Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 18 червня 2019 року
Тексти > Тематики > Публіцистика  ::  Тексти > Жанри > Стаття

Ян Парандовский - Алхімія слова

Переглядів: 2861
Додано: 11.04.2012 Додав: Юля Крижевич  текстів: 121
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
Ян Парандовский - польський письменник, публіцист та перекладач. Основною його працею вважається книга “Алхімія слова” (1951р).

У книзі “Алхімія слова” ми дізнаємось про важливість та співвідношення генія, таланту, праці та наполегливості в його роботі, про славу, безсмертя та невдачі, про обставини та умови створення літературних творів, про слово, про різноманітні нюанси життя та творчості письменника, про які, можливо, ніхто і не замислюється, беручи до рук твір цього автора.
Читаючи цей твір, виникає безліч здивувань, наприклад: “А хіба слово з допомогою якогось філософського каменю можна матеріалізувати?”. Звісно – можна. Бо думка людини обрамлюється словом, що набирає більшого чи меншого ціннісного значення, трансформуючись за допомогою писемних знаків у текст. Саме на сторінках книг, на обложках журналів, газет слово матеріалізується, наливається потугою. В одному випадку зматеріалізоване слово, виконавши свої найпростіші інформаційні, розважальні функції, одразу ж самоелюмінується; в іншому випадку – воно здобуває безсмертя. Алхіміки слова – письменники – тисячоліттями намагаються віднайти такий “філософський камінь”, що робить слово нетлінним, найкоштовнішими за усі земні скарби і багатства.
У кожного митця, навіть того, про якого ми начебто знаємо все, завжди вдосталь всіляких творчих таємниць. Що там говорити, справжній митець – це вже велика загадка.
Читаючи “Алхімію слова”, таке враження що ми, заглядаємо до майстерні письменника, стаємо очевидцями народження книги: від зародку задуму, визрівання концепції, фабули, сюжету, аж до її написання, друку; ми занурюємося у психологію слова, літератури, співпереживаємо разом із митцем, зрештою, довідуємось що і ми, читачі, самі стаємо співавторами книги ще до моменту її появи на світ.
Не можна словом “письменник” величати кожного, хто тільки вдається до письменницького мистецтва. Ознаки, притаманні письменнику, як художнику слова, треба шукати в його фантазії, натхненні, в гуманістичному розумінні світу, в піклуванні про вибір художніх засобів, якими найповніше можна викликати естетичний, емоційний, інтелектуальний ефект. Погляньмо на тих графоманів і писак, які сьогодні видають себе за мегаписьменників в Україні. Чи дбають вони про вибір художніх засобів, описуючи огидні оргії? Куди штовхають своїми творами читачів? Чи не в прірву аморальності? Адже завдання літератури та письменника полягає у тому, щоб допомогти людині подолати страхи, проблеми. Панівною є теза, буцімто майстерність письменника можна опанувати не докладаючи до цього ніяких зусиль. „Така думка поширилась лишень тому, що широкий читацький загал сприймає авторів нікудишніх книг як представників літератури, нарівні з справжніми митцями”, - стверджує Ян Парандовський. І ці слова пояснюють та прояснюють реальну славу різних дерешів, іздриків і їм подібних.
Про мінливість рейтингових, напівмукулатурних “шедеврів” для широкого кола читачів досить вдало висловився Степан Процюк, кажучи, що “зміст низки таких творів забуваєш одразу ж після прочитання і завтра знову можна починати читати те саме та не згадати, що ти перечитував вчора” (“Літературна Україна – 23 листопада – 2006).
Слово, ізольоване від істини, існує тільки мить, а потім – зникає. Хоча слово справжнього письменника, на думку Парандовського, є великою силою: воно здатне з’єднувати між собою роди та племена, вивільняти народи, боротись за справедливість, рвати кайдани. З цього приводу пригадуються слова Євгена Маланюка: “Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети”. Та й справді частенько українським письменникам, митцям доводилось бути поводирями своєї нації, не раз рятувати її, сердешну, від фізичної, а той духовної загибелі.
До речі в “Алхімії слова” знаходимо “рецепт” для митця, котрому не вистачає сил зберегти свою честь і гідність, - такому мають допомогти громадянські почуття, пов’язані з його іменем. Але де та хто сьогодні думає про якусь там честь: патріотизм і громадські чуття підмінюють егоїзм, інстинкти виживання – наживи.
“Немає жорстокішого слова про письменника, ніж те, що він “закінчився” або пережив свою Майстерність, - зазначає Парандовський. – Сильні особистості своєчасно відкладають зрадливе перо”. Справді, деякі метри, дициметри, міліметри української літератури часом як втнуть щось таке, то аж самому млосно робиться. Пам’ятаю як Дмитро Павличко опублікував у “Літературній Україні” “задушевну”, не знаю чи замовну, але схоже що реабілітаційну зарисовку історичної постаті під промовистю назвою “Леонід Кучма”, де наголошується: “Кучма залишив Україну нероз’єднаною, в стані невпинного господарського й духовного розвитку”.
“Одна тільки література не знає меж, – знаходимо в “Алхімії слова\". – Вона простягається настільки далеко, як слово, а слово простягається настільки далеко, як думка в якої немає ні часових, ні просторових меж. Головним матеріалом для літератури є сама людина”. І попри те, що літературі дозволено все, є одне але, - їй не дозволено бути несправжньою, нещирою.
Таким чином ми майже впритул підійшли до дефініції літературного безсмертя. За Парандовським, по - справжньому безсмертним літературний твір є доти, поки не втратить здатності відновлюватися та змінюватись у свідомості прийдешніх поколінь. Нині, коли читаємо Гомерову “Одісею”, “Божествену комедію” Данте, “Енеїду” Котляревського, Шевченкову “Катерину”, “Франкового “Мойсея”, “Маленького принца” Екзюпері тощо на рівні підсвідомому вкладаємо у ці твори щось своє, актуальне тому часові у якому живемо. Проте беззаперечним є факт – вищеподані твори інтерпретуються нами як безсмертні.
Всі таємниці, загадки майстерності письменника неможливо відкрити та викрити. До того ж, все тече, все змінюється і tempora, і mores. Не стоїть на місці й літературне життя, навпаки, воно непосидюче, ветрливе, допитливе намагається гайнути за рамки свого часу. Ожте, хочу погодитись з Сергійом Залигіном, який в передмові до першого російського видання відзначив: що це навіть не загадка, це – таємниця. Загадки мають відповіді, таємниці - ніколи. Але спробувати проникнути в цю таємницю, спробувати щось зрозуміти, прояснити допомагає \"Алхімія слова\" Яна Парандовського.










 
Наші Друзі: Новини Львова