Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 27 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Казка

Гаррі Поттер і Келих Вогню

Переглядів: 86308
Додано: 08.05.2007 Додав: Р0М@ННь0  текстів: 4
Hi 2 Рекомендую 1 Відгуки 0
— Герміоно, чаклун такого рівня, як містер Кравч, не може допустити, щоб його ельфиня гасала скрізь із чарівною паличкою, мов дурна! — бундючно мовив Персі, опанувавши себе.
— Вона не гасала, мов дурна! — вигукнула Герміона. — Вона знайшла паличку на землі!
— Слухайте, хтонебудь може пояснити, що означає той череп? — нетерпляче поцікавився Рон. — Він нікому не робив шкоди... чого всі так розхвилювалися?
— Я ж тобі казала, що це символ ВідомоКого, — перша відповіла Герміона. — Я про це читала в "Злеті й занепаді темних мистецтв".
— І він не з'являвся ось уже тринадцять років, — додав неголосно містер Візлі. — Зрозуміло, що люди перелякалися... їм здалося, що знову повернувся ВідомоХто.
— Нічого не розумію, — насупився Рон. — Тобто... це ж лише видиво в небі та й годі...
— Роне, ВідомоХто зі своїми посіпаками позначав Чорною міткою чергове вбивство, — пояснив містер Візлі. — Це викликало такий жах... тобі цього не збагнути, ти ще молодий. Уяви, що ти приходиш додому і бачиш над своєю хатою Чорну мітку, і знаєш, про що вона свідчить... — Містер Візлі здригнувся. — Що може бути гірше... це просто жах...
На мить запала тиша.
Тоді Білл зняв з руки простирадло, щоб оглянути рану і сказав: — Не знаю, хто її вичаклував, але сьогодні вона стала нам на заваді. Смертежери побачили її й перелякалися. Роз'явилися, перш ніж ми встигли здерти з них хоч одну маску. Добре, що Робертсів ми встигли вчасно впіймати. Вони не розбилися, і ми вже видозмінили їм пам'ять.
— Смертежери? — перепитав Гаррі. — Хто такі смертежери?
— Так себе називали прибічники ВідомоКого, — пояснив Білл. — Сьогодні ми, здається, бачили рештки їхньої зграї — принаймні тих, хто врятувався від Азкабану.
— Білл, нема доказів, що це були саме вони, — засумнівався містер Візлі. — Хоча й дуже ймовірно, — додав він непевно.
— Я в цьому переконаний! — зненацька вигукнув Рон. — Тату, ми зустріли в лісі Драко Мелфоя, і він фактично зізнався, що серед тих психів у масках був його батько! А ми знаємо, що Мелфої були спільниками ВідомоКого!
— Але навіщо Волдемортові спільники... — почав було Гаррі, і всі здригнулися. Як і більшість чарівників, Візлі уникали називати ім'я Волдеморта. — Вибачте... — миттю виправився Гаррі. — Навіщо спільники ВідомоКого піднімали маґлів у повітря? Тобто, який у цьому сенс?
— Сенс? — перепитав містер Візлі і силувано всміхнувся. — Гаррі, вони вважають, що це кумедно. Коли ВідомоХто був при владі, маґлів убивали просто так, для розваги. Сьогодні вони, мабуть, перепили й вирішили нагадати нам усім, скільки їх ще лишилося на волі. Така собі невинна зустріч давніх друзів, — скривився він з відразою.
— Але ж, якщо це були смертежери, то чому вони роз'явилися, коли побачили Чорну мітку? — здивувався Рон. — Хіба вона їх не втішила?
— Треба ж кумекати, Роне, — озвався Білл. — Смертежери, якщо це справді були вони, доклали чимало зусиль, щоб уникнути Азкабану після того, як ВідомоХто втратив силу. Вони розповідали всілякі побрехеньки про те, як він силував їх убивати людей і піддавати їх тортурам. Я впевнений, що вони бояться його повернення більше, ніж ми. Коли він зазнав краху, вони заперечили будьякі зв'язки з ним і повернулися до буденного життя... Сумніваюся, що він дуже цьому зрадів...
