Тексти
>
Жанри
>
Поезія
Вірші в перекладі Леоніда Первомайського з 7-томового зібрання творів Л.Первомайського
Джерело: www.ukrlib.com
Був гарний вечір. З Кампе я
У льох той мусив пірнути,
Щоб устрицями поласувать
І трішки винця хильнути.
А там товариство добре було -
Зустрів я радо знову
І друзів старих, як, наприклад, Шофп'є,
І молодь нову чудову.
Тут був і Віллє, чиє лице -
Альбом, у якому видко
Факсиміле ворожих рапір -
Академічно і чітко.
Сидів тут сліпий язичник Фукс,
Особистий ворог Єгови,
Що вірить в Гегеля тільки, та ще
Трохи в Венеру Канови.
Амфітріоном Кампе був,
Сам, з власної персони,
Лилося блаженство з його очей
Замріяної мадонни.
Я добрі устриці з смаком їв
І думав, п'ючи наші вина:
\"Кампе - велика людина, це факт,
І між видавців - перлина!
Боюсь, що з іншим видавцем
З голоду я загину,
А цей і пити дає мені.
Ніколи його не кину.
Я славлю найвищого творця
За сік лози і найпаче
За те, що видавцем мені
Він Юлія Кампе призначив.
Я славлю Всевишнього творця,
Підводячи очі д'го?рі,
Бо він створив рейнвейн на землі,
А також устриці в морі!
Отче, що сотворив лимон,
Щоб устриці кропити,
Мою вечерю дай мені
Добре перетравити!\"
Рейнвейн завжди підносить в мені
Чуття високі й чудові!
В моєму серці він до людей
Пробуджує по?рив любові.
В цей час на вулицю поблукать
Виносить мене з світлиці,
Живої душі шукає душа,
Бажано - в білій спідниці.
В подібні хвилини всю душу мою
Сповняє чуття блаженне,-
Всі ки?цьки для мене сірі в цей час,
А всі жінки - Єлени.
На Дрейбані побачив я
Величну жінку,- не всюди
Побачить можна і не завжди
?Такі величні груди.
Було в неї повне і свіже лице,
В очах розцвітали блавати,
Трояндові щоки, як вишні - уста,
От тільки ніс - сизуватий.
Її ясне чоло вкривав
Очіпок з білого льону,
На вежу скидався він, а також
Нагадував трохи корону.
Туніка біла на литки
Звисала в тієї матрони.
Литки! У неї ноги були
Мов дві дорійські колони.
Натури людської вона,
Здавалось мені, достоту,
І тільки її надприродний зад
Виказував вищу істоту.
Вона до мене підійшла,
З приїздом привітала:
\"Тринадцять літ ти на Ельбі не був,
А бачу - змінився мало.
Ти, мабуть, шукаєш створіння ті,
Що в цих місцях з тобою
Колись блукали ночами без сну
Мрійливою юрбою.
Давно вже поглинуло їх життя,
Страхітна гідра стоглава,-
Ні подруг давніх, ні давніх днів
Не знайдеш ти, от в чім справа.
Не знайдеш тих гордих квітів, яким
Душа твоя гімн співала.
Вони тут цвіли, та давно одцвіли,
Давно їх буря зламала.
Обірвано, збито, розтоптано їх
Судьби важкою стопою,-
Мій друже, такий кінець на землі
Всього, що зветься красою!\"
\"Та хто ж ти? - гукнув я.- Чи не тебе
Я бачив у сні старому?
Де ти живеш? Чи можна мені
Тебе провести додому?\"
\"Ти помилився, друже мій,-