Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 27 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Казка

Гаррі Поттер і Келих Вогню

Переглядів: 86312
Додано: 08.05.2007 Додав: Р0М@ННь0  текстів: 4
Hi 2 Рекомендую 1 Відгуки 0
Гладка Пані відхилилася вбік, і вони пролізли крізь отвір у ґрифіндорську вітальню, де було людно й гамірно.
— То що, беремося за віщування? — спитав Гаррі.
— Мабуть, — простогнав Рон.
Вони піднялися в спальню по підручники й таблиці і побачили Невіла, що самотньо сидів на ліжку й читав. Був він значно спокійніший, ніж наприкінці уроку Муді, хоча й досі ще не цілком нормальний. Очі в нього були червоні.
— Усе гаразд, Невіле? — спитав його Гаррі.
— Так, — відповів Невіл, — усе гаразд, дякую. Читаю оце книжку, яку мені дав професор Муді...
Він показав книжку. "Магічні середземноморські водорості та їхні властивості".
— Очевидно, професорка Спраут розповіла професорові Муді про мої успіхи в гербалогії, — сказав Невіл. У його голосі звучала гордість, яку Гаррі досі в нього не помічав. — Він подумав, що ця книжка мені сподобається.
Це був вельми тактовний спосіб підбадьорити Невіла — натякнути йому на слова професорки Спраут, адже Невіла хвалили доволі рідко. Так міг би вчинити хіба що професор Люпин.
Гаррі й Рон взяли підручники "Розтуманення майбутнього", повернулися у вітальню, знайшли там вільний стіл і почали працювати над пророцтвами на наступний місяць. Минула година, а вони мало чого досягли, хоч стіл був уже захаращений клаптями пергаменту з цифрами та символами, а Гарріна голова залилася туманом, що мовби проник у неї з каміна професорки Трелоні.
— Не маю зеленого поняття, що це все має означати, — пробурмотів він, дивлячись на довжелезні колонки розрахунків.
— Знаєш, що, — запропонував Рон, чиє волосся стирчало навсібіч — так часто він розгублено чухав собі потилицю, — мені здається, треба вдатися до запасного варіанту.
— Тобто... наплести сім мішків гречаної вовни?
— Ага, — підтвердив Рон, змахнув зі стола списані аркуші, вмочив перо в чорнильницю і знову почав писати.
— У понеділок, — переповідав він те, що пише, — я маю підхопити кашель через несприятливе поєднання Марса та Юпітера. — Він глянув на Гаррі. — Ти ж її знаєш — що більше буде нещасть, то скоріше вона проковтне.
— Точно, — погодився Гаррі, а тоді зіжмакав аркуш з попередніми спробами і понад головами невгамовних першокласників жбурнув його в камін. — Так... у понеділок мені будуть загрожувати... ее... опіки.
— Саме так, — похмуро пожартував Рон, — бо в понеділок ми знову працюємо зі скрутами. А у вівторок я... гм...
— Загубиш щось цінне, — підказав Гаррі, гортаючи "Розтуманення майбутнього" в пошуках ідей.
— Чудово! — зрадів Рон, записуючи підказку. — Через... гм... вплив Меркурія. А чого б тобі не отримати від друга підступний удар у спину?
— Так... круто... — записав Гаррі, — бо... Венера буде в дванадцятому секторі.
— А в середу мене, здається, добряче відлупцюють.
— Ой, це ж я збирався устрягти в бійку. Добре, нехай я програю парі.
— Так, бо ти закладешся, що переможу в тій бійці я...
Вони вигадували нові пророцтва, дедалі трагічніші, цілу годину, а вітальня тим часом порожніла, бо всі потроху розходилися по спальнях. До них підійшов Криволапик, нечутно стрибнув на вільний стілець і докірливо глянув на Гаррі. Точнісінько так би подивилася Герміона, якби довідалася про їхнє безвідповідальне ставлення до домашніх завдань.
Роззираючись по кімнаті й намагаючись придумати ще якесь досі не згадане нещастя, Гаррі побачив Фреда й Джорджа, що сиділи під протилежною стіною, схиливши докупи голови й записуючи щось на аркуші пергаменту. Було дуже незвично бачити, як Фред і Джордж мовчки працюють над чимось у куточку. Зазвичай вони любили гамір і завжди намагалися бути в центрі уваги. Вони, здається, приховували від інших якусь таємницю, і Гаррі відразу пригадав, як вони колись у "Барлозі" щось удвох писали. Він навіть було подумав, що то черговий бланк замовлень на "Відьмацькі витівки Візлів", але ж ні — бо тоді вони обов'язково поділилися б цим задумом з Лі Джорданом. Може, це якось стосується Тричаклунського турніру?
Поки Гаррі спостерігав за ними, Джордж похитав головою, закреслив щось і дуже тихенько сказав Фредові, хоч його слова в майже порожній вітальні все одно було чути: — Ні... бо скидається, ніби ми його звинувачуємо. Треба обережніше...
