Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 22 січня 2021 року
Тексти > Жанри > Казка  ::  Тексти > Тематики > Дитяча

Великий Клаус і маленький Клаус

Переглядів: 5052
Додано: 28.12.2010 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: http://andersen.com.ua
ВЕЛИКИЙ КЛАУС І МАЛЕНЬКИЙ КЛАУС

В одному селі жили два чоловіки, і обидва вони мали _ однакові імена, їх звали Клаусами. Але в одного було чотири коняки, а у другого лише одна. Щоб не сплутати цих Клаусів, того, хто мав чотири коняки, звали великим Клаусом, а того, хто мав лише одну,- маленьким Клаусом. От послухаємо, що з ними трапилось,- істинна історія!

Цілий тиждень мусив маленький Клаус орати своєю . конячкою поля великого Клауса. За те великий Клаус давав йому своїх чотирьох - проте тільки раз на тиждень, та й то у неділю! Ой, як помахував маленький Клаус своїм батіжком на всіх п'ятьох коней! Адже сьогодні всі вони .були начебто його власні, хоч і на один тільки день.

Сонце весело сяяло, дзвони дзвонили, люди були в святкових вбраннях. Усі вони бачили маленького Клауса, який орав п'ятьма кіньми, і він був з цього дуже задоволений, ляскав батіжком і кричав:

- Но! Но, мої конячки!

- Не смій так казати! - говорив великий Клаус.- Твоя конячка лише одна!

Але, коли хто-небудь проходив повз нього, маленький Клаус забував, що не смів так казати, і кричав:

- Но! Но, мої конячки!

- Слухай, я тебе прошу не казати так! - сказав великий Клаус.- Якщо ти скажеш так ще раз, я стукну твою конячку по голові, і вона зразу здохне.

- Я не буду більше так казати! - відповів маленький Клаус. Але незабаром хтось із знайомих пройшов мимо і привітався до нього, і маленький Клаус подумав, який це у нього пишний вигляд, коли він оре аж п'ятьма кіньми своє поле, ляснув знову батіжком і закричав:

- Но! Но, мої конячки!

- От я тобі понокаю твоїх конячок! - закричав великий Клаус, узяв ціпок та так дав по голові його єдиній коняці, що та впала мертва.

- Ах, тепер нема в мене жодної коняки! - мовив маленький Клаус і заплакав.

Потім здер він з коняки шкуру, добре її висушив, поклав у мішок, закинув мішок за плечі та й пішов у місто продавати.

Йти треба було чимало, та ще великим темним лісом. Як навмисне, була негода, і він зовсім заблукав у лісі. Коли маленький Клаус вийшов на шлях, вже сутеніло, і було однаково далеко - і до міста йти, і додому назад вертатися. До ночі він ні туди, ні сюди не дістався б.

Саме край дороги стояв великий селянський двір. Віконниці в хаті були зачинені, але крізь них світився вогонь.

«Попрошу я тут дозволу переночувати»,- подумав маленький Клаус, підійшов до дверей і постукав.

Хазяйка відчинила, але, дізнавшись, в чім справа, сказала, щоб він ішов своєю дорогою. Чоловіка, мовляв, нема дома, а без нього вона не хоче пускати чужих.

- Ну, доведеться заночувати надворі,- сказав маленький Клаус, коли хазяйка зачинила двері перед його носом.

Коло хати стояв великий стіг сіна, а між стогом і хатою була маленька повітка під плескатою солом'яною стріхою.

«От я там і ляжу! - подумав маленький Клаус, глянувши на стріху.--Це буде чудова постіль, сподіваюсь, . що чорногуз не злетить згори та не вщипне мене за ногу».

Це він подумав тому, що на стрісі стояв чорногуз,- там було його гніздо.

От зліз маленький Клаус на повітку, ліг там і почав повертатися з боку на бік, щоб умоститися зручніше.

Віконниці не щільно затуляли вікна, і він міг бачити всю кімнату. А там стояв великий накритий стіл з вином/ з печенею та чудовою рибою. За столом сиділа хазяйка і дяк-більше нікого. Вона частувала його, а він уминав рибу, бо це була його любима страва.

«От би й мені присусідитись до них»,- подумав маленький Клаус і просунув голову в вікно.

Ой, який чудовий пиріг він побачив! Справді, це було у них якесь свято! Тут він почув, як хтось під'їхав до дому. Це повернувся чоловік хазяйки.

Чоловік хазяйки був дуже доброю людиною, але мав одну особливу рису - він не міг бачити дяків. Досить було йому зустрінути дяка, як він просто казився. Тому-то дяк ходив до його жінки, коли його не було дома, а жінка і частувала його найкращими стравами. Коли вона почула, що повернувся чоловік, злякалася і почала просити дяка влізти в порожню скриню.

