Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 06 березня 2021 року
Тексти > Жанри > Поезія

Вірші в перекладі Леоніда Первомайського з 7-томового зібрання творів Л.Первомайського

Переглядів: 29346
Додано: 03.05.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 1 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: www.ukrlib.com
До блиску начищаєш ти
Малі зустрічні зорі.

Французам і руським належить земля,
На морі - панують бритти,
Зате ми пануємо в царстві мрій -
О, тут нас не розбити!

Тут ми єдині, і тут вже ми
Не коримось нікому,-
Інші народи, щоправда, живуть
На грунті більш твердому.

Заснув я, і приснилось мені,
Що в місячнім сяйві ясному
Лункими завулками знову я
Блукаю по Кельну нічному.

І знову слідом за мною йшов
Мій чорний супутник незмінно,
І я від утоми не чув уже ніг,
Але ми брели невпинно.

Ми далі брели, і серце моє
Розкрилось, наче рана,
І з рани серця по краплі кров
Сочилася багряна.

Я часом у кров свою пальці вмочав
І часом зупинявся
Біля одвірків - і знак на них,
Кривавий знак залишався.

І щоразу, коли я дім
Отак відзначував, дальній
Вчувався дзвін похоронний мені,
Болючий, тихий, печальний.

Та вже на небі місяць блідий
Зникав у темній запоні,
І дикі хмари летіли вдаль
Повз нього, як чорні коні.

Ми довго блукали й нарешті прийшли
Знов на соборну площу,
Собор одкритий навстіж стояв,
І ми зайшли, як на прощу.

Всевладно тут панували смерть,
І ніч, і глухе мовчання;
Підкреслювало темноту
Свічок і лампад блищання.

Я довго блукав вздовж високих колон
Повільною ходою,
І кроки мого супутника чув -
І тут він був зо мною.

Та ось прийшли ми в темний куток,
Де тьмяно свічки блищали
На діамантах та золоті,- тут
Три східні царі лежали.

Та три царі, що мали б лежать
У раках старовинних,-
О дивна річ! Сиділи вони
На власних домовинах.

Ті три кістяки в фантастичнім вбранні,
В коронах, що блищали
На мертвих го?ловах, бе?рла в руках
Своїх костяних тримали.

Мов ляльки на шворках, здіймали вони
Давно уже мертві кості,
Смерділи гниллю, а разом з тим
І ладаном до млості.

Один навіть рота був розкрив,
Щоб довгу промову сказати.
Він добре мені пояснив, чому
Я мушу його шанувати.

По-перше, тому, що він мрець,
По-друге,- король, зрозуміло,
По-третє, ще й тому, що він святий,-
Мене це це зворушило.

І я йому, сміючись, відповів:
\"Даремно себе ти бентежиш!
Я добре знаю - минулим часам
Увесь ти давно належиш!

Геть звідси, геть! З глибоких могил
На світло ви вийшли всує!
Скарби цієї капели життя,
Живе життя конфіскує!

Весела кіннота майбутнього тут
Має постоєм стати;
Добром не підете звідси - ми вас
Прикладами будемо гнати!\"

І я на привид свій озирнувсь
По цих словах суворих -
Сокира блищала в його руках,
І він зрозумів мій порух.

Наблизивсь він і тую ж мить
Сокирою став навально
Трощити кістки забобонів старих
І нищити їх безжально.

Луна озвалась з усіх кутків,
І струмінь кривавий рвонувся
Страшним потоком з моїх грудей -
І раптом я проснувся.




 
Наші Друзі: Новини Львова