Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Казка

Гаррі Поттер і Келих Вогню

Переглядів: 86076
Додано: 08.05.2007 Додав: Р0М@ННь0  текстів: 4
Hi 2 Рекомендую 1 Відгуки 0
— Неймовірно! — пробурмотів він, стискаючи Гарріну руку. — Просто надзвичайно! Панове... панночко, — додав він, підходячи до каміна й звертаючись до трьох чемпіонів. — Дозвольте відрекомендувати. .. хоч як це й химерно звучить... четвертого Тричаклунського чемпіона!
Віктор Крум випростався. Його насуплене обличчя ще більше спохмурніло, коли він глянув на Гаррі. Седрик напружено міркував, поглядаючи то на Беґмена, то на Гаррі, ніби не був певний, що правильно почув. А от Флер Делякур змахнула волоссям, усміхнулася й сказала:
— Дьюже смішьний жагт, містеге Б'еґмен.
— Жарт? — повторив збентежено Беґмен. — Та ні, аж ніяк! Келих Вогню щойно викинув Гарріне ім'я!
Крум трохи насупив свої густі брови. Седрик і далі мав чемнорозгублений вигляд.
Флер насупилася. — Алє ж тут явна п'омилька, — зневажливо кинула вона Беґменові. — Він не може змагатисья. Він є дьюжє мольодий.
— Так... це дивовижно, — зізнався Беґмен, потираючи своє гладеньке підборіддя й усміхаючись до Гаррі. — Але ж ви знаєте, що вікові обмеження були запроваджені щойно цього року, як додатковий захід безпеки. А якщо його ім'я вилетіло з Келиха... то я гадаю, що на цьому етапі вже не можна відмовлятися... такі правила, ви вже зобов'язані... Гаррі просто мусить докласти всіх зусиль, щоб...
Знову відчинилися двері за їхніми спинами, і зайшла велика група людей: професор Дамблдор, містер Кравч, професор Каркароф, мадам Максім, професорка Макґонеґел та професор Снейп. Перед тим, як професорка Макґонеґел зачинила за собою двері, Гаррі почув зза них гудіння сотень голосів.
— Мадам Максім! — одразу вигукнула Флер, кинувшись до своєї директорки. — Вони кажють, шчьо цей маленькій хлопчік тежь буде змагатисья!
Хоч Гаррі й далі був немов очманілий, проте відчув роздратування. Маленький хлопчик?
Мадам Максім випросталася на весь свій вражаючий зріст. Головою вона зачепила люстру зі свічками, а її велетенські груди високо здійнялися під чорним єдвабом.
— Шчьо це все озьнач'ає, Дамбельдорр? — владно спитала вона.
— Я також хотів би це знати, Дамблдор, — додав професор Каркароф. Він холодно посміхався, а його блакитні очі скидалися на крижинки. — Два гоґвортські чемпіони? Я не пригадую, щоб школігосподареві дозволялося виставляти двох чемпіонів — чи я не дуже уважно перечитав правила?
Він коротко й гидко реготнув.
— C'est impossible, цє неможліво, — обурилася мадам Максім, тримаючи на плечі Флер свою велетенську руку з розкішними опалами на пальцях. — 'Оґвортс не може м'ати два ч'емпіони. Це н'есправедливо.
— Дамблдор, нам здавалося, що твоя вікова лінія не допускатиме до участі надто юних кандидатів, — сказав Каркароф з тією ж холодною посмішкою, а його очі стали ще крижанішими. — Інакше ми зі своїх шкіл теж би привезли значно більше кандидатів.
— Каркароф, тут, окрім Поттера, не винен ніхто, — м'яко втрутився Снейп. Його чорні очі лиховісно поблискували. — Дамблдор не винен, що Поттер надумав порушити правила. Він це робить постійно, відколи сюди прибув...
— Дякую, Северусе, — рішуче відказав Дамблдор, і Снейп замовк, хоч його очі й далі зловісно світилися зпід масного чорного волосся.
Професор Дамблдор подивився на Гаррі, а той глянув на нього, намагаючись угадати вираз його очей за окулярами, що скидалися на півмісяці.
— Гаррі, ти клав своє прізвище у Келих Вогню? — спокійно спитав Дамблдор.
— Ні, — відповів Гаррі. Він добре відчував, як пильно всі за ним стежать. Снейп буркнув щось недовірливе.
