуючись, рушили вниз, на кухню.
Місіс Візлі щось мішала у великому баняку на плиті, а містер Візлі сидів за столом і ще раз перевіряв купку великих пергаментних квитків. Коли зайшли хлопці, він розвів руки в боки, демонструючи свій одяг. На ньому був джемпер для гри в гольф і старезні джинси, трохи завеликі й тому підперезані широким шкіряним паском.
— Що думаєте? — нетерпляче спитав він. — Нас же не повинні впізнати... Гаррі, чи я схожий на маґла?
— Так, — посміхнувся Гаррі, — цілком.
— А де Білл, Чарлі і Пер... Пер... Персі? — поцікавився Джордж, з усієї сили позіхаючи.
— Вони вирішили туди явитися, — сказала місіс Візлі, ставлячи на стіл великий баняк, з якого почала накладати в миски вівсянку. — Щоб іще трохи поспати.
Гаррі знав, що явлення — дуже складна процедура. Вона означала зникнення в одному місці й майже негайне виникнення в іншому.
— То вони ще й досі в ліжку? — сварливо буркнув Фред, підсовуючи до себе миску з вівсянкою. — А чому нам не можна являтися?
— Бо ви для цього ще замолоді і не склали іспиту, — відрубала місіс Візлі. — А де ж дівчата?
Вона швиденько вийшла з кухні і задріботіла по сходах.
— Треба складати іспит з явлення? — здивувався Гаррі.
— О, так, — відповів містер Візлі, надійно ховаючи квитки в задній кишені джинсів. — Відділ магічного транспортування днями оштрафував одну пару за явлення без ліцензії. Являтися нелегко і, якщо це виконати неналежним чином, то можуть виникнути ускладнення. Скажімо, та пара, про яку я згадав, узяла й половнулася.
Усі здригнулися, крім Гаррі.
— Ее... половнулася? — перепитав він.
— Тобто загубили половину самих себе, — пояснив містер Візлі, додаючи до каші кілька ложок меляси. — Тож зрозуміло, що вони застрягли. Не могли зрушити ні назад ні вперед. Мусили чекати рятунку від групи скасування випадкових чарів. Стільки паперів довелося оформляти, скажу вам! А як же було тим маґлам, що побачили загублені частини тіл...
Гаррі раптом уявив собі пару ніг та око, що лежать, покинуті, на бруківці Прівітдрайв.
— Вони вціліли? — спитав він, здригнувшись.
— Аа, так, — буденно відповів містер Візлі. — Проте на них наклали великий штраф, тож навряд чи їм найближчим часом захочеться повторити свої подвиги. З явленням легковажити не можна. Навіть серед дорослих чарівників багато хто не хоче за нього братися. Надають перевагу мітлам — повільніше, зате безпечніше.
— Але Білл, Чарлі й Персі вміють це робити?
— Чарлі мусив складати іспит двічі, — вишкірився Фред. — 3 першої спроби в нього нічого не вийшло — явився на п'ять миль південніше запланованого місця, звалився прямо на голову якійсь бідолашній бабусі, що йшла в магазин.
— Але з другого разу він склав, — втрутилася місіс Візлі, що саме повернулася на кухню, де всі щиро сміялися.
— Персі склав іспит щойно два тижні тому, — додав Джордж. — Відтоді він щоранку являється на кухні — просто так, для перевірки.
У коридорі почулися кроки, й на кухню зайшли Герміона та Джіні, обидві бліді й невиспані.
— Навіщо нас так рано розбудили? — Джіні, потираючи очі, сіла за стіл.
— Нам далеченько йти, — пояснив містер Візлі.
— Йти? — перепитав Гаррі. — Ми що, на Кубок світу підемо пішки?
— Ніні, то дуже далеко, — усміхнувся містер Візлі. — Але частину дороги доведеться пройти. Просто чарівникам дуже важко збиратися великими групами, не привертаючи маґлівської уваги. Навіть за найсприятливіших умов ми під час подорожей маємо бути вельми обачними, а що вже казати про таку величезну подію, як Кубок світу з квідичу...
— Джордже! — раптом крикнула місіс Візлі, й усі аж підскочили.
— Що? — озвався Джордж невинним тоном, який, однак, нікого не міг обманути.
— Що то в тебе в кишені?
— Нічого!
— Не бреши мені!
Місіс Візлі спрямувала чарівну паличку на Джорджеву кишеню й вигукнула "Акціо!"
Кілька дрібних барвистих предметів вилетіло з кишені. Джордж хотів було їх упіймати, та не встиг, і вони опинилися прямо в простягненій долоні місіс Візлі.
— Ми ж тобі веліли їх знищити! — обурилася місіс Візлі, демонструючи всім ірискиязикодризки. — Ми ж тобі казали їх повикидати! Ану, вивертайте кишені! Обидва!
Сцена була не з приємних. Близнюки вочевидь намагалися потай винести з дому якомога більше ірисок, тож місіс Візлі, щоб їх виявити, мусила вдатися до замовляннявикликання.
— Акціо! Акціо! Акціо! — вигукувала вона, й іриски вилітали з найнесподіваніших місць, скажімо, з підкладки Джорджевої куртки або з манжетів Фредових штанів.
— Ми цілих півроку їх розробляли! — кричав Фред матері, котра викидала іриски.
— Гарно ж ви змарнували півроку! — верещала у відповідь вона. — Не дивно, що ви отримали так мало СОВ!
