Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 06 березня 2021 року
Тексти > Жанри > Поезія

Вірші в перекладі Леоніда Первомайського з 7-томового зібрання творів Л.Первомайського

Переглядів: 29356
Додано: 03.05.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 1 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: www.ukrlib.com
Був гарний вечір. З Кампе я
У льох той мусив пірнути,
Щоб устрицями поласувать
І трішки винця хильнути.

А там товариство добре було -
Зустрів я радо знову
І друзів старих, як, наприклад, Шофп'є,
І молодь нову чудову.

Тут був і Віллє, чиє лице -
Альбом, у якому видко
Факсиміле ворожих рапір -
Академічно і чітко.

Сидів тут сліпий язичник Фукс,
Особистий ворог Єгови,
Що вірить в Гегеля тільки, та ще
Трохи в Венеру Канови.

Амфітріоном Кампе був,
Сам, з власної персони,
Лилося блаженство з його очей
Замріяної мадонни.

Я добрі устриці з смаком їв
І думав, п'ючи наші вина:
\"Кампе - велика людина, це факт,
І між видавців - перлина!

Боюсь, що з іншим видавцем
З голоду я загину,
А цей і пити дає мені.
Ніколи його не кину.

Я славлю найвищого творця
За сік лози і найпаче
За те, що видавцем мені
Він Юлія Кампе призначив.

Я славлю Всевишнього творця,
Підводячи очі д'го?рі,
Бо він створив рейнвейн на землі,
А також устриці в морі!

Отче, що сотворив лимон,
Щоб устриці кропити,
Мою вечерю дай мені
Добре перетравити!\"

Рейнвейн завжди підносить в мені
Чуття високі й чудові!
В моєму серці він до людей
Пробуджує по?рив любові.

В цей час на вулицю поблукать
Виносить мене з світлиці,
Живої душі шукає душа,
Бажано - в білій спідниці.

В подібні хвилини всю душу мою
Сповняє чуття блаженне,-
Всі ки?цьки для мене сірі в цей час,
А всі жінки - Єлени.

На Дрейбані побачив я
Величну жінку,- не всюди
Побачить можна і не завжди
?Такі величні груди.

Було в неї повне і свіже лице,
В очах розцвітали блавати,
Трояндові щоки, як вишні - уста,
От тільки ніс - сизуватий.

Її ясне чоло вкривав
Очіпок з білого льону,
На вежу скидався він, а також
Нагадував трохи корону.

Туніка біла на литки
Звисала в тієї матрони.
Литки! У неї ноги були
Мов дві дорійські колони.

Натури людської вона,
Здавалось мені, достоту,
І тільки її надприродний зад
Виказував вищу істоту.

Вона до мене підійшла,
З приїздом привітала:
\"Тринадцять літ ти на Ельбі не був,
А бачу - змінився мало.

Ти, мабуть, шукаєш створіння ті,
Що в цих місцях з тобою
Колись блукали ночами без сну
Мрійливою юрбою.

Давно вже поглинуло їх життя,
Страхітна гідра стоглава,-
Ні подруг давніх, ні давніх днів
Не знайдеш ти, от в чім справа.

Не знайдеш тих гордих квітів, яким
Душа твоя гімн співала.
Вони тут цвіли, та давно одцвіли,
Давно їх буря зламала.

Обірвано, збито, розтоптано їх
Судьби важкою стопою,-
Мій друже, такий кінець на землі
Всього, що зветься красою!\"

\"Та хто ж ти? - гукнув я.- Чи не тебе
Я бачив у сні старому?
Де ти живеш? Чи можна мені
Тебе провести додому?\"

\"Ти помилився, друже мій,-
 
Наші Друзі: Новини Львова