Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 24 липня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Витоки комуно-соціалістичної ідеології

Переглядів: 3122
Додано: 25.02.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
<
1
>
Витоки комуно-соціалістичної ідеології
Георгій ЩОКІН
Щойно, вже п’ятим виданням, вийшла книга російського професора, доктора наук та відомого публіциста Юрія Бєгунова (1), в якій, зокрема, наведено схему розвитку ідей антинаціонального космополітичного типу, притаманних масонству, сіонізму та комуно-соціалізму (див. схему). Цей антинаціональний розвиток є також історією сіоністських, соціал-демократичних, соціалістичних і комуністичних партій, які походять з одних ідеологічних джерел.
Ці основні джерела такі:
1. Масонство та ілюмінатство А. Вейсгаупта
Дослідження цього джерела грунтовно проведено в праці англійського історика, доктора Нести Вебстер, яка стверджує, що «організація таємних співтовариств була необхідною для того, щоб перетворити філософські теорії на особливий та вельми загрозливий механізм руйнування цивілізації» (2; 3). Ще 1185 року, за шість століть до Французької революції, виник таємний орден під назвою «Братство світу», який виступав проти християнського духівництва та європейської аристократії, тобто з проюдейських позицій. Той факт, що «Братство світу» ХІІ ст. було рішуче знищено, ніяк не завадив формуванню нових таких співтовариств: на початку ХІІІ ст. виникла секта альбігойців, яка виступала проти християнської церкви; 1250 року священик-розстрига з Угорщини на єврейське ім’я Якобі також організував виступ проти духівництва та місцевої аристократії; у той самий історичний період у Єрусалимі, під юдейським впливом, було створено скандально відомий Орден тамплієрів (храмовників), які були звинувачені у використанні сатанинського культу. Саме так зародилося богоборче масонство, яке згодом і організувало Французьку революцію (2; 4; 5).
1754 року португальський єврей Мартинес Пасхаліс (Паскуалі) створив таємне масонське товариство мартиністів, яке об’єднало юдейські та деякі філософські вчення Давньої Греції і Сходу. Мартиністів-фанатиків часто називали ілюмінатами (від лат. illuminatio — освітлювати, світити), і саме від них ця назва перейшла до найжахливішої таємної секти — Баварського ордену ілюмінатів, створеного 1776 року євреєм-єзуїтом Адамом Вейсгауптом (1748-1830). Його погляди формувалися на дуалістичній єресі маніхейства, єзуїтській системі організації та окультизмі, в таємниці якого його посвятив торгівець Кельмер, який 1771 року блукав Європою у пошуках адептів свого чорно-магічного вчення. За поглядами Вейсгаупта, людина повинна скинути з себе все те, що їй дала цивілізація, та повернутися до первісного кочового побуту (детально філософію новітніх кочівників під наглядом світового уряду розвинув уже в ХХ ст. інший єврей — банкір Ж. Атталі у праці «Обрії», підготовленій у масонському Римському клубі).
Насамперед, за Вейсгауптом, ліквідовувалися мистецтво, наука та освіта. Потім — релігія та всі соціальні зв’язки людини, особливо національні, тобто родини та держави припиняють своє існування. Особливо ненависним для Вейсгаупта був патріотизм, якому він протиставляв інтернаціоналізм та примусово об’єднане людство. 1 травня 1776 року в Мюнхені Вейсгаупт створює таємне товариство, яке він називає Орденом ілюмінатів (ця назва, за Н. Вебстер, відображає ідеї сатанізму-циферіанства; її визнавала, крім мартиністів, сатанинська секта ХV ст. у Німеччині, з якою був пов’язаний орден Вейсгаупта). Саме цю дату — 1776 рік — зафіксовано на однодоларовій банкноті США, якою «благословляв» своїх підданих останній лідер юдо-нацистської секти Хабад М.Шнеєрзон і день народження якого відзначають у сучасних США як державне свято — «день освіти». Саме 1 травня відзначали у всіх комуно-соціалістичних державах як свято «міжнародної солідарності трудящих», і саме ніч на 1 травня називалася у німців з VІІІ ст. Вальпургієвою ніччю, коли відбувалося свято відьом — «великий шабаш».
Усі члени сатанинського Ордену ілюмінатів (Вейсгаупт, Цвак, Массенгаузен, Гертель, Шрекенштайн, Менгенхофен та ін.) мали змінити свої імена на псевдоніми. Вейсгаупт взяв ім’я Спартака. Прикметно, що «Союзом Спартака» було потім названо й організацію німецьких соціал-демократів, утворену 1916 року. У ЦК цього «С.С.» входили лише євреї: К. Лібкнехт, Р. Люксембург, Ф. Мерінг, Л. Йошхес, В. Пік та ін. Загальнонімецька конференція «спартаківців» та інших ліворадикальних соціал-демократів конституювалася 29 грудня 1918 року як засновницький з’їзд комуністичної партії Німеччини, що згодом утворила за допомогою кривавого заколоту Баварську радянську республіку (протрималася менше року).
