Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 12 листопада 2018 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Голова Ході

Переглядів: 8103
Додано: 13.03.2008 Додав: Гавчик  текстів: 35
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: Гавчик Джерело: Григорій Косинка
— Справді, чого він прийшов умирать до нас у степи?
Син був незадоволений: голова ході стояла перед ним
і зараз, а з нею бій за Зелену могилу і метелики сонце тчуть на крильцях...
— Та-ак... Упорали... це зветься — амінь... і Чалому спа¬сибі.
Коло воза вони застали Ганну, жінку Павлову.
— Сиджу й дивлюся — батько голову китайця хотять додому везти...
Василь мирно, любовно дивився на Павла, рівняв жваву Ганну і рішив по-своєму:
— Трошки не доорана борозна на розум, але роботяща й гарна. Житимуть.
Павло запріг коні, поклав на віз плуга, підібрав сіно, повернув воза до шляху і ще раз підійшов до голови ході, а Ганні по дорозі суворо сказав:
— Сідайте з батьком на віз, тільки рептух собі підклади, понімаєш?
«Мой умірай за свобод...»
Він ударив носком черевика голову ході, вона кумедно розкололась надвоє і покотилась по свіжій ріллі.
Василеві це не сподобалось, він образливо поспитав сина:
— І нащо це робить?
А Ганна, мов посмітюха:
— Фі-хі, а вам що, китайця жаль?
Павло задержав віжками коні і сміх Ганни, оглянувся назад, де сіріли дві половини голови ході:
— Хай на чотири вітри рознесе, коли це голова ході, якого я знаю!
Всі мовчали. Віжки заграли у руках Павла, він не слухав, як летіли за вітром слова батька:
— Ге... Отак прийшлося козакові вмерти. Де Китай той...і розкидали людей по світах...
У вибоїнах задзвонив плуг, Павло повернувся всім тілом до Ганни, догоряло у хмарах вечірнє сонце, а вітер нахиляв голову Ганни до нього і на лемеші одбив два силуети...
Ганна згасала під сонцем, мов прив'яла аргонія; вони везли з Павлом якусь свою радість і сміялися... Вона штовхала його:
— У-у, і — сплеще... хіба доктор бог: «Син чи дочка?»
Вітер гнав хмари, переймав Василевого воза, а Павло показував йому свої здорові, поб-ризкані степовим пилом руки коло віжок і різко, бадьоро гукав:
— Тупай, Чалий!.. Скоро домівка...
1923


 
Наші Друзі: Новини Львова