Тексти
>
Жанри
>
Поезія
Вірші в перекладі Леоніда Первомайського з 7-томового зібрання творів Л.Первомайського
Джерело: www.ukrlib.com
То замість східного царя
Можна західного брати.
V
Як я на рейнський міст зійшов
Біля причального валу,
Побачив у місячнім сяйві Рейн,
Що вдаль спливав помалу.
Привіт тобі, мій батьку Рейн,
Що тут було з тобою?
Про тебе часто думав я
З одчаєм і журбою.
Сказав - і вловило в глибинах вод
Печальні звуки вухо,-
Неначе кашель старого душив,
Стогнав він і дихав глухо:
\"З приїздом, хлопче! Приємно мені,
Що ти не забув мене досі.
Тринадцять літ не бачились ми,
Мені погано жилося.
Під Біберіхом я камінь ковтав.
Не дуже це смачно. Ще ж гірші,
Сказать по правді, для шлунка мого
Нікласа Беккера вірші.
Він пісню зложив про мене, що я
Цнотлива мамина дочка,
Яка уперто береже
Незайманості віночка.
Чуючи пісню безглузду цю,
Я хочу лаятись, битись,
Вирвати бороду сиву свою
І в самому собі втопитись.
Чи я ще незаймане дівча,
Французи могли б сказати,-
Побідні хвилі доводилось їм
Не раз з моїми зливати.
І пісня дурна, і співець не мудрець!
Мене він зганьбив цинічно,
І гірша річ - скомпрометував
На все життя політично.
Коли б французи вернулись до нас, -
Мені червоніти треба,
Мені, що, чекаючи їх, не раз
З сльозами звертався до неба.
Не криюся, дуже я їх любив.
Ну, як там мої французята?
Грають, співають, як і завжди?
Ще білі в них штаненята?
Хотів би я побачити їх,
Не криюсь перед тобою.
Але боюсь, бо вірші ті
Вкрили мене ганьбою.
Альфред де Мюссе, дотепний гамен,
До нас прибуде з ними,
Пробарабанить він на мені
Свої тріскучі рими!\"
Отак побивався батько Рейн,
Не міг розважитись знову.
Щоб звеселить його, я сказав
Розсудливу промову:
\"Не варт боятись, батьку, тобі
Французьких ущипливих глузів,
Давно вже змінились французи, й давно
Змінились штани у французів.
Не білі тепер - червоні штани,
І ґудзики інші мають,
Не грають вже, не гасають вже,
А голови сумно схиляють.
Все філософствують, на язиці
В них Фіхте, Кант і Гегель,
І курять тютюн, і пиво п'ють,
І дехто гуляє в кегель.
Вони філістери, як і ми,
І це вже в них глибоко в серці,-
Вже більше не вольтеріанці вони,
А швидше генгстенбержці.
Альфред де Мюссе, щоправда, гамен,
Як і раніш, завзятий,
Але не бійся - язика
Йому ми зможемо втяти.
Нехай барабанить посміє він
Огидні свої епіграми,-
Просвищем, як приймали його
Не раз прекрасні дами.
Отож забудь, мій батьку Рейн,
Пісні? лихі. Чудову
Почуєш пісню нову. Прощай!
Ми скоро стрінемось знову\",
VI