— Може, ти попросив когось зі старших учнів покласти його в Келих Вогню замість тебе? — допитувався Дамблдор, не звертаючи уваги на Снейпа.
— Ні, — палко заперечив Гаррі.
— Алє ж ясно, шчьо він брешє! — вигукнула мадам Максім. Снейп похитав головою, скрививши губи.
— Він не міг перетнути вікову лінію, — категорично сказала професорка Макґонеґел. — Я впевнена, що ніхто цього не заперечить...
— Дамбельдорр міг якось п'омілітися з тієї лінією, — знизала плечима мадам Максім.
— Це цілком можливо, — ввічливо погодився Дамблдор.
— Дамблдоре, ти ж чудово знаєш, що не помилився! — розсердилася професорка Макґонеґел. — Ну що за нісенітниця! Гаррі не міг перетнути лінію сам! Професор Дамблдор вважає, що він не вмовляв нікого зі старших учнів кинути пергамент за нього. На мою думку, це мало б вас усіх переконати!
Вона розлючено зиркнула на професора Снейпа.
— Містере Кравч... містере Беґмен, — сказав Каркароф, і голос у нього знову звучав єлейно, — ви наші... ее... неупереджені судді. Ви, звичайно, погодитесь, що все це вкрай незаконно?
Беґмен витер хустинкою своє кругле хлопчаче обличчя й зиркнув на містера Кравча, що стояв збоку від каміна; його обличчя ховалося в тіні. Вигляд він мав трохи моторошний, бо напівтемрява робила його значно старшим та ще й схожим на череп. Але заговорив він своїм звичним різким голосом. — Ми мусимо виконувати правила, а правила чітко визначають, що учні, чиї імена вилетіли з Келиха Вогню, зобов'язані брати участь у турнірі.
— Барті знає всі правила напам'ять, — засяяв Беґмен і обернувся до Каркарофа та до мадам Максім, промовляючи своїм виглядом, що справу вирішено.
— Я наполягаю, щоб інші мої учні ще раз могли подати свої кандидатури, — поставив вимогу Каркароф. Від його усмішки та єлейного голосу не лишилося й сліду, а обличчя огидно скривилося. — Ви знову поставите Келих Вогню, і будемо вкидати прізвища, поки кожна школа не матиме двох чемпіонів. Так буде справедливо, Дамблдор.
— Містере Каркароф, з цього нічого не вийде, — заперечив Беґмен. — Келих Вогню вже згас... він не загориться аж до початку наступного турніру...
— ...в якому Дурмстренґ участі не братиме! — вибухнув Каркароф. — Після всіх наших зустрічей, переговорів та компромісів я такого не сподівався! Я навіть думаю, чи не поїхати нам додому!
— Порожні погрози, Каркароф! — прогарчав біля дверей чийсь голос. — Ти вже свого чемпіона не покинеш. Він повинен змагатися. Усі вони повинні змагатися. Нерозривна магічна угода, як казав Дамблдор. Доречно, правда?
Це говорив Муді, який щойно зайшов у кімнату. Він пошкутильгав до каміна, і кожен другий його крок супроводжувався голосним цоканням.
— Доречно? — перепитав Каркароф. — Муді, щось я тебе не зрозумів.
Гаррі бачив, що він намагався сказати це бундючно, ніби слова Муді його анітрохи не стосувалися, однак його видали руки, що мимоволі стислися в кулаки.
— Невже? — неголосно мовив Муді. — Каркороф, це ж так просто. Хтось опустив у Келих Поттерове прізвище, знаючи, що він буде змушений змагатися, якщо воно звідти вилетить.
— Очевідно, хтось т'акий, хто хотів д'ати 'Оґвортсу подвійню п'еревагу! — втрутилася мадам Максім.
— Цілком з вами згоден, мадам Максім, — вклонився їй Каркароф. — Я скаржитимусь у Міністерство магії та в Міжнародну конфедерацію чаклунів...
— Якщо хтось і має підстави скаржитися, то лише Поттер, — прогарчав Муді, — але... хоч це й дивно... я ще не почув від нього ні слова...
— Чього йому скагжітись? — тупнула ногою Флер Делякур. — Він отгимав можьлівість позмагат'ися. Ось ми місьяцьями чекали, чи нас обегуть! Чєсть нашіх шкіл! Пгиз тисьячя ґалєонів — та інші за це зальюбкі віддалі б жітя!
— Можливо, дехто якраз і хоче, щоб Поттер віддав своє життя, — сказав несподівано тихо Муді.
