Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 03 червня 2020 року

Маруся

Переглядів: 175112
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 4
нiчого; а тим iще пуще, що не знала вона, зачим i куди Василь її дiвався; чи
надовго вiн скрився, чи вернеться i коли ще то буде? Питалася не раз i батька, -
що ж? - не знаю та й не знаю. Бо й справдi вiн не знав, з якою думкою i куди
вiн скрився.
Що божий день перебере горiшки, що ще на весiллi, як побачились уперше, та вiн
їй дав, перебере, перецiлує та вп'ять до серця i положить. Або коли, гулящим
днем, пiде у бiр на озера, де з ним раз гуляла; там посидить, поплаче i з тим
додому вернеться. Мати не дуже заставляла її поратись i робити, так сама бралась
за все. "Менi, - каже, - не так серденьку тяжко, як я що-небудь роблю". З
подругами нiколи не грала i вже овсi до них i не виходила.
Одробилися у полi, стали вiд Семена звечора сидiти, Маруся прийнялася прясти; а
з покрови удосвiта встає, пряде, шиє, порається i все журиться, i частенько, як
забереться куди-небудь сама собi, то плаче-плаче, так що й господи! Бо об
Василевi нi чутки, нi вiсточки, як у воду впав.
От i пилипiвка; от i Ганнино зачатiє, зачали парубки засилати старостiв до
дiвчат. Знай, люди швандяють по вулицям з паличками у руках. То гляди: iдуть
двоє поперев'язуванi рушниками, бодряться, вихваляються: от там i там таку-то за
такого просватали. А iншi свинячою стежкою, попiд плотами, мовчки собi iдуть, i
пiд плечем, замiсть хлiба святого, несуть... гарбуз! Еге! Нiгде дiтись: як
заробили, так i вiдвiчать.
Не однi старости заходили i до старого Дрота сватати Марусю, - та що ж?
- Таточку мiй рiднесенький! я їм, - каже, - пiднесу по чарцi!
Старий було гримне на неї:
- Чи ти дурна та божевiльна! Чом ти не йдеш? Люди хорошi, чесного роду, парень
бойкий; чи тобi поповича, чи купця треба?
- Василя, а коли не Василя, то й нiкого!.. - каже було Маруся. Мати її у сльози,
а батько було аж розсердиться та й крикне:
- Та де того Василя озьмемо? Тепер ти людей цураєшся, а там стануть i тебе люди
цуратись, i досидишся до сiдої коси.
- Дарма, таточку. Без Василя не страшна менi i домовина, не то сiдая коса.
Здвигне тiльки плечима Наум, подума: "Нехай ще до того году", - та й замовчить.
I йому жалко було, що про Василя не було нiякої чутки: бо вiн його дуже любив i
усе надiявсь, що вiн з собою що-небудь до пуття зробить.
От i м'ясницi пройшли, i усюди пiшла слава, що Дротiвна Маруся i горда, i пишна:
за тутешнiх парубкiв не хоче, а жде собi панича iз-за моря. Вона про сюю славу
знала, смiялась i каже було: "Дарма! I пiдожду". Парубкам же хоч i крiпко
досадно було, що така красива i багата дiвка у лад не дається, та нiчого було
робити: силою не озьмеш.
Пройшов i пiст, вiдговiлись i - слава тобi господи! - дождались воскресенiя.
Маруся у великодню суботу сама учинила паску, положила туди яєчок, iмберю,
бiбкiв, шапрану, i спеклася паска i висока, i жовта, i ще у печi зарум'янилась.
Полагодила усе, що треба, а на самий Великдень уранцi з батраками понесла до
церкви на посвященiє паску, баранця печеного, порося, ковбасу, крашанок з
десяток, сало i грудку солi i, розiславши на цвинтарi у ряду з другими хустку,
розложила усе гарненько, як її мати навчила, бо Настя пiсля недуги не пiшла з
двора. Наум же став у церквi божiй i молиться.
Коли Наум приходив до церкви молитись, то вже справдi молився, а не ловив
вiтрiв, не розглядав i сюди i туди, а стояв як треба, неначе перед самим
господом, царем небесним, i тiльки слухав, що читають i спiвають. А сьогоднi, у
такий великий празник, вiн ще бiльш молився, i на серцi так йому було весело, як
i усякому богобоязному, кого приведе бог дождатись великодня.
От, як вiн стоїть i молиться, служба божая спiвається, вийшов насеред церкви
читати апостола... i хто ж? Василь!.. Наум дивиться - i сам собi не вiрить, чи
се вiн, чи не вiн? Розглядiв хорошенько - аж зовсiм вiн! "Та вiн же овсi
неписьменний! Як же вiн буде читати? Може, навмання, без книжки; може, витвердив
напам'ять? Побачим!"
От Василь вже i "Павла-чтенiе" сказав та й почав... та що за голос важний!
Чистий голосний пiдбасок та понятний!.. От Наум i дума: "Бачив я