Отож, коли вони виходили з дому, атмосфера була далека від доброзичливої. Місіс Візлі все ще була сердита, коли цілувала містера Візлі в щоку, а близнюки взагалі з нею не попрощалися — мовчки натягли на спини наплічники й рушили до дверей.
— Гарно відпочивайте, — побажала всім місіс Візлі, — і будьте чемні, — гукнула вона вслід близнюкам, але ті навіть не озирнулися. — Я відішлю Білла, Чарлі й Персі приблизно опівдні, — сказала місіс Візлі містерові Візлі, що вийшов на темне подвір'я разом з Гаррі, Роном, Герміоною та Джіні.
Було прохолодно, і в небі ще висів місяць. Про наближення світанку свідчила хіба що невиразна зеленава смужка на обрії праворуч від них. Гаррі, уявляючи тисячі чарівників, що поспішають зараз на Кубок світу з квідичу, намагався не відставати від містера Візлі.
— А як же всі добираються туди непомітно для маґлів? — поцікавився він.
— Це великий клопіт для організаторів, — зітхнув містер Візлі. — Біда в тому, що на Кубок світу з'їжджається близько ста тисяч чарівників, і ми, звичайно, не маємо такого великого зачарованого місця, щоб усіх розмістити. Маґли не скрізь можуть проникнути, але ж як запхнути сто тисяч чаклунів, скажімо, на алею Діаґон чи на платформу дев'ять і три чверті? Тому нам треба було знайти велике пустище і вжити якомога більше заходів антимаґлівської безпеки. Все міністерство працювало над цим кілька місяців. Насамперед, зрозуміло, треба було скласти графік прибуття. Ті, що купили найдешевші квитки, мають прибувати за два тижні до початку. Дехто прибуває маґлівським транспортом, але кількість таких осіб обмежена, бо не можна перевантажувати їхні автобуси й поїзди — не забувай, чарівники з'їжджаються з цілого світу. Дехто вдається до процедури явлення, але для них необхідно підготувати безпечні місця якнайдалі від маґлівських очей. Там поблизу є один якраз для цього придатний лісочок. Для тих, хто не хоче чи не вміє являтися, ми використовуємо летиключі. Це предмети, за допомогою яких у заздалегідь домовлений час можна переправити чаклуна з одного місця в друге. Якщо потрібно, можна транспортувати навіть великі групи. У Британії розміщено в певних місцях двісті таких летиключів. Найближчий до нас — на вершині гори Горностаєва Голова. Туди ми, власне, й прямуємо.
Містер Візлі показав уперед, на велику чорну гору, Що здіймалася за селом.
— А які предмети можуть бути летиключами? — поцікавився Гаррі.
— Та які завгодно, — відповів містер Візлі. — Головне, щоб маґлам не кортіло їх підняти й погратися... щоб усі вважали їх за непотріб, за сміття...
Вони пленталися до села темною вогкою стежкою, і тишу порушували тільки їхні кроки. Коли проходили селом, небо почало поволі яснішати, і з чорного стало темносинім. Руки й ноги в Гаррі мерзли. Містер Візлі поглядав на годинник.
Коли почали видиратися на Горностаєву Голову, вже було не до розмов — не вистачало дихання, а ноги часто провалювались у заячі нори й ковзали по густій темній траві. Кожен подих озивався Гаррі болем у грудях, а ноги судомило — аж нарешті вони дісталися верхівки.
— Ух, — захекано видихнув містер Візлі. Він зняв окуляри і витер їх светром. — Ми прийшли досить рано... маємо ще десять хвилин...
Герміона вилізла на гору остання, хапаючись за бік.
— Тепер треба знайти летиключ, — сказав містер Візлі, знову нап'ялюючи окуляри й роззираючись по землі. — То не буде щось велике... шукаймо...
Усі розійшлися шукати. Не минуло й кількох хвилин, як застигле повітря розітнув крик.
— Сюди, Артуре! Сюди, сину, ми знайшли!
З другого боку гори на тлі зоряного неба вимальовувалися дві високі постаті.
— Амосе! — вигукнув містер Візлі, усміхнувся й попростував до того чоловіка, що, власне, й кричав. Усі подалися за ним.
Містер Візлі потис руку рум'янощокому чарівникові з бурою щетинистою бородою. У другій руці той тримав старого запліснявілого черевика.
— Це Амос Діґорі, — відрекомендував його містер Візлі. — Працює у відділі контролю за магічними істотами. Ви, мабуть, знаєте його сина Седрика?
Седрик Діґорі — надзвичайної вроди сімнадцятирічний юнак — у Гоґвортсі був капітаном і ловцем квідичної команди гафелпафського гуртожитку.
— Привіт! — оглянув усіх Седрик.
Усі теж привіталися з ним, окрім Фреда й Джорджа, котрі недбало кивнули головою. Вони ще не забули, як Седрик торік виграв у ґрифіндорців у першому ж матчі.
— Довго йшли, Артуре? — запитав Седриків батько.
— Та не дуже, — відповів містер Візлі. — Ми мешкаємо з того боку села. А ви?
— Мусили вставати о другій, правда, Сед? Скажу чесно — я буду радий, коли він нарешті складе іспит з явлення. Однак... чого нарікати... це ж Кубок світу з квідичу, за нього не шкода й торби ґалеонів — хоч квитки приблизно стільки ж і коштують. Та нічого, я ще непогано викрутився... — Амос Діґорі доброзичливо глянув на братів Візлів, на Гаррі, Герміону і на Джіні. — Це все твої, Артуре?
 
Наші Друзі: Новини Львова