Після цих слів запанувала напружена тиша.
Лудо Беґмен, що мав доволі стривожений вигляд, нервово похитався на ногах і сказав: — Муді, друже. .. та що ти таке говориш!
— Ми всі знаємо, що професор Муді вважає день змарнованим, якщо до обіду не розкриє шість змов з метою його вбивства, — голосно сказав Каркароф. — А тепер він, мабуть, навчає цього і своїх учнів. Дивна риса для учителя захисту від темних мистецтв. Але у вас, містере Дамблдор, очевидно, були свої причини взяти його на роботу.
— Кажете, це мені ввижається? — прохрипів Муді. — Мариться? Покласти в Келих прізвище цього хлопця могли тільки кваліфіковані чаклун чи відьма...
— А які ць'ому є д'окази? — скинула вгору величезні руки мадам Максім.
— А те, що було обдурено дуже потужний магічний предмет! — сказав Муді. — Потрібні були надзвичайно сильні чари забуття, щоб примусити Келих забути, що в турнірі беруть участь лише три школи... Я припускаю, що Поттерове прізвище вкинули під маркою якоїсь четвертої школи, для певності, що він опиниться в цій категорії одинєдиний...
— Здається, Муді, що ти багато про це думав, — холодно зауважив Каркароф, — і ця теорія дуже дотепна... хоч я колись чув, як тобі примарилося, що серед подарунків на твій день народження є підступно замасковане яйце василіска, і ти розтрощив його на друзки, перш ніж зрозумів, що то був настільний годинник. Тож ти нам вибач, якщо ми не дуже серйозно поставимося до твоїх слів...
— Є такі, що вміють обертати невинні ситуації собі на користь, — відрубав Муді погрозливим тоном. — Каркароф, мій обов'язок — розгадувати думки чорних чаклунів... і ти про це повинен пам'ятати...
— Аласторе! — сказав застережливо Дамблдор.
Гаррі на мить здивувався, до кого це він звертається, а тоді збагнув, що "Дикозор" — навряд чи справжнє ім'я Муді, який замовк, задоволено спостерігаючи за Каркарофим, чиє обличчя аж пашіло.
— Ми не знаємо, як виникла ця ситуація, — звернувся Дамблдор до всіх присутніх у кімнаті. — Але мені здається, що ми не маємо іншого вибору, як з нею змиритися. Для участі в турнірі було обрано і Седрика, і Гаррі. Отже, так воно й буде...
— Алє ж, Дамбельдорр...
— Дорога мадам Максім, якщо ви запропонуєте інший вихід, то я із задоволенням вислухаю.
Дамблдор чекав, але мадам Максім не говорила, а лиш обурено на нього дивилася. І вона була така не одна. Снейп лютував, Каркароф аж посинів зі злості. А от Беґмен був скоріше схвильований.
— То, може, почнемо? — усміхнено запропонував він, потираючи руки. — Треба ж проінструктувати наших чемпіонів. Барті, візьмеш на себе таку честь?
Містер Кравч ніби отямився з глибокої задуми.
— Так, — промовив він, — інструкції. Так... перше завдання...
Він вийшов до каміна. Зблизька він здався Гаррі хворим. Під очима мав темні кола, а його зморшкувата шкіра скидалася на тонесенький папір, чого не було під час Кубку світу з квідичу.
— Перше завдання має випробувати вашу відвагу, — сказав він Гаррі, Седрикові, Флер та Крумові, — тож ми не розкриємо вам його змісту. Сміливість перед лицем небезпеки — важлива риса чарівника... дуже важлива...
Перше завдання буде поставлене перед вами двадцять четвертого листопада за присутності всіх учнів та членів суддівської ради.
Чемпіонам не дозволяється просити й отримувати від учителів допомогу для виконання турнірних завдань. Беручись виконувати перше завдання, чемпіони будуть озброєні лише своїми чарівними паличками. Інформацію про друге завдання вони отримають після завершення першого. Враховуючи високі вимоги турніру та час, необхідний для виконання завдань, чемпіони звільняються від річних іспитів.
Містер Кравч подивився на Дамблдора. — Здається, Албусе, це все?
— Начебто, — відповів Дамблдор, трохи стурбовано поглядаючи на містера Кравча. — Барті, може, все ж переночуєш у Гоґвортсі?