— Але тоді виходить, що... хоч би хто вичаклував Чорну мітку... — поволі вимовила Герміона, — він це зробив, щоб підтримати смертежерів, чи щоб їх залякати?
— Ми самі не знаємо, Герміоно, — відповів містер Візлі. — Але скажу тобі таке... ніхто, окрім смертежерів, не зміг би її вичаклувати. Я дуже здивуюся, якщо виявиться, що це зробив не смертежер... Принаймні колишній. Слухайте, вже пізно, а якщо мама почує, що сталося, то занедужає від хвилювання. Години зо дві поспимо, а тоді ранесенько пошукаємо якийсь летиключ звідси.
Гаррі виліз на своє ліжко, а в голові у нього аж гуло. Від виснаження він ніяк не міг заснути, хоч була вже третя ночі.
Три дні тому — хоч здавалося, що минула вічність — він прокинувся, бо йому болів шрам. А сьогодні вперше за тринадцять років у небі з'явилася Мітка Лорда Волдеморта. Що це все означало?
Він згадав про листа, якого написав Сіріусові перед тим, як покинути Прівітдрайв. Чи Сіріус його вже отримав? Коли він відповість?.. Гаррі лежав, дивлячись на брезентову стелю намету, але цього разу йому не уявлялося нічого приємного. І лиш тоді, коли шатро заповнилося хропінням Чарлі, Гаррі нарешті задрімав.

— РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ —
Хаос у міністерстві

Містер Візлі розбудив їх, не давши поспати й кількох годин. Чарами він склав намети, й вони мерщій покинули табір, проминувши містера Робертса, що стояв у дверях своєї хати. Містер Робертс мав доволі дивний, якийсь відсутній, вигляд, і на прощання побажав їм "Веселого Різдва".
— Нічого, він отямиться, — тихо сказав містер Візлі, коли вони вже вийшли на пустище. — Інколи після видозміни пам'яті люди на якийсь час втрачають орієнтацію... а його примусили викинути з голови доволі серйозні речі.
Підійшовши до галявини з летиключами, вони почули галас, а тоді побачили безліч чаклунів і чарівниць, що оточили ключника Безіла, вимагаючи, щоб їх якнайскоріше випустили з наметового містечка. Містер Візлі поспіхом переговорив з Безілом. Вони стали в чергу і ще до сходу сонця завдяки старій гумовій шині опинилися на горі Горностаєва Голова. Рушили через ОтеріСентКечпол назад до "Барлога", майже не розмовляючи через утому і думаючи лише про сніданок. Завернули за ріг останньої сільської вулички, побачили "Барліг" — і почули вдалині крик.
— Ой, слава Богу, слава Богу!
Місіс Візлі, що чекала їх на подвір'ї, побігла їм назустріч у домашніх капцях. Обличчя її було бліде й стурбоване, а в руці вона стискала зіжмаканий примірник "Щоденного віщуна". — Артуре... я так хвилювалася... так хвилювалася...
Вона обвила руками шию містера Візлі, і "Щоденний віщун" упав на землю. Гаррі побачив там заголовок: "ЖАХЛИВІ ПОДІЇ НА КУБКУ СВІТУ З КВІДИЧУ", а нижче — мерехтливу чорнобілу фотографію Чорної мітки високо над деревами.
— Ви живі й здорові, — збентежено бурмотіла місіс Візлі, відірвавшись від містера Візлі й оглядаючи всіх почервонілими очима, — ви живі... ой, дітки мої...
Вона схопила Фреда й Джорджа і так різко притисла їх до себе, що вони аж лобами стукнулися.
— Ой! Мамо... ти нас задушиш...
