Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 27 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Казка

Гаррі Поттер і Келих Вогню

Переглядів: 86306
Додано: 08.05.2007 Додав: Р0М@ННь0  текстів: 4
Hi 2 Рекомендую 1 Відгуки 0
— Дракони, — швидко повторив Гаррі, бо професор Флитвік міг щомиті визирнути з класу — подивитися, де Седрик. — Їх четверо, по одному на кожного з нас, і ми повинні повз них проскочити.
Седрик не зводив з нього погляду. Гаррі побачив у сірих Седрикових очах переляк — такий самий, як і той, що після суботньої ночі охопив і його.
— Це точно? — неголосно перепитав Седрик.
— Абсолютно, — підтвердив Гаррі. — Я сам їх бачив.
— А як ти довідався? Ми ж не повинні були знати...
— Не має значення, — квапливо відповів Гаррі. Він знав, що Геґрідові буде непереливки, якщо сказати правду. — Але я це знаю не один. Флер із Крумом також знають, бо Максім і Каркароф теж бачили драконів.
Седрик випростався, тримаючи в руках заляпані чорнилом пера, пергамент та книжки, а роздертий портфель звисав у нього з плеча. Він глянув на Гаррі, і в очах його з'явився подив, ба навіть підозра.
— Чому ти мені це розповів? — спитав він.
Гаррі спантеличено глянув на нього. Він був певний, що Седрик такого б не питав, якби сам побачив драконів. Гаррі не побажав би й найгіршому ворогу зустрітися з тими потворами без підготовки... ну, хіба що Мелфоєві та Снейпу..
— Бо так буде справедливо, — відповів він Седрикові. — Тепер ми всі знаємо... Ми всі в рівних умовах.
Седрик і далі поглядав на нього з деякою підозрою. І тут Гаррі почув за спиною знайомий цокіт. Озирнувся й побачив Дикозора Муді, що виходив з сусіднього класу.
— Іди за мною, Поттере, — прохрипів він. — Діґорі, йди на урок.
Гаррі стривожено глянув на Муді. Невже він їх почув? — Ее... пане професоре, я маю бути на гербалогії...
— Нічого страшного, Поттере. У мій кабінет, будь ласка...
Гаррі рушив за ним, не знаючи, що на нього чекає. А якщо Муді захоче знати, як саме він довідався про драконів? Чи Муді піде до Дамблдора й розповість про Геґріда, чи просто перетворить Гаррі на тхора? Мабуть, у личині тхора легше буде проскочити повз дракона, — тупо подумав Гаррі, — він буде такий маленький, такий непомітний з висоти п'ятнадцяти метрів...
Гаррі зайшов услід за Муді в його кабінет. Муді зачинив двері й повернувся до Гаррі, втупившись у нього і нормальним, і магічним оком.
— Поттере, ти щойно вчинив дуже шляхетно, — тихо сказав Муді.
Гаррі не знав, що й казати. Такої реакції він не сподівався.
— Сідай, — звелів Муді, і Гаррі сів, озираючись довкола.
Він бував у цьому кабінеті двічі, ще за попередніх його господарів. За часів професора Локарта стіни були обклеєні променисто усміхненими фотографіями самого Локарта, що підморгували відвідувачам. Коли ж тут господарював Люпин, то найімовірніше було побачити тут екземпляр якоїсь дивовижної темної істоти, яку він роздобув для вивчення на своїх уроках. А тепер у кабінеті було безліч надзвичайно дивних предметів, що їх, на думку Гаррі, Муді використовував ще тоді, як був аврором.
На письмовому столі стояло щось подібне до великої надтріснутої скляної дзиґи. Гаррі відразу розпізнав, що то стервоскоп, бо в нього самого була така штучка, хоч і значно менша. В куточку на маленькому столику стояв якийсь предмет, схожий на страшенно покручену золоту телеантену. Вона ледь чутно гула. На протилежній від Гаррі стіні висіло нібито дзеркало, хоч у ньому нічого й не відображалося. Натомість там рухалися якісь темні й розмиті постаті.
