Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 06 березня 2021 року
Тексти > Жанри > Поезія

Вірші в перекладі Леоніда Первомайського з 7-томового зібрання творів Л.Первомайського

Переглядів: 29357
Додано: 03.05.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 1 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: www.ukrlib.com
\"Ти помилився, друже мій,-
Вона засміялася дзвінко.-
Я зовсім не те, що думаєш ти,
Я дуже порядна жінка.

Ні, справді, я не маленька мамзель
Що звуть лоретками нині.
Чи ти Гаммонії не впізнав,
Гамбурзької богині?

Але, я бачу, тремтить душа
Твоя, співець, благородна.
Ти проведеш мене й тепер?
Ну що ж, ходім - я згодна!\"

І сміючись я відповів:
\"Не битиму одбою -
Іди вперед, а я піду
Хоч в пекло за тобою!\"




XXIV



Не знаю, як опинився я
У неї перед дверима.
По сходах, мабуть, мене підняла
Могутня сила незрима.

В кімнатці Гаммонії для нас
Чудова мить настала.
Богиня призналась, що давно
До мене симпатію мала.

\"Колись,- сказала вона,- найбільш
Любила я твори щирі
Співця, що месію оспівав
На благочесній лірі.

Дивись, на комоді і досі я
Погруддя Клопштока маю,
Але на нього вже давно
Очіпки одягаю.

Ти мій улюбленець тепер,
Портрет твій над ліжком у мене.
Вінчає свіжий лавровий вінок
Обличчя твоє натхненне.

Даремно тільки моїх синів,-
Кажу тобі щиро, як мати,-
Своїм бичем шмагаєш ти...
Треба вже з цим кінчати.

Я сподіваюсь, що життя
Чогось таки навчило
І толерантнішим тебе
Навіть до дурнів зробило.

Але як зважився ти рушать
В холодну зимову пору
До нас на північ? На півночі ми
Маємо зиму сувору\".

\"Моя богине,- я їй відповів,-
Одне лиш для мене ясно:
Найглибші чуття у людській душі
Пробуджуються невчасно.

З вигляду добре жилося мені,
Але помирав од нудьги я,
Щодня хвилювання моє росло -
І це вже була ностальгія.

Нараз французьке повітря легке
Стало мене душити,-
Я мусив дихати в моїй
Німеччині, щоб жити.

За духом торфу й тютюну
Почав я сумувати.
Тремтіли ноги - так їм баглось
Німецьку землю топтати.

Вночі зітхав я і сумував,
Згадуючи ворота,
Біля яких моя мати живе
І зовсім близенько Лотта.

І доброго старого я
Згадував часто до ранку,
Бо він хоч і лаяв мене завжди,
Але й захищав до останку.

\"Дурний хлопчисько!\" - його слова
Хотів би я чути знову.
Вони музи?ку в моїй душі
Пробуджують чудову.

Я сумував за блакитним димком
Над рідними димарями,
За нижньосаксонським солов'єм,
За буковими гаями.

Й за тими місцями я сумував -
Голгофою суму й любові,
Де ніс свого юнацтва хрест
І мій вінок терновий.

Хотів я ридати там, де колись
Доводилося ридати,
Любов до вітчизни - зветься в нас
Це почуття дурнувате.

По суті - це хворість; і ми на цім
Довго спинятись не будем.
Сором'язкий я з натури і ран
Своїх не показую людям.
 
Наші Друзі: Новини Львова