Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 25 вересня 2020 року
Тексти > Жанри > Повість

Авірон

Переглядів: 26238
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
АВІРОН
Повість

Уже давно нема Моїсея...
О, навіщо, навіщо він кидає нас?.. Поки він тут, поки він з нами — всі певні і
всі спокійні. Всі знають, що недалеко, серед них, пророк божий, з котрим
говорить сам Адонай і котрий без страху дивиться в лице Господа сил. Як дитина
тішиться коло матері й вертає до своїх забавок, бо чує близько хранителя свого
спокою, так Ізраїль, бачачи Моїсея серед сонму, стає певним, спокійним і вертає
до своїх справ.
— А що, Моїсей нічого не говорив? — вставши ранком, спитає сусід сусіда.
— Ні, нічого. Бодай я не чув, — відповість йому той, вибираючи сліди снідання з
бороди. — А що хіба?
— Та нічого... Я так собі. — І, помовчавши, додасть: — Бачив я вчора його на
судилищі. Ей, великий муж!..
— О так, так! — киваючи багато разів головою, притакне сусіда, і вони
розійдуться спокійні, певні, що не стріне їх ніяка пригода, а чи й стріне, то є
кому подумати й порятувати. Він усе знає, все вміє, бо йому помагає сам Господь.

Так!.. Великий він, Моїсей! Вдані словеса господні во уста його, і премудростю
Бога опоясані чресла його. По слідах божих ідуть стопи його, і мудрість
Всевишнього на ньому. Очі його бачили висоту й силу творця, і чуло грім глагола
з небес вухо його. Божу борозну веде! Сіє божий виноград, виноград найліпший, і
нам дає пити з чаші благості господньої.
Де ж ти тепер? Сило, нащо кидаєш нас і робиш безсилими? Вітре, пощо перестаєш
обвівати лиця наші, а серцям даєш горіти на вогні наших страстей? Великий
пророче!.. Невже ти не знаєш хитання Ізраїлевого і невже не чуєш підбурюючих
речей Корея з сонмом його, і Айнана, і брата, рідного брата мого Датана? О,
затули вухо своє, Боже, на хулу їх і не клади меча помсти на безуміє їх! Дай їм
час схаменутися, бо вони схаменуться, й пізнають сохраняющего путь їх вдень і
вночі, і падуть перед тим, хто тримає їх життя силою звука імені свого.

* * *
Так говорив у душі молодий Авірон і блукав неприкаяно серед шатрів юдейських,
напівсвідомо прислухаючися до гомону людей, перескакуючи через купи сміття й
палицею відбиваючися від псів.
Уже давно отаборився Ізраїль тут, коло Синайської гори. Між шатрами вже стільки
назбиралося різного бруду, що годі було пройти. То була розкіш псів і малих
дітей. Вони, і ті й другі, як тільки блиснуло сонце, виповзали з своїх закутків
і починали бабратися в тім смітті, шукаючи зогни-лих останків їжі. А знайшовши,
починали битися — діти з дітьми, пси з псами або перемішуючися; а той, хто
подужав, з'їдав, сопучи та поглядаючи навколо — чи не хоче хто вирвати. Коли ж
надходив час обіду, матері, пискливо верещачи, починали бігати по тих смітниках,
знаходили своїх дітей, і часто можна було бачити, як яка-небудь розпатлана
юдейка, призиваючи всі прокльони з небес, волокла двох дітей, мов кошенят, за
шивороти, а третього підштурхувала спереду ногою.
А його нема! Нема того, хто все велить бути чистими, велить митися часто й
далеко відносити сміття від шатрів. І жінки не дають собі труда відійти навіть
кілька ступенів, а виливають усе тут же, одхиливши тільки поли. Коли ж хто
пригадає їм накази Моїсея, вони тичуть тому в руки своє начиння й кричать:
— Неси сам, коли ти такий мудрий! Нехай несе, нехай несе, не перешкоджайте йому.

— Якби ти мав стільки дітей, як я, ти не хотів би навіть уночі встати для себе.
І здіймався крик, і галас, і хмара докорів. “А ми хіба знаємо? Може, завтра ж
рушимо з цього місця і ніколи вже не розіб'ємо на нім своїх кущів вдруге”.
...З тоскою блукав молодий Авірон між кущами, придивлявся до безладу,
прислухався до гомону людей. А гомін цей, спочатку тихий і маловиразний, ставав
все ясніший і ясніший з кожним днем, набирав сили й робився зухвалим: раби
згубили господина, і душі їх здіймали бунт.