— Що, подобаються мої детектори темряви? — спитав Муді, який пильно стежив за Гаррі.
— А що це таке? — поцікавився Гаррі, вказуючи на покручену золоту антену.
— Сенсор таємниць. Вібрує, коли вловлює якусь брехню або приховування... хоч тут він, звісно, непридатний — забагато перешкод: учні тільки те й роблять, що прибріхують, чому вони не виконали домашні завдання... Гуде постійно, відколи я тут. Я й стервоскоп мусив одімкнути, бо він свистів, не стихаючи. Він надзвичайно чутливий, уловлює сигнали в радіусі півтора кілометра. Зрозуміло, прилад повідомляв не тільки про учнівські витівки, — додав він з гарчанням.
— А дзеркало навіщо?
— О, це Зловороже Люстерко. Бачиш, як вони там підкрадаються? Я в безпеці, поки бачу білки їхніх очей. А після того вже я відкриваю свою скриню.
Він шорстко реготнув і показав на велику скриню під вікном. Там було сім замкових шпарин у ряд. Гаррі зацікавився, що ж там усередині, але наступне питання Муді негайно змусило його про це забути.
— То що... довідався вже про драконів?
Гаррі завагався. Йому стало боязко — але ж він не сказав Седрикові, то й Муді не скаже, що Геґрід порушив правила.
— Усе гаразд, — обізвався Муді, сідаючи й зі стогоном простягаючи свою дерев'яну ногу. — Тричаклунський турнір завжди був пов'язаний з шахрайством.
— Я не шахрував, — різко заперечив Гаррі. — Я довідався про це випадково.
Муді посміхнувся. — Хлопче, я ж тебе не звинувачував. Я з самого початку сказав Дамблдорові, що хоч яким би шляхетним він був, ті старі пройдисвіти Каркароф та Максім не віддячать йому взаємністю. Вони розкажуть своїм чемпіонам усе, що пронюхають. Вони прагнуть перемоги. Хочуть подолати Дамблдора. Бажають довести, що він звичайна людина.
Муді хрипко зареготав, а його магічне око так стрімко закрутилося, що Гаррі аж у голові замакітрилось.
— То ти вже маєш якісь ідеї, як пройти повз дракона? — поцікавився Муді.
— Не маю, — зізнався Гаррі.
— Я тобі нічого казати не збираюся, — хрипко мовив Муді. — В мене улюбленців нема. Дам тобі лише одну добру загальну пораду. Насамперед — використовуй свої переваги.
— Я не маю жодних переваг, — вирвалося в Гаррі, перш ніж він устиг себе зупинити.
— Перепрошую, — прогарчав Муді, — якщо я згадав про твої переваги, то ти їх маєш. Подумай. Що тобі вдається найкраще?
Гаррі спробував зосередитися. Що йому вдається найкраще? Ну, це легко...
— Квідич, — невесело буркнув він, — та що це допоможе...
— Правильно, — погодився Муді, дуже пильно на нього дивлячись. Його магічне око було майже незворушне. — Як я чув, ти дуже добре літаєш.
— Так, але... — Гаррі глянув на нього. — Мітлу мати не дозволено, тільки чарівну паличку...
— Друга частина моєї загальної поради, — голосно перебив Муді, — це використання простенького закляття, яке дасть тобі те, що потрібно.
Гаррі глянув на нього, не розуміючи. Що ж йому потрібно?
— Давай, хлопче... — прошепотів Муді. — Склади все докупи... це ж нескладно...
І тут до нього дійшло. Він дуже добре літав. Треба проскочити повз дракона в повітрі. Для цього буде потрібна його "Вогнеблискавка". А щоб здобути "Вогнеблискавку", треба...
