Тексти
>
Жанри
>
Поезія
Вірші в перекладі Леоніда Первомайського з 7-томового зібрання творів Л.Первомайського
Джерело: www.ukrlib.com
Услід за Паганіні ходив
Свій Spiritus familiaris,
Часом як пес, а часом з лиця -
Небіжчик Георг Гарріс.
Наполеон кожну грізну мить
Бачив червоного мужа,
Сократ мав демона свого;
Це не уява недужа.
І сам я, над письмовим столом
Нічною схилившись порою,
Не раз помічав, що в масці гість
У мене стоїть за спиною.
Ховав він щось під своїм плащем,
Що тьмяно блискало зрідка.
Я думав - сокира у нього там,
Сокиру там мені видко.
Кремезну він статуру мав,
Очі на зорі схожі.
Не заважаючи мені,
Стояв він, мов на сторожі.
Минули роки - вже я й забув
Відвідини ті пекельні,
Коли раптово зустрівся з ним
Ясної ночі в Кельні.
Задумано містом вночі я блукав
І бачив його за собою,
Як тінь свою; я спинявся - і він
Спинявся разом зо мною.
Спинявся він, наче мене дожидав,
Рушав я - і тінь його чорну
Волік за собою. Так ми прийшли
Аж геть на площу соборну.
Це стало нестерпно, і я повернувсь
І крикнув: \"Скажи мені в очі,
Чого за мною ти ідеш
В пустелі оцій серед ночі?
Тебе зустрічаю я завжди,
Коли світова задуха
Груди стискає мої і горять
В мозку блискавки духа.
Чого ти дивишся й мовчиш?
Скажи - що ти ховаєш
Під темним плащем і що там блищить?
Хто ти й чого бажаєш?\"
І привид одразу мені відповів
Спокійно і флегматично:
\"Будь ласка, без нервів... Мене заклинать
Не треба так патетично!
Я зовсім не привид старовини,
Не пугало з могили,
Ані філософії мене,
Ні красномовства не вчили.
З натури практик я; завжди
Мовчу й спокійний буваю.
Та знай лиш - усе, що намислиш ти,
Я у життя втіляю.
Минуть віки - я не спинюсь,
Покіль твою думку і мрію
На дійсність не перетворю;
Ти мислиш, а я дію.
Так, ти суддя, я - слухняний кат;
З покорою рабською, ревно
Я здійснюю кожний твій вирок, хоча б
Несправедливий запевно.
З сокирою ліктора в Римі мав
Консул перед собою,
У тебе є свій ліктор, лиш він
Сокиру несе за тобою.
Твій ліктор - я, за тобою йду
І маю в руці завжди я
Блискучу сокиру свою, бо я -
Думок твоїх втілена дія\".
VII
Мов ангели приспали мене,
Отак заснув я вдома.
В німецьких перинах добре спать,
М'які вони, як відомо.
Як часто за вами я сумував,
Вітчизняні перини,
Коли ночами лежав без сну
На твердих сінниках чужини.
Чудова перина - чудовий сон
На тебе навіває.
Німецька душа від пут земних
Лиш тут відпочиває.
Вона тут вільна й вільно летить
У вись небесну прозору.
О душе німецька, як гордо в снах
Ти піднімаєшся вгору!
Сам бог перед тобою - ніщо!
Крилом в небеснім просторі
До блиску начищаєш ти