Тексти
>
Жанри
>
Казка
::
Тексти
>
Тематики
>
Дитяча
Великий Клаус і маленький Клаус
Джерело: http://andersen.com.ua
ВЕЛИКИЙ КЛАУС І МАЛЕНЬКИЙ КЛАУС
В одному селі жили два чоловіки, і обидва вони мали _ однакові імена, їх звали Клаусами. Але в одного було чотири коняки, а у другого лише одна. Щоб не сплутати цих Клаусів, того, хто мав чотири коняки, звали великим Клаусом, а того, хто мав лише одну,- маленьким Клаусом. От послухаємо, що з ними трапилось,- істинна історія!
Цілий тиждень мусив маленький Клаус орати своєю . конячкою поля великого Клауса. За те великий Клаус давав йому своїх чотирьох - проте тільки раз на тиждень, та й то у неділю! Ой, як помахував маленький Клаус своїм батіжком на всіх п'ятьох коней! Адже сьогодні всі вони .були начебто його власні, хоч і на один тільки день.
Сонце весело сяяло, дзвони дзвонили, люди були в святкових вбраннях. Усі вони бачили маленького Клауса, який орав п'ятьма кіньми, і він був з цього дуже задоволений, ляскав батіжком і кричав:
- Но! Но, мої конячки!
- Не смій так казати! - говорив великий Клаус.- Твоя конячка лише одна!
Але, коли хто-небудь проходив повз нього, маленький Клаус забував, що не смів так казати, і кричав:
- Но! Но, мої конячки!
- Слухай, я тебе прошу не казати так! - сказав великий Клаус.- Якщо ти скажеш так ще раз, я стукну твою конячку по голові, і вона зразу здохне.
- Я не буду більше так казати! - відповів маленький Клаус. Але незабаром хтось із знайомих пройшов мимо і привітався до нього, і маленький Клаус подумав, який це у нього пишний вигляд, коли він оре аж п'ятьма кіньми своє поле, ляснув знову батіжком і закричав:
- Но! Но, мої конячки!
- От я тобі понокаю твоїх конячок! - закричав великий Клаус, узяв ціпок та так дав по голові його єдиній коняці, що та впала мертва.
- Ах, тепер нема в мене жодної коняки! - мовив маленький Клаус і заплакав.
Потім здер він з коняки шкуру, добре її висушив, поклав у мішок, закинув мішок за плечі та й пішов у місто продавати.
Йти треба було чимало, та ще великим темним лісом. Як навмисне, була негода, і він зовсім заблукав у лісі. Коли маленький Клаус вийшов на шлях, вже сутеніло, і було однаково далеко - і до міста йти, і додому назад вертатися. До ночі він ні туди, ні сюди не дістався б.
Саме край дороги стояв великий селянський двір. Віконниці в хаті були зачинені, але крізь них світився вогонь.
«Попрошу я тут дозволу переночувати»,- подумав маленький Клаус, підійшов до дверей і постукав.
Хазяйка відчинила, але, дізнавшись, в чім справа, сказала, щоб він ішов своєю дорогою. Чоловіка, мовляв, нема дома, а без нього вона не хоче пускати чужих.
- Ну, доведеться заночувати надворі,- сказав маленький Клаус, коли хазяйка зачинила двері перед його носом.
Коло хати стояв великий стіг сіна, а між стогом і хатою була маленька повітка під плескатою солом'яною стріхою.
«От я там і ляжу! - подумав маленький Клаус, глянувши на стріху.--Це буде чудова постіль, сподіваюсь, . що чорногуз не злетить згори та не вщипне мене за ногу».
Це він подумав тому, що на стрісі стояв чорногуз,- там було його гніздо.
От зліз маленький Клаус на повітку, ліг там і почав повертатися з боку на бік, щоб умоститися зручніше.
Віконниці не щільно затуляли вікна, і він міг бачити всю кімнату. А там стояв великий накритий стіл з вином/ з печенею та чудовою рибою. За столом сиділа хазяйка і дяк-більше нікого. Вона частувала його, а він уминав рибу, бо це була його любима страва.
«От би й мені присусідитись до них»,- подумав маленький Клаус і просунув голову в вікно.
Ой, який чудовий пиріг він побачив! Справді, це було у них якесь свято! Тут він почув, як хтось під'їхав до дому. Це повернувся чоловік хазяйки.
Чоловік хазяйки був дуже доброю людиною, але мав одну особливу рису - він не міг бачити дяків. Досить було йому зустрінути дяка, як він просто казився. Тому-то дяк ходив до його жінки, коли його не було дома, а жінка і частувала його найкращими стравами. Коли вона почула, що повернувся чоловік, злякалася і почала просити дяка влізти в порожню скриню.
