Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 28 травня 2020 року

Маруся

Переглядів: 175031
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 4
тричi; а як поклонились утретє та й лежать, а батько їм каже:
- Гляди ж, зятю! Жiнку свою бий i уранцi i увечерi, i встаючи i лягаючи, i за
дiло i без дiла, а сварись з нею поусякчас. Не справляй їй нi плаття, нi одежi,
дома не сиди, таскайся по шинкам та по чужим жiнкам; то з жiнкою у парцi i з
дiточками якраз пiдете у старцi. А ти, дочко, мужичку не спускай i нi у чiм йому
не поважай; коли дурний буде, то поїде у поле до хлiба, а ти йди у шинок,
пропивай останнiй шматок; пий, гуляй, а вiн нехай голодує; та i в печi нiколи не
клопочи; нехай паутинням застелеться пiч, от вам i уся рiч. Ви не маленькi вже,
самi розум маєте, i що я вам кажу i як вам жити, знаєте.
А староста i крикнув:
- За таку навуку цiлуйте, дiти, батька в руку.
Поцiлувавши, поклонялись матерi теж тричi. Мати не казала їм нiчого; їй закон
велить, благословляючи дiточок, тiльки плакати.
Далi староста сiв i каже тричi:
- Христос воскрес!
А старi йому у в одвiт теж тричi:
- Воiстину воскрес!
Старости кажуть:
- Панове сватове!
А свати кажуть:
- А ми радi слухати!
Старости кажуть:
- Що ви жалали, то ми здiлали; а за сiї речi дайте нам горiлки гречi* (*Гречий -
добрий.).
А старi й кажуть:
- Просимо милостi на хлiб, на сiль i на сватання, Пiсля сього посватаних i
посадили, звичайно, на покуть, на посад. Батько сiв бiля зятя, а мати, звiсно,
поралась, сама i страву на стiл подавала, бо вже Марусi не годилося з посаду
уставати. Старости сiли на ослонi бiля столу.
Поки мати страву носила, батько став частувати старостiв. Перший староста
покуштував, покрутив головою, поцмокав та й каже:
- Штьо се, сватушка-панушка, за напитки? Скiльки ми по свiту не їжджали, а таких
напиткiв i йе чували, i не видали, i не куштували.
- Се ми таке для любезних сватiв з-за моря придбали, - каже Наум i просить: -
Ось нуте ж, усю покушайте. Зверху хороша, а насподi самий гарний смак!
Випив староста, зморщився, закректав та й каже:
- Вiд сього зразу почервонiєш як мак. Глядiте лишень, сватушка-панушка: чи не
напоїли ви нас таким, що, може, й на стiни полiземо?
- Та що се ви на нас з пенею? - сказав Наум. - Тут-таки що мудре само по собi, а
то ще ось що: iшла баба вiд ляхiв та несла здоров'я сiм мiхiв, так ми у неї
купили, сiм золотих заплатили та в напиток пустили.
А староста й каже:
- Ну, що мудре, то вже справдi мудре! Ану, товаришу, попробуй i ти й скажи: чи
пили ми таке у Туреччинi, або хоч i в Нiмеччинi, та i в Расеї не пивали сiєї.
Випив i другий староста, теж прицмокуючи, i теж промовляв, похваляючи.
Проговоривши усi законнi речi, стали частуватись попросту, з своїми вигадками, а
далi, тiльки що стали вечеряти, i обiзвались дiвчата, що Маруся ще завидна
просила до себе на сватання, i спiвали, уходячи у хату, сюю пiсеньку:

Та ти, душечка, наша Мар'єчка!
Обмiтайте двори,
Застилайте столи,
Кладiть ложечки,
Срiбнi блюдечки,
Золотi мисочки:
От iдуть дружечки!

От як переспiвали, та й поклонились низенько, та й кажуть:
- Дай боже вам вечiр добрий; помагай бi вам на усе добре!
Стара Настя така вже радiсiнька, що бог привiв її дождати одним одну донечку
просватати за хорошого чоловiка, та ще її люб'язного: землi пiд собою не чує,
порається хутко, i де та сила узялася, аж бiга вiд стола до печi, i страву сама
носить, i порядок дає. Кинулась зараз до дружечок i каже:
- Спасибi! Просимо на хлiб, на сiль i на сватання. - Та й усадила їх по чину,
вiд Марусi скрiзь по лавi, та й каже: - Сiдайте, дружечки, мої голубочки! та без
сорому брусуйте* (*Брусувати - їсти), а ти, старосто, їм батуй* (*Батувати -
рiзати).
Так дiвчатам вже не до їжi: одно те, що стидно при людях їсти, щоб не казали
люди: "Ото голодна! Мабуть, дома нiчого їсти, так бiга по чужим людям та й
поживляється; он, бач, як запихається", - а друге й те, що треба своє дiло
справляти; та, не бравшись за ложечки, i заспiвали:

Ой чому, чому
У сiм новiм дому
Так рано засвiчено?
Мар'єчка встала,
Косу чесала,
Батенька поражала:
- Порадь мене,
Мiй батеньку,
Кого в дружечки брати?
- Бери, доненько,
Собi рiвненьку,
Щоб не було гнiвненько.
Садови, доненько,
I вище, i нижче,
А свою родиноньку ближче.

Як же побачили, що стара Настя вiд такої жалiбної пiснi, покинувши поратись,
стала тяжко плакати, так вони стали спiвати iнших:

Де ж був селезень,
Де ж була утiнка?
Селезень на ставку,
Утiнка на плавку.
А тепер же вони
На однiм плавку,
Та їдять же вони
Дрiбную ряску,
Ой п'ють же вони
Холодную воду.
Де ж був Василько?
Де ж була Мар'єчка?
Василько у батенька,
Мар'єчка у свого.
А тепер же вони
Ув однiй свiтлоньцi.
Ой п'ють же вони
Зелене вино,
Та їдять же вони
Дрiбнiї калачi,
У мед умокаючи,
Маком обсипаючи.
Та в недiленьку рано
Чогось тоє та море грало;
Там Мар'єчка та потопала,
К собi батенька бажала.
А батенько та на бережечку.
Є човничок i веселечко:
"Потопай, моє сердечко!"
Та в недiленьку рано
 
Наші Друзі: Новини Львова