Календар ілюмінатів, як і імена, змінювався (січень — димех, лютий — бенмех тощо, що вказує на їхнє єврейське походження), а літери абетки було закодовано цифрами (як це роблять у каббалі — єврейському окультному вченні). Система чинів цього сатанинського ордену — комбінація ступенів масонів та єзуїтів, а основна мета — «захоплення влади та багатств, знищення світської і церковної влади та встановлення світового панування» (2; 10). До того ж ілюмінати стверджували, що «наші релігія і мораль — це права людини, рівність і свобода», тобто всі ті гасла, які використовує нині США, «демократизуючи» світ постійними війнами. Основним законом життя ордену була залізна дисципліна, а покаранням за зраду його таємниць — смерть. Основні методи цієї секти — шпигунство, обман, розпуста, «терпимість» до різноманітних збочень, корисливе використання жінок, свідома дезінформація, утаємниченість, убивства та заохочення до самогубства.
2. Вільгельмсбадський конгрес: об’єднання заколотників
16 липня 1782 року відбувся так званий Вільгельмсбадський конгрес, на якому зібралися представники всіх таємних товариств сатанинського штибу — мартиністи, масони, ілюмінати, яких тоді у світі нараховувалося уже не менше трьох мільйонів осіб (2, c. 15). Саме на цьому конгресі було затверджено план заколоту проти цивілізацій: проти церкви, монархії й усього людства. 1781-1782 роки стали переломними і для «єврейського питання», оскільки Європа пережила піднесення проєврейських настроїв, що були спровоковані книгою Дома «Про покращення становища євреїв», написану під впливом єврейського багатія Мойсея Мендельсона. Тобто за вісім років до Французької революції в Пруссії видали програму підтримки юдаїзму, яка вплинула на весь революційний рух і стала закликом до боротьби за інтереси євреїв. Проєврейські тези Дома, який «показав християн як жорстоких варварів», а євреїв — як «славних мучеників», згодом їх розвинули Мірабо та Клоотс, перетворилися 1791 року в едикти Національних зборів Франції про надання громадянських прав євреям (2, c. 16).
Зловісний Вільгельмсбадський конгрес відвідав з групою своїх прибічників-євреїв Готхольд Ефраїм Лессінг (1729-1881), теоретик Просвітництва, який виступав за «віротерпимість» і «гуманізм». Саме на цьому конгресі й вирішили перевести штаб-квартиру масонів-ілюмінатів із Мюнхена до Франкфурта, який був цитаделлю євреїв-фінансистів Ротшильдів, Вертгеймера, Шустера, Шпейєра, Штерна та ін. У цій основній франкфуртській ложі й було розроблено детальний план світової революції та санкціоновано вбивство французького короля Людовика ХVI і шведського короля Густава ІІІ. З укладенням коаліції у Вільгельмсбаді ілюмінати отримали можливість поширити свій вплив на всю Німеччину та сусідні країни: було створено нові масонські відділки-ложі (Айхштадська, Берлінська, Франкфуртська), які контролювали дванадцять членів ордену на чолі з Вейсгауптом (тобто кількість керівників сатанинської секти становила 13 — «найповажніше», як і 666, число юдаїзму). Вейсгаупт залишався в Мюнхені і тримав у своїх руках усі мотузки світового заколоту (2, c. 17).
Але чутки про діяльність світових заколотників дійшли до уряду Баварії і баварський курфюрст 1784 року видав указ про заборону всіх таємних товариств, а в квітні наступного року чотири ілюмінати — Утшнайдер, Коссандей, Грюнбергер та Реннер — постали перед державною слідчою комісією. Їхні свідчення не залишили жодних сумнівів щодо сатанинської суті ілюмінізму, вчення якого було спрямоване на «цілковите викорінення релігії і суспільної моралі, навіть розірвання сімейних зв’язків через знищення таїнства шлюбу і відмежування батьків від процесу виховання дітей». Схематично цілі ілюмінатів, за Н. Вебстер, можна представити так: знищення релігії (християнства, держави, нації, патріотизму, сім’ї, шлюбу, моралі, власності (2, c. 19).