— Герміоно, — прошепотів Гаррі за десять хвилин, коли прибіг у третю оранжерею й попросив у професорки Спраут пробачення за спізнення. — Герміоно... мені потрібна твоя допомога.
— Гаррі, а що ж я весь час намагаюся робити? — прошепотіла вона у відповідь, стурбовано округливши очі зза куща трясучки, який підрізала.
— Герміоно, до завтра я мушу навчитися вживати замовляннявикликання.

* * *

Отож вони взялися за роботу. Замість обіду пішли У вільний клас, де Гаррі з усієї сили намагався примусити різні предмети летіти до нього через усю кімнату. Йому це ніяк не вдавалося. Книжки й пера зупинялися на півдорозі й каменем падали на підлогу.
— Зосередься, Гаррі, зосередься...
— А що ж я роблю? — розсердився Гаррі. — Але в моїй голові весь час вигулькує той чортів дракон... Ну добре, ще одна спроба...
Він хотів пропустити урок віщування, щоб і далі тренуватися, однак Герміона навідріз відмовилася пожертвувати заради цього своєю числомагією, а залишатися тут без неї не було сенсу. Тому Гаррі мусив витримати цілу годину пророцтв професорки Трелоні, котра півуроку розповідала, що теперішня позиція Марса щодо Сатурна загрожує раптовою насильницькою смертю людям, народженим у липні.
— Ну, принаймні добре, — не стримався й сказав на весь голос Гаррі, — що все відбудеться швидко, бо я не люблю мучитися.
Якусь мить здавалося, що Рон отот розрегочеться. Уперше за багато днів він навіть глянув Гаррі у вічі, але Гаррі ще й досі був надто на нього ображений і не відреагував. Решту уроку він під столом намагався заманювати чарівною паличкою до себе різні маленькі предмети. Один раз прямо в долоню йому залетіла муха, хоч він точно й не знав, чи це сталося завдяки його чарам, чи через дурість мухи.
Після віщування він над силу повечеряв, а тоді знову пішов з Герміоною в порожній клас, одягши плащаневидимку, щоб не потрапити на очі вчителям. Вони тренувалися аж до півночі. Залишилися б і на довше, але тут з'явився Півз і, вдаючи, що Гаррі жбурляє в нього різні предмети, почав кидатися стільцями. Гаррі й Герміона поспіхом вискочили з класу, поки грюкання й галас не привернули уваги Філча, й побігли назад до ґрифіндорської вітальні, що була вже, на щастя, порожня.
О другій ночі Гаррі стояв біля каміна, а біля нього чого лише не було: книжки, пера, кілька перекинутих стільців, старий комплект плюйкамінців та Невілова жабка Тревор. Лише тепер Гаррі нарешті оволодів замовляннямивикликаннями.
— Гаррі, це вже краще. Набагато краще, — зраділа втомлена, але щаслива Герміона.
— Тепер ми знаємо, що робити, коли наступного разу мені не вдаватимуться чари, — сказав Гаррі, кидаючи Герміоні словник стародавніх рун і готуючись до нової спроби, — треба налякати мене драконом. Тааак... — він уже вкотре підняв чарівну паличку. — Акціо словник!
Важка книга вирвалася з Герміониних рук, перелетіла через усю кімнату, і Гаррі її впіймав.
— Гаррі, ти навчився! — захоплено вигукнула Герміона.
— Головне, щоб мені це вдалося завтра, — сказав Гаррі. — "Вогнеблискавка" буде набагато далі, ніж оці всі речі. Вона — в замку, а я — надворі...
— Це не має значення, — запевнила Герміона. — Якщо ти посправжньому, щосили зосередишся, то все буде гаразд. Але, Гаррі, час уже спати... тобі треба добре виспатись...