Тут Джордж озирнувся й побачив, що Гаррі на них дивиться. Гаррі всміхнувся і знову взявся до пророцтв — він не хотів, щоб Джордж подумав, ніби він їх підслуховує. Невдовзі близнюки скрутили свій пергамент, попрощалися й пішли спати.
Хвилин за десять після того, як пішли Фред із Джорджем, відкрився отвір у портреті, й до вітальні залізла Герміона. Вона тримала в одній руці сувій пергаменту, а в другій — ящик, у якому щось торохтіло. Криволапик вигнув спину і завуркотів.
— Привіт, — сказала вона, — я щойно закінчила.
— Я теж! — переможно кинув перо Рон.
Герміона поклала речі на вільне крісло, а сама сіла біля Рона й підсунула до себе його пророцтва. — Бачу, в тебе буде не дуже добрий місяць, — глузливо мовила вона, а Криволапик згорнувся в неї на колінах.
— Принаймні я про це попереджений, — позіхнув Рон.
— Ти, здається, двічі втопишся, — зауважила Герміона.
— Справді? — зазирнув у власні пророцтва Рон. — Зараз поміняю — я не втоплюся, бо мене розчавить дикий гіпогриф.
— А ти не думаєш, що все це шито білими нитками й видно, що ти все вигадав? — спитала Герміона.
— Та як ти смієш! — удавано розсердився Рон. — Та ми тут вколювали, як ельфидомовики!
Герміона підняла брови.
— Це просто такий вислів, — поспіхом додав Рон. Гаррі теж відклав перо, щойно напророчивши собі смерть через відрубування голови.
— А що у тебе в ящику? — спитав він.
— Дивно, що вас це цікавить, — сказала Герміона, криво глянувши на Рона. Вона підняла накривку й показала їм, що там було.
Всередині лежало з п'ятдесят різнокольорових значків з однаковими написами на них: ССЕЧА.
— Сеча? — здивувався Гаррі, розглядаючи один зі значків. — Що це таке?
— Та не сеча, — нетерпляче пояснила Герміона, — а С.С.Е.Ч.А. Тобто Спілка Сприяння ЕльфамЧорноробам Англії.
— Ніколи про таку не чув, — знизав плечима Рон.
— Авжеж не чув, — жваво відказала Герміона, — бо я її щойно створила.
— Так? — здивувався Рон. — І скільки в ній членів?
— Ну... якщо ви вступите... то буде троє, — відповіла Герміона.
— І ти думаєш, що ми будемо швендяти зі значками, на яких написано "сеча"? — запитав Рон.
— ССЕЧА! — обурилася Герміона. — Я хотіла дописати "Годі знущатися над нашими побратимамичарівниками, борімося за зміну їхнього правового статусу", але це не вмістилося на значку. Тож це буде назва нашого маніфесту.
Вона показала їм сувій пергаменту.
— Я ретельно дослідила все в бібліотеці. Ельфи вже багато століть перебувають у рабстві. Аж не віриться, що досі ніхто не звертав на це уваги.
— Герміоно, послухай, нарешті! — голосно крикнув Рон. — Їм... Це... Подобається... Їм подобається бути в рабстві!
— Наша програмамінімум, — ще голосніше крикнула Герміона, вдаючи, що нічого не почула, — полягає в забезпеченні ельфамдомовикам справедливої платні й задовільних умов праці. Програмамаксимум передбачає внесення змін у закон про заборону використання чарівної палички та спробу залучити когось із ельфів до роботи у відділі контролю за магічними істотами, адже вони там зовсім не представлені.
— А як нам це зробити? — здивувався Гаррі.
— Спочатку навербуємо нових членів, — жваво пояснила Герміона. — Їм для цього треба буде купити значок — він коштує два серпики, — а на виручені кошти виготовимо листівки. Роне, ти будеш скарбником... у мене нагорі є бляшанка для збирання грошей... а ти, Гаррі — секретарем, тож можеш записувати мої слова для протоколу наших перших зборів.
Герміона на мить замовкла, радісно поглядаючи на хлопців, а Гаррі не знав, що йому робити: чи перечити Герміоні, чи реготати, дивлячись на Ронів вираз обличчя. Цю тишу порушив не Рон, який ніби заціпенів, а легеньке постукування в шибку. Гаррі зиркнув туди й побачив у місячному сяйві білу полярну сову, що сиділа на карнизі під вікном спорожнілої вже вітальні.
— Гедвіґо! — крикнув він і кинувся до вікна, рвучко його відчиняючи.
Гедвіґа пурхнула в кімнату, підлетіла до столу й приземлилася на сувій з Гарріним гороскопом.
— Нарешті! — зрадів Гаррі, кинувшись до сови.
— Вона принесла відповідь! — захвилювався Рон, показуючи на брудний аркуш пергаменту, прив'язаний до Гедвіжиної лапи.
Гаррі поспіхом його відв'язав і почав читати, а Гедвіґа вмостилася йому на коліна, тихенько ухкаючи.
— Що він пише? — затамувала подих Герміона.
Лист був коротесенький, і його явно було нашкрябано у великому поспіху. Гаррі почав читати вголос:

Гаррі!
Негайно вилітаю на північ. До мене вже доходили різні дивні чутки, тож новина про твій шрам стала останньою краплею. Якщо він знову заболить, іди прямо до Дамблдора — кажуть, він запросив на роботу Дикозора, котрий уже був на пенсії, а це означає, що Дамблдор добре читає знаки, навіть якщо ніхто інший їх не читає.
Скоро сконтактуємось. Мої вітання Ронові й Герміоні. Будь пильний, Гаррі.
Сіріус.

Гаррі глянув на Рона з Герміоною, а ті витріщилися на нього.
— Він вилітає на північ? — прошепотіла Герміона. — Тобто, повертається?
— Які знаки читає Дамблдор? — перепитав спантеличено Рон. — Гаррі... що сталося?
Бо Гаррі раптом гупнув себе по лобі кулаком, аж Гедвіґа впала йому з колін.
— Я не повинен був йому говорити! — люто вигукнув Гаррі.
— Що ти верзеш? — нічого не розумів Рон.
— Він подумав, що мусить вертатися! — Гаррі вдарив кулаком по столі, а Гедвіґа злетіла на спинку Ронового стільця, обурено ухкаючи. — Бо він вирішив, що я потрапив у біду! А зі мною все гаразд!.. Нема в мене для тебе нічого, — роздратовано кинув Гаррі Гедвідзі, що вичікувально клацала дзьобом, — якщо хочеш їсти, то лети в соварню.
Гедвіґа зиркнула на Гаррі з величезною образою і пурхнула до відчиненого вікна, ляпнувши його по голові крилом.
— Гаррі, — заспокійливо почала було Герміона.
— Я йду спати, — урвав її Гаррі. — Побачимося вранці.
Нагорі в спальні він натяг піжаму й заліз у ліжко, хоч анітрохи не почувався втомленим.
Якщо Сіріус повернеться, і його впіймають, то це станеться через Гаррі. Навіщо він усе розпатякав? Заболіло на якусь секунду, а він... якби ж то йому вистачило розуму тримати язика за зубами...
Він чув, як у спальню зайшов Рон, але не озвався до нього. Гаррі ще довго лежав і дивився на темну запону свого ліжка. У спальні панувала цілковита тиша, і якби Гаррі не був такий задуманий, то усвідомив би, що не чути звичного Невілового хропіння, а отже, не спалося не тільки йому.

— РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ —
Бобатон і Дурмстренґ

Наступного ранку Гаррі прокинувся, маючи в голові повністю готовий план, немовби його мозок безперервно працював навіть уві сні. Він устав, у напівтемряві одягся, вийшов зі спальні, не розбудивши Рона, і зійшов у порожню вітальню. Там узяв зі столу, на якому й досі лежала його домашня робота з віщування, аркуш пергаменту й написав такого листа:

Дорогий Сіріусе!
Думаю, мені просто здалося, що шрам заболів, я був напівсонний, коли тоді писав. Тобі немає сенсу повертатися, тут усе гаразд. Не журися, бо з моєю головою все нормально.
Гаррі.

Тоді він виліз крізь отвір у портреті, рушив угору по сходах мовчазного замку (там його ненадовго затримав Півз, що намагався скинути на нього величеньку вазу в коридорі на п'ятому поверсі), і нарешті дістався до соварні, розташованої на самій верхівці Західної вежі.
В соварні, округлій кам'яній кімнаті, панували холод і протяги — там не було жодної шибки. Підлогу вкривав шар соломи, перемішаний з совиним послідом та мишачими кістками. На сідалах, що здіймалися аж під самісінький гострий дах вежі, сиділи сотні сов найрізноманітніших порід та видів. Майже всі вони спали, хоч то тут, то там на Гаррі глипало кругле бурштинове око. Гедвіґа сиділа між совоюсипухою та сірою совою. Гаррі поспішив до неї, ковзаючи по вкритій послідом підлозі.
Минув якийсь час, поки він переконав її прокинутися й глянути на нього, бо вона весь час крутилася на своєму сідалі, повертаючись до нього хвостом. Видно було, що вона й досі сердиться за його вчорашню невдячність. Урештірешт Гаррі вголос припустив, що вона дуже втомилася, тож він краще позичить у Рона його Левконію — і аж тоді Гедвіґа виставила вбік лапу й дала йому змогу прив'язати до неї листа.
— Тільки знайди його, добре? — погладив її Гаррі, підносячи до отвору в стіні. — Раніше за дементорів.
Вона вщипнула його за пальця дужче, ніж завжди, але ухнула лагідно й заспокійливо. Тоді розправила крила й злетіла назустріч ранковому сонцю, що саме з'являлося зза обрію. Гаррі стежив, як вона зникає з очей, і відчував тривожну млість. Він же був упевнений, що Сіріусова відповідь його заспокоїть, а не стурбує ще більше.

* * *

— Гаррі, це ж неправда, — обурилася за сніданком Герміона, коли він розповів їй та Ронові про свого листа. — Тобі не здавалося, що заболів шрам. Ти добре знаєш, що він таки болів.
— Ну то й що? — озвався Гаррі. — Я не хочу, щоб він через мене повернувся в Азкабан.
— Та припини, — зупинив Рон Герміону, яка вже й рота відкрила, готова сперечатися. І чи не вперше вона його послухалася й замовкла.
Гаррі старався як міг, щоб не переживати за Сіріуса. Він, звісно, щоранку з тривогою очікував прибуття совиної пошти, а вночі перед сном ніяк не міг позбутися жахливих видінь — йому ввижався Сіріус, оточений дементорами в якійсь темній лондонській вуличці. Та поза тим Гаррі намагався якомога менше думати про свого хрещеного батька. Шкода, що не було квідичу адже ніщо так добре не відганяло тривожних думок, як виснажливі тренування. Щоправда, уроки ставали дедалі складнішими й вимогливішими, особливо захист від темних мистецтв.
На їхній подив, професор Муді оголосив, що випробовуватиме на кожному з них закляття "Імперіус", щоб продемонструвати його силу й побачити, чи зможуть вони опиратися його закляттю.
— Але ж... пане професоре, ви казали, що закляття незаконне, — засумнівалася Герміона, а Муді тим часом помахом чарівної палички розсунув парти, звільнивши від них середину кімнати. — Ви казали... що насилати його на інших людей не...
— Дамблдор воліє, щоб ви відчули його на собі, — урвав її Муді. Його магічне око крутнулося й, не кліпаючи, моторошно втупилося в Герміону. — Та якщо ви бажаєте випробувати це посправжньому... коли хтось вирішить вас підкорити... то що ж. Як собі хочете. Ваша воля.
Він вузлуватим пальцем показав на двері. Герміона зашарілася й пробелькотіла щось про те, що вона й не думала нікуди йти. Гаррі й Рон обмінялися посмішками. Вони знали, що Герміона краще ковтне буботрубського гною, аніж пропустить такий важливий урок.
Муді почав по черзі викликати учнів, насилаючи на них закляття "Імперіус". Гаррі спостерігав, як однокласники під дією закляття виробляли найнеймовірніші трюки. Дін Томас тричі прострибав довкола кімнати, співаючи національний гімн. Лаванда Браун імітувала білку. Невіл виконав цілу серію дивовижних гімнастичних вправ, на які ніколи не був би здатен у нормальному стані. Ніхто не міг опиратися закляттю, поки Муді його не знімав.
— Поттер, — прогарчав Муді, — твоя черга.
Гаррі вийшов на середину класу, туди, де було порозсовано всі парти. Муді підняв чарівну паличку, спрямував її на Гаррі і промовив: "Імпєріо".
Це було дивовижне відчуття. Гаррі раптом усвідомив, що в його голові не залишилося жодних думок чи тривог, натомість його заповнила невловима й легка радість. Він стояв цілком розслаблений, майже не відчуваючи, що на нього всі дивляться.
І тут він почув голос Дикозора Муді, що відлунював у якомусь далекому закапелку його спорожнілого мозку: "Вистрибни на парту... вистрибни на парту..."
Гаррі слухняно зігнув коліна, приготувавшись до стрибка.
"Вистрибни на парту..."
А навіщо?
Десь у глибині мозку озвався інший голос. "Це ж дурість, справді", — сказав той голос.
"Вистрибни на парту..."
"Ні, дякую, я не стрибатиму, — рішучіше сказав той другий голос, — ...я не хочу..."
"Стрибай! НЕГАЙНО!"
І тут Гаррі відчув сильний біль. Він водночас і стрибнув, і намагався опиратися цьому стрибкові. В результаті налетів з розгону на стіл, перекинув його й, судячи з болю, розбив собі коліна.
 
Наші Друзі: Новини Львова