Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 06 березня 2021 року
Тексти > Жанри > Поезія

Вірші в перекладі Леоніда Первомайського з 7-томового зібрання творів Л.Первомайського

Переглядів: 29358
Додано: 03.05.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 1 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: www.ukrlib.com
Скарбів та курйозів пишався.

Мене навчав він, як булаву
В час битви тримати я маю;
Часом з мечей витирав він іржу
Полою свого горностаю.

У руки взяв він павиний хвіст
І заходився змітати
Столітній пил, що зброю вкривав,
Мечі, кольчуги, лати.

Він прапор витрусив і сказав:
\"Це гордість моя найвища,
Що шовку ще досі не згризла міль,
Ані черва деревища\".

Коли ж удвох прийшли ми в зал,
Де покотом на підлозі
Лежали озброєні бійці,
Старий сказав у тривозі:

\"Тут треба тихіше нам говорить,
Щоб хлопців моїх не збудити;
Сто літ пройшло - і я мушу платню
Сьогодні їм платити\".

І кайзер тихцем підходить до них,
І кожному солдату
Кладе в кишеню крадькома
По золотому дукату.

Я здивувався, і він сказав:
\"Не пропускаючи строку,
Дукат на брата я чесно плачу
Кожного сотого року\".

В тім залі, де в німих рядах
Стояли при яслах коні,
Мій кайзер потирати став
Од радості долоні.

Він коні свої рахувати почав,
Дививсь їм на ноги і в зуби,
Лічба затяглася, і спрагло тряслись
Його пересохлі губи.

\"Ні, все ще в мене мало їх,
І це мені серце крає.
Солдатів і зброї досить було б,;
А коней не вистачає!

Я ремонтерів розіслав
По всіх краях купувати
Для мене кращих жеребців,
Багато їх треба мати.

Діждуся коней і - тремти,
Напасників люта зграє,-
Звільню вітчизну і народ,
Що вірно мене чекає!\"

Так мовив кайзер, а я гукнув:
\"Та це ж нестачі звичайні!
Коли в тебе коней не повний комплект,.
Бери ослів зі стайні!\"

А Ротбарт мені сміючись відповів:
\"Навіщо нам поспішати?
Рим не збудуєш протягом дня,
Для діла час треба мати.

Певніший вчорашнього завтрашній день.
Сьогодні ще діяти рано.
Є в римській державі прислів'я старе:
\"Chi va piano, va sano\".*

--------------------
* \"Поспішиш - людей насмішиш\" (іт.).



XVI



Візок труснув і мене розбудив,
Та я з головою вкрився,
Заплющив очі й знов заснув,
І знов мені Ротбарт снився.

Я знову по залах з ним блукав
Під тінню громохких зводів,
А він зо мною про се й про те
Розмови довгі заводив.

Уже давно, багато літ
Не мав король зі світу,
Либонь, з Семилітньої війни,
Ні звістки, ні привіту.

Про Мендельсона він питав,
Про Ка?ршиху,- а наостанку
Спитав про графиню Дюбаррі,
Людовікову коханку.

\"О кайзер! - гукнув я.- Як ти відстав!
Вже Мозеса черви зжерли,
Давно вже й Ребекка, і Абрагам,
Синок його милий, померли.

Абрагам та Лія родили на світ
Синочка Фелікса - нині
Він охрестився й далеко пішов -
Став диригентом в Берліні.

І Ка?ршиха стара вже в труні,
Й дочки її, Кленке, немає;
Онука її, Гельміна Шезі,
Здається, ще шкандибає.

 
Наші Друзі: Новини Львова