Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 18 квітня 2021 року
Тексти > Жанри > Поезія

Сонети й канцони з «Vita Nova» :

Канцона друга

Переглядів: 4670
Додано: 04.05.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
Канцона друга

Перекладач: М. Бажан

Печальна донна, в юності урочій,
Залита сяйвом цнот, прийшла туди,
Де Смерть до себе закликав я з шалу.
Побачивши мої журливі очі,
Почувши зойк, безтямний од біди,
Вона, жахнувшись, тяжко заридала.
Тоді прибігла інших донн навала,
Щоб вгамувати плач її тяжкий.
Звеліли вийти їй,
Мене ж обстали, журні, темно вбрані
Одна рекла: \"Не спи!\", а інша пані:
\"Чому смутний?\" - спитала.
Розвіявши примари сонні, я
Покликав гучно донну на ім'я.

Захрип мій голос, бо його зламали
Ридання, горе, стогони журби,
Тому мій клич збагнув я тільки сам.
Проте мені і гірко, й прикро стало,-
Адже ж Любові я завдав ганьби.
І знов на ложе я схилився там,
Охоплений палючим каяттям.
Злякав тих донн мій помертвілий вид.
\"Його потішить слід!\" -
Вони одна до другої казали,
Тоді мене спитали:
\"Які примари бачив ти, аж зблід?\"
Я відповів, позбувшися нестями:
\"Не критимусь, о донни, перед вами!\"

Я думав про життя своє злиденне,
Яка його коротка течія,
І плакала Любов у серці в мене.
Окрило душу почуття шалене,
І я зітхнув, і в серці мовив я:
\"Настане день і вмре прекрасна донна!\"
В душі відчувши горе невтоленне,
Склепив я очі й зморено поник,
І дух життя утік.
І плутались в дрімоті думи тьмаві,
І бачив я в уяві,
Немов юрба безумних донн безсонна
До мене йде,- нема їх шалу меж.
І кожна з них гукає: \"Вмреш ти! Вмреш!\"

Узрів я речі дивні і жахливі
У маренні своєму, в маячні.
Ввижалось, наче десь в якійсь країні
Дорогою біжать безумні діви
З розпатланими косами, сумні,
І мечуть стріли - пломені невпинні.
Я бачив, як поволі чорні тіні
Вгорнули сонце, а зірки засяли,-
І всі вони ридали,
Разила птиць в стрімкім польоті смерть,
Земна здригалась твердь
І муж блідий з'явився в тій хвилині
Й сказав: \"Стривай! Невже не знаєш ти,
Що вмерла донна - образ красоти?\"

Підніс я очі, повні сліз, угору
І там побачив білий, наче манна,
Гурт ангелів, який злітав у вись.
Поперед них хмаринка йшла прозора,
І всі, обставши хмарку ту, неслись
У височінь, співаючи: \"Осанна!\"
Любов рекла: \"Мадонна осіянна
Ось тут лежить. Поглянь же, підійди!\"
Я підійшов туди
І вгледів лик мадонни просіялий.

Вже донни застеляли
Її серпанком, білим бездоганно.
Так ясно сяяв вид її в труні,
Немов вона казала: \"Мир мені\".
Зазнав стражденний дух мій супокою.
Побачивши її спокійний лик;
Кажу: \"Мені ти, смерте, люба нині,
Бо стала й ти ласкавою такою,
Оволодівши донною навік.
І в неї вчившись ласки, не гордині,
Покірний я тобі, як господині,-
Прийди ж, яви помогу рятівничу,
Тебе всім серцем кличу!\"
Пішов я звідти в горі й тяготі
І сам на самоті
Прорік, вдивившись в небеса промінні:
\"Блаженний, хто, душе, тебе узрів!\"
Тут, дяка вам, ваш клич мене збудив.

 
Наші Друзі: Новини Львова