Той послухався, бо знав, що хазяїн не може бачити дяків. Хазяйка мерщій поховала всі страви в піч, щоб хазяїн бува не спитав, чому це на столі така вечеря.

- Ох,-- зітхнув маленький Клаус на повітці, побачивши, як зникла вся їжа і питво.

- Хто там нагорі? - спитав селянин і, глянувши туди, побачив маленького Клауса.- Чого ти лежиш там? Іди краще до хати!

Маленький Клаус розповів, як він заблудився, і попросив знову, щоб його пустили переночувати.

- Ну, звичайно! - сказав селянин.- Але спочатку нам треба чимось підживитися.

Жінка зустріла їх дуже ласкаво, накрила стіл і поставила велику миску каші.

Хазяїн був голодний і їв з великим апетитом, але маленький Клаус ніяк не міг відігнати думку про печеню, рибу та пиріг, заховані в печі.

Під столом, коло його ніг, лежав мішок із шкірою коняки, яку він ніс -у місто продавати. Каша йому була не до смаку, от він і наступив ногою на цей мішок, а суха шкура голосно зарипіла.

- Т-сс! - сказав маленький Клаус своєму мішку, але за кілька хвилин знову наступив на нього. Шкіра зарипіла ще голосніше.

- Ей, що там у тебе в мішку? - спитав хазяїн.

- О, це в мене чарівник! - сказав маленький Клаус.- Він каже, щоб ми не їли каші, він наворожив нам повну піч печені, риби та пирогів! 9

- Отаке! - скрикнув хазяїн, відкрив швидко піч і побачив там чудові страви - все, що туди заховала жінка. Він гадав,, що то наворожив чарівник!

Жінка нічого не могла сказати і витягла все з печі, і обидва вони взялися до печені, до риби, до пирогів. Тоді наступив маленький Клаус знову на свій мішок, і шкіра зарипіла.

- Що він говорить тепер? - спитав хазяїн.

- Він каже,- відповів маленький Клаус,- що наворожив ще три пляшки вина. Вони стоять там, у кутку, за піччю.

Мусила хазяйка і вино поставити. Випив селянин вина, і йому стало дуже весело. Він був би не проти того, щоб мати й собі такого чарівника, який сидить у мішку в маленького Клауса.

- А Чи може він викликати чорта? - спитав хазяїн.- Я б на нього подивився, бо я тепер веселий!

- Звичайно - відповів маленький Клаус,- мій чарівник може все, що я накажу. Правда ж? - спитав він і наступив на мішок так, що той зарипів.

- Ти чуєш? Він каже - так. Але чорт - дуже страшний, краще не треба на нього дивитися.

- Та я його анітрохи не боюсь. А який же він на вигляд?

- Та він викапаний дяк!

- Тьху! - сказав хазяїн.- Отака гидота! Треба вам знати, я бачити не можу дяків! Але що поробиш; я ж знатиму, що це чорт, і мені не буде так противно! До того ж я зараз хоробрий! Тільки хай він не підходить дуже близько!

- От я звелю зараз це моєму чарівникові,- сказав маленький Клаус, наступив на мішок і прихилив до нього вухо.

- Що він каже?

- Він каже, щоб ми відкрили ту скриню, що стоїть у кутку.- Там причаївся чорт, але треба тримати вікно, щоб він не вистрибнув.

- Так допоможіть мені! - попросив хазяїн і підійшов до скрині, де жінка сховала справжнього дяка, який там сидів і тремтів від жаху.

Селянин відчинив трохи віко і заглянув у скриню.

- Тьфу! - закричав він і відскочив назад. - Ну, побачив його, побачив! Точнісінько наш дяк! Та й бридота ж!

Після цього вони ще випили і так випивали до пізньої ночі.

- Чарівника цього ти мені продай! - мовив селянин.- Проси, скільки хочеш, все дам. Справді, хоч цілу мірку грошей!

- Ні, цього я не можу! - сказав маленький Клаус.- Ти ж подумай, скільки я користі маю від цього чарівника.

- Ох, мені так хочеться мати його! - сказав селянин і почав упрошувати маленького Клауса.

- Ну, нехай,- сказав, нарешті, маленький Клаус.- Ти приязно прийняв мене, дав мені переночувати, хай уже чарівник буде твій за мірку грошей, тільки дивись, насипай повніше.

- Це ти одержиш! - сказав хазяїн.- Але скриню ти також візьми, я й години не можу тримати її вдома. Звід- . ки я знаю, може, він і досі сидить там?
 
Наші Друзі: Новини Львова