* * *

Гаррі того вечора так зосередився на вивченні замовляньвикликань, що навіть забув про свій пекельний страх. Але на ранок його знову охопила паніка. У школі панувала атмосфера страшенної напруги і хвилювання. Уроки мали закінчитися опівдні, щоб учні мали час посхолитися до загороди з драконами — хоч вони, зрозуміло, ще не знали, що їх там чекає.
Гаррі мав дивне відчуття відірваності від усіх, хто був довкола, незалежно, чи бажали йому успіху, чи сичали вслід: "Поттере, ось візьми, золотко, носову хустинку". Нерви в нього були на грані зриву, і він не був певний, чи зуміє себе опанувати, коли його приведуть до драконів...
Час поводився дуже химерно, не плинучи, а мовби стрибаючи великими стрибками. Однієї миті Гаррі сидів на першому уроці з історії магії, а наступної — вже йшов на обід... і ось... (а де ж подівся цілий ранок? де поділися останні години без драконів?). До нього у Великій залі наближалася професорка Макґонеґел. Усі дивилися на них.
— Поттере, чемпіонам пора вже виходити... вам треба готуватися до першого завдання.
— Добре, — пробелькотав, устаючи, Гаррі. Його виделка з брязкотом упала на тарілку.
— Гаррі, щасливо! — прошепотіла Герміона. — Все буде гаразд!
— Так, — відповів Гаррі якимось чужим голосом.
Він вийшов з Великої зали разом з професоркою Макґонеґел. Вона також була сама не своя. Правду кажучи, виглядала вона не менш стривожено, аніж Герміона. Вивівши Гаррі кам'яними сходами на холодне листопадове повітря, професорка поклала йому на плече руку.
— Головне — не боятися, — порадила вона. — Головне — не розгубитися... Поруч будуть чарівники, вони втрутяться, коли щось піде не так... Намагайся показати все, на що здатний, і ніхто тобі нічого не закине... З тобою все гаразд?
— Так, — почув Гаррі свою відповідь ніби збоку. — Так, усе гаразд.
Вона вела його узліссям до того місця, де стояли дракони, проте, коли вони підійшли до дерев, за якими мала б уже виднітися загорода, Гаррі побачив, що за деревами, приховуючи драконів, стоїть шатро.
— Поттере, ти маєш зайти в шатро разом з іншими чемпіонами, — сказала дещо тремтячим голосом професорка Макґонеґел, — і чекати своєї черги. Там уже є містер Беґмен... він ознайомить вас із... із процедурою... Бажаю успіху.
— Дякую, — озвався Гаррі безбарвним, відсутнім голосом. Вона залишила його біля входу в шатро. Гаррі зайшов усередину.
В кутку на низенькому дерев'яному ослінчику сиділа Флер Делякур. Від її звичної незворушності не лишилося й сліду: вона була бліда і вкрита холодним потом. Віктор Крум здавався ще похмурішим, ніж завжди. Гаррі припустив, що таким чином він демонструє свої міцні нерви. Седрик міряв кроками шатро. Коли увійшов Гаррі, Седрик йому ледьледь усміхнувся, і Гаррі всміхнувся у відповідь, хоч це було й нелегко, бо м'язи його обличчя мовби забули, як це робити.
— Гаррі! Ти вже тут! — радісно вигукнув Беґмен, побачивши його. — Заходь, заходь! Будь як удома!
Беґмен в оточенні блідих чемпіонів здавався якимось неприродно роздутим карикатурним персонажем. Він знову був одягнутий у стару свою форму команди "Оси з Озборна".
— От ми всі й зібралися... можна починати! — весело промовив Беґмен. — Коли зійдуться глядачі, я кожному з вас даватиму оцю торбинку, — він потрусив перед ними невеличким мішечком з багряного шовку, — з якої ви дістанете маленьку модель тієї істоти, з якою маєте зустрітися! Там є всілякі... ее... різновиди, розумієте. Ще я мушу вам сказати... ну, так... ваше завдання — здобути золоте яйце!