11 жовтня 1786 року представники баварської влади захопили в будинку Цвака документи, які розкривали злочинні методи діяльності заколотників, а також вибухові прилади, отруйні речовини, смертоносні парфуми, абортивні напої, прилади для підробки печаток тощо. «Правителі і держави, — писав Вейсгаупт, — зникнуть з лиця землі; ця революція стане результатом праці таємних товариств, і це одна з наших найбільших таємниць». Враховуючи величезну загрозу сатанинського вчення ілюмінатів, Баварський уряд наказав негайно оприлюднити вилучені документи та розповсюдити їх у найширших масштабах у вигляді збірника під назвою «Справжні твори Ордену ілюмінатів». Деяких членів ордену заарештували, але Цваку та Вейсгаупту, за чию голову було обіцяно нагороду, вдалося втекти (2, c. 20-22).
3. Поширення ілюмінізму та поява сіонізму
За два роки до заборони ілюмінізму в Баварії його адепти розгорнули свою діяльність у Франції. Єврейський «маг» Каліостро був завербований ілюмінатами у Німеччині (про що він сам зізнався під час допиту в Римі 1790 року), після чого був направлений у Францію, вербуючи нових членів, використовував свої гіпнотичні здібності. У Німеччині був завербований і єврей Мірабо, який після повернення у Францію за допомогою Талейрана «ілюмінізував» тамтешні масонські ложі. У результаті цього, за повідомленням Н. Вебстер, до березня 1789 року 266 масонських лож, що були підконтрольні «Великому Сходу» Франції (центр французького масонства), були повністю «ілюмінізовані». Через місяць почалася Французька революція, яка втопила в крові велику європейську країну (2, c. 23-25).
Французька дослідниця Леслі Фрай натхненниками та організаторами жахливого ілюмінізму називає впливових євреїв ХVIIІ ст. Веслі (1725-180) і Мойсея Мендельсона (1728-1786) — «третього Мойсея» («другим Мойсеєм» юдеї вважають Мойсея Маймоніда, автора Мішни-Тори («Другого закону»), де він подав 13 догматів юдаїзму, а «першим» — біблійного Мойсея, якому приписують авторство Тори, або П’ятикнижжя) (4, с. 407; 7, с. 218). Веслі та Мендельсон разом з банкірами Ітцігом, Фрідланде-ром та Мейєром започаткували сатанинський Орден ілюмінатів. Л.Фрай проводить паралель між Веслі-Мендель-соном та Ашером Гінцбергом, за її переконанням, автором сумнозвісних «Протоколів сіонських мудреців» (або «Сіонських протоколів» (7). «Як Веслі та Мендельсон скористалися Адамом Вейсгауптом, Реймару-сом, Лессінгом, Ніколаї, Карлом Домом, Мірабо та ін., так згодом Гінцберг має в своїх руках, у повній своїй владі Ллойд-Джорджа, Клемансо, Вільсона, Буржуа, Ратенау і ще дуже багатьох інших… Користуючись однаковими методами у різні історичні епохи, ці два жиди (Веслі і Гінцберг) живили революцію і керували нею. Веслі підготував «велику» французьку революцію і бачив власними очима, як вона розвивалася і діяла. Гінцберг розробив план обох революцій, що відбулися в Росії, — 1905 та 1917 років, — і також мав можливість до перенасичення навтішатися підготовленою ним драмою. Щоб мати точне уявлення про кількість думок, запозичених Гінцбергом у Веслі, читач має прочитати паралельно «Сіонські протоколи» Гінцберга та твори обох авторів. Особливо потрібним був би такий метод для вивчення інструкцій та наказів Вейсгаупта, що розсилали його прихильникам і безпосередньо подавали Веслі» (7, c. 218-219).
А. Гінцберг, як укладач «Сіонських протоколів», перебував також під впливом Мойсея Гесса (1818-1875), якого вважають засновником і сіонізму, і «наукового соціалізму», оскільки він був наставником німецького єврея Карла Маркса (1818-1883) — онука рабина. Книга М. Гесса «Рим і Єрусалим» стала підгрунтям для створення світового сіонізму, першою спробою його відкритого проголошення (7, c. 220). Згодом цей «загальний сіонізм» розгалузився на кілька течій — «державний», або «політичний», «практичний», або «духовний», «релігійний», «соціалістичний» та інші підвиди сіонізму. Засновником «духовного» сіонізму і був А. Гінцберг (або Ахад Хам — «один з народу», 1856-1927). Він народився в Україні (Сквира, Київської обл.) у родині хасидів і в 16-річному віці одружився з онукою «любавичівського ребе» — керівника юдо-нацистської секти Хабад Менахема Менделя (Шнеєрзона) (7; 8).