— Я на вас перед від'їздом накричала! — заридала місіс Візлі. — Я ніяк не могла про це забути! Що, якби на вас напав ВідомоХто? Вийшло б, що я, бачачи вас востаннє, дорікала вам, що ви отримали мало СОВ? Ой, Фредику... Джорджику...
— Та годі, Молі, ми всі живі й здорові, — заспокоював її містер Візлі, а тоді відірвав від близнюків і повів до хати. — Білл, — додав він упівголоса, — візьми газету, я хочу глянути, що там написали...
Коли всі втислися в малесеньку кухню, Герміона налила місіс Візлі міцного чаю, а містер Візлі додав до нього кілька крапель старого вогневіскі "Оґден". Білл подав батькові газету. Містер Візлі глянув на першу сторінку, а Персі зазирнув йому через плече.
— Я так і знав, — тяжко зітхнув містер Візлі. — "Помилки міністерства... злочинці впали, мов сніг на голову... слабкі заходи безпеки... ніхто не перешкоджав чорним чаклунам... національна ганьба..." І хто це написав? А... звичайно... Ріта Скітер.
— Ця жінка має зуб на Міністерство магії! — розлючено крикнув Персі. — Тиждень тому вона написала, що ми марнуємо час на з'ясування товщини казанів, замість того, щоб винищувати упирів! Таж у дванадцятому параграфі "Директив щодо трактування немагічних недолюдей" дуже конкретно роз'яснюється, що...
— Персі, будь ласкавий, — позіхнув Білл, — заткнися.
— І мене згадують, — повідомив містер Візлі, з широко розплющеними очима дочитуючи статтю в "Щоденному віщунові".
— Де? — мало не захлинулася чаєм з віскі місіс Візлі. — Якби я це помітила, то знала б, що ви живі!
— Прізвища не назвали, — додав містер Візлі. — Ось послухай: "Перелякані чаклуни й чаклунки, затамувавши подих, чекали на узліссі нових повідомлень і сподівалися почути слова втіхи з боку Міністерства магії, але їх спіткало гірке розчарування. Представник міністерства прийшов через деякий час після появи Чорної мітки і повідомив, що ніхто не постраждав, але відмовився давати будьяку додаткову інформацію. Сумнівно, що ця заява покладе край чуткам про те, що годиною пізніше з лісу вивезли декілька трупів". Ну, це вже взагалі! — роздратувався містер Візлі, передаючи газету Персі. — Ніхто справді не постраждав, що ж я мав іще казати? "Чутки про те, що з лісу вивезли декілька трупів"... Чутки з'являться тепер, коли вона це надрукувала. Море чуток.
Він важко зітхнув. — Молі, мушу вернутися на службу, треба це все якось владнати.
— Я з тобою, батьку, — значущо сказав Персі. — Містерові Кравчу буде потрібна вся його команда. І я особисто вручу йому свій звіт про казани.
Він вискочив з кухні.
Місіс Візлі була страшенно засмучена. — Артуре, ти ж у відпустці! Твого відділу це не стосується, невже там без тебе не впораються?
— Мушу піти, Молі, — наполягав на своєму містер Візлі, — через мене виникли непорозуміння. Зараз переодягнуся й одразу вирушу...
— Місіс Візлі, — зненацька заговорив Гаррі, не в змозі стриматися, — а Гедвіґа не приносила мені листа?
— Гедвіґа, кажеш? — неуважно перепитала місіс Візлі. — Ні... ні, пошти взагалі не було.
Рон і Герміона зацікавлено подивилися на Гаррі.
Відповівши їм багатозначним поглядом, він спитав:
— Рон, можна залишити речі у твоїй кімнаті?
— Так... я теж, мабуть, залишу там усе зайве, — негайно озвався Рон. — А ти, Герміоно?
— І я, — мерщій додала вона, й вони втрьох піднялися сходами нагору.
— Що таке, Гаррі? — спитав Рон, коли вони зачинили за собою двері його кімнати.
— Хочу вам щось сказати, — почав Гаррі. — У неділю вранці я прокинувся від болю в шрамі.