Гаррі озирнувся. Седрик кивнув головою, показуючи, що зрозумів Беґменові слова, і знову почав міряти кроками шатро. Обличчя в нього було зеленкувате. Флер Делякур і Крум узагалі ніяк не відреагували. Може, вони боялися, що їх знудить, якщо відкриють рота, бо Гаррі відчував себе саме так. Але ж вони принаймні пішли на це добровільно...
І ось уже було чути, як повз шатро тупотять сотні ніг, лунають збуджені розмови, сміх і жарти... Гаррі почувався таким відірваним від цієї юрби, ніби він був з іншої планети. Аж тут — Гаррі здалося, що не минуло й частки секунди — Беґмен розв'язав багряну шовкову торбинку.
— Спочатку дами, — подав він її Флер Делякур.
Флер засунула тремтячу руку в торбинку й витягла крихітну, але досконалу модель дракона — зелену валлійку. На шиї в неї висів номерок "два". Судячи з того, що Флер анітрохи не здивувалася й була налаштована цілком рішуче, Гаррі зрозумів, що не помилився: мадам Максім про все її попередила.
Те саме стосувалося й Крума. Він витяг яскравочервону китайську метеорку. Та мала на шиї номер "три". Крум навіть не зморгнув, а тільки втупився в землю.
Седрик запхав руку в торбинку й добув сіроголубу шведську короткорилку з номером "один" на шиї. Знаючи вже, що там залишилося, Гаррі засунув руку в торбинку і витяг звідти угорську рогохвістку — номер "чотири". Драконка розправила крила й вищирила до Гаррі свої манісінькі ікла.
— Ну, от і все! — вигукнув Беґмен. — Кожен з вас дістав собі свого дракона, а також порядковий номер, згідно з яким ви рушатимете на зустріч з ним, зрозуміло? За мить я вас покину, бо маю коментувати змагання. Містер Діґорі, ваш номер перший. Після свистка йдіть у загороду. Ясно? І ще... Гаррі... можна з тобою перекинутися словом? Надворі?
— Ее... так, — безбарвно вимовив Гаррі, підвівся і вийшов з шатра за Беґменом. Той одвів його вбік до дерев, а тоді глянув на нього побатьківському.
— Гаррі, ти добре почуваєшся? Я можу тобі чимось допомогти?
— Що? — перепитав Гаррі. — Я... ні, нічого не треба.
— Маєш якийсь план? — неголосно й змовницьки спитав Беґмен. — Бо, якщо хочеш, можу тебі дещо підказати. Тобто, — ще тихіше пробурмотів Беґмен, — ти ж тут у гіршому за них становищі... а я міг би посприяти...
— Ні, — так різко заперечив Гаррі, що це, мабуть, прозвучало дуже нечемно. — Ні... я... я вирішив, що маю робити. Дякую.
— Гаррі, ніхто ж не довідається, — підморгнув Беґмен.
— Не треба, все гаразд, — відмовився Гаррі, дивуючись, чому він таке говорить, якщо насправді йому було погано, як ніколи. — Я розробив план, я...
Звідкілясь пролунав свисток.
— О, Господи, мушу бігти! — тривожно вигукнув Беґмен і побіг.
Гаррі пішов до шатра й побачив, як з нього виходить Седрик, ще зеленіший, ніж був. Гаррі хотів побажати йому успіху, але спромігся видобути з себе лиш якесь хрипке мугикання.
Він зайшов усередину до Флер і Крума. За якусь мить вони почули, як заревіла юрба, а це означало, що Седрик зайшов у загороду й опинився там вічнавіч з живим двійником своєї моделі...