Юдо-нацистську секту Хабад, про діяльність якої багато писав харківський публіцист єврейського походження Е. Ходос, створено в ХVІІІ ст. у містечку Любавичі, а її основна книга — Хатанія (або Танья), автором якої є перший «любавичівський ребе» Шнеур-Залман (Шнеєрзон). Згідно з цією відверто расистською працею, у неєвреїв немає жодних чеснот, всі вони існують тільки задля того, щоб слугувати євреям, і навіть єврейський зародок геть відрізняється від неєврейського, оскільки останній створено з «нечистот». Таким чином, ще за півтора століття до заснування гітлерівської партії в Німеччині в середовищі хасидсько-хабадської секти було детально розроблено концепцію єврейського расизму та юдо-нацизму, а у нинішньому Ізраїлі ці фашистські ідеї значно поширюються серед населення, в школах і в армії (9, c. 33-34; 8, c. 83).
«Духовний» сіонізм Ахада Хама зібрав переважно євреїв Східної Європи та єврейського Ордену «Поалей Ціон» («Робітники Сіону»), осередки якого виникли в низці країн на початку ХХ ст. (передусім в Україні, з 1901 року) і які намагалися поєднати ідеї соціалізму та сіонізму. У 1904 -1906 роках з груп організацій «Поалей Ціон» утворилося кілька партій, які брали активну участь у підготовці більшовицького заколоту 1917 року. На противагу «духовному» сіонізму Гінцберга-Хама існував так званий «політичний» сіонізм, засновником якого вважають Теодора Герцля, який 1897 року створив Всесвітню сіоністську організацію. Цей «політичний» сіонізм Герцля був виконавчим органом єврейського масонського Ордену «Бнай Бріт» і гуртував навколо себе всіх євреїв Західної Європи та Америки (7, с. 212). «Бнай Бріт» («Сини Заповіту») — це міжнародна єврейська ложа, заснована ще 1843 року в США німецькими євреями, яка, на думку російського дослідника О.Платонова, є «надмасонством», з чого випливає «цілком очевидний нерозривний зв’язок між масонським та сіоністським рухами» (6, c. 475- 479). 1913 року, за часів проєврейського президента США В.Вільсона, «Бнай Бріт» створює Антидифамаційну лігу (АДЛ), яку американський дослідник єврейського походження А. Лілієнталь називає «єврейським гестапо, або найбільшою неурядовою системою шпигунства».
 4. Сіонізм та марксизм
1848 року онук рабина й учень засновника сіоністського руху М.Гесса Карл Маркс зі своїм зятем Фрідріхом Енгельсом написав програму міжнародної підривної організації «Союз комуністів», яка отримала назву «Маніфест Комуністичної партії». Багато дослідників указують на захоплення Маркса сатанізмом (3; 5 та ін.), а також на те, що він послуговується спадком «давнього єврейства та проповідує за допомогою нової термінології соціальні ідеали ізраїльських пророків», стверджує єврейський історик С. Дубнов (цит. за: (1, c. 21). Інший єврейський автор Барух Леві, повністю підтримуючи ідеї Маркса про знищення кордонів, держав та патріотизму, а також створення «світової республіки», висловлює своє переконання в тому, що «в цій новій організації людства Сини Ізраїля, які нині розсіяні по всій землі, будуть усюди провідним елементом, їм не траплятиметься супротив, особливо у тому випадку, коли вдасться захопити робітничі маси під міцне керівництво кількох своїх… Так буде виконано пророцтво Талмуду про те, що євреї, коли прийдуть часи Месії, володітимуть ключами і багатствами всіх народів землі» (цит. за: (1, c. 21).
На цій юдо-марксистській базі виникає безліч єврейських політичних організацій, зокрема Бунд (на ідиш — союз) — «Всезагальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі та Росії». Бунд був класичною єврейською соціал-демократичною партією, створеною 1897 року у Вільно. Лідерами Бунду були Р. Абрамович, І. Айзенштадт, А. Кремер та ін. Наступного, 1898 року, Бунд увійшов до створеної РСДРП — Російської соціал-демократичної робітничої партії, з якої згодом (після більшовицької революції 1917 року) постала Російська комуністична партія (більшовиків), а потім — Комуністична партія Радянського Союзу. Лідерами РСДРП(б), як і Бунду, стали лише євреї: Л. Бронштейн-Троцький, В. Ульянов-Бланк (Ленін), Г. Зинов’єв-Радомисльський, М. Ларін-Лур’є, В. Володарський-Гольдштейн, Л. Каменєв-Розенфельд, Ю. Стеклов-Нахамкіс, К. Радек-Собельсон, а також М. Урицький, Я. Свердлов та ін. (див., напр.: (10).