слiпорожденного, що читав псалтир так же без книжки; а Василь так у книжку
дивиться... хiба чи не хваста? Може, напам'ять вiд дяка перейняв, та буцiмто й
письменний?.. Так отже за титлу було зачепився та й розiбрав потроху... от i
дочитав без помилки; от i алiлуйю по закладкам знайшов... Нi! Якби неписьменний,
то не зумiв би апостола, та ще й на самий Великдень, прочитати!"
Прислухається Наум, Василь спiва. Як же почав херувимську, так таку, що й сам
дяк не умiв в лад узяти, а Василь без запинки так усi голоси i покрива, i
переводи виводить, сам i кiнча, сам вп'ять i почина. Тогдi вже Наум зовсiм
положивсь, що Василь став письменним: та коли ж вiн справився i де пробував?
"Нехай, - дума собi, - опiсля знатиму".
Як вийшов панотець зо хрести паску свяченую почитувати i народ рушив з церкви,
Наум зопинив Василя та зараз i каже:
- Христос воскресе!
От, похристосувавшись з ним, як довг велить, i каже йому Наум:
- Чи ще ти нас, Василю, не забув?
- Нехай мене бог забуде, коли...
- Добре ж, добре, сину! тепер не до того. Приходь до нас розговiтись; а хоч i
пообiдаєш, коли не пiдеш додому.
- Ви менi i дом, ви i родителi...
- Добре ж, добре. Приходь же, не забудь; я ждатиму.
Сказавши се, Наум поспiшав додому i дорогою собi дума: "Не дуже ж я добре
зробив, що, не розпитавши Василя, що вiн i що з ним, та й покликав його до себе.
Може, вiн вже об Марусi i не дума, а може, вже i жонат, а я тiльки потурбую
Марусю i знов розважу її тоску. Та хоч би i не те; так, може, ще вiн не
вiдкупився вiд некрутщини, так що тогдi робити! Та вже ж побачу. Дасть бог
розговiтись, а там буду поправляти, що напортив з радощiв, що побачив неждано
Василя, та ще й письменного! Вiдкiля йому бог таку благодать послав? Правда,
дитина розумна! Йому б тiльки дяком бути".
З такою думкою прийшов додому i не каже жiнцi нiчого, що кого вiн бачив. Прийшла
й Маруся i принесла усе свячене, й байдуже! Бо вона як не стояла у церквi, а при
пасках, то й не бачила Василя. Розстановила усе на столi, як треба, i
налагодила, та й дивується з матiр'ю, що батько не сiда розговлятися, а ходить
собi по хатi та дума.
Аж ось дверi - рип! - i Василь у хату. Маруся так i не стямилась i крикнула не
своїм голосом: "Ох, мiй Василечку!" - та й стала як укопана. Стара Настя тож
врадувалась, неначе бог зна чому, i кинулась до Василя i похристосувалась. От
Наум бачить, що Василь з Марусею стоять i тiльки поглядають, вiн на неї, а вона
на нього, неначе зроду вперше бачаться, от i каже їм:
- Чом же ви не христосуєтесь?
А Василь i каже:
- Не смiю, панотче!
- Чом не смiти? - каже Наум. - Закон повелiва христосуватися зо всяким, i хоч би
з смертельним урагом. Похристосуйтесь же по закону тричi, та нехай вас бог
боронить вiд усякої поганої думки! Тяжкий грiх у такому святому дiлi думати
лукаве! От i похристосувались гарненько. Маруся кинулась до нього з розпросами:
- Де се ти, Василечку, був?..
- Знай-бо урем'я, - перебив її Наум, - одно що-небудь: або розговлятись, або
говорити. Бог дав празник i паску свячену; дякуючи бога милосердного, треба
розрiшати без усяких хлопiт iз веселою душею, а говорити будемо опiсля. Сiдайте
лишень. Господи благослови!
Стара Настя сiла за столом на лавi, а Маруся бiля неї скраю, щоб ближче
поратись, Василь сiв на ослонi, старий на покутi, а батраки в кiнцi столу. От
перехрестившись Наум i прочитавши тричi "Христос воскрес з мертвих", зараз
вiдрiзав паски свяченої i положив перед усяким по куску. Покуштувавши її
бережно, щоб крихот не розсипати пiд стiл, усяк перехрестивсь i сказав: "Спасибi
богу милосердному! Дай боже i на той год дiждати!" Тут же прийнялись за печене:
поїли баранця, поросятини; а кiсточок пiд стiл не кидали, а клали на стiл, щоб
опiсля покидати у пiч. Далi їли ковбасу, сала кусочками нарiзали i крашанок
облупили i порiзали, на тарiлочцi. От сеє скiнчивши, Маруся усе прибрала, i з
стола теж бережно змела, i усi крихти, i кiсточки, i лушпиння з яєць повкидала у
пiч, та тогдi вже стала подавати страву.
Старий Наум випив чарку горiлки перед обiдом, а Василь не став, бо, каже, ще не
починав її пити. От i подали борщ, а далi яловичину, покришили на дерев'янiй
 
Наші Друзі: Новини Львова