ІІ
Головніше те, що ніхто не знає, коли він поверне.
Як прийшов Ізраїль сюди, до цієї гори, від Рафідина, в той же день Моїсей був на
горі й говорив з Богом. Того давно вже не траплялося, певно, тому, що не було
гори: все рівна та рівна пустиня, — звідки ж би мав говорити Бог? А тут така
висока гора, — і Моїсей був на ній. І говорив з Богом. А як спустився вниз, то
закликав усіх старшин і сивих мужів Ізраїля і так казав перед ними:
— Бачу я, бачу, що захиталася де в кім віра божа. Чую я, чую, що хулу глаголять
деякі вуста. А Ізраїль, маловірний, починає прислухатися до тої клевети вуст, і
гасне ісповідання волі могущего серед люду його. І навіть мене, котрого милостю
своєю благословив Господь і покликав бути серединою між вами й собою, навіть
мене починає дехто вже неохоче слухати, й кривитися на приказ мій, і ширити між
сонмом неправду про мене. І бачать очі мої нещастя будучини вашої ради
маловірства вашого. Бачать очі мої голод і хоробу ваших дітей, проказу й струпи
на грудях жінок ваших... Пси будуть вити між кущами вашими, і в вашу постіль
буде заповзати змія.
Але великий наш Господь і многомилостивий! Він не хоче погибелі народу свого, а
умноження хоче й праведності. І от я став перед Богом там, угорі, й молив його:
“Боже! — так сказав я йому, — тисяча літ — хвилина перед тобою, і вселенна —
піщинка одна в десниці твоїй. Не бери гніву свого на Ізраїля, а візьми ще раз
слово милості на дітей своїх. Прости їм гріхи й не остав тут, серед цієї
великої, страшної, ненажерливої пустині”.
І Господь, милостивий в тисячах, сказав мені: “Так оповісти дому Яковлю й тако
глаголи до синів Ізраїлевих. Бачили ви, що зробив я єгиптянам? Бачили ви, як
підняв я вас, мов на крилах орлих, і вів пустинею аж до місця цього? Чому ж не
переповняється серце ваше страхом перед силою моєю, і чому ви не слухаєте
пророка мого, ні самого мене? Але дивися, Ізраїлю!.. Велика довготерпеливість
моя, і милості моїй немає границь. Але й гнів мій без кінця, і бійся прикликати
його на голову свою. Це даю вам закон! І коли слухом послухаєте гласа мого й
святинею збережете заповідь мою, будете людьми моїми, вибраними з усіх. І дам
вам землю, що тече медом і молоком, і умножу вас, як пісок морський, і скорю під
ноги ваші всякого ворога, моя-бо єсть земля і все, що на ній. А як і тепер не
послухаєте останнього слова мого, — о, ліпше б вам не родитися на світ! Розкрию
землю під кущами вашими й тамо вас знищу земним вогнем! Здвигну гору з місця й
накрию вас, а небо поверну в поломінь і в поплавлений метал. Хто сміє стати
проти мене?!”
І перелякалася вся старшина й усі поважні люди Ізраїля, й прирекли одноголосно
за себе, й за родини свої, й за роди свої: “Все сотворимо, що пророче Господь, і
послухаємо всякого слова його. Так і скажи Богові своєму й нашому...”
І знову пішов Моїсей на гору — донести Господові слова й приречення людей його.
І знову, щасливий, бачив Бога, й узяв від нього закон, і зійшов до сонму. А
зійшовши, приказав велике очищення, щоб вимили люди одіж свою й тіло своє і щоб
умастили волосся, а чоловіки щоб три дні не входили до жінок своїх. А на третій
день щоб піднявся Ізраїль рано, і, не вкушавши нічого, ішов до гори Синаю, й
став у мовчанні й тихості довкола: прийде-бо Господь на гору показатися людям у
славі своїй.
І як живо пам'ятає Авірон той трепет, з яким рушив він з батьком, і родичами, і
сусідами, і з усім сонмом ізраїльським до святої й страшної гори. Стали далеко,
бо не велів Моїсей не то зіходити на гору, а навіть торкнутися її чим-небудь.
— Слухайте, ви! — говорив він перед відходом. — Я знов іду на гору, назустріч
Господу. Але з вас щоб ніхто не йшов за мною, навіть і не торкнувся гори, бо
інакше — смертію вмре, каменем поб'ється або устрілиться стрілою. І чи то буде
муж, чи женщина, чи з скота що — все одно: не буде живий.
І всі з острахом поглядали на гору та дивилися одне за одним: чи не виступив хто
вперед, чи не торкнувся хоч тінню отого каміння, за яким, на його думку, вже
починається гора.
Був ранок. На голім, чистім небі підіймалося сонце, заповідаючи страшну спеку. І
небо, й пустиня були такі просторі, порожні, що здавалося, якби крикнув, то крик
цей понісся б аж у безконечність, — і лише гора, свята гора повилася тайною:
верх її був закритий чорною-чорною хмарою диму, — і так чудно й страшно було
дивитися на чорну хмару серед яскраво рожевих тонів пустині.
 
Наші Друзі: Новини Львова