— Ні, Дамблдоре, дякую, мушу повертатися в міністерство, — відмовився містер Кравч. — Зараз там дуже багато роботи, непрості часи... Я залишив замість себе молодого Везербі... він дуже захоплений роботою... аж занадто захоплений, чесно кажучи...
— То хоч зайдеш перед від'їздом на чарчину? — запропонував Дамблдор.
— Та чого ти, Барті! От я ж — лишаюся! — радісно вигукнув Беґмен. — Тут, у Гоґвортсі, таке діятиметься! Значно цікавіше, ніж у тебе на службі!
— Лудо, я так не думаю, — відказав Кравч з ноткою нетерпіння в голосі.
— Професоре Каркароф... мадам Максім... по чарочці? — запитав Дамблдор.
Але мадам Максім уже поспіхом виводила Флер з кімнати. Гаррі чув, як ідучи до Великої зали, вони поспіхом перемовлялися французькою. Каркароф кивнув головою Крумові, й вони теж вийшли, тільки мовчки.
— Гаррі, Седрику, вам уже пора до своїх спалень, — усміхнувся до них Дамблдор. — Не сумніваюся, що Ґрифіндор і Гафелпаф хочуть відсвяткувати з вами цю подію, і було б прикро позбавити їх такої чудової нагоди здійняти справжню бучу.
Гаррі зиркнув на Седрика, той кивнув, і вони вийшли. Велика зала була вже порожня. Свічки догоряли, від чого зазубрені посмішки гарбузів стали мерехтливі й моторошні.
— Виходить, — ледь усміхнувся Седрик, — ми знову будемо суперниками!
— Виходить, що так, — погодився Гаррі. Він не знав, що й казати. У голові в нього панувало цілковите безладдя, ніби там понишпорили грабіжники.
— А скажи... — промовив Седрик, коли вони зайшли у вестибюль, освітлений тепер лише смолоскипами. — Як ти поклав туди свою записку?
— Ніяк, — відповів Гаррі, дивлячись на нього. — Я нічого нікуди не клав. Це правда.
— Ага... добре, — пробелькотів Седрик. Гаррі бачив, що він йому не повірив. — Ну... до зустрічі.
Седрик не піднявся мармуровими сходами, а попрямував до дверей праворуч. Гаррі прислухався, як віддаляються його кроки, а тоді пішов угору.
Чи ще хтось, крім Рона з Герміоною, повірить йому, чи всі вважатимуть, що він сам зголосився виступати в турнірі? Та невже таке можна припускати, коли його суперники мають на три роки більшу магічну освіту, коли завдання, що стоять перед ним, не лише дуже небезпечні, а ще й виконувати їх треба буде на очах у сотень людей? Так, він мріяв про турнір... фантазував... але то був тільки жарт, звичайна безтурботна мрія... він ніколи посправжньому, серйозно не планував цього робити...
Але хтось запланував це за нього... хтось захотів, щоб він узяв участь у турнірі, і той хтось зробив усе, щоб так і сталося. Навіщо? Щоб порозважатися? Чомусь Гаррі так не думав...
А може, хтось вирішив пошити його в дурні? Так воно, мабуть, і вийде...
Але щоб його вбити? Чи не була це типова Мудівська параноя? Хіба не міг хтось просто пожартувати, підкинувши Гарріне ім'я в Келих? Невже комусь насправді захотілося його смерті?
Гаррі міг відповісти на це запитання відразу. Так, комусь дуже кортіло, щоб він помер, хтось бажав його смерті ще відтоді, як йому виповнився один рочок... Лорд Волдеморт. Але як міг Волдеморт зробити, щоб ім'я Гаррі опинилося в Келисі Вогню? Адже Волдеморт мав би бути хтознаде, в якійсь далекій країні, у схованці, на самоті... слабкий і безсилий...
Але в тому сні, якраз перед тим, як Гаррі прокинувся від болю в шрамі, Волдеморт був не самотній... він розмовляв з Червохвостом... задумував, як убити Гаррі.
Гаррі аж здригнувся, збагнувши, що опинився перед Гладкою Пані. Він навіть не усвідомлював, куди несуть його ноги. На диво, вона була у своїй рамі не сама. Зморшкувата відьма, що перескочила в сусідню картину, тепер самовдоволено сиділа біля Гладкої Пані. Вона мусила пробігти крізь усі картини, що висіли на цих семи поверхах, щоб дістатися сюди раніше за нього. Тепер вони обидві розглядали його з величезною цікавістю.