Рон з Герміоною відреагували майже так само, як уявляв Гаррі у своїй кімнаті на Прівітдрайв. Герміона зойкнула й одразу почала згадувати різні книжки й пропонувати звернутися до вчителів, починаючи від Албуса Дамблдора і закінчуючи мадам Помфрі, шкільною лікаркою Гоґвортсу.
Рон стояв приголомшений. — Але ж... його там не було, правда? ВідомоКого?.. Тобто... раніше, ще минулого разу, коли заболів твій шрам, він же справді був у Гоґвортсі, чи не так?
— Я впевнений, що на Прівітдрайв його не було, — відповів Гаррі. — Але мені наснився про нього сон... про нього і про Пітера... Червохвоста. Я не все запам'ятав, але вони планували вбити... когось.
Він ледь не сказав "мене", але не захотів, щоб Герміона ще дужче перелякалася.
— То був лише сон, — підбадьорливо мовив Рон. — Страшний сон.
— Дуже страшний, — визирнув Гаррі з вікна на світанкове небо. — Хіба не дивно... мій шрам почав боліти, а через три дні з'явилися смертежери, а в небі знову виник Волдемортів знак?
— Не називай... цього... імені! — просичав Рон крізь зціплені зуби.
— А пам'ятаєте, що сказала професорка Трелоні? — продовжував Гаррі, не зважаючи на Рона. — Наприкінці навчального року? (Професорка Трелоні викладала в Гоґвортсі віщування).
Переляканий вираз сповз із лиця Герміони і вона зневажливо пхикнула. — Гаррі, невже ти звертаєш увагу на те, що наговорила та стара шахрайка?
— Тебе тоді не було, — заперечив Гаррі. — Ти її не чула. Це було щось зовсім інше. Вона була в трансі... у справжньому трансі. І сказала, що Темний Лорд відродиться знову... величніший і жахливіший, ніж колинебудь... бо до нього повернеться його слуга... і тієї ж ночі втік Червохвіст.
Запала тиша, під час якої Рон неуважно копирсався пальцем у дірці на ковдрі з зображенням "Гармат з Чадлі".
— Гаррі, а чому ти питав про Гедвіґу? — поцікавилася Герміона. — Чекаєш якогось листа?
— Я написав Сіріусові про шрам, — знизав плечима Гаррі. — Чекаю від нього відповіді.
— Правильно! — зрадів Рон. — Сіріус знатиме, що робити!
— Я сподівався, що він отот зі мною зв'яжеться, — сказав Гаррі.
— Але ж ми не знаємо, де зараз Сіріус... може, в Африці або деінде, правда ж? — розсудливо проказала Герміона. — Гедвіґа не подужає подолати таку відстань за кілька днів.
— Та я знаю, — пробурмотів Гаррі, відчуваючи, що в грудях йому ніби висить якийсь камінь. Він ще раз визирнув у вікно, та в небі не було й сліду Гедвіґи.
— Гаррі, пішли пограємо в садку у квідич, — запропонував Рон. — Три на три. Там є Білл, Чарлі, Фред і Джордж... зможеш випробувати фінт Вронського...
— Роне, — докірливо глянула на нього Герміона, — Гаррі зараз не до квідичу... він стривожений і втомлений... нам усім треба виспатися...
— Та чому ж, зіграємо в квідич, — заперечив їй Гаррі. — Чекайтено, зараз візьму "Вогнеблискавку".
Герміона вийшла з кімнати, бурмочучи щось схоже на "дітвора".

* * *

Наступного тижня ні містер Візлі, ні Персі майже не бували вдома. Вони виходили, коли всі ще спали, а поверталися пізно після вечері.
— Це щось страшне, — серйозно розповідав Персі у неділю ввечері, коли молодші готувалися до повернення у Гоґвортс. — Цілий тиждень я лише те й робив, що гасив вогонь. Люди постійно присилали ревунів, а ви знаєте, що ревун, якщо його вчасно не відкрити, вибухає. Мій письмовий стіл увесь обпалений, а моє найкраще перо згоріло на попіл.