Сидіти тут і прислухатися було гірше, ніж Гаррі міг собі уявити. Юрба закричала... заверещала... затамувала дихання, мов якась велика багатоголова істота, реагуючи на дії Седрика, що намагався пройти повз шведську короткорилку. Крум і далі не підводив погляду з землі. Тепер уже Флер почала крокувати в шатрі, як це робив раніше Седрик. А Беґменові коментарі створювали ще гірше, набагато гірше враження... У Гарріній голові виникали жахливі картини, коли він чув: — Ооой, ще б трохи — і все! Ще б трішечки... Це занадто ризиковано! Ого!... Розумний хід — шкода тільки, що не вдався!
Минуло хвилин з п'ятнадцять, і Гаррі почув оглушливе ревіння, що могло означати лише одне: Седрик проминув свою драконку й заволодів золотим яйцем.
— Дуже добре! — заверещав Беґмен. — А тепер — оцінки суддів!
Проте він не оголосив їх. Мабуть, подумав Гаррі, судді просто підняли вгору таблички з оцінками і показали їх глядачам.
— Один уже закінчив, попереду ще троє! — заревів Беґмен, коли знову пролунав свисток. — Прошу вас, міс Делякур!
Флер тремтіла з голови до ніг. Гаррі відчув до неї більшу симпатію, ніж досі, дивлячись, як вона виходить з шатра, високо піднявши голову й стискаючи в руках чарівну паличку. Вони лишилися з Крумом удвох. Стояли в протилежних кінцях шатра і не дивилися один на одного.
І почалося знов те саме... — Ой, не думаю, що це було мудро! — чулися радісні вигуки Беґмена. — Ой... ще б трохи! Тепер обережно... О Боже, а я вже подумав, що це все!
Минуло десять хвилин, і Гаррі почув, як знову в юрбі вибухли оплески... Флер, мабуть, також досягла успіху. Все стихло, коли показували оцінки... Нові оплески... І ось свисток пролунав утретє.
— А тепер зустрічайте містера Крума! — вигукнув Беґмен, і Крум почалапав назовні, залишивши Гаррі на самоті.
Гаррі набагато сильніше, ніж досі, відчував власне тіло. Чітко усвідомлював, як калатає в грудях серце, як тремтять зі страху пальці... і водночас йому здавалося, що він дивиться на себе збоку, бачить стіни шатра, чує, ніби здалеку, ревіння юрби...
— Дуже сміливо! — закричав Беґмен, а Гаррі почув, як жахливо й пронизливо закричала китайська метеорка, а глядачі як один затамували подих. — Він демонструє велику відвагу... і... так, яйце у нього в руках!
Оплески струснули морозне повітря, неначе хтось розбив скло. Крум закінчив — зараз настане черга Гаррі.
Він устав, відзначивши мимохіть, що ноги в нього мовби зроблені з зефіру. Зачекав. А тоді почув свисток. Вийшов з шатра, а страх здіймався в ньому дев'ятим валом. І ось він уже крокував повз дерева до прогалини в загороді.
Бачив усе перед собою, ніби в кольоровому сні. Сотні облич дивилися на нього з трибун, вичаклуваних на тому самому місці, де зовсім недавно він стояв. А в самій загороді сиділа на гнізді з яйцями угорська рогохвістка. Крила її були напівскладені, а лиховісні жовті очі втупилися в нього. Монстровидна луската чорна ящірка гупала своїм шпичастим хвостом, залишаючи на землі глибокі вибоїни. Юрба оглушливо галасувала, та чи доброзичливо, чи ні, Гаррі не знав і не хотів знати. Треба було робити те, що він мусив зробити... цілком і повністю зосередитися на своєму єдиному шансі...
Гаррі підняв чарівну паличку.
— Акціо Вогнеблискавка! — закричав він.
Він чекав, благаючи про допомогу усіма фібрами свого тіла... якщо не вийде... якщо вона не з'явиться... Здавалося, що він дивиться на все крізь мерехтливу прозору пелену, мовби крізь спекотне марево, від якого загорода й сотні облич навколо химерно розпливалися...
 
Наші Друзі: Новини Львова