— Нунуну, — промовила Гладка Пані, — Віолетта щойно все мені розповіла. То хто ж це в нас став шкільним чемпіоном?
— Бридня, — хмуро буркнув Гаррі.
— Аж ніяк! — відказала бліда відьма обурено.
— Ні, ні, Віолю, це пароль, — заспокоїла її Гладка Пані, а тоді відхилилася на своїх завісах і впустила Гаррі у вітальню.
Галас, що там здійнявся, мало не збив його з ніг. Наступної миті десятки рук затягли Гаррі у вітальню, і він побачив учнів з ґрифіндорського гуртожитку — всі вони кричали, плескали в долоні й свистіли.
— Ти мусив нам сказати, що подав свою кандидатуру! — загорлав Фред. Видно було, що він роздратований і водночас глибоко вражений.
— Як це ти так зумів, що й борода не виросла? Класно! — ревів Джордж.
— Та я ж нічого, — виправдовувався Гаррі. — Я й сам не знаю як...
Але тут до нього підлетіла Анжеліна. — Якщо вже не я, то добре, що хоч ґрифіндорець...
— Гаррі, тепер ти відплатиш Діґорі за той останній матч! — верескнула Кеті Бел, ще одна загоничка ґрифіндорських квідичистів.
— Гаррі, у нас є що їсти. Хочеш?
— Я не голодний. На бенкеті наївся...
Та ніхто й чути не хотів, що він не голодний. Ніхто й чути не хотів, що він не підкидав свого імені в Келих. Ніхто не помічав, що він зовсім не мав настрою святкувати... Лі Джордан видобув звідкілясь ґрифіндорський прапор і наполягав, щоб Гаррі загорнувся в нього, мов у плащ. Гаррі ніяк не міг вислизнути. Щоразу, коли він наближався до сходів у спальню, його оточувала юрба, примушуючи випити ще маслопива, пхаючи йому в руки хрустики й горішки... Усім кортіло довідатись, як він це зробив, як перехитрував лінію вікової межі і спромігся підкинути в Келих своє прізвище...
— Та ні ж, — повторював він знову й знову, — я не знаю, як це сталося.
Але ніхто не звертав на це уваги, тож він міг узагалі нічого не говорити.
— Я страшенно втомлений! — почав він благати, коли минуло майже півгодини. — Ні, Джордж, серйозно ... я йду спати...
Понад усе він хотів знайти Рона й Герміону, тобто людей зі здоровим глуздом. Проте їх у вітальні не було видно. Наполягаючи, що йому треба йти спати, і ледь не збивши з ніг малих братів Кріві, що підстерігали його біля підніжжя сходів, Гаррі нарешті вирвався й помчав до спальні.
На його превелику втіху, Рон був там. Він лежав на своєму ліжку в порожній спальні, навіть не роздягнувшись. Коли Гаррі грюкнув за собою дверима, Рон підняв голову.
— Де ти був? — спитав Гаррі.
— Аа, це ти, — озвався Рон.
Він усміхався, але дуже дивно й напружено. Гаррі раптом усвідомив, що й досі обгорнутий яскравочервоним ґрифіндорським прапором, що ним обв'язав його Лі. Поспіхом почав його стягати, але той був прив'язаний дуже міцно. Рон лежав на ліжку нерухомо й стежив, як Гаррі намагається вивільнитись.
— Ну, — сказав він, коли Гаррі нарешті позбувся прапора й кинув його в куток. — Вітаю.
— З чим вітаєш? — глянув Гаррі на Рона.
З Роновою усмішкою було щось відверто не те — вона більше скидалася на гримасу.
— Більше ж ніхто не перетнув вікової межі, — мовив Рон. — Навіть Фред із Джорджем не зуміли. Чим ти скористався — плащемневидимкою?
— Плащневидимка мені б не допоміг, — поволі відповів Гаррі.
— Справді, — погодився Рон. — Якби то був плащ, ти б мені, мабуть, сказав... бо ми б обидва могли під ним сховатися, правда? Але ти знайшов інший шлях, так?
— Послухай, — промовив Гаррі, — я не підкидав свого прізвища в Келих. Це зробив хтось інший.
Рон здивовано звів брови.
— Але навіщо?
— Не знаю, — знизав плечима Гаррі. Він відчував, що відповідь "щоб мене вбити" прозвучала б дуже театрально.
Ронові брови піднялися так високо, що ледь не сховалися під чубом.
 
Наші Друзі: Новини Львова