Той послухався, бо знав, що хазяїн не може бачити дяків. Хазяйка мерщій поховала всі страви в піч, щоб хазяїн бува не спитав, чому це на столі така вечеря.
- Ох,-- зітхнув маленький Клаус на повітці, побачивши, як зникла вся їжа і питво.
- Хто там нагорі? - спитав селянин і, глянувши туди, побачив маленького Клауса.- Чого ти лежиш там? Іди краще до хати!
Маленький Клаус розповів, як він заблудився, і попросив знову, щоб його пустили переночувати.
- Ну, звичайно! - сказав селянин.- Але спочатку нам треба чимось підживитися.
Жінка зустріла їх дуже ласкаво, накрила стіл і поставила велику миску каші.
Хазяїн був голодний і їв з великим апетитом, але маленький Клаус ніяк не міг відігнати думку про печеню, рибу та пиріг, заховані в печі.
Під столом, коло його ніг, лежав мішок із шкірою коняки, яку він ніс -у місто продавати. Каша йому була не до смаку, от він і наступив ногою на цей мішок, а суха шкура голосно зарипіла.
- Т-сс! - сказав маленький Клаус своєму мішку, але за кілька хвилин знову наступив на нього. Шкіра зарипіла ще голосніше.
- Ей, що там у тебе в мішку? - спитав хазяїн.
- О, це в мене чарівник! - сказав маленький Клаус.- Він каже, щоб ми не їли каші, він наворожив нам повну піч печені, риби та пирогів! 9
- Отаке! - скрикнув хазяїн, відкрив швидко піч і побачив там чудові страви - все, що туди заховала жінка. Він гадав,, що то наворожив чарівник!
Жінка нічого не могла сказати і витягла все з печі, і обидва вони взялися до печені, до риби, до пирогів. Тоді наступив маленький Клаус знову на свій мішок, і шкіра зарипіла.
- Що він говорить тепер? - спитав хазяїн.
- Він каже,- відповів маленький Клаус,- що наворожив ще три пляшки вина. Вони стоять там, у кутку, за піччю.
Мусила хазяйка і вино поставити. Випив селянин вина, і йому стало дуже весело. Він був би не проти того, щоб мати й собі такого чарівника, який сидить у мішку в маленького Клауса.
- А Чи може він викликати чорта? - спитав хазяїн.- Я б на нього подивився, бо я тепер веселий!
- Звичайно - відповів маленький Клаус,- мій чарівник може все, що я накажу. Правда ж? - спитав він і наступив на мішок так, що той зарипів.
- Ти чуєш? Він каже - так. Але чорт - дуже страшний, краще не треба на нього дивитися.
- Та я його анітрохи не боюсь. А який же він на вигляд?
- Та він викапаний дяк!
- Тьху! - сказав хазяїн.- Отака гидота! Треба вам знати, я бачити не можу дяків! Але що поробиш; я ж знатиму, що це чорт, і мені не буде так противно! До того ж я зараз хоробрий! Тільки хай він не підходить дуже близько!
- От я звелю зараз це моєму чарівникові,- сказав маленький Клаус, наступив на мішок і прихилив до нього вухо.
- Що він каже?
- Він каже, щоб ми відкрили ту скриню, що стоїть у кутку.- Там причаївся чорт, але треба тримати вікно, щоб він не вистрибнув.
- Так допоможіть мені! - попросив хазяїн і підійшов до скрині, де жінка сховала справжнього дяка, який там сидів і тремтів від жаху.
Селянин відчинив трохи віко і заглянув у скриню.
- Тьфу! - закричав він і відскочив назад. - Ну, побачив його, побачив! Точнісінько наш дяк! Та й бридота ж!
Після цього вони ще випили і так випивали до пізньої ночі.
- Чарівника цього ти мені продай! - мовив селянин.- Проси, скільки хочеш, все дам. Справді, хоч цілу мірку грошей!
- Ні, цього я не можу! - сказав маленький Клаус.- Ти ж подумай, скільки я користі маю від цього чарівника.
- Ох, мені так хочеться мати його! - сказав селянин і почав упрошувати маленького Клауса.
- Ну, нехай,- сказав, нарешті, маленький Клаус.- Ти приязно прийняв мене, дав мені переночувати, хай уже чарівник буде твій за мірку грошей, тільки дивись, насипай повніше.
- Це ти одержиш! - сказав хазяїн.- Але скриню ти також візьми, я й години не можу тримати її вдома. Звід- . ки я знаю, може, він і досі сидить там?