На основі єврейського Бунду і такої ж єврейської РСДРП 1903 року утворилися більшовизм та меншовизм, які розійшлися у дрібних питаннях про вибори до керівних партійних органів. Після 1917 року меншовики існували деякий час як самостійна політична партія. Їхніми головними лідерами-ідеологами теж були переважно особи єврейського походження, які виступали за створення коаліції з ліберальною буржуазією (звідси давня «змичка» соціалістів, сіоністів та лібералів). Отже, ідея А. Вейсгаупта — ідея світової змови проти цивілізації — стала основною ідеєю «Комуністичного маніфесту» К. Маркса, на основі яких виникли міжнародні організації марксистів — І Інтернаціонал (1864) та ІІ Інтернаціонал (1889), контрольовані євреями-соціалістами, вихованими на юдейських Торі, Талмуді, Таньї, «Сіонських протоколах» та інших таких ученнях, зокрема на ілюмінізмі. Комунізм, соціалізм, соціал-демократія, які базувалися на марксизмі-ілюмінізмі, переживали внутрішні конфлікти (наприклад, протиставлення ленінізму — троцькізму, троцькізму — сталінізму), що призводило до появи нових міжнародних організацій змовників — ІІІ Інтернаціоналу (1919), IV Інтернаціоналу (1938), Соціалістичного Інтернаціоналу — та різних комуністичних, соціалістичних і соціал-демократичних партій, але не змінювало їхньої богоборчої, антилюдяної, вкрай загрозливої сутності.
5. Сучасні носії злочинної ідеології
Революція 1917 року в царській Росії, яка була названа соціалістичною і яку здійснили соціал-демократи, що згодом перейменувалися на комуністів, живилася, як зазначалося, юдейським спадком, єврейськими ідеологами, єврейськими заколотниками та єврейськими банкірами. Носіями цих юдо-сіоністських ідеологій у сучасній Україні, як відомо, є такі політичні партії:
— Комуністична партія П. Симоненка — прямий нащадок зловісної РКП(б) — КПРС;
— Соціалістична партія О. Мороза — Й. Вінського — колишніх комуно-функціонерів, які також є нащадками тоталітарної більшовицької ідеології;
— Прогресивна соціалістична партія Н. Вітренко — ідеологічної «родички» двох попередніх;
— Соціал-демократична партія (об’єднана) В. Медведчука — Г. Суркіса, яку їхній колишній однопартієць В. Нечипорук назвав «партією влади євреїв в Україні».
Остання характеристика, з огляду на ідеологію та кадровий склад, притаманна всім названим політичним партіям. До чого призвела «партія влади євреїв» після більшовицького заколоту 1917 року, добре відомо — не менше 100 мільйонів (!) жертв через війни, голодомори, репресії, катування, концтабори. Нещодавно Європарламент, нарешті, спромігся прийняти спеціальну резолюцію щодо засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, носії ідеології яких в Україні — комуністи, соціалісти та соціал-демократи — продовжують справу своїх попередників. Цьому, безумовно, треба покласти край, оскільки саме з цими політичними силами завжди співіснуватимуть злочинний сіонізм, хабадський юдо-нацизм та інші єврейсько-расистські ідеології, що були основою комуно-соціалізму і соціал-демократії, яка тяжіє тепер до іншого ідеологічного центру під назвою юдо-лібералізм. Цим штучним, антилюдяним ідеологічним структурам, які маскуються під гаслами «гуманізму», «прав людини», «соціальної справедливості», «демократичних цінностей», необхідно протиставити здоровий, усеперемагаючий національний традиціоналізм, що спирається на споконвічну віру, культуру та любов до Вітчизни. 
 
Література
1. Бегунов Ю. Тайная история масонства. — М., 2006.
2. Вебстер Н. Всемирная революция. Заговор против цивилизации. — К., 2001.
3. Володський І. Витоки зла (таємниця комунізму). — К., 2003.
4. Дубнов С. Краткая история евреев. — Р/на Дону, 1997.
5. Каныгин Ю. Сатанизм в ХХ веке. — К., 2004.
6. Платонов О. Тайная история масонства. 1731 — 2000. — М., 2000.
7. Сіонські протоколи: джерела і документи. — К., 2005.
8. Ходос Э. Еврейский фашизм, или Хабад — дорога в ад.-Харьков, 2005.
9. Шахак И. Еврейская история, еврейская религия: тяжесть трех тысяч лет. — К., 2005.
10. Щокін Г. Організатори більшовизму: національно-персональний склад. — К., 2005.

(«Персонал» №5 2006 р.)



 
Наші Друзі: Новини Львова