— А чому вони присилали вам ревунів? — здивувалася Джіні, що сиділа на килимку перед каміном і заклеювала чароскотчем пошарпаний підручник "Тисяча магічних трав і грибів".
— Скаржилися на слабкі заходи безпеки під час світового кубка, — пояснив Персі. — Вимагали компенсації за знищене майно. Мандангус Флечер виставив претензію на дванадцятикімнатне шатро з сауною. Але зі мною цей номер не пройде. Я достеменно знаю, що він спав під плащем, нап'ятим на дві палиці.
Місіс Візлі глянула на дідівський годинник у кутку. Гаррі подобався цей годинник. З нього не було ніякої користі, якщо ви хотіли довідатися, котра зараз година, зате він мав інші переваги. Там було дев'ять позолочених стрілок, на кожній було викарбуване ім'я когось із родини Візлі. На циферблаті не було цифр, тільки написи, що вказували на можливе місце перебування членів родини. Це були такі написи, як "удома", "у школі", "на роботі", а ще "загубився", "в лікарні", "у в'язниці", а там, де в нормального годинника мала б бути цифра "12", було написано "смертельна небезпека".
Вісім стрілок показували зараз на позначку "вдома", крім найдовшої стрілки, що позначала містера Візлі. Вона зупинилася біля напису "на роботі". Місіс Візлі зітхнула.
— Ваш батько не ходив у вихідні на службу ще з часів ВідомоКого, — сказала вона. — Його примушують забагато працювати. Якщо він зараз не повернеться, то вечеря захолоне.
— Батько відчуває, що мусить виправити свою помилку, зроблену під час матчу, — проказав Персі. — Правду кажучи, не дуже мудро було виголошувати привселюдно заяву, не узгодивши її спочатку з начальником свого відділу...
— Як ти смієш звинувачувати батька в тому, що понавигадувала та ідіотка Скітер! — розсердилася місіс Візлі.
— Якби тато нічого не сказав, то Ріта написала б, яка це страшенна ганьба, що ніхто з міністерства не прокоментував ситуацію, — втрутився Білл, котрий грав з Роном у шахи. — Ріта Скітер завжди поливає всіх брудом. Пам'ятаєте, як вона брала інтерв'ю у зламувачів заклять з "Ґрінґотсу" й назвала мене "довговолосим бовдуром"?
— Бо волосся в тебе й справді довге, — лагідно промовила місіс Візлі. — Якби ти мені дозволив...
— Ні, мамо.
У вікно вітальні періщив дощ. Герміона захоплено читала "Стандартну книгу заклинань" для четвертого класу. Місіс Візлі купила по такій книзі для неї, Гаррі й Рона на алеї Діаґон. Чарлі латав вогнетривку лижну шапочку. Гаррі натирав свою "Вогнеблискавку", а біля його ніг лежав розкритий набір для доглядання за мітлою, подарований йому Герміоною на тринадцятиріччя. Фред і Джордж сиділи в найдальшому кутку, схилившись над аркушем пергаменту, і пошепки про щось перемовлялися.
— Що це ви там робите? — гостро зиркнула на близнюків місіс Візлі.
— Домашню роботу, — невпевнено відповів Фред.
— Не мели дурниць, ви ж на канікулах, — сказала місіс Візлі.
— Та це ще з минулого року, — пояснив Джордж.
— Ви часом не складаєте нові бланки замовлень? — проникливо спитала місіс Візлі. — Ви часом не задумали відновлювати "Відьмацькі витівки Візлів?
— Мамо, — глянув на неї знизу вгору Фред, болісно викрививши лице. — Якщо "Гоґвортський експрес" завтра зійде з рейок і ми з Джорджем загинемо, то як тобі буде на душі, коли ти згадаєш, що останніми словами, які ми від тебе чули, було таке безпідставне звинувачення?
Усі засміялися, навіть сама місіс Візлі.
— О, батько вже повертається! — раптом вигукнула вона, ще раз глянувши на годинника.
Стрілка містера Візлі пересунулася з позначки "на роботі" до напису "в дорозі". Ще за мить вона зупинилася на позначці "вдома", і всі почули з кухні його голос.
— Іду, Артуре! — гукнула місіс Візлі, поспішаючи з кімнати, і за кілька секунд до затишної вітальні зайшов містер Візлі, тримаючи на таці свою вечерю. Вигляд у нього був виснажений.
— Усе пропало, — сказав він місіс Візлі, сідаючи в крісло біля каміна і неохоче длубаючись у вже трохи прив'ялій цвітній капусті. — Ріта Скітер цілий тиждень щось винюхувала, намагаючись знайти ще якісь міністерські промахи. А тепер вона довідалася про зникнення бідолашної Берти, і це буде на першій шпальті завтрашнього "Віщуна". А я ж казав Беґменові, що він давно б уже мав послати когось на її розшуки.
— Містер Кравч говорив про це багато тижнів поспіль, — вставив своїх п'ять копійок Персі.
— Кравчеві ще пощастило, що Ріта нічого не рознюхала про Вінкі, — роздратовано сказав містер Візлі. — Вона б тоді цілий тиждень смакувала, що ельфинюдомовичку піймали з чарівною паличкою, котрою було вичаклувано Чорну мітку.
— Ми ж усі, здається, дійшли згоди, що ця ельфиня, хоч вона й безвідповідальна, просто не в змозі була вичаклувати Мітку! — палко заперечив Персі.
— На мою думку, містерові Кравчу страшенно пощастило, що в "Щоденному віщуні" ніхто не довідався, як він жахливо поводиться з ельфами! — буркнула Герміона.
— Послухай мене, Герміоно! — сказав Персі. — Такий високопосадовий міністерський службовець, як містер Кравч, заслуговує на цілковитий послух з боку своїх слуг...
— Своїх рабів! — пронизливо вигукнула Герміона. — Він же нічого Вінкі не платив!
— Підіть краще нагору й перевірте, чи все добре спакували! — перервала суперечку місіс Візлі. — Мерщій!
Гаррі зібрав набір для доглядання за мітлою, закинув на плече "Вогнеблискавку" й піднявся нагору вслід за Роном. Дощ тарабанив ще дужче. До нього долучалися завивання вітру та стогін упиря на горищі. Коли вони зайшли до кімнати, у клітці почала галасувати й підстрибувати Левконія. Здавалося, вигляд напівспакованих валіз доводив її до шалу.
— Кинь їй "совлодощів", — Рон простяг Гаррі невеличкий пакетик, — може, на якийсь час змовкне.
Гаррі просунув у клітку совлодощів і підійшов до своєї валізи. Біля неї стояла порожня Гедвіжина клітка.
— Уже минуло більше тижня, — сказав Гаррі, дивлячись на Гедвіжине сідало. — Рон, ти не думаєш, що Сіріуса зловили?
— Ні, бо про це відразу б написали в "Щоденному віщуні", — заперечив Рон. — У міністерстві були б раді показати, що вони хоч когось упіймали.
— Мабуть...
— Дивись, це тобі мама накупила на алеї Діаґон. А ще взяла для тебе грошей з твого сейфа... і випрала всі твої шкарпетки.
Він переклав на Гарріне ліжко купу різних пакунків, торбинку з грішми та чисті шкарпетки. Гаррі почав розгортати пакунки. Крім "Стандартної книги заклять" для четвертого класу Міранди Ґошоук, там був пучок нових пер, з десяток сувоїв пергаменту і запасні компоненти для зіллєварного набору — адже в нього якраз закінчувалися хребет рибилева та есенція беладони. Гаррі саме запихав у казан шкарпетки, коли Рон обурено вигукнув у нього за спиною.
 
Наші